Постанова 4856 № 560/20606/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/20606/25 Суддя-доповідач Яремчук К.О. 26 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Козачок І.С. у м. Хмельницькому) від 05 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року позов задоволено частково. Так, рішенням суду: визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законами України: "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, провести виплату недоплачених коштів з урахуванням раніше проведених виплат; визнати протиправною невиплату військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 додаткової винагороди у підвищеному розмірі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" в межах періоду з серпня 2024 по вересень 2025 за усі дні стаціонарного лікування; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у підвищеному розмірі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за час перебування його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі за кордоном, із розрахунку до 100000 грн. на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні, в межах періоду з серпня 2024 року по вересень 2025 року відповідно до наявних у матеріалах справи документів та з урахуванням висновків суду; визнати протиправним непроведення військовою частиною НОМЕР_1 перерахунку ОСОБА_1 розміру грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2022 році, з урахуванням сум індексації грошового забезпечення; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату (доплату) ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2022 році, з урахуванням сум індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених коштів; визнати протиправним непроведення військовою частиною НОМЕР_1 нарахування ОСОБА_1 окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років з січня 2024 року по квітень 2024 року, з липня 2024 року по вересень 2025 року та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2025 роки; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату (доплату) ОСОБА_1 окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років з січня 2024 року по квітень 2024 року, з липня 2024 року по вересень 2025 року та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2025 роки, врахувавши при цьому раніше виплачені суми коштів. Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач протиправно обраховував з 29 січня 2020 року посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що також вплинуло і на розмір інших видів грошового забезпечення, які розраховуються із посадового окладу та окладу за військовим званням. З приводу позовних вимог, які стосуються виплати додаткової винагороди у підвищеному розмірі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за час перебування на стаціонарному лікуванні, то суд першої інстанції зауважив, що позивачем надано належні та допустимі докази, які в своїй сукупності підтверджують отримання ним поранення під час виконання бойового завдання, його тяжкий характер, зв`язок із захистом Батьківщини, а також факт направлення на лікування та тривале лікування за кордоном, що є підставою для виплати додаткової винагороди в збільшеному розмірі. Погодився суд з позивачем і щодо наявності підстав для нарахування та виплати йому окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років з січня по квітень 2024 року, з липня 2024 року по вересень 2025 року та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2025 роки. Крім того, окружний адміністративний суд вказав на те, що індексація є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця, а тому повинна включатись до розрахунку при визначенні сум грошової допомоги на оздоровлення. Водночас суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог щодо врахування індексації грошового забезпечення при обчисленні матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2025, оскільки не доведено того, що індексація грошового забезпечення у зазначені роки фактично не нараховувалась. Короткий зміст апеляційної скарги Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування апеляційної скарги її автор вказує на те, що при обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що передбачено приписами постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". З приводу права позивача на отримання підвищеної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за час перебування на стаціонарному лікуванні, то апелянт зазначив, що в системі військового управління виплата такої здійснюється на підставі наказів по особовому складу, що формують юридичну підставу для бюджетного нарахування. Водночас військова частина НОМЕР_1 не може здійснювати виплату такої винагороди у підвищеному розмірі поза встановленою процедурою, без належної правової і документальної підстави, оскільки це суперечитиме статті 19 Конституції України. На переконання апелянта, суд першої інстанції зобов`язав здійснити виплату додаткової винагороди без встановлення того, які саме документи мають підтверджувати стаціонарні дні у кожному місяці та як саме має бути сформована наказова підстава, що є елементом правового механізму виплати. Також представник відповідача стверджує, що у мотивувальній частині судового рішення суд зазначив, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2025 роки, а також окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років за визначені періоди належними доказами не підтверджуються, у зв`язку із чим відповідні вимоги не підлягають задоволенню. Водночас у резолютивній частині судового рішення суд визнав протиправним непроведення таких нарахувань і зобов`язав військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших складових грошового забезпечення. У встановлений судом строк представницею позивача подано відзив на апеляційну скаргу, у якому наполягає на залишенні апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У такому відзиві йдеться про те, що позивач є діючим військовослужбовцем, який проходить військову службу, а його лікування за кордоном здійснюється не як приватна медична послуга, а в межах офіційної процедури, організованої Державою. В свою чергу, коли ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування в умовах «Практики фізіотерапії та тренувань Міхаель Гут», він 12 місяців отримував додаткову винагороду у розмірі 100000 грн на місяць пропорційно дням лікування. При цьому представник позивача стверджує, що підставою для нарахування та виплати зазначеної додаткової винагороди протягом цих 12 місяців були ті ж самі документи, які долучені позивачем до позову, а саме довідки та листи закордонних медичних закладів, які містять формулювання про регулярне лікування, терапію, реабілітацію та перебування під наглядом лікаря. Таким чином, здійснюючи таку виплату протягом цих 12 місяців, відповідач фактично визнавав такі документи належними та достатніми доказами перебування позивача на стаціонарному лікуванні. Водночас у подальшому, припинивши такі виплати, відповідач не ставив під сумнів факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні, а обґрунтовував свою бездіяльність обмеженням строку лікування в 12 місяців. Окремо у відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказав на відсутність у рішенні суду першої інстанції розбіжностей в мотивувальній та резолютивній його частинах, на які вказує представник апелянта. Стислий виклад встановлених обставин ОСОБА_1 проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою № 989 від 14 серпня 2025 року, виданою цією військовою частиною. Зі змісту листа військової частини НОМЕР_1 від 29 жовтня 2025 року слідує, що грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось позивачеві виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року. 11 липня 2022 року ОСОБА_1 отримав поранення під час виконання бойового завдання, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 04 вересня 2022 року № 1883, виданою військовою частиною НОМЕР_1 . Зі змісту такої довідки слідує, що позивач одержав травматичне пошкодження капсульно-зв`язкового апарату обох плечових суглобів з підвивихами обох головок плечових кісток, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, акубаротравму. 01 серпня 2022 року надано висновок про необхідність направлення ОСОБА_1 на лікування за кордон. Листом Міністерства охорони здоров`я України вих. № 29/19903/2-22 від 30 серпня 2022 року, направленим командуванню медичних сил Збройних Сил України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Міністерству закордонних справ України, поінформовано про перелік осіб, лікування яких погоджено з іноземною стороною за кордоном, серед яких і ОСОБА_1 . Відповідно до довідки військово-лікарської комісії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону № 4321 від 28 травня 2024 року за результатами медичного огляду ОСОБА_1 встановлено, що отримане ним поранення "ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини". Потребує тривалого лікування, орієнтовно шість місяців. Згідно з перекладеним з німецької на українську мову текстом листа іноземного закладу охорони здоров`я від 04 червня 2024 року ОСОБА_2 з 26 жовтня 2022 року по 04 червня 2024 року постійно і регулярно перебуває на лікуванні за кордоном (у Федеративній Республіці Німеччина). Перекладеними з німецької на українську мову листами іноземних закладів охорони здоров`я від 29 серпня 2024 року, від 30 вересня 2024 року, від 05 листопада 2024 року, від 06 грудня 2024 року, від 15 січня 2025 року, від 06 лютого 2025 року та від 03 листопада 2025 року підтверджується те, що ОСОБА_1 регулярно проходив лікування за кордоном у такі періоди: з 01 серпня 2024 року по 31 серпня 2024 року, з 01 вересня 2024 року по 30 вересня 2024 року, з 01 жовтня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, з 01 листопада 2024 року по 30 листопада 2024 року, з 01 грудня 2024 року по 31 грудня 2024 року, з 01 січня 2025 року по 31 січня 2025 року, з 01 серпня 2025 року по 31 жовтня 2025 року. Згідно з лікарською довідкою від 18 листопада 2024 року ОСОБА_1 з 26 жовтня 2022 року по 18 листопада 2024 року перебуває на лікуванні, на постійному та регулярному лікуванні за кордоном. На момент видачі довідки завершення лікування не прогнозується. Лікарською довідкою від 05 березня 2025 року підтверджується те, що ОСОБА_1 з 26 жовтня 2022 року по 05 березня 2025 року перебуває на постійному та регулярному лікуванні за кордоном. На момент видачі зазначеної довідки характер захворювання не дозволяє прогнозувати завершення лікування. Згідно з амбулаторними висновками від 25 лютого 2025 року та від 11 березня 2025 року позивач пройшов медичне обстеження з підозрою на тяжке пошкодження верхньої частини суглобової губи праворуч. Відповідно до довідки від 24 травня 2025 року у позивача було заплановане хірургічне втручання в ділянці плечового суглоба на 09 травня 2025 року. Згідно з довідкою про стаціонарне перебування ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 09 по 11 травня 2025 року. Довідкою-поданням від 22 травня 2025 року підтверджується те, що позивач перебував під наглядом лікаря, при цьому його мобільність була суттєво обмежена до кінця липня 2025 року. Довідкою-поданням від 09 вересня 2025 року підтверджується те, що ОСОБА_1 перебував під наглядом лікаря з 11 березня 2024 року, а реабілітаційні заходи, ймовірно, триватимуть ще від 4 до 6 місяців. Відповідно до довідки військово-лікарської комісії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону № 2025-0819-1749-2976-7 від 19 серпня 2025 року за результатами проведеного