Постанова 4807 № 333/4457/26

Дата документу 23.06.2026 Справа № 333/4457/26 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/4457/26 Провадження №22-ц/807/1534/26 Головуючий в 1-й інстанції Стоматов Е.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Гончар М.С., Подліянової Г.С. секретарПантюх Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами Запорізької обласної прокуратури та ОСОБА_1 в особі представника адвоката Жидкової Лілії Іванівни на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2026 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 24 квітня 2026 року) у справі за заявою директора Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціальної значущих хвороб» Запорізької обласної ради Паталах Федора про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,- В С Т А Н О В И В: У квітні 2026 рокудиректор Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціальної значущих хвороб» Запорізької обласної ради Паталах Федір звернувся до суду з заяво про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .В обґрунтування заяви зазначав, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться на стаціонарному лікуванні з 22.04.2026 Госпіталізується повторно. Вперше знаходилась на стаціонарному обстеженні та лікуванні в КНП «ОКЗПНД та СЗХ» ЗОР з 18.02.2022 по 24.02.2022 з діагнозом: «Розлад адаптації, розлад з переважним порушенням емоцій». Мали місце коливання настрою від зниженого до підвищеного, з проявами дратливості. Виписана у зв`язку з відмовою від подальшого перебування в умовах психіатричного стаціонару. Наступна госпіталізації 05.09.2023, в порядку примусової госпіталізації. Не спала була розгальмована, агресивною, звинувачувала чоловіка в усіх негараздах, виносила з дому майно, викликала поліцію за кодом «домашнє насильство». Напередодні госпіталізації потрапила в ДТП, заснула за кермом, розбила свою та чужу автівку. Згодом поїхала з дому в невідомому напрямку, твердила, що збирається на службу в ЗСУ. В день госпіталізації, знаходячись в стані психомоторного збудження, кидалась на чоловіка з ножем. 05.09.2023 була оглянута комісією лікарів-психіатрів, встановлений діагноз: «Манія без психотичних симптомів», достатніх підстав для примусової госпіталізації на той час не знайдено, була виписана. Поточна госпіталізація пов`язана із суттєвим погіршенням психічного стану пацієнтки. За відомостями від чоловіка та сина, поводиться неадекватно, виносить з дому речі, краде документи, автівки, проявляє агресію до чоловіка, ображає, принижує, кожного дня викликає поліцію, вводить її в оману щодо насилля у сім`ї з боку чоловіка, погрожує чоловіку ножем, б`є його, намагалася викинутися з вікна, агресивна до сусідів. Була затримана нарядом поліції за викликом про домашнє насильство, передана спеціалізованій психіатричній бригаді швидкої медичної допомоги, лікар ОСОБА_2 , доставлена до приймального відділення лікарні в стані психомоторного збудження. Згоду на госпіталізацію не надала, у зв`язку з чим госпіталізована у примусовому порядку, як така, що страждає на тяжкий психічний розлад, небезпечна для себе та оточуючих. У відділенні поводилась неадекватно, була збудженою, агресивною, багатомовною, голосно кричала, погрожувала медичному персоналу, дзвонила телефоном адвокатам, твердила, що вона військова, що її нібито чекають на ВЛК. Після застосування медичних призначень заснула до ранку. Зранку знову була збудженою, неадекватною, голосно кричала, погрожувала медичному персоналу, вимагала випустити її на вулицю, ставила у кабінеті свої кросівки на робочий стіл, вимагала особливого ставлення до себе. 23.04.2026 оглянута комісією лікарів-психіатрів, за висновком якої ОСОБА_1 страждає на тяжкий психічний розлад у формі біполярного афективного розладу, поточний епізод гнівливої манії. За психічним станом є небезпечною для себе та оточуючих. Госпіталізація доцільна. Обстеження та лікування можливі тільки в умовах психіатричного стаціонару. Посилаючись на зазначені обставини просив суд прийняти рішення про госпіталізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціальної значущих хвороб» Запорізької обласної ради у примусовому порядку. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2026 року заяву директора Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціальної значущих хвороб» Запорізької обласної ради Паталах Федора про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задоволено. Госпіталізовано у примусовому порядку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, 10-а. Рішення підлягає негайному виконанню. Не погоджуючись з рішенням суду, Запорізька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що висновки суду зроблено без повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, а обстави, які суд вважав встановленим, не є доведеними. Задовольняючи заяву про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу, суд у своєму рішенні не послався на докази та обставини, якими б підтверджувалися факти, що стан ОСОБА_1 є таким, який би дозволив дійти переконливого висновку про наявність підстав для її примусового лікування у психіатричному закладі. Зокрема, не вказано, на підставі яких доказів суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих. Наведені в заяві обставини судом встановлено лише зі слів заінтересованих осіб, не підтверджені будь-якими доказами. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника адвоката Жидкової Лілії Іванівни, зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволені заяви. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував, що заява про її госпіталізацію не містить безумовних підстав, які передбачені статтею 14 ЗУ «Про психіатричну допомогу», для госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку. Не надано достатніх доказів на підтвердження обставин того, що ОСОБА_1 вчиняє чи виявляє намір вчинити дії, які становлять безпосередню небезпеку для неї та оточуючих, або доказів того, що вона неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує життєдіяльність. Рішення суду побудоване лише на висновку комісії лікарів-психіатрів від 23 квітня 2026 року, тоді як сама по собі наявність такого висновку лікарів-психіатрів за відсутності інших належних в допустимих доказів про відповідний стан особи є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізації до психіатричного закладу. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу директор Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціальної значущих хвороб» Запорізької обласної ради Паталах Федір зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, з наступних підстав. Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно висновку комісії лікарів-психіатрів від 23 квітня 2026 року ОСОБА_1 страждає на тяжкий психічний розлад у формі біполярного афективного розладу, поточний епізод гнівливої манії. За психічним станом є небезпечною для себе та оточуючих. Госпіталізація доцільна. Обстеження та лікування можливі тільки в умовах психіатричного стаціонару. Вказаний висновок комісії є дійсним і жодним допустимим, достовірним і достатнім доказом не спростований, а встановлені комісією обставини вказують про наявність передбачених законом підстав для примусової госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги, оскільки підтверджена наявність у ОСОБА_1 тяжкого психічного розладу у формі біполярного афективного розладу, поточний епізод гнівливої манії і її лікування потребує примусової госпіталізації (тобто можливе лише в стаціонарних умовах), причину якої вона категорично заперечує, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок якого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для самого себе чи оточуючих і для її лікування потрібна примