Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/5186/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/5186/24 пров. № А/857/22307/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, суддя (судді) в суді першої інстанції Скільський І.І., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 01 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив: визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у призначенні пенсії; скасувати рішення від 01.05.2024 № 092950016194 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 14.04.2024 пенсію за віком з врахуванням до загального страхового стажу періоду навчання з 01.09.1981 по 01.03.1983 та періоду роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999 згідно записів трудової книжки, а також періоду ведення підприємницької діяльності з 01.10.2000 по 31.12.2003. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що пенсійним органом протиправно відмовлено у призначенні йому пенсії за віком, не враховавши до його страхового стажу періоду роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999, згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 10.03.1983, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому не належне ведення трудової книжки не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з їх врахуванням. Також зазначив про те, що пенсійним органом протиправно не враховано період його навчання з 01.09.1981 по 01.03.1983, оскільки такий підтверджується записами трудової книжки та дипломомі довідкою. Крім того, пенсійним органом протиправно не зараховано період ведення підприємницької діяльності з 01.10.2000 по 31.12.2003, оскільки такий підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія В00 № 479500, довідкою № 4-ОПП № 260/10/29-015, випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія ААВ № 522428 та свідоцтвом платника єдиного податку Серія А № 402762. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 01.05.2024 № 092950016194 про відмову у призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 з 14.04.2024 пенсію за віком з врахуванням до загального страхового стажу періоду навчання з 01.09.1981 по 01.03.1983, періоду роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999 згідно записів трудової книжки, а також періоду ведення підприємницької діяльності з 01.10.2000 по 31.12.2003. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому їх не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що статтею 26 Закону № 1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 років. До страхового стажу не зараховано періоди: - навчання з 01.09.1981 по 01.03.1983, оскільки в дипломі відсутній підпис голови екзаменаційної комісії; - період роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999, оскільки згідно із записами трудової книжки від 17.06.1970 серія НОМЕР_2 не зазначено дату наказу про прийняття на роботу, запис про звільнення з роботи засвідчений відтиском печатки колишньої УСРС; - період ведення підприємницької діяльності з 02.10.2000 по 31.12.2003, оскільки відсутні документи про сплату страхових внесків. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, позивач 24.04.2024 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 01.05.2024 № 092950016194 відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні зазначено про те, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 рік. Згідно вказаного рішення: вік позивача 60 років 11 днів, страховий стаж становить 23 роки 05 місяців 2 дні, страховий стаж для визначення права з урахуванням п. 3.1. розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV 25 років 7 місяців 16 днів. До страхового стажу не зараховано періоди: - навчання з 01.09.1981 по 01.03.1983, оскільки в дипломі відсутній підпис голови екзаменаційної комісії; - період роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999, оскільки не зазначено дату наказу про прийняття на роботу, запис про звільнення з роботи засвідчений відтиском печатки колишньої УСРС; - період ведення підприємницької діяльності з 02.10.2000 по 31.12.2003, оскільки відсутні документи про сплату страхових внесків (а.с. 25-26). Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з метою підтвердження роботи в кооперативі «Вторма» з 18.08.1989 по 24.09.1999 надіслано відповідні запити до Державного архіву Івано-Франківської області, архівного відділу Коломийської міської ради, архівного відділу Коломийської райдержадміністрації. Листом Державного архіву Івано-Франківської області № 83/06-07 від 13.05.2024 повідомлено про те, що надати архівні довідки про стаж та розмір заробітної плати немає можливості, оскільки документи з особового складу вказаного кооперативу на зберігання до Державного архіву Івано-Франківської області не надходили (а.с. 28). Листом архівного відділу Коломийської міської ради № 261/02.2.4-01 від 14.05.2024 повідомлено про те, що документи кооперативу побутового обслуговування населення «Вторма» до архівного відділу на зберігання не передавалися (а.с. 29). Листом Архівного відділу Коломийської райдержадміністрації № 04-01/П-85 від 07.05.2024 повідомлено про те, що документи кооперативу побутового обслуговування населення «Вторма» в архівний відділ на зберігання не поступали (а.с. 30). Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 01.05.2024 № 092950016194 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 з 14.04.2024 пенсію за віком з врахуванням до загального страхового стажу періоду навчання з 01.09.1981 по 01.03.1983, періоду роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999 згідно записів трудової книжки, а також періоду ведення підприємницької діяльності з 01.10.2000 по 31.12.2003. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-ХІІ), від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV). Відповідно до частини 1 статті 26 Закону 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 рік; Частинами 1 та 2 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно із частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637). Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані. наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Пунктами 1.1, 2.2, 2.4 Інструкції № 58 передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Одночасно, пунктами 2.6, 2.8-2.10 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Згідно пунктів 2.11-2.12 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Слід зазначити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року по справі № 687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства. Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 10.03.1983 серії НОМЕР_1 (а.с. 20-23) позивач: - 18.08.1989 прийнятий на роботу водієм в кооператив «Вторма» (Протокол зборів № 6) (запис № 10); - 24.09.1999 звільнений у зв`язку з скороченням чисельності працівників (Протокол зборів за № 11 від 21.09.99). Суд першої інстанції встановив, що жодних виправлен у трудовій книжці позивача немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства. Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем судам не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем 2 при вирішенні питання про призначення пенсії. В оскаржуваному рішенні Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зазначає, що страховий стаж позивача становить 23 роки 5 місяців 2 дні, страховий стаж для визначення права з урахуванням п.3.1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 25 років 7 місяців 16 днів. Разом з тим відповідач не зарахував період роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999, оскільки згідно із записами трудової книжки від 10.03.1983 серія НОМЕР_3 не зазначено дату наказу про прийняття на роботу, запис про звільнення з роботи засвідчений відтиском печатки колишньої УСРС. Водночас, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження № К/9901/1298/17). Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відмовляючи у зарахуванні спірного періоду роботи позивача з 18.08.1989 по 24.09.1999 не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а. З огляду на наведене, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки, а саме не зазначення роботодавцем дати наказу про прийняття на роботу не може бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи до страхового стажу необхідного для призначення пенсії за віком та як наслідок позбавлення особи правана соціальний захист. Також, колегія суддів критично ставиться до обґрунтувань відповідача щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999 через те, що у трудовій книжці запис про звільнення позивача завірено печаткою УРСР. На думку колегії суддів, та обставина, що підприємство не замінило свою печатку новою після припинення СРСР, не робить такий запис, який засвідчений нею, неправдивим. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17). Враховуючи відсутність у позивача відповідальності за ведення трудової книжки, яку в установленому законодавством порядку покладено на роботодавця, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача про незарахування періоду роботи позивача водієм в кооперативі «Вторма» з 18.08.1989 по 24.09.1999 через засвідчення уповноваженою особою кооперативу «Вторма» запису про звільнення позивача печаткою УРСР. Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ГУ ПФУ в Чернігівській області при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком з формальних причин не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи водієм в кооперативі «Вторма» з 18.08.1989 по 24.09.1999, оскільки такий період підтверджено відомостями трудової книжки позивача від 10.03.1983 серія НОМЕР_1 , тому підлягає зарахуванню відповідачем. Щодо неврахування до страхового стажу позивача період його навчання з 01.09.1981 по 01.03.1983, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. Пунктом 8 Порядку № 637 визначено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. Судом першої інстанції встановлено, що згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 від 10.03.1983 серія НОМЕР_1 (а.с. 20-23) позивач у період з 01.09.1981 по 28.02.1983 навчався у Чернівецькому технічному училищі № 4 (Диплом НОМЕР_4 ) (запис 1-2). Також згідно Диплому НОМЕР_4 від 28.02.1983 (а.с. 31) позивач у період з 01.09.1981 по 01.03.1983 навчався у Чернівецькому технічному училищі №

4. Згідно довідки Держаного професійно-технічного навчального закладу Чернівецький професійний ліцей залізничного транспорту від 22.05.2024 № 24, ОСОБА_1 навчався в ТУ № 4 м. Чернівці на денній формі навчання. Зарахований на державну форму навчання з 28.08.1981 (наказ № 37-К від 28.08.1981) за професією «помічник машиніста тепловоза» та відрахований 15.03.1983 в зв`язку з закінченням училища (наказ №1 7-К від 15.03.1983) (а.с. 32). Після завершення навчання позивач з 04.03.1983 прийнятий на роботу у Локомотивне депо Коломия-Львів, слюсарем з ремонту рухомого складу 3 розряду і 07.04.1983 звільнений у зв`язку з призовом на військову службу, що підтверджується записами № 3-4 трудової книжки від 10.03.1983 серія НОМЕР_1 . Таким чином, позивач підтвердив факт навчання у спірний період з 01.09.1981 по 01.03.1983 належними доказами. Водночас, відповідачем не надано доказів які підтверджували протилежне. Посилання відповідача на те, що у Дипломі НОМЕР_4 відсутній підпис голови екзаменаційної комісії, не спростовує те, що позивач у період з 01.09.1981 по 01.03.1983 навчався у Чернівецькому технічному училищі №

4. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що період навчання позивача з 01.09.1981 по 01.03.1983 підлягає зарахуванню до його страхового стажу. Інших підстав для незарахування вищевказаного періоду роботи та навчання позивача до його страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено. Щодо тверджень відповідача про неврахування періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.10.2000 по 31.12.2003, так як відсутні документи щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, колегія суддів зазначає таке. 03.07.1998 за № 727/98 Президентом України прийнято Указ «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства» (далі Указ № 727/8). Відповідно до п. 2 Указу № 727/8 (чинного на час сплати позивачем єдиного податку у спірні періоди), суб`єкт підприємницької діяльності фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету 43 відсотки; до Пенсійного фонду України 42 відсотки; на обов`язкове соціальне страхування 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням. Згідно п. 6 Указу № 727/8, суб`єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. Дію Указу № 727/8 припинено згідно із Законом України від 04.11.2011 № 4014-VІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності», який набрав чинності з 01.01.2012. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII, розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 3-1, яким встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру. Крім того, до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 07.07.2014 № 22-1 законодавцем також внесено зміни та встановлено, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. Таким чином, законодавчо визначеною умовою для зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.2003 на спрощеній системі оподаткування є сам лише факт реєстрації особи як суб`єкта підприємницької діяльності. Відповідно до наданої довідки Коломийської ОДПІ від 05.04.2011 № 260/10/29015, Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія В00 № 479500, виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія ААВ № 522428 та свідоцтва платника єдиного податку Серія А № 402762, судом першої інстанції встановлено, що позивач з 11.08.1999 перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець (а.с. 33, 34, 35, 36). Також позивачу Державною податковою адміністрацією України видано Свідоцтво Серії Б № 038617 від 20.02.2004 про сплату єдиного податку (а.с. 38). Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Безпідставними є посилання скаржника на відсутність інформації про сплату позивачем страхових внесків, оскільки підставою для зарахування стажу за спірний період є факт реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності. Більше того відповідачем не надано жодної інформації про наявність заборгованості позивача за платежами до Пенсійного фонду України. Відтак, відсутність доказів наявності заборгованості перед податковим та пенсійним органами свідчить про сплату позивачем всіх необхідних платежів під час провадження підприємницької діяльності. На підставі вищевикладеного, періоди здійснення позивачем підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування з 01.10.2000 по 31.12.2003 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача у повному розмірі. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, а спірні періоди необхідно зарахувати до страхового стажу позивача. Зважаючи на те, що відповідачами визнається страховий стаж позивача 23 роки 05 місяців 2 дні, страховий стаж для визначення права з урахуванням п. 3.1. розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV 25 років 7 місяців 16 днів, а також враховуючи висновки суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача 2 щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів з 01.09.1981 по 01.03.1983, з 18.08.1989 по 24.09.1999, з 01.10.2000 по 31.12.2003, у ОСОБА_1 який досягнув 60 років наявний страховий стаж більше 31 року, що дає йому право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Колегія суддів також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. За приписами частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у випадку, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача. Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за вислугу років визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Згідно з частиною 1 статті 44 Закону № 1058-ІV звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. У даній справі, судом першої інстанції встановлено, що органом призначення пенсії щодо розгляду заяви позивача від 24.04.2024 за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23 (провадження № К/990/37966/23). Згідно з частиною 1 статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (пункт 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV). Так, позивач 14.04.2024 досягнув 60-річного віку, звернувся до пенсійного органу за призначенням пенсії за віком 24.04.2024, тобто в межах трьох місяців. Враховуючи те, що судом першої інстанції встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії від 01.05.2024 № 092950016194, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, колегія суддів вважає необхідним зобов`язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 24.04.2024) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1981 по 01.03.1983, період роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999, період ведення підприємницької діяльності з 01.10.2000 по 31.12.2003 та призначити з 14.04.2024 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку) пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року у справі № 300/5186/24 без змін. Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін