Постанова Одеський апеляційний суд № 513/1159/24

Номер провадження: 22-ц/813/4511/26 Справа № 513/1159/24 Головуючий у першій інстанції Рязанова К. Ю. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 25.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Назарової М. В., Карташов О.Ю., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Саратського районного суду Одеської області від 09 грудня 2025 року, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування зазначивши, що 21.10.2019 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №501197183, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 59 000,00 грн на строк 48 місяців на споживчі потреби з відсотковою ставкою 18,99 % річних. Договір кредитної лінії укладено в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Банк виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 59 000,00 грн, а позичальник не виконав умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість, загальний розмір якої станом на 20.12.2021 рік становить 79 582,51 грн та складається з тіла кредиту в розмірі 46 593,34 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом 32 989,17 грн. 20.12.2021 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» передає (відступає) ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», а ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» приймає належні АТ «Альфа-Банк» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі прав вимоги. З урахуванням викладеного, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» просило стягнути з відповідача загальну суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 79 582,51 грн, сплачений судовий збір, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 200,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Саратський районний суд Одеської області рішенням від 09 грудня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором №501197183 від 21.10.2019 року у розмірі 45 111, 76 грн. В іншій частині позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» судовий збір у розмірі 1 716,44 грн. Суд першої інстанції виходив з того, що 21.10.2019 року ОСОБА_1 підписала оферту на укладання угоди про надання кредиту №501197183, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якої відповідач запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про надання кредиту, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. За умовами вказаної оферти та акцепту пропозиції ОСОБА_1 надано кредит для власних потреб у розмірі 59 000,00 грн. 20.12.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу №4. Позивачем в розрахунку заборгованості вказано, що загальний розмір заборгованості відповідача станом на 20.12.2021 року складає 79 582,51 грн, з яких: тіло кредиту 46 593,34 грн; відсотки 11 793,42 грн; комісія - 21 195,75 грн. Суд наголосив, що ні положення оферти на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 21.10.2019 року, ні паспорт споживчого кредиту не містять умов кредитного договору щодо порядку та розміру нарахування комісії. Будь-яких інших доказів на підтвердження правомірності нарахування первісним кредитором комісії позивачем не надано, в той же час з виписки по рахунку вбачається, що такі списання відбувалися щомісячно на загальну суму 13 275,00 грн. З огляду на викладене, суд вважав, що сплачені ОСОБА_1 кошти у загальному розмірі 13 275,00 грн безпідставно було спрямовано первісним кредитором на погашення комісії, а тому з урахуванням внесених відповідачем коштів на погашення заборгованості в сумі 13 275,00 грн та враховуючи, що позивачем зараховувалися сплачені відповідачем кошти на погашення нарахованих сум комісії, враховуючи черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням, суд вважав за необхідне зменшити розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 45 111,76 грн. Окрім того, суд стягнув з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1 716,44 грн. З огляду на те, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є доведеним, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 9200,00 грн відсутні. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє представник адвокат Мурашко Іван Сергійович просить скасувати рішення Саратського районного суду Одеської області від 09.12.2025 по справі №513/1159/24, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також не відповідність висновків суду обставинам справи. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не застосовано положення ч. 6 ст. 95 ЦПК України та взято до уваги докази, які не повинні були братись до уваги. В оскаржуваному рішенні суд зазначив, що ним враховано додаток 1-1 до договору факторингу №4 від 20.12.2021 року; акт приймання-передачі реєстру боржників від 20.12.2021 року до договору факторингу №4 від 20.12.2021 року, договір факторингу №4 від 20.12.2021 року, укладеного між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс». Позивачем в розрахунку заборгованості вказується, що загальний розмір заборгованості відповідача станом на 20.12.2021 складає 79 582,51 грн, з яких: тіло кредиту 46 593,34 грн; відсотки 11 793,42 грн; комісія 21 195,75 грн. В той же час, в додатку № 1-1 до договору факторингу №4 від 20.12.2021 року вказується, що загальна сума заборгованості в гривневому еквіваленті (проценти, комісія та тіло кредиту станом на дату укладення договору факторингу (20.12.2021 року), з урахуванням пені/штрафу/неустойки) становить 4 886,03 грн. Відтак, із вказаного можна встановити, що до позивача перейшло право вимоги на загальну суму 4 886,03 грн. 17.04.2025 року стороною відповідача було подано клопотання про витребування оригіналів документів в порядку ч. 6 ст. 95 ЦПК України, у якому ставилася під сумнів відповідність поданої копії оригіналу додатку 1-1 до договору факторингу №4 від 20.12.2021 року, а також акту приймання-передачі реєстру боржників від 20.12.2021 року до договору факторингу №4 від 20.12.2021; договору факторингу №4 від 20.12.2021 року, укладеного між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Еліт Фінанс»; вказане обґрунтовувалось наданням стороною позивача додатку 1-1 в різних редакціях: в одній редакції позивачу було передано право вимоги у розмірі 4 886,03 грн, а в іншій 79 582,51 грн. Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 24.04.2025 року зобов`язано позивача надати до суду оригінали вказаних документів для огляду у судовому засіданні, однак позивач безпідставно та без надання жодних пояснень проігнорував вимоги ухвали суду щодо витребування та подання оригіналів документів, чим фактично залишив поза увагою процесуальні обов`язки, покладені на нього судом. Ухвалюючи рішення, суд в порушення ч. 6 ст. 95 ЦПК України взяв до уваги документи, оригінали яких не були надані стороною позивача до суду для ознайомлення, що безпосередньо вплинуло на законність та обґрунтованість ухваленого рішення. При цьому, єдиним мотивом, яким суд першої інстанції обґрунтував взяття до уваги письмових доказів, поданих позивачем, було формальне завірення копій таких документів як таких, що відповідають оригіналам. Водночас зазначена обставина жодним чином не усуває та не замінює обов`язок позивача надати суду оригінали відповідних документів для огляду, особливо за наявності заперечень іншого учасника справи щодо їхньої відповідності оригіналам. Більше того, сам факт завірення копії письмового доказу не може сам по собі вважатися належною та достатньою підставою для врахування такого доказу судом, а також не звільняє сторону від виконання вимог ухвали суду про витребування доказів. Ігнорування зазначеної ухвали, попри її обов`язковий характер, свідчить про порушення позивачем процесуальних обов`язків, а прийняття судом таких копій до доказової бази про неправильне застосування норм процесуального права. Скаржник наголосив, що на підставі додаткової угоди №1 від 03.03.2025 року до договору про надання правової допомоги від 03.03.2025 №03/03/25 розмір гонорару адвоката у цій справі є фіксованим (не залежить від кількості здійснених дій, судових засідань, обсягу наданих послуг, витраченого часу тощо) і в суді апеляційної інстанції складає 15 000,00 грн, що підлягає сплаті протягом шести місяців після набрання законної сили остаточного судового рішення у цій справі, а тому просив стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн. (2) Позиція інших учасників справи Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.02.2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. Копію ухвали про відкриття провадження від 09.02.2026 отримано представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Мурашко І. С. 16.02.2026 року о 5:40:11 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою. Апеляційну скаргу з додатками та копію ухвали про відкриття провадження від 09.02.2026 отримано Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» 06.01.2026 року о 1:00:06 та 16.02.2026 року о 5:32:02 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками. Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Так, 20.12.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу №4, на підставі якого 20.12.2021 було укладено додаток 1-1 до договору факторингу №4 «характеристика права вимоги, переданих фактору клієнтом за договором та боржників за основними договорами». Факт виконання умов договору факторингу підтверджується актом приймання-передачі реєстру боржників від 20.12.2021 та платіжним дорученням, за яким ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» перераховано на рахунок АТ «Альфа-Банк», зазначені у п. 4.2 договору факторингу суму грошових коштів, що свідчить про беззаперечний акт набуття позивачем права вимоги до відповідача за спірним кредитним договором. На виконання умов договору факторингу АТ «Альфа-Банк» передано матеріали кредитної справи відповідача (кредитний договір, виписки по рахункам, паспорт споживчого кредиту), що свідчить про повне виконання сторонами умов даного договору та підтверджує факт набуття позивачем права вимоги за кредитним договором до відповідача. Щодо заявлених відповідачем вимог на правничу допомогу, то позивач вважає, що суду слід врахувати такі критерії, як дійсність, необхідність, розумність розміру таких витрат, складність справи та фінансовий стан учасників справи та за обставин даної справи такі витрати мають становити не більше 1 000,00 грн. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.06.2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором №501197183 від 21.10.2019 року в розмірі 79 582,51 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 х 30 = 90 840,00 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України. Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що 21.10.2019 року ОСОБА_1 підписала оферту на укладання угоди про надання кредиту №501197183, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якої відповідач запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про надання кредиту, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. За умовами вказаної оферти та акцепту пропозиції ОСОБА_1 надано кредит для власних потреб у розмірі 59 000,00 грн. 20.12.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу №4. Позивачем в розрахунку заборгованості вказано, що загальний розмір заборгованості відповідача станом на 20.12.2021 року складає 79 582,51 грн, з яких: тіло кредиту 46 593,34 грн; відсотки 11 793,42 грн; комісія - 21 195,75 грн. Суд наголосив, що ні положення оферти на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 21.10.2019 року, ні паспорт споживчого кредиту не містять умов кредитного договору щодо порядку та розміру нарахування комісії. Будь-яких інших доказів на підтвердження правомірності нарахування первісним кредитором комісії позивачем не надано, в той же час з виписки по рахунку вбачається, що такі списання відбувалися щомісячно на загальну суму 13 275,00 грн. З огляду на викладене, суд вважав, що сплачені ОСОБА_1 кошти у загальному розмірі 13 275,00 грн безпідставно було спрямовано первісним кредитором на погашення комісії, а тому з урахуванням внесених відповідачем коштів на погашення заборгованості в сумі 13 275,00 грн та враховуючи, що позивачем зараховувалися сплачені відповідачем кошти на погашення нарахованих сум комісії, враховуючи черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням, суд вважав за необхідне зменшити розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 45 111,76 грн. Окрім того, суд стягнув з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1 716,44 грн. З огляду на те, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є доведеним, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 9200,00 грн відсутні. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦК України). За приписами ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Положеннями ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21.10.2019 ОСОБА_1 звернулась до АТ «Альфа-Банк» з метою отримання банківських послуг, зокрема запропонувала банку укласти угоду про надання кредиту, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб, що підтверджується офертою на укладання угоди про надання кредиту №501197183 від 21.10.2019. Вказана оферта зокрема містить умови споживчого кредиту: тип кредиту «кредит готівкою», сума кредиту 59 000,00 грн, процентна ставка, % річних 18,99 %, тип ставки фіксована, строк кредиту 48 місяців. Згідно п. 1 оферти, під час користування кредитом ОСОБА_1 пропонує банку надавати їй послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором, за надання яких пропонує встановити комісійну винагороду, а саме: за надання кредиту 0.00 % від суми кредиту, зазначеної в цій оферті на укладення угоди без ПДВ; за обслуговування кредиту 2,25 % від суми кредиту, зазначеної в цій оферті на кладення угоди без ПДВ. Пунктом 2 оферти визначено, що датою повернення кредиту є 21.10.2023, для повернення заборгованості за угодою запропоновано використовувати рахунок НОМЕР_1 , відкритий у банку. Кредит надається позичальнику для: 1) власних потреб, розмір 34 272,35 грн, 2) повернення заборгованості за кредитним договором №501067306 від 27.09.2018, розмір 24 727,65 грн. Також вказана оферта містить застереження про те, що підпис позичальника на цьому договорі свідчить про отримання ним всієї інформації про умови кредитування та про те, що акцепт пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501197183, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 21.10.2019 отримав. Окрім того, до матеріалів справи долучено: графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який є додатком №1 до угоди про надання кредиту№501197183 від 21.10.2019 та який підписано сторонами АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 . Вказаний графік містить інформацію про дату видачі кредиту та дати платежу, кількість днів у розрахунковому періоді, чисту суму кредиту та суму платежу за розрахунковий період, суму кредиту за договором, проценти за користування кредитом, платежі за супровідні послуги, реальну річну проценту ставку, загальну вартість кредиту. Також позивачем долучено до матеріалів справи паспорт споживчого кредиту, який колегія суддів не приймає, оскільки він не є належним доказом погодження ОСОБА_1 умов кредитного договору, укладеного між сторонами, оскільки відповідно до ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування» та ст. 11, 15 ЗУ «Про захист прав споживачів» цей документ є лише підтвердженням виконання позивачем встановленого законом для кредитодавця обов`язку з надання позичальнику, як споживачу, інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Більш того, в тексті самого паспорту споживчого кредиту наявне застереження: наведені обчислення реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача є репрезентативними та базуються на обраних споживачем умовах кредитування, викладених вище, і на припущенні, що договір про споживчий кредит залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит. Використання інших способів надання кредиту та/або зміна інших вищезазначених умов кредитування можуть мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача. Крім того, паспорт споживчого кредиту містить зауваження, що інформація ньому зберігає чинність та є актуальною до 21.10.2019, тобто в день підписання оферти та її акцептування. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі №333/5483/20 та від 15 червня 2022 року у справі №383/418/20. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що сторонами погоджено всі істотні умови кредитного договору, адже наведені докази містять істотні умови щодо суми кредиту, дати його видачі, строк надання коштів, розмір процентів та умови кредитування. При цьому, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, при цьому правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником. Вказаний кредитний договір в частині або в цілому недійсним не визнавався, доказів цього не надано. Відповідачем факт укладення сторонами кредитного договору та отримання грошових коштів не заперечується. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Із матеріалів справи вбачається, що 20.12.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу №4, відповідно до п. 2.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в додатку №1-1 до договору. Згідно з п. 2.2 договору факторингу, право вимоги, що відступається згідно даного договору включає суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями, пенями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить клієнту. Відповідно до п. 2.3 договору факторингу, право вимоги вважається відступленим фактору з дати оплати фактором ціни права вимоги відповідно до п. 4.2 цього договору. В дату здійснення оплати фактором ціни права вимоги відповідно до п. 4.2 цього договору сторони підписують акт приймання-передачі реєстру боржників за формою, встановленою в додатку №2 до цього договору. Згідно з п. 2.4 договору факторингу з моменту переходу до фактора права вимоги відповідно до умов п. 2.3 цього договору, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованості за основними договорами стали дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правом вимоги факторові переходять всі інші пов`язані з ними права, в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, зокрема, право на звернення до суду за встановленою в основному договорі підсудністю спорів, право на всі суми, які фактор одержить від боржників на виконання його вимог та інші права з урахуванням обмежень встановлених цим договором. Ціна права вимоги за цим договором становить 12 878 944,00 грн (п. 4.2 договору), яка була сплачена ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на користь АТ «Альфа-Банк», що підтверджується платіжним дорученням №34291 від 20.12.2021, що міститься в матеріалах справи. З акту приймання-передачі реєстру боржників від 20.12.2021 до договору факторингу №4 від 20.12.2021 вбачається, що у відповідності та на виконання договору факторингу №4 від 20.12.2021 клієнт передав, а фактор отримав право вимоги, детальний опис складових якого наведений у додатку №1-1 до договору; загальна кількість переданих боржників становить 8951, загальний розмір заборгованості за основними договорами складає: за тілом, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами 219 557 644,67 грн, за штрафними санкціями (неустойками, пенею) 15 405 651,06 грн. Так, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено додаток 1-1 до договору факторингу №4 від 20.12.2021 під назвою «характеристика права вимоги, переданих фактору клієнтом за договором та боржників за основними договорами» від 20.12.2021, згідно якого загальна сума заборгованості ОСОБА_1 в гривневому еквіваленті (проценти, комісія та тіло кредиту станом на дату укладення договору з урахуванням пені/штрафу/неустойки) становить 4 886,03 грн. В той же час, у розрахунку заборгованості за кредитом, складеним позивачем ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», зазначено, що загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №501197183 від 21.10.2019 станом на 20.12.2021, тобто на дату укладення договору факторингу, становить 79 582,51 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 46 593,34 грн; заборгованість за відсотками 11 793,42 грн; заборгованість за комісією 21 195,75 грн. Після надходження відзиву сторони відповідача, де було звернуто увагу на невідповідність суми заборгованості, позивачем 26.03.2025 подано до суду письмові пояснення, в яких зазначено, що при поданні позову була допущена «технічна помилка», у зв`язку з чим сума заборгованості, зазначена в додатку 1-1 не збігається із сумою, зазначеною в розрахунку заборгованості за кредитом та виписці по рахунку відповідача, у зв`язку з чим позивачем додано новий вірний витяг з додатку 1-1 до договору факторингу. На підставі вказаної розбіжності між сумою заборгованості, право вимоги за якою передано згідно договору факторингу №4 від 20.12.2021 (4 886,03 грн), та сумою заборгованості, визначеною позивачем станом на цю ж конкретну дату 20.12.2021 (79 582,51 грн), яка є суттєвою та різниця якої кратна 16, стороною відповідача під час судового розгляду у суді першої інстанції заявлено клопотання про витребування доказів, а саме: оригіналу додатку 1-1 до договору факторингу №4 від 20.12.2021 року; оригіналу акту приймання-передачі реєстру боржників від 20.12.2021 року до договору факторингу №4 від 20.12.2021 року; оригіналу договору факторингу №4 від 20.12.2021 року укладеного між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» з усіма додатками до нього. Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 24.04.2025 на підставі необхідності з`ясування наявності між сторонами обсягу правонаступництва за борговими зобов`язаннями, з урахуванням того, що суми суттєво різняться, а також того, що порядковий номер та зміст у витягах до додатку 1-1 до договору факторингу №4 від 20.12.2021 року теж відмінні, сумнівів відповідача у відповідності поданих копій додатків та договору їх оригіналам, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності в цивільному процесі, закріплених ст. 12, 13 ЦПК України, та з урахуванням положень ст.ст. 76-81, 95 ЦПК України, клопотання представника відповідача адвоката Мурашко І. С. про витребування доказів задоволено: зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» надати до Саратського районного суду Одеської області оригінали документів для огляду у судовому засіданні, а саме: додаток 1-1 до договору факторингу №4 від 20.12.2021 року; акт приймання-передачі реєстру боржників від 20.12.2021 року до договору факторингу №4 від 20.12.2021 року; договір факторингу №4 від 20.12.2021 року, укладеного між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» з усіма додатками до нього. При цьому, у мотивувальній частині ухвали суду роз`яснено, що відповідно до пункту 9 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору. Стороною позивача вимоги ухвали Саратського районного суду Одеської області від 24.04.2025 ні під час судового розгляду у суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду не виконані, витребувані ухвалою суду докази не надані, жодні пояснення з приводу розбіжності між сумами, що виникла, окрім обґрунтування вказаного «технічною помилкою» не надані. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Колегія суддів наголошує, що метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №362/3705/20). ЄСПЛ визнає допустимість застосування у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (див. наприклад п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява №22750/02; рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Khamidov v. russia», заява №72118/01; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12) та вказує на його відмінність із стандартом доказування у кримінальних справах - «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). На відмінність між стандартами доказування у цивільних та кримінальних справах звертав увагу і Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 січня 2026 року у справі №755/9838/23. Водночас стандарт доказування «баланс ймовірностей» чи «перевага доказів» не є просто припущенням, заснованим на здогадках або підозрах, він обов`язково має ґрунтуватися на певних доказах та їх оцінці судом. Велика Палата Верховного Суду у пункті 81 постанови від 18 березня 2020 року у цивільній справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) сформулювала висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18). Отже, цивільна справа повинна бути вирішен а з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. Позивач всупереч своєму процесуальному обов`язку щодо доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, не спростував сумнівів сторони відповідача в обґрунтованості розміру заборгованості, надавши до суду один і той самий додаток 1-1 до договору факторингу №4 від 20.12.2021 під назвою «характеристика права вимоги, переданих фактору клієнтом за договором та боржників за основними договорами» від 20.12.2021, однак із зовсім різною сумою заборгованості, право вимоги за якою передано згідно договору факторингу №4 від 20.12.2021, а саме 4 886,03 грн та 79 582,51 грн, різниця в яких є 16-кратною. Колегія суддів відхиляє доводи сторони позивача про наявність «технічної помилки», адже ця «помилка» не міститься у процесуальних заявах по суті спору, поданих до суду, та не є арифметичною помилкою, допущеною при проведенні розрахунку, а допущена у тому документі, який за змістом договору факторингу є погодженою сторонами формою з переліком особистих даних боржників, розмірів грошових зобов`язань кожного з боржників, а також іншої інформації. З огляду на викладене, суд першої інстанції помилково прийняв до уваги та вважав належним доказом розміру заборгованості другу версію додатку 1-1 до договору факторингу №4 від 20.12.2021, подану стороною позивача після заперечень відповідача по справі, наведених у відзиві. Більш того, позивач не скористався своїм правом на доведення суду істинності своєї позиції, проігнорувавши вимоги суду, висловлені в ухвалі про витребування доказів, при цьому маючи достатньо часу з урахуванням відкладень судового розгляду у зв`язку з цією підставою, тим самим розпорядившись своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, та відповідно саме на цю сторону з урахуванням принципу змагальності судового процесу слід покласти ризик настання наслідків, пов`язаних у даному випадку із невчиненням процесуальних дій. Таким чином, колегія суддів приймає до уваги додаток 1-1 до договору факторингу №4 від 20.12.2021 під назвою «характеристика права вимоги, переданих фактору клієнтом за договором та боржників за основними договорами» від 20.12.2021, згідно якого загальна сума заборгованості ОСОБА_1 в гривневому еквіваленті (проценти, комісія та тіло кредиту станом на дату укладення договору з урахуванням пені/штрафу/неустойки) становить 4 886,03 грн. Саме цей додаток подано позивачем разом із позовною заявою по справі на виконання обов`язку, передбаченого ч. 5 ст. 177 ЦПК України, згідно приписів якої позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Також колегія суддів враховує ту обставину, що позивачем надано розрахунок заборгованості саме станом на дату укладення договору факторингу 20.12.2021 та він не містить жодних додаткових нарахувань за кредитним договором, які могли б бути з урахуванням того, що строк кредитування на час укладення договору факторингу не закінчився. З огляду на те, що судом першої інстанції встановлено безпідставне спрямування первісним кредитором сплачених ОСОБА_1 коштів у загальному розмірі 13 275,00 грн на погашення безпідставно нарахованої комісії, що позивачем не заперечувалось, а загальна сума заборгованості ОСОБА_1 на дату укладення договору факторингу становить 4 886,03 грн, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача заборгованість за договором про надання кредиту №501197183 від 21.10.2019 саме перед ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» відсутня, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» задоволенню не підлягають. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Апеляційний суд вважає, що рішенняСаратського районного суду Одеської області від 09 грудня 2025 року слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким узадоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Щодо судових витрат Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України). В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції №2.509469877.1 від 29.01.2026 року. Враховуючи, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України). У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. У постановах від 19 лютого 2022 року №755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції відповідачем надано договір про надання правової допомоги №03/03/25 від 03.03.2025, укладений між Адвокатським об`єднанням «Лєгіст» в особі директора Мурашка Івана Сергійовича та ОСОБА_1 , предметом якого є надання Адвокатським об`єднанням правової допомоги клієнту, консультацій та роз`яснень з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права, організація ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом, надання клієнту правової допомоги щодо захисту прав та представлення інтересів останнього в судах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, органах державної виконавчої служби та перед приватними виконавцями, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (веденні справ), перед нотаріусами (приватними та державними). Крім того, матеріали справи містять додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №03/03/25 від 03.03.2025, датовану 03.03.2025, згідно якої сторони дійшли взаємної згоди, що вартість послуг (гонорар) Адвокатського об`єднання за представництво клієнта у спарві №513/1159/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до клієнта про стягнення заборгованості за кредитним договором є фіксованою (незалежно від кількості здійснених адвокатом дій, обсягу наданих послуг, витраченого ним часу, кількості судових засідань тощо) та становить: у суді першої інстанції 25 000,00 грн, у суді апеляційної інстанції 15 000,00 грн сторони узгодили, що клієнт протягом шести місяців після набрання законної сили остаточного судового рішення у справі, зазначеній в п. 1 цієї угоди, зобов`язаний шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок адвокатського об`єднання або внесення готівкою в касу адвокатського об`єднання у повному обсязі сплатити вартість послуг (гонорар) адвокатського об`єднання, встановлену у п. 1 цієї додаткової угоди, та укласти акт приймання-передачі наданих послуг. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц. З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №357/380/20, провадження №14-20цс22). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України). У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказав, що суду слід врахувати такі критерії, як дійсність, необхідність, розумність розміру таких витрат, складність справи та фінансовий стан учасників справи та за обставин даної справи такі витрати мають становити не більше 1 000,00 грн. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18). Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява №19336/04, § 268). Відтак, ураховуючи критерії реальності, розумності та співмірності адвокатських витрат, з огляду на предмет та підстави спору, характер спірних правовідносин, ступінь складності справи, конкретні обставини даної справи, час, який міг бути витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); , розгляд справи на стадії апеляційного перегляду без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру понесених відповідачем витрат на правову допомогу, колегія суддів вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлений до стягнення стороною відповідача, є завищеним, а тому заява відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягає задоволенню частково у розмірі 6 000,00 грн. Керуючись ст.ст. 141, 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Саратського районного суду Одеської області від 09 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», ЄДРПОУ 40340222, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий В.А. Коновалова Судді О.Ю. Карташов М.В. Назарова