медичного огляду ОСОБА_1 встановлено, що отримане ним поранення пов`язане із захистом Батьківщини та відноситься до категорії тяжких. З урахуванням строків травми та проведеного лікування потреби у подальшому лікуванні не визначено, рекомендовано проходження ВЛК з метою встановлення ступеня придатності до військової служби. У листах військової частини НОМЕР_1 від 29 серпня 2025 року, від 01 вересня 2025 року та від 05 вересня 2025 року, що адресовані ОСОБА_1 , йдеться про те, що відповідно до абзацу першого пункту 11 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" загальний час безперервного перебування військовослужбовця у закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або після поранення (контузії, травми чи каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. У зв`язку з перевищенням 12-місячного терміну безперервного перебування у лікувальному закладі відсутні підстави для подальшого нарахування грошового забезпечення. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне. Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком

14. Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року) передбачалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. При цьому додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться. Варто зауважити, що за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв`язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв`язку з нормою, в даному випадку пункту 4 постанови № 704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує. Колегія суддів звертає увагу на те, що застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови № 704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного кола осіб. Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". Отже, пунктом 4 Постанови № 704 чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 Постанови № 704 внесено зміни. Відтак зміни до пункту 4 Постанови № 704, внесені пунктом 6 Постанови № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню. Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 приміток Додатку 1 та пункту примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 01 лютого 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що саме з 29 січня 2020 року (дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18) діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, а тому з цієї дати виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також інших виплат, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Послідовною з означеного у цій справі питання є і

позиція Верховного Суду, який зокрема у постановах від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24 та ряду інших виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року». Підсумовуючи, слід зауважити, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням за відповідною посадою позивача у спірний період такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, взамін розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, діяв протиправно. Таким чином, інші складові грошового забезпечення, розрахунок яких здійснюється відповідно до посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця, також підлягають перерахунку, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Що ж стосується доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для виплати позивачеві додаткової винагороди у підвищеному розмірі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за період перебування його на стаціонарному лікуванні з серпня 2024 року по вересень 2025 року, то колегія суддів зауважує наступне. Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону № 2232-XII визначено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Положеннями статті 3 Закону № 2232-XII передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. 28 лютого 2022 року на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168). Пунктом 1 вказаної постанови установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Відповідно до абзацу 4 пункту 1-2 Постанови № 168 (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у пункті 1, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії. Подібні приписи містяться і в абзаці 4 пункту 11 розділу ХХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністра оборони України № 260 від 07 червня 2018 року (далі - Порядок № 260), яким визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, - за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці. Отже, як Постановою № 168, так і Порядком № 260 унормовано, що додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень виплачується у тому числі тим військовослужбовцям, які у зв`язку з травмою чи пораненням, пов`язаними із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі і закордонних) з дня отримання такого поранення/травми, включаючи час переміщення до лікарняного закладу, зокрема з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії. Так, встановленими у цій справі обставинами підтверджується те, що 11 липня 2022 року ОСОБА_1 отримав поранення під час виконання бойового завдання. Позивач пройшов процедуру погодження щодо направлення його на лікування до Федеративної Республіки Німеччина. Перекладені з німецької на українську мову листи закордонних закладів охорони здоров`я, які знаходяться на території Федеративної Республіки Німеччина, свідчать про те, що ОСОБА_1 у зв`язку з отриманим пораненням тривалий час перебував на лікуванні за кордоном. Зокрема листом іноземного закладу охорони здоров`я від 04 червня 2024 року підтверджується те, що ОСОБА_1 з 26 жовтня 2022 року по 04 червня 2024 року постійно і регулярно перебував на лікуванні в Німеччині. Інші листи лікувальних закладів Федеративної Республіки Німеччина від 29 серпня 2024 року, від 30 вересня 2024 