Постанова 4801 № 127/40185/25

Справа № 127/40185/25 Провадження № 22-ц/801/1490/2026 Категорія: 80 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В. Доповідач:Голота Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 рокуСправа № 127/40185/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя доповідач), суддів Копаничук С.Г., Рибчинського В.П., за участю секретаря судового засідання Козюма Д.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 127/40185/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «АЕРОВІЗ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, інфляційних втрат та 3% річних, за апеляційною скаргою Глазова Олега Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.04.2026, ухвалене у складі судді Ан О. В. в приміщенні суду в м. Вінниця, повний текст рішення складено 14.04.2026, - в с т а н о в и в : 23.12.2025 ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Аеровіз» (далі ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, інфляційних втрат та 3 % річних, в якому просив стягнути з ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 1910284,60 грн (період з 1.03.2019 по 19.01.2023), інфляційні нарахування (період з 20.01.2023 по 12.12.2015), в сумі 492462,02 грн та 3 % (період з 20.01.2023 по 12.12.2015) річних в сумі 165959,19 грн., інфляційні нарахування (період з 23.02.2023 по 12.12.2015), в сумі 27337,67 грн та 3 % (період з 23.02.2023 по 12.12.2015) річних в сумі 9229,45 грн., а всього 2605272,93 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у період з 15.11.2018 по 28.02.2019 на підставі договору позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз». Постановою Вінницького апеляційного суду від 10.03.2022 у справі № 127/11645/21 стягнуто на користь позивача заробітну плату, виходячи з останнього підтвердженого довідкою відповідача її розміру 39960 грн на місяць, що складає 109767,27 грн. На підставі постанови суду видано виконавчий лист, який наразі залишається без виконання відповідачем. Рішенням Вінницького міського суду від 3.04.2024 у справі № 127/29931/23 встановлено факт припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» з 1.03.2019 на підставі п. 2 частини першої ст. 36 КЗпП України у зв`язку зі завершенням певних робіт. Тому у позивача виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та інфляційних втрат, 3 % річних. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14.04.2026 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Авіакомпанія «АЕРОВІЗ» на користь ОСОБА_1 36567 грн 12 коп 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнуто з ТОВ «Авіакомпанія «АЕРОВІЗ» на користь ОСОБА_1 173 грн судових витрат. В задоволенні решти вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 ,подано апеляційну скаргу (вх № 582/26-вх від 8.05.2026), в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Основними доводами апеляційної скарги є те, що : (1) позивач звернувся до суду з позовом в межах тримісячного строку з дня коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права внаслідок набуття 29.10.2025 законної сили рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 3.04.2024 у справі № 127/29931/23 в частині встановлення факту припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» з 1.03.2019 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України; (2) суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, не взявши до уваги ціну позову, чим порушив пункт 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України; (3) у позовній заяві позивач посилався на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 3.04.2024 у справі № 127/29931/23, яким встановлено факт припинення трудових відносин між ОСОБА_1 , та ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз», хоча рішення набрало законної сили 29.10.2025; (4) судом першої інстанції не враховано, що частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат згідно з рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025. 1.04.2026 до Вінницького апеляційного суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу (вх № 7001/26-вх) ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз», в яких товариство просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заперечення обґрунтовані тим, що Вінницьким апеляційним судом в постанові від 10.03.2022 відмовлено вже позивачу у вимозі про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а отже рішення щодо даної вимоги вже прийнято судом. 4.06.2026 ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано додаткові пояснення (№ 7204/26-вх). Щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У судовому засіданні представник позивача Дзісь А.Р. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, повідомлялися належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. У справі встановлено наступні обставини. Постановою Вінницького апеляційного суду від 10.03.2022 у справі № 127/11645/21 встановлено, що між сторонами існують трудові відносини, які регулюються нормами КЗпП України та стягнуто ТОВ « Авіокампанія «Аеровіз» на користь ОСОБА_1 заробітну плату, виходячи з останнього підтвердженого довідкою відповідача її розміру 39960 грн на місяць, що складає 109767,27 грн. На підставі постанови суду видано виконавчий лист, який наразі залишається без виконання відповідачем. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 7.09.2023 у справі № 127/5634/23 стягнуто з ТОВ «Авіакомпанія Аеровіз» на користь ОСОБА_1 інфляційне збільшення заборгованості у розмірі 26338 грн 04 коп та три проценти річних у розмірі 3157 грн 69 коп (за період з 10.03.2022 по 23.02.2023). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішенням Вінницького міського суду від 3.04.2024 у справі № 127/29931/23 встановлено факт припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» з 1.03.2019 на підставі п. 2 частини першої ст. 36 КЗпП України у зв`язку зі завершенням певних робіт. У провадженні Святошинського відділу ДВС у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 69097718 від 26.05.2022 з примусового виконання виконавчого листа № 127/11645/21 виданого 6.05.2022 Вінницьким апеляційним судом про стягнення з ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» на користь ОСОБА_1 109767,27 грн заробітної плати за період з 15.11.2018 по 28.02.2019. Станом на 18.12.2025 рішення суду боржником не виконано. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів та не ініційовано питання про їх витребування зокрема рішень суду, на які він посилаються у позовній заяві, що стосуються обставин припинення трудових відносин, відтак суд відмовляє у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку, та похідних від нього вимог зокрема стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Відсутність рішень суду не дозволяє суду встановити перебіг тримісячного строку звернення до суду з позовом. Суд вважав можливим задовольнити вимоги позивача у частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат від суми боргу по заробітній платі, які стягненні постановою Вінницького апеляційного суду, так як згідно інформації Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві станом на 18.12.2025 рішення боржником не виконано. Суд вважав належним підрахунок 3 % річних за період прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 9229.25 грн, інфляційних у сумі 27337.67. Всього у сумі 36567,12 грн. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню через допущення порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України скасування рішення суду першої інстанції та прийняття апеляційним судом нового з таких підстав. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема справ, що виникають з трудових відносин. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина четверта статті 19 ЦПК України). Відповідно до частин першої, другої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. У пункті 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України визначено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 7 частини третьої статті 376 ЦПК України). Враховуючи те, що ціна позову у справі становить 2605272,93 грн, що перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (250 х 764500), відтак суд першої інстанції помилково розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Приймаючи нову постанову апеляційний суд виходить з наступного. Висновок суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (період з 1.03.2019 по 19.01.2023) в сумі 1910284,60 грн, інфляційні нарахування (період з 20.01.2023 по 12.12.2015), в сумі 492462,02 грн та 3 % (період з 20.01.2023 по 12.12.2015, 1058 днів) річних в сумі 165959,19 грн., зроблено за неповного з`ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України, тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ, яким, серед іншого, внесені зміни до статті 233 КЗпП України, якими змінені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (стаття 116) та визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 викладений висновок, згідно з яким «за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати». Отже, з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівник може звернутися до суду з урахуванням загального правила обчислення строку звернення про вирішення трудового спору, - в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У постанові Верховного Суду України від 6.04.2016 у справі № 6-409цс16 зазначено, що «встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк». Судом встановлено, що між сторонами існували трудові відносини ( рішення Вінницького апеляційного суду від 10.03.2022 року № 127/11645/21). Трудові відносини припинились між сторонами на підставі рішення Вінницького міського суду від 03.04.2024 року ( справа № 127/29931/23), яким суд встановив факт припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ « Авіакомпанія «Аеровіз» з 01.03.2019 року на підставі ст. 36 ч.1 п.2 КЗпП України, у зв`язку із завершенням виконання певних робіт. Дане рішення суду в частині вимог про припинення трудових відносин набуло законної сили на підставі Постанови Вінницького апеляційного суду від 17.06.2024 року. У постанові ВС від 29.10.2025 у справі № 127/29931/23 ( спір між ОСОБА_1 та ТОВ « Авіакомпанія «Аеровіз» ) при перегляді вимог про зобов`язання відповідача виплати позивачу середній заробіток за увесь час затримки розрахунку, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що такі вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки відсутні докази щодо підтвердження дати звільнення позивача з роботи, що унеможливлює встановлення дати затримки йому розрахунку. Суд вважав, що право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач матиме після набуття рішення суду про встановлення факту припинення трудових відносин законної сили, оскільки до цього часу відсутня вина роботодавця як підстава притягнення його до спеціального виду відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченого частиною першою статті 117 КЗпП України. Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця. Такий обов`язок настає за умови невиплати з його вини належних працівникові саме при звільненні. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. Разом з тим, за наявності спору щодо наявності трудових відносин між сторонами та/або часу їх припинення, відповідні обставини можуть встановлюватися у судовому порядку як юридичні факти. У такому випадку, незалежно від встановленої судом дати припинення трудових відносин, рішення суду про припинення трудових відносин (звільнення) породжує права та обов`язки як для працівника, так і роботодавця, зокрема, в частині проведення з працівником усіх необхідних розрахунків. Отже, для встановлення обставини коли саме у відповідача виник обов`язок провести повний розрахунок з працівником при звільненні, суду слід встановити день звільнення працівника, оскільки саме з цим днем законодавець пов`язує виникнення такого обов`язку у роботодавця. Звільнення ОСОБА_1 відбулось не на підставі наказу роботодавця, а на підставі рішення суду від 03.04.2024, яке набуло законної сили 17.06.2024 року. Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі є 17.06.2024 - дата звільнення позивача. За таких обставин колегія суддів вважає, що право позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає саме з дня набрання законної сили рішенням суду про встановлення факту припинення трудових відносин( звільнення), оскільки до цього часу відсутня вина роботодавця як підстава притягнення його до спеціального виду відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченого ч. 1 ст. 117 КЗпП України. В апеляційній скарзі позивач вірно зазначає, що право на звернення до суду у нього виникло з дня коли він дізнався або міг дізнатися про своє порушене право, тобто з дня набрання рішенням суду про припинення трудових відносин законної сили, однак не враховує вимоги ст. 2 ЦПК України, відповідно до яких одним із основних засад цивільного судочинства є рівність усіх учасників судового процесу. При здійсненні оцінки обставин даної категорії справ, суд має керуватись критеріями, встановленими Великою Палатою ВС у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц ( зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) та забезпечувати справедливий баланс інтересів сторін трудових відносин. Отже, забезпеченням справедливого балансу між правом працівника на звернення до суду у строки пов`язанні з моментом коли він дізнався про своє порушене право буде і виникнення у роботодавця обов`язку щодо виплати певних сум з моменту коли він дізнався про такий свій обов`язок, тобто з дня набрання законної сили рішення суду. Вінницький апеляційний суд зазначає, що позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 1910284,60 грн (період з 1.03.2019 по 19.01.2023), зазначивши, що період з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 6 місяців згідно статті 117 КЗпП України). За цей період позивачем здійснено розрахунок заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду ( ст. 233 КЗпП України) та з підстав ненадання позивачем завіреної копії рішення суду, а вважає підставою для відмови у задоволенні даної вимоги відсутність у позивача прав на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.03.2019 року по 19.01.2023 року за який він просить у позовній заяві, оскільки таке право у нього виникло лише з 17.06.2024 року. У задоволенні вимоги про стягнення інфляційного нарахування (період з 20.01.2023 по 12.12.2015) в сумі 492462,02 грн та 3 % (період з 20.01.2023 по 12.12.2015) річних в сумі 165959,19 грн слід відмовити, оскільки застосування до спірних правовідносин вимог ч.2 ст. 625 ЦК України, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, не застосовується до трудових правовідносин. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення відповідно до статті 625 ЦК України за невиконання судового рішення інфляційного нарахування (період з 23.02.2023 по 12.12.2015) в сумі 27337,67 грн та 3 % (період з 23.02.2023 по 12.12.2015) річних в сумі 9229,45 грн зроблений з дотриманням норм матеріального та процесуального права. При цьому, судом враховано те, що відповідач не виконав своє грошове зобов`язання з виплати заробітної плати в розмірі 109767 грн. 27 коп за період з 15.11.2018 по 28.02.2019, яка була стягнута постановою Вінницького апеляційного суду від 10.03.2022 по справі № 127/11645/21. Тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі судового рішення. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 7.09.2023 по справі № 127/5634/23 за період з 10.03.2022 (дата набрання законної сили судовим рішенням у справі № 127/11645/21) по 22.02.2023 (дата звернення з позовом до суду) з відповідача на користь позивача стягнуто інфляційне збільшення розміру заборгованості в розмірі 26338 грн 04 коп та 3 % річних від розміру заборгованості, в розмірі 3157 грн 69 коп. У даній справі позивач просив стягнути інфляційного нарахування (період з 23.02.2023 по 12.12.2015) в сумі 27337,67 грн та 3 % (період з 23.02.2023 по 12.12.2015) річних в сумі 9229,45 грн, навівши власний розрахунок, який не спростовано відповідачем. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з ТОВ «Авіакомпанія «АЕРОВІЗ» на користь ОСОБА_1 36567 гривень 12 копійок 3 % річних та інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог слід відмовити. Щодо розподілу судових витрат. Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Оскільки рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, відтак з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеній частині вимоги в розмірі 3437,13 грн. Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Глазова Олега Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.04.2026 скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «АЕРОВІЗ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, інфляційних втрат та 3 % річних задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «АЕРОВІЗ» на користь ОСОБА_1 36567 гривень 12 копійок 3 % річних та інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «АЕРОВІЗ» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3437,13 гривень. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 26.06.2026. Головуючий суддя Л. О. Голота Судді: С. Г. Копаничук В. П. Рибчинський