Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/32874/25

Головуючий І інстанції: Лук`яненко М.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2026 р. Справа № 520/32874/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. , Мінаєвої К.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/32874/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) №1110500029590 від 19.11.2025 року, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та призначити пенсію за віком на пільгових умовах (Список №2) з моменту звернення із заявою про призначення пенсії. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, що порушує права позивача на соціальне забезпечення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) №111050002959 від 19.11.2025 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 13.11.2025 та вирішити питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (Список №2) з моменту звернення із заявою про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду у даній справі. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції не повністю з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 року та ухвалити постанову, якою позовні вимоги залишити без задоволення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що згідно наданих документів до заяви про призначення пенсії, до загального страхового стажу позивача зараховано всі періоди роботи. До пільгового стажу роботи не зараховано періоди роботи з 09.06.1997 по 24.12.1998, з 28.02.2001 по 30.10.2014 року, згідно з довідкою № 770 від 12.11.2025 року, оскільки в довідці відсутнє посилання на накази про атестацію робочих місць, невірно зазначені посилання на постанови КМУ, професія не відповідає переліку атестованих професій згідно з доданими наказами про атестацію робочих місць, у зв`язку з чим позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, передбаченого п.2 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» На підставі наданих документів спеціальних стаж відсутній. Стосовно відшкодування позивачу судових витрат, апелянт вказав, що відповідач не має можливості відшкодувати судовий збір у зв`язку з відсутністю коштів, призначених на цю мету. Відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, виконання рішень суду щодо списання коштів, у тому числі зі сплати судових витрат з державного бюджету, здійснюється Казначейством у встановленому порядку шляхом відкриття відповідних рахунків та перерахування коштів . Отже, враховуючи положення ст. 94 КАС України та вказані законодавчі норми, судові витрати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, повинні відшкодовуватись з державного бюджету органами Казначейства. Відзив на апеляційну скаргу від позивача та третьої особи не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України. За відомостями трудової книжки НОМЕР_2 позивач працює з 09.06.1997 по теперішній час електрогазозварником ручного зварювання 5 розряду . Згідно записів трудової книжки зазначена робота на посаді електрогазозварника ручної дугової зварки. Посада перейменована на електрогазозварника п`ятого розряду ручного дугового та газового зварювання, потім - електрогазозварника ручного зварювання 5 розряду. 13.11.2025 року (у віці 55 років) позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на підставі пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Список 2). Заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду в Харківській області. За результатом розгляду поданої заяви, рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області №111050002959 від 19.11.2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, передбаченого п. 2 ч.2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. За результатами розгляду документів до загального страхового стажу заявника зараховано всі періоди роботи. Згідно даного рішення визнаний страховий стаж позивача становить: 40 років 10 місяців 18 днів. Пільговий стаж заявника за Списком № 2 - відсутній. До пільгового стажу роботи не зараховано період з 09.06.1997 по 24.12.1998, з 28.02.2001 по 30.10.2014 року, згідно з довідкою № 770 від 12.11.2025 року, оскільки в довідці відсутнє посилання на накази про атестацію робочих місць, невірно зазначені посилання на постанови КМУ, професія не відповідає переліку атестованих професій згідно з доданими наказами про атестацію робочих місць. Не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №111050002959 від 19.11.2025 року, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що до пільгового стажу позивача, підлягають зарахуванню періоди роботи з 09.06.1997 по 24.12.1998, з 28.02.2001 по 30.10.2014 року, підтверджені записами трудової книжки НОМЕР_2 та довідкою № 770 від 12.11.2025 року. А тому, з метою належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне частково задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №111050002959 від 19.11.2025 року та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2025 та вирішити питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (Список №2) з моменту звернення із заявою про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду у даній справі. Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами п. 6 ч.1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України "Про пенсійне забезпечення" №1788 від 05.11.1991. Закон України "Про пенсійне забезпечення" №1788 від 05.11.1991, відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"). Згідно п.2 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовам праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". Відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пільгових умовах пенсія за віком призначається - працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи. У спірних правовідносинах, на момент звернення до пенсійного органу позивачу виповнилось 55 років. За змістом оскаржуваного рішення визнаний страховий стаж позивача становить: 40 років 10 місяців 18 днів. Наявність у позивача необхідного віку та страхового стажу відповідачем не оспорюється. Водночас, пільговий стаж позивача за Списком № 2 пенсійним органом не визнаний. Так, до пільгового стажу роботи не зараховано період з 09.06.1997 по 24.12.1998, з 28.02.2001 по 30.10.2014 року, згідно з довідкою № 770 від 12.11.2025 року, оскільки в довідці відсутнє посилання на накази про атестацію робочих місць, невірно зазначені посилання на постанови КМУ, професія не відповідає переліку атестованих професій згідно з доданими наказами про атестацію робочих місць. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 затверджено Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком пільгових умовах" затверджено: Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах; визнані такими, що втратили чинність: постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162 та постанова Кабінету Міністрів України від 15.11.1994 №773. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 № 461 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах" затверджено: Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах; визнана такою, що втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36. Професія електрогазозварник та електрогазозварник, зайнятий різанням та ручним зварюванням проходить за Списком №2, розділ ХХХІІІ Загальні професії (у всіх галузях господарства). Так, Списком № 2 виробництв, цехів, професій та посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року № 1173, розділом XXXІІ «Загальні професії» передбачені газозварники та їх підручні; електрозварники та їх підручні. Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком (по старості) на пільгових умовах, затвердженим Постановою Ради Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 року № 10, розділом ХХХІІІ «Загальні професії» передбачені: газозварники; електрогазозварники, зайняті на різанні та ручному зварюванні, на півавтоматичних машинах, а також на автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки; електрозварники на автоматичних та напівавтоматичних машинах, зайняті зварюванням в середовищі вуглекислого газу, на роботах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах; електрозварники ручного зварювання. Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Постановою Ради Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162, розділом XXXІІІ «Загальні професії» передбачені: газозварники; електрогазозварники, зайняті на різанні і ручному зварюванні, на напівавтоматичних машинах, а також на автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки; електрозварювальники на автоматичних і напівавтоматичних машинах, зайняті зваркою в середовищі вуглекислого газу, на роботах з застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах; електрозварники ручного зварювання. Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Постановою Ради Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 36, розділом XXXІІІ «Загальні професії (у всіх галузях господарства)» передбачені: газозварники; електрогазозварники, зайняті різанням та ручним зварюванням, на напівавтоматичних машинах, а також автоматичних машинах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки; електрозварники на автоматичних та напівавтоматичних машинах, зайняті зварюванням у середовищі вуглекислого газу, на роботах із застосуванням флюсів, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки, а також на напівавтоматичних машинах; електрозварники ручного зварювання. Стаж роботи за Списком № 2 позивача підтверджується записами в трудовій книжці та у довідках, які надані відповідачу разом із заявою про призначення пенсії. Враховуючи викладене вище, посади позивача у спірні періоди були передбачені у всіх Списках №2. А надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організації або їх правонаступників потрібно виключно в разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.07.2018 року у справі № 235/1112/17. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також, колегія суддів зазначає, що за правилами ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з пунктом 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Так, основним документом, який підтверджує стаж та характер роботи є трудова книжка, при цьому, у разі відсутності відомостей у ній, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств. Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, з метою визначення права на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 10.12.2020 року у справі №372/403/17. Разом з тим, ненадання підприємствами - роботодавцями уточнюючих довідок або надання їх із певними неточностями не може нівелювати право позивача на пенсію, яке гарантовано Конституцією України, відповідно до якої громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції № 58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі №677/277/17. За відомостями трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач працює з 09.06.1997 по теперішній час електрогазозварником ручного зварювання 5 розряду. Зазначені записи у трудовій книжці є чіткими, зрозумілими, скріплені печатками та підписами відповідальних осіб. Ніяких зауважень до записів трудової книжки позивача, відповідачем у оскаржуваному рішенні не зазначено. Крім того, факт зайнятості позивача на роботах за Списком 2 підтверджується додатково довідками про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Окрім того, пільговий стаж роботи на посадах, віднесених до Списку № 2, підтверджено картками умов праці та наказами про проведення атестації робочих місць, наказом про доплату за шкідливі умови праці на робочих місцях. Також, в трудову книжку позивача вклеєні накази про атестацію робочих місць за умовами праці та про те, що умови праці позивача є шкідливими та важкими відповідно до Списку №2, підтверджено право позивача на пільгове пенсійне забезпечення. Щодо неврахування до пільгового стажу періодів роботи з 09.06.1997 по 24.12.1998, з 28.02.2001 по 30.10.2014 року, згідно з довідкою № 770 від 12.11.2025 року, оскільки в довідці відсутнє посилання на накази про атестацію робочих місць, невірно зазначені посилання на постанови КМУ, професія не відповідає переліку атестованих професій згідно з доданими наказами про атестацію робочих місць, колегія суддів зазначає наступне. Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року №

41. Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 №442, та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації. Відповідно п.4.2. Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 №442 результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінилися докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах. Відповідно до Роз`яснення про проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.08.2000 року №205 в окремих випадках за скрутного фінансово-економічного стану, що склався на підприємстві з незалежних від нього причин, для проведення атестації робочих місць, де не сталися докорінні зміни умов і характеру праці у зв`язку з впровадженням нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, реконструкцією існуючих об`єктів, приміщень тощо, можливе використання результатів санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, отриманих під час попередньої атестації, за умови реалізації технічних і організаційних заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працівників за результатами попередньої атестації робочих місць і дотримання всіх інших вимог Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці. Виходячи з наведеного, колегія суддів констатує, що атестація має проводитися у передбачені п. 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 №442 строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації. Зазначена позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.10.2018 в справі №348/1079/17), постанові від 18 вересня 2018 року по справі №345/3301/17 та постанові від 01.11.2018 №455/1053/16-а, в яких Верховний Суд зокрема зазначив, що атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації. Разом з цим, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації. Аналогічна правова позиція щодо правозастосування викладена у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 2040/6395/18, що в силу приписів ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом першої інстанції. Стосовно такого аспекту спірних правовідносин як наслідки проведення атестації суд керується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а та Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 2040/6395/18, і визнає, що ця обставина не є перешкодою у призначенні позивачу пенсії. Також, суд апеляційної інстанції вважає такими, що не впливають на правильність вирішення цієї справи судом першої інстанції доводи відповідача про невідповідність довідки від 12.11.2025 №770 вимогам додатку №5, враховуючи наступне. Згідно з частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для ви значення права на пенсію. Тобто, пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися. Аналогічні вимоги до реалізації владної управлінської функції суб`єкта владних повноважень з приводу вчинення управлінських волевиявлень стосовно призначення громадянам пенсій сформульовані як у п.1.8 Розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (де указано, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія), так і у п.4.2 Розділу IV Порядку №22-1 (де указано, що працівник пенсійного органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів. З наведеного слідує, що законодавець одночасно, як наділив органи системи ПФУ правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, так і обтяжив обов`язком витребування недостатніх відомостей і документів. Колегія суддів вважає, що таке тлумачення змісту обов`язку суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є цілком релевантним правовим висновкам постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та постанови Верховного Суду від 08.02.2021р. у справі № 487/68/17. Натомість, доказів того, що довідка від 12.11.2025 № 770 містить недостовірну інформацію чи того, що відповідач повідомляв позивача про необхідність надання додаткових документів матеріали справи не містять. З огляду на викладене, відсутність у довідці № 770 від 12.11.2025 року посилання на накази про атестацію робочих місць, невірне зазначення посилання на постанови КМУ, невідповідність професії переліку атестованих професій згідно з доданими наказами про атестацію робочих місць, не спростовує наявності у працівника відповідного пільгового стажу роботи. Отже, до пільгового стажу позивача, підлягають зарахуванню періоди роботи з 09.06.1997 по 24.12.1998, з 28.02.2001 по 30.10.2014 року, підтверджені записами трудової книжки НОМЕР_2 та довідкою № 770 від 12.11.2025 року. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) №111050002959 від 19.11.2025 року та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 13.11.2025 та вирішити питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (Список №2) з моменту звернення із заявою про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду у даній справі. Щодо доводів апеляційної скарги стосовно відшкодування позивачу судових витрат, колегія суддів зазначає. Аргументи апелянта щодо відсутності бюджетних асигнувань для сплати судових витрат не можуть бути підставою для обмеження процесуальних прав позивача, оскільки питання належного бюджетного планування та фінансування діяльності органів Пенсійного фонду України належить до сфери відповідальності держави, а не приватної особи, яка звернулась до суду за захистом свого порушеного права. Посилання апелянта на ч. 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними, оскільки стягнення судових витрат на користь позивача не є використанням коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені законом, а здійснюється на виконання прямої норми процесуального права ч. 1 ст. 139 КАС України (у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який був відповідачем у справі). Зазначена норма ч. 1 ст. 139 КАС України є імперативною та не ставить можливість відшкодування судових витрат у залежність від наявності чи відсутності у відповідача відповідних бюджетних призначень. Враховуючи вище викладене, посилання відповідача на те, що судові витрати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, повинні відшкодовуватись з державного бюджету органами Казначейства, колегія суддів вважає необґрунтованими. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 по справі № 520/32874/25 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко К.В. Мінаєва