Постанова 4856 № 240/10315/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/10315/26 Суддя-доповідач Яремчук К.О. 26 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду про відмову у забезпеченні позову (постановлена суддею Черновою Г.В. у м. Житомирі) від 19 березня 2026 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу в частині припинення дії спеціального дозволу на користування надрами, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст ухваленого судового рішення В березні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Державної служби геології та надр України від 07 березня 2026 року № 103 «Про припинення дії спеціальних дозволів на користування надрами», в частині припинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 2694 від 03 червня 2002 року до прийняття рішення судом. В обґрунтування поданої заяви товариство зазначило, що заявник має намір звернутися до суду з позовною заявою до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу від 07 березня 2026 року № 103 в частині припинення дії спеціального дозволу на користування надрами від 03 червня 2002 року № 2694, наданого товариству з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат". Заявник стверджував, що розпорядженням Житомирської обласної військової адміністрації (Житомирської ОДА) № 479 від 03 березня 2026 року його віднесено до критично важливих підприємств для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення Житомирської області в особливий період. При цьому у 2025 році обсяг податків і зборів, сплачених товариством, склав понад 80 млн. грн., а у перший рік повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну (2022 рік) було сплачено податків та рентних платежів за користування надрами на суму понад 180 млн. грн. Крім цього, товариство з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" забезпечує робочими місцями понад 350 працівників з середньою заробітною платою більш ніж 24 тис. грн., які утримують понад 1000 членів своїх родин. Товариство є одним із найбільших платників податків до місцевого бюджету (більше 30% від загального бюджету громади) та стабільним джерелом надходжень до державного бюджету, своєчасно та в повному обсязі сплачує обов`язкові платежі, системно підтримує територіальну громаду технікою, матеріалами, паливом, здійснює роботи з благоустрою, ремонту доріг, розчищення територій, надає допомогу закладам освіти, медицини, соціального захисту тощо. Відтак заявник переконував, що припинення дії спеціального дозволу на користування надрами від 03 червня 2002 року № 2694 наказом Держгеонадр № 103 від 07 березня 2026 року призведе до повної зупинки діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат", що спричинить значні негативні наслідки, а саме: призведе до масового безробіття, різкого скорочення доходів місцевого бюджету, згортання соціальних програм, погіршення матеріального становища мешканців громади та зростання рівня бідності, відтоку населення та зростання соціальної напруги. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" залишено без задоволення. Відмовляючи у забезпеченні адміністративного позову, суд виходив із того, що, зупинивши дію наказу Державної служби геології та надр України від 07 березня 2026 року № 103 в частині припинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 2694 від 03 червня 2022 року до прийняття рішення судом, суд фактично втрутиться у компетенцію Державної служби геології та надр України та надасть можливість заявнику як надрокористувачеві продовжувати користування надрами. Оцінюючи ризики припинення діїї спеціального дозволу на користування надрами, суд вказав на те, що суди не є установами з питань техногенної та іншої безпеки (відповідну кваліфікацію мають спеціальні державні органи, серед яких органи державного гірничого нагляду), а тому не можуть самостійно оцінювати можливі екологічні наслідки зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами. Також суд першої інстанції зазначив, що сам факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку. З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування заходів забезпечення позову, передбачених статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відмовив у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" про забезпечення позову. Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву на таку скаргу Не погодившись із постановленою судом першої інстанції ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить таку ухвалу скасувати та прийняти нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити та зупинити дію наказу Державної служби геології та надр України від 07 березня 2026 року № 103 «Про припинення дії спеціальних дозволів на користування надрами» в частині припинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 2694 від 03 червня 2002 року до прийняття рішення судом. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд, відмовляючи в забезпеченні позову, не врахував того, що припинення дії спеціального дозволу на користування надрами фактично призведе до зупинення діяльності підприємства. На думку апелянта, судом першої інстанції не оцінено незворотність економічних та соціальних наслідків, оскільки внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть негативні наслідки, які матимуть комплексний характер. Також заявник вказує, що зупинення діяльності гірничо-добувного підприємства без належного технічного супроводу неминуче призведе до підтоплення кар`єрів та неконтрольованого підняття ґрунтових вод, руйнування бортів кар`єрів та виникнення зсувів, деградації земель, порушення екосистем, поширення техногенного забруднення, неможливості здійснення рекультивації порушених земель, знищення природних ресурсів, відновлення яких є або неможливим, або потребує десятків років. Таким чином, на переконання апелянта, сукупність наведених вище обставин свідчить про наявність підстав для забезпечення позову, оскільки наявні ознаки протиправності оскаржуваного рішення, а також невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист прав та інтересів товариства. У встановлений судом строк представником Державної служби геології та надр України подано відзив на апеляційну скаргу, у якій просить таку скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. У відзиві зазначено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року у справі № 240/12039/23, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року, визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Державної служби геології та надр України «Про зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами та внесення змін до наказів Держгеонадр» від 28 березня 2023 року № 178 в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 2694 від 03 червня 2002 року, наданого товариству з обмеженою відповідальністю «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат» (пункт 2 Додатку 1 до наказу Державної служби геології та надр України «Про зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами та внесення змін до наказів Держгеонадр» від 28 березня 2023 року № 178). Проте постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі № 240/12039/23 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 240/12039/23 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат» до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу відмовлено. В свою чергу, відповідно до статті 57 Кодексу України про надра протягом 20 календарних днів після зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами надрокористувач зобов`язаний зупинити проведення робіт, передбачених відповідним спеціальним дозволом на користування надрами, на наданій йому в користування ділянці надр. Зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами не звільняє надрокористувача від обов`язку проводити на ділянці надр роботи, пов`язані із запобіганням виникненню надзвичайної ситуації або усуненням її наслідків. З огляду на припинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 2694 від 03 червня 2002 року, наданого товариству з обмеженою відповідальністю «Межиріченський ГЗК» відповідно до наказу Державної служби геології та надр України від 28 березня 2023 року № 178, позивач зупиняв роботи, передбачені відповідним спеціальним дозволом на користування надрами ще у 2023 - 2024 роках. Таким чином, жодних негативних екологічних наслідків такої зупинки не відбулося, адже стаття 57 Кодексу України про надра передбачає обов`язок позивача проводити на ділянці надр роботи, пов`язані із запобіганням виникненню надзвичайної ситуації або усуненням її наслідків. Крім того, у відзиві зазначено, що рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 28 січня 2026 року, уведеним в дію Указом Президента України від 02 лютого 2026 року № 94/2026, застосовано персональні спеціально економічні та інші обмежувальні санкції до ОСОБА_1 , який є кінцевим бенефіціаром товариства з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат", у вигляді припинення дії спеціальних дозволів на користування надрами №№ 2578, 2694, 3640, зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 3735. При цьому, на переконання представника Державної служби геології та надр України, забезпечення позову у визначений заявником спосіб свідчитиме про порушення балансу між приватними інтересами заявника та національними інтересами, оскільки обмеження таких дискреційних повноважень перешкоджає реалізовувати державну політику у сфері надрокористування та позбавляє державу можливості оперативно виконати рішення Ради національної безпеки і оборони України та Указ Президента про застосування санкцій, запроваджені з метою захисту національних інтересів. З огляду на викладене представник Державної служби геології та надр України вважає апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю необгрунтованою. Стислий виклад встановлених обставин 03 червня 2002 року товариство з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" отримало спеціальний дозвіл на користування надрами № 2694 терміном дії до 09 квітня 2034 року. Указом Президента України від 02 лютого 2026 року № 94/2026 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 січня 2026 року про застосування до ОСОБА_1 спеціальних та інших обмежувальних заходів в частині припинення дії або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, припинення дії чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами (припинення дії або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, припинення дії чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами (припинення дії спеціальних дозволів на користування надрами №№ 2578, 2694, 3640, зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 3735). Листом від 05 лютого 2026 року Державна служба геології та надр України повідомила товариство з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат", що у зв`язку із застосуванням рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 28 січня 2026 року персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до кінцевого бенефіціарного власника товариства, уведеним в дію Указом Президента України від 02 лютого 2026 року № 94/2026, рекомендовано Держгеонадра повернутися до розгляду питання щодо подальшої дії спеціального дозволу на користування надрами № 2694, наданого товариству з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат", після 06 березня 2026 року. В подальшому, на офіційному веб-сайті Державної служби геології та надр України розміщено наказ від 07 березня 2026 року № 103 «Про припинення дії спеціальних дозволів на користування надрами», відповідно до пункту 1 якого припинено дію спеціальних дозволів на користування надрами згідно з переліком, наведеним у додатку до цього наказу. Згідно з Додатком до такого наказу на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Кодексу України про надра припинено дію спеціального дозволу на користування надрами № 2694 (назва родовища Межирічне, ділянки Ісаківська та Південна руди титану Житомирська обл.), що виданий товариству з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" (код ЄДРПОУ 30597936). Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне. Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано зокрема статтями 150, 151, 154 КАС України, які визначають особливості вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Так, за правилами частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Приписами частини другої статті 150 КАС України установлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, тобто механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Проте, конструкція частини першої статті 150 КАС України свідчить про те, що підстави забезпечення позову, визначені частиною другою цієї норми КАС України, є оціночними, а тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову усупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. За правилами частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України). Приписами частин четвертої - шостої статті 154 КАС України визначено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Аналіз наведених вище приписів свідчить про те, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами. Водночас суд не може вживати заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог. У практиці Верховного Суду щодо застосування заходів забезпечення позову напрацьовано такі висновки: - обов`язковість доведення «очевидної небезпеки», що полягає в тому, що позивач має довести, що невжиття заходів зробить виконання рішення суду неможливим або надмірно складним і лише посилання на потенційне порушення прав є недостатнім для вжиття заходів забезпечення позову; - таке рішення має відповідати принципу пропорційності, оскільки захід забезпечення має бути співмірним із заявленими вимогами. Отже, при вирішенні заяви про забезпечення позову суд повинен виходити з балансу інтересів як учасників справи, так і суспільного; - забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень допускається лише у разі, якщо таке рішення має ознаки очевидної протиправності, які можна виявити без глибокого аналізу доказів; - суд не може через механізм забезпечення позову зобов`язати орган влади прийняти рішення, яке належить до виключної компетенції такого органу (якщо це не передбачено законом як спосіб захисту), адже існує заборона втручання в дискреційні повноваження. Такі критерії мають на меті дотримання судом балансу між інтересами позивача щодо ефективного захисту його порушених прав та інтересами відповідача (і третіх осіб) задля уникнення втручання в їхню діяльність до ухвалення остаточного рішення у справі, адже необґрунтоване вжиття відповідних заходів може призвести зокрема до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу (чи інших осіб, що не є учасниками справи). Отже, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Це означає, що при вирішенні питання забезпечення позову суд у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, зобов`язаний установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним до позовних вимог і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову. Саме співмірність передбачає дотримання балансу між негативними наслідками вжиття заходів забезпечення позову та тими негативними наслідками, що можуть настати за умови невжиття таких заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Суд також повинен оцінити адекватність заявленого позивачем заходу забезпечення позову шляхом перевірки його відповідності вимогам, на забезпечення яких він вживається, тобто суд ураховує співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними майбутніми наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними тощо). Розглядаючи справу № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого указала, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову, в свою чергу, - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. Отже, підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд у кожній справі повинен здійснити індивідуальну оцінку обґрунтованості доводів заявника на предмет необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; урахувати баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; установити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; урахувати ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігти порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Окрім наведеного, суд має ураховувати і специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та проаналізувати їхнє законодавче врегулювання, так як суд зобов`язаний оцінити законодавче підґрунтя спору і аргументувати, яким чином обраний заявником захід забезпечення відповідає характеру правовідносин і чи дозволить він запобігти заподіянню шкоди, яку в майбутньому неможливо буде виправити, з огляду на приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, та аналізуючи зміст оскарженої ухвали, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 150 КАС України, у зв`язку з недоведенням існування обставин, за яких невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Так, у заяві про вжиття заходів забезпечення позову наведені обставини, які, на думку скаржника, свідчать про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Державної служби геології та надр України від 07 березня 2026 року № 103 «Про припинення дії спеціальних дозволів на користування надрами» в частині припинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 2694 від 03 червня 2022 року до прийняття рішення судом. Аналізуючи доводи заявника, наведені ним у заяві про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що, зупинивши дію наказу Державної служби геології та надр України від 07 березня 2026 року № 103 в частині припинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 2694 від 03 червня 2022 року, суд тим самим фактично втрутиться у компетенцію Державної служби геології та надр України та надасть можливість заявнику як надрокористувачеві продовжувати користування надрами. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини 6 статті 13 Кодексу України про надра право на користування надрами, у тому числі право на користування надрами на умовах угод про розподіл продукції, також не надається, а строк дії спеціальних дозволів на користування надрами не продовжується юридичній особі, до кінцевих бенефіціарних власників якої застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції" у вигляді припинення дії або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами з урахуванням положень цієї статті (під час дії таких санкцій). У разі застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у вигляді припинення дії або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами відповідно до Закону України "Про санкції" до кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, яка є користувачем надр, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, відповідно припиняє або зупиняє дію спеціального дозволу на користування надрами такого користувача через 30 днів з дня застосування таких санкцій, якщо через 30 днів з дня видання указу Президента України про застосування відповідної санкції особа, до якої її застосовано, залишається кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, що є власником відповідного спеціального дозволу на користування надрами (частина 8 Кодексу України про надра). Відтак Держгеонадра наділені дискреційними повноваженнями щодо припинення дії або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами у разі застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до кінцевого бенефіціарного власника надрокористувача, що є частиною реалізації державної політики у сфері надрокористування. Водночас дискреційні повноваження Держгеонадр щодо припинення дії чи зупинення дії дозволу внаслідок санкцій не є абсолютними і підлягають судовому контролю на предмет їх відповідності принципам пропорційності та адекватності. Разом із тим, на переконання колегії суддів, в даному випадку зупинення дії наказу Державної служби геології та надр України від 07 березня 2026 року № 103 «Про припинення дії спеціальних дозволів на користування надрами» в частині припинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 2694 від 03 червня 2002 року до прийняття рішення судом створює перешкоди для виконання Указу Президента України від 02 лютого 2026 року № 94/2026, яким введено санкції проти бенефіціарного власника товариства з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат". Вказаний Указ Президента відповідно до Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції» та статті 13 Кодексу України про надра зобов`язує Держгеонадра вжити заходів щодо припинення дії або зупинення дії дозволу через 30 днів після введення санкцій, якщо кінцевий бенефіціарний власник не змінився. Водночас такі повноваження Держгеонадр є дискреційними, оскільки орган має право оцінювати обставини та приймати рішення відповідно до закону. При цьому заходи забезпечення позову повинні забезпечувати ефективність судового захисту прав заявника, але не можуть непропорційно обмежувати дискреційні повноваження державного органу. Суд має ретельно перевірити, чи не виходить втручання суду за межі, необхідні для забезпечення справедливого розгляду, не допускаючи необґрунтованого втручання у правомірну діяльність органів влади. У справі, що розглядається, товариство з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збдагачувальний комбінат" не довів, чому приватний майновий інтерес заявника на збереження дії спеціального дозволу повинен мати перевагу над національними інтересами, реалізованими через застосування санкцій у зв`язку із загрозами національній безпеці України. Покликання суб`єкта господарювання на те, що судом першої інстанції не оцінено незворотність економічних та соціальних наслідків для заявника, оскільки невжиття заходів забезпечення позову призведе до настання незворотних наслідків у виді масового звільнення працівників, втрати кваліфікованих кадрів, негативного впливу на місцеву громаду, зменшення доходу місцевої громади у зв`язку із несплатою заявником податків, колегія суддів оцінює критично, адже у разі оскарження відповідного акта суб`єкта владних повноважень особа має право заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди, тому зазначене не є безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі (постанова Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 380/11600/20). Окрім того, необґрунтованими слідсвизнати доводи скаржника і в частині, які стосуються настання негативних екологічних наслідків, адже, як слушно зазначає представник Державної служби геології та надр України у відзиві на апеляційну скаргу, статтею 57 Кодексу України про надра чітко передбачено обов`язок надрокористувача проводити на ділянці надр роботи, пов`язані із запобіганням виникненню надзвичайної ситуації або усуненням її наслідків. Твердження апелянта про те, що Кодекс України про надра не передбачає припинення спеціального дозволу з тих підстав, що санкції застосовано до фізичної особи, а спеціальний дозвіл надано юридичній особі також не заслуговують на увагу, адже статтею 13 Кодексу України про надра чітко передбачено, що у разі застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у вигляді припинення дії або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами до кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, яка є користувачем надр, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, відповідно припиняє або зупиняє дію спеціального дозволу. Більше того, оцінка таким доводам заявника має надаватися виключно під час розгляду справи по суті та такі не можуть бути підставою для забезпечення позову. Таким чином, суд першої інстанції цілком обгрунтовано відмовив заявнику в забезпеченні позову. На окрему увагу заслуговує й та обставина, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі № 24зп-26/160 частково задоволено заяву представника товариства з обмеженою відповідальністю «Мотронівський гірничо-збагачувальний комбінат», який є засновником (учасником) товариства з обмеженою відповідальністю «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат», про забезпечення позову до подання позовної заяви та зупинено дію наказу Державної служби геології та надр України від 07 березня 2026 року № 103 «Про припинення дії спеціальних дозволів на користування надрами» в частині припинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 2694 від 03 червня 2002 року до набрання законної сили рішенням по суті позовних вимог. Виходить, що мета щодо вжиття заходів забезпечення позову у спосіб зупинення дії наказу Державної служби геології та надр України від 07 березня 2026 року № 103 «Про припинення дії спеціальних дозволів на користування надрами» в частині припинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 2694 від 03 червня 2002 року досягнута і, незважаючи на оскарження такої ухвали в апеляційному порядку, така виконується негайно. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Колегія суддів переконана, що оскаржувана у цій справі ухвала відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону. Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні. Водночас слід врахувати, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, немає потреби давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване судове рішення помилковим. Висновки щодо розподілу судових витрат Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року - без змін. Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України). Суддя-доповідач Яремчук К.О. Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.