Постанова Київський апеляційний суд № 359/1981/24

Єдиний унікальний номер справи №359/1981/24 Провадження № 22-ц/824/8672/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 квітня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року у справі за позовом заступника керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, В С Т А Н О В И В : 26 лютого 2024 року позивач звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з вказаним позовом до відповідача. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі рішення Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 23 серпня 2017 року за № 1141-23-VII затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 3220883601:01:035:0587, площею 0,0951 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства. На підставі зазначеного рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку. В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки за № 2592 від 19 серпня 2019 року, ОСОБА_2 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_3 . Відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 3220883601:01:035:0587 перебуває у приватній власності ОСОБА_3 . Водночас, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 на підставі рішення Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області за № 1287-27-VII від 21 січня 2019 року отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,0830 га із кадастровим номером 3220883601:01:015:0075 для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 . Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано 04 лютого 2019 року. ОСОБА_2 , на момент видачі Дударківською сільською радою Бориспільського району Київської області рішення за № 1287-27- VII від 21 січня 2019 року, вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання. В подальшому, 09 лютого 2022 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу було відчужено земельну ділянку з кадастровим номером 3220883601:01:015:0075 площею 0,0830 га на користь ОСОБА_1 . 09 лютого 2022 року ОСОБА_1 подано заяву про поділ вказаної земельної ділянки на дві окремі земельної ділянки. Державним реєстратором Пристоличної сільської ради 17 січня 2023 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 , на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220883601:01: 015:0110 та 3220883601:01:015:0111 площею 0,0415 га кожна, які утворились в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3220883601:01:015:0075. На даний час, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 лютого 2024 року земельні ділянки з кадастровим номерами 3220883601:01:015:0110 та 3220883601:01:015:0111 перебувають у приватній власності ОСОБА_1 . Позивач стверджує, що рішення Дударківської сільської ради Бориспільського району №1287-27- VII від 21 січня 2019 року «Про передачу гр. ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, земельні ділянки підлягають витребуванню на користь Пристоличної територіальної громади, у зв`язку з чим, виконуючий обов`язків керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду з даним позовом. Враховуючи викладене, позивач просив суд витребувати у ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,0415 га кожна (кадастровий номер 3220883601:01:015:0110 та 3220883601:01:015:0111), які розташовані в АДРЕСА_1 , та передати їх у власність Пристоличної сільської об`єднаної територіальної громади Бориспільського району Київської області; стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури судовий збір. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 22 травня 2025 року відповідач направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року повернуто особі, яка її подала. Постановою Верховного Суду від 04 лютого 2026 року ухвалу Київського апеляційного суду від 10 липня 2025 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 березня 2026 року апеляційне провадження відкрито. Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судове засідання, призначене на 30 квітня 2026 року, з`явилися представник відповідача ОСОБА_4., який підтримав апеляційну скаргу та просив апеляційний суд її задовольнити; прокурор Шелест М.Б. який просив апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що ОСОБА_2 на момент прийняття Дударківською сільською радою рішення №1287-27-VII від 21 січня 2019 року вже реалізував право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а тому повторне надання йому земельної ділянки суперечило вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України; спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності поза волею власника та з порушенням вимог земельного законодавства, що є підставою для її витребування у добросовісного набувача на підставі статей 387, 388 ЦК України; поділ земельної ділянки та подальше відчуження не перешкоджають її витребуванню; прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Пристоличної сільської ради; підстав для застосування позовної давності немає, оскільки прокурор звернувся до суду в межах трирічного строку з моменту, коли йому стало відомо про порушення права. Одним з доводів заперечення відповідача під час розгляду справи та апелянта в апеляційній скарзі полягало в тому, що питання щодо витребування земельної ділянки на тій підставі, що ОСОБА_2 повторно використав право на приватизацію, вже було предметом судового розгляду. Вказані доводи зводяться до посилання на наявність раніше ухваленого судового рішення у справі між тими ж сторонами та щодо спору, який на думку відповідача фактично є тотожним даному, а відтак виключає можливість повторного судового розгляду з огляду на принцип правової визначеності та остаточності судового рішення. Зокрема, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2021 року у справі № 359/6245/21 в задоволенні позову Бориспільської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Пристоличної сільської об`єднаної територіальної громади до Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області за №127-27-VII від 21 січня 2019 року, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна з чужого незаконного володіння, відмовлено (а.