року, від 05 листопада 2024 року, від 06 грудня 2024 року, від 15 січня 2025 року, від 06 лютого 2025 року, від 03 листопада 2025 року свідчать про те, що позивач регулярно проходив лікування протягом таких періодів: з 01 серпня 2024 року по 31 серпня 2024 року, з 01 вересня 2024 року по 30 вересня 2024 року, з 01 жовтня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, з 01 листопада 2024 року по 30 листопада 2024 року, з 01 грудня 2024 року по 31 грудня 2024 року, з 01 січня 2025 року по 31 січня 2025 року, з 01 серпня 2025 року по 31 жовтня 2025 року. Згідно з лікарської довідки іноземного закладу охорони здоров`я від 18 листопада 2024 року ОСОБА_1 з 26 жовтня 2022 року по 18 листопада 2024 року перебував на лікуванні, на постійному та регулярному лікуванні, а лікарською довідкою від 05 березня 2025 року підтверджується факт постійного та регулярного лікування позивача з 26 жовтня 2022 року по 05 березня 2025 року. Відповідно до довідки закладу охорони здоров`я (Німеччина) від 24 травня 2025 року у позивача було заплановане хірургічне втручання в ділянці плечового суглоба на 09 травня 2025 року. Згідно з довідкою про стаціонарне перебування позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 09 травня 2025 року по 11 травня 2025 року. Довідкою-поданням від 22 травня 2025 року підтверджується те, що позивач перебував під наглядом лікаря, при цьому його мобільність була суттєво обмежена до кінця липня 2025 року. Відтак наведені вище докази підтверджують факт постійного лікування позивача в закладах охорони здоров`я Федеративної Республіки Німеччина в періоди зокрема з 01 серпня 2024 року по 05 березня 2025 року, з 09 травня 2025 року по 31 жовтня 2025 року, що дає позивачу право на нарахування та виплату додаткової винагороди за ці періоди у збільшеному розмірі. Доводи представника відповідача про те, що надані вище докази підтверджують факт проходження регулярного лікування, терапії, перебування під наглядом лікаря, реабілітаційних заходів, проте такі не є тотожним поняттю "стаціонарного лікування", колегія суддів оцінює критично, адже регулярне (постійне) лікування передбачає перебування особи в лікарні під постійним наглядом медичного персоналу і наявні у справі докази (листи іноземних закладів охорони здоров`я) підтверджують це. Більше того, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що ОСОБА_1 направлено на лікування за кордон на підставі листа Міністерства охорони здоров`я України вих. № 29/19903/2-22 від 30 серпня 2022 року, зі змісту якого слідує, що позивача транспортуватимуть 01 вересня 2022 року до Республіки Польща через контрольно-пропускний пункт Краківець з метою подальшого перевезення до закладу охорони здоров`я Федеративної Республіки Німеччина. Тобто, наведеним листом підтверджується те, що позивача транспортовано до іноземного закладу охорони здоров`я, в якому він і має перебувати (проходити лікування), що додатково свідчить про те, що ОСОБА_1 проходив саме стаціонарне лікування за кордоном. Далі в апеляційній скарзі представник відповідача вказує на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зобов`язав нарахувати та виплатити спірну додаткову винагороду у збільшеному розмірі, проте не визначив конкретного періоду із зазначенням точних дат, протягом яких позивач проходив стаціонарне лікування. Перевіривши такі доводи апеляційної скарги, апеляційний суд установив, що судом першої інстанції дійсно зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату спірної додаткової винагороди у збільшеному розмірі за період з серпня 2024 року по вересень 2025 року без конкретизації точного періоду, за який слід здійснити нарахування спірної додаткової винагороди позивачеві. Вказаний недолік судового рішення є суттєвим, адже унеможливлює належне виконання ухваленого на користь позивача судом першої інстанції рішення, а тому колегія суддів переконана, що суд першої інстанції помилково не визначив конкретний період (із зазначенням дня, місяця, року), за який слід здійснити перерахунок та виплату додаткової винагороди ОСОБА_1 . При цьому належними та допустимими доказами підтверджується факт стаціонарного (постійного) лікування ОСОБА_1 зокрема й з 01 серпня 2024 року по 05 березня 2025 року включно та з 09 травня 2025 року по 30 вересня 2025 року включно. Водночас матеріали справи не містять доказів перебування позивача на стаціонарному лікуванні (у тому числі за кордоном) протягом періоду з 06 березня 2025 року по 08 травня 2025 року включно, чому суд першої інстанції оцінки не надав, безпідставно задовольнивши позовні вимоги щодо нарахування та виплати додаткової винагороди і за такий спірний період. Визначаючись із тим, чи обґрунтовані доводи апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги щодо нарахування та виплати позивачеві грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2024, 2025 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення, то колегія суддів зазначає наступне. За змістом частини другої та третьої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Частиною четвертою згаданої норми обумовлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Водночас правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-XII). Статтею 1 Закону № 1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078). Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Пунктом 5 Порядку № 1078 передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Суд першої інстанції вірно зауважив, що при вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078. Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона повинна бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. Отже, індексація є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця та повинна була включатись до розрахунку при визначенні сум грошової допомоги на оздоровлення. Водночас матеріали справи свідчать про те, що протягом 2022 року ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, проте при обчисленні грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік відповідач не врахував нараховану та виплачену позивачу індексацію грошового забезпечення. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не зазначив, яку саме суму індексації слід врахувати при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік колегія суддів вважає безпідставними, оскільки порядок обрахунку такої допомоги належить до дискреційних повноважень військової частини НОМЕР_1 і суд не уповноважений визначати суму індексації, яка має враховуватися при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення. Разом із тим ОСОБА_1 в період з червня 2022 року по грудень 2022 року нараховувалася і виплачувалася індексація грошового забезпечення, а грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік виплачена позивачу на підставі наказу від 30 листопада 2022 року №

322. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем протиправно обчислено грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік без врахування індексації, а тому суд дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позову і в цій частині вимог. Безпідставними слід визнати й посилання апелянта на невідповідність висновків суду, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, із його резолютивною частиною в частині, що стосується виплати позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2025 роки, а також окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років з січня по квітень 2024 року та з липня 2024 року по вересень 2025 року. Так, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами факт виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2025 роки, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років за періоди з січня 2024 року по квітень 2024 року та з липня 2024 року по вересень 2025 року. Наведені висновки суду першої інстанції знайшли своє відображення і в резолютивній частині оскаржуваного рішення, а тому твердження відповідача про те, що мотивувальна частина судового рішення не відповідає його резолютивній частині, є необґрунтованими. Водночас відповідно до карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2023-2025 роки йому з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року та з 01 липня 2024 року по 30 вересня 2025 року не виплачувалися оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років, а протягом 2023-2025 років не виплачувалася матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 означених вище виплат. Водночас в апеляційній скарзі представник відповідача не заперечує право позивача на отримання згадуваних вище виплат, а стверджує лише про невідповідність висновків суду, наведених в мотивувальній частині судового рішення, із його резолютивною частиною. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, частково відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону. Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи в частині позовних вимог. В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. За наведених вище обставин апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для справи, що призвело до помилкових висновків про задоволення позовних вимог, які стосуються виплатити позивачу додаткової винагороди у підвищеному розмірі відповідно до Постанови № 168 за час перебування його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я за кордоном із розрахунку до 100000 гривень на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні за період з 06 березня 2025 року по 08 травня 2025 року включно. Окрім того, обґрунтовано апелянт вказував на такий недолік судового рішення, як невизначення конкретних періодів стаціонарного лікування позивача, який також належить виправити. Отже, на переконання апеляційного суду, апеляційна скарга є частково обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню. Висновки щодо розподілу судових витрат З урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу представника військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , які стосуються визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати додаткової винагороди у підвищеному розмірі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за час перебування його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі за кордоном, із розрахунку до 100000 гривень на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в межах періоду з серпня 2024 року по вересень 2025 року, а також зобов`язання військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 таку додаткову винагороду за період з серпня 2024 року по вересень 2025 року. Ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у підвищеному розмірі за період з 01 серпня 2024 року по 05 березня 2025 року включно та з 09 травня 2025 року по 30 вересня 2025 року включно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за час перебування його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі за кордоном, із розрахунку до 100000 гривень на місяць. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у підвищеному розмірі за період з 01 серпня 2024 року по 05 березня 2025 року включно та з 09 травня 2025 року по 30 вересня 2025 року включно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за час перебування його на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі за кордоном, із розрахунку до 100000 гривень на місяць. В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року залишити без змін. Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України). Суддя-доповідач Яремчук К.О. Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.