с. 93-95). Постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року, рішення Бориспільського міськрайоного суду Київської області від 25 листопада 2021 року залишено без змін. Постановою Верховного суду у складі колегії суддів судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року, касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року залишено без змін (а.с. 101-108). Підставою для відмови у задоволенні вказаного позову судами зазначено на недоведеність прокурором відсутності у Пристоличної сільської об`єднаної територіальної громади повноважень на звернення до суду з цим позовом, тобто виключної підстави для звернення до суду прокурором за захистом інтересів держави. Зі змісту позовних вимог, вбачалося, що прокурор просив витребувати з незаконного володіння на користь територіальної громади Пристоличної сільської ради земельної ділянки, тобто позовна вимога заявлена в інтересах територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування (який вважається позивачем) до того самого органу місцевого самоврядування, тобто позивач і відповідач збігаються в одній особі. Відповідач наполягав на тому, що вже було розглянуто справу і не можна вирішувати повторно це питання. Суд першої інстанції, констатувавши наявність раніше ухваленого судового рішення у справі № 359/6245/21, дійшов висновку, що спір у даній справі стосується інших об`єктів цивільних прав - земельних ділянок з іншими кадастровими номерами, які утворилися в результаті поділу первісної земельної ділянки, у зв`язку з чим не вбачав тотожності спору та підстав для застосування процесуальної заборони повторного розгляду справи. При цьому суд виходив із того, що правова природа заявлених вимог у даній справі є самостійною, а спірні правовідносини охоплюють інші об`єкти речових прав, що виключає застосування принципу остаточності судового рішення як безумовної процесуальної перешкоди для розгляду позову по суті. Апеляційний суд з даним висновком суду не може погодитися в повному обсязі, оскільки у спірних правовідносинах фактично зберігається тотожність предмета та підстав позову, а також правової природи заявлених вимог, оскільки спір стосується витребування земельної ділянки комунальної власності, яка вибула з володіння територіальної громади з посиланням на незаконність первісного рішення органу місцевого самоврядування про її передачу у власність. При цьому зміна фактичного володільця майна внаслідок подальшого відчуження та поділу земельної ділянки не змінює суті спірних правовідносин і не впливає на первинні підстави виникнення спору. Оцінюючи обставини у їх сукупності, колегія суддів виходить із необхідності дотримання принципу правової визначеності як складової верховенства права, який вимагає уникнення повторного судового розгляду по суті тотожного спору шляхом формальної зміни об`єктів, що виникли внаслідок поділу первісної земельної ділянки. У низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у контексті дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи "Рябих проти Росії", пункти 51, 52, "Брумареску проти Румунії", пункт 61). Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі субєкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п`ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129). Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх обєднаннями на всій території України. Конституційний Суд України неодноразово зазначав своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Отже, надання рішенню переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 638/643/17, від 18 квітня 2019 року у справі № 808/2291/16. У цьому контексті колегія суддів зазначає, що сторона, яка вже отримала судове рішення щодо певного предмета спору та визначених судом правовідносин, не вправі ініціювати повторний судовий розгляд тотожного по суті питання шляхом формального зміщення його процесуальної конструкції або зміни окремих елементів спору, оскільки це суперечить принципу правової визначеності та остаточності судового рішення. У даному випадку судом встановлено, що як у справі № 359/6245/21, так і у цій справі позовні вимоги заявлені в інтересах територіальної громади та фактично спрямовані на захист майнових інтересів держави в особі Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області, яка відповідно до закону є органом місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати управління та розпорядження землями комунальної власності відповідної територіальної громади. Отже, незважаючи на формальну зміну окремих об`єктів спору у зв`язку з поділом земельної ділянки та подальшим їх кадастровим формуванням, правова природа спору, суб`єктний склад у частині представництва інтересів держави, а також підстави звернення до суду залишаються по суті незмінними. Таким чином, повторне звернення з вимогами, які фактично випливають із вже вирішеного спору щодо правомірності первісного вибуття земельної ділянки з комунальної власності, не може розглядатися ізольовано від раніше ухваленого судового рішення та підлягає оцінці крізь призму принципу правової визначеності та res judicata. У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду підтверджує свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Разом з цим слід враховувати, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі № 1697-VII інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави. Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (провадження № 12-1гс23). Таким чином, апеляційний суд констатує тотожність позивача в обох справах, оскільки як у справі № 359/6245/21, так і в даній справі позов подано прокурором в інтересах держави в особі Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області як органу місцевого самоврядування, уповноваженого законом представляти інтереси відповідної територіальної громади. Предметом спору як у справі № 359/6245/21, так і у даній справі фактично є питання витребування земельної ділянки на користь держави (територіальної громади) з підстав незаконності набуття права власності на неї. Підставою заявлених позовних вимог в обох справах було посилання прокурора на те, що ОСОБА_2 повторно використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки одного й того ж цільового призначення, що, на думку прокурора, свідчить про незаконність вибуття земельної ділянки з комунальної власності. Незважаючи на вищевикладене, з точки зору колегії апеляційного суду тим не менш формальні підстави для закриття провадження у даній справі відсутні. Відповідачем у справі № 359/6245/21 був ОСОБА_2 , тоді як відповідачем у даній справі є ОСОБА_1 , що формально виключає можливість закриття провадження у справі з підстав наявності судового рішення між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Водночас із матеріалів справи вбачається, що після набуття права власності ОСОБА_2 здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , тобто у спірних правовідносинах відбулося договірне правонаступництво щодо спірного майна. Сам по собі поділ земельної ділянки та присвоєння нових кадастрових номерів не створює нового самостійного матеріально-правового спору щодо підстав первісного вибуття земельної ділянки з комунальної власності. За таких обставин звернення прокурора з новим позовом фактично спрямоване на повторне вирішення судом питання щодо правомірності вибуття тієї самої земельної ділянки з комунальної власності з підстав повторного використання права на безоплатну приватизацію, що вже було предметом судового розгляду та щодо якого судами ухвалено остаточні судові рішення, які набрали законної сили. Cудом враховується висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14 за яким захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Аналогічний підхід до праворозуміння згодом було сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 у пункті 5.18 якої зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У даному випадку апеляційний суд виходить із того, що існує судове рішення, яким уже було надано оцінку вимогам прокурора щодо витребування земельної ділянки на користь держави з підстав порушення ОСОБА_2 порядку безоплатної приватизації земельної ділянки. За результатами розгляду справи № 359/6245/21 у задоволенні відповідного позову було відмовлено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій. При цьому мотиви, з яких судами у справі № 359/6245/21 було відмовлено у задоволенні позову, не можуть розцінюватися як підстава для повторної ініціації спору щодо того самого предмета та з тих самих підстав, оскільки це суперечило б принципу правової визначеності та принципу остаточності судового рішення (res judicata). Апеляційний суд враховує, що предмет та підстави позову у даній справі фактично є тотожними предмету та підставам позову у справі № 359/6245/21, а відмінність у складі відповідачів зумовлена виключно подальшим відчуженням спірної земельної ділянки та наявністю договірного правонаступництва щодо спірного майна. За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що спір щодо правомірності вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності у зв`язку з повторним використанням набувачем землі свого права на безоплатну приватизацію вже був предметом судового розгляду, за результатами чого суд прийшов до висновку про неможливість задоволення позовних вимог. За таких умов з точки зору суду у даному провадженні відсутні правові підстави для іншого вирішення цього питання. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Враховуючи, що суд першої інстанції внаслідок неповного з`ясування обставин справи неправильно визначився із характером спірних правовідносин, помилково застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального закону, рішення суду відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи сторони позивача як такі, що не знайшли свого належного підтвердження матеріалами справи та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, а апеляційну скаргу відповідача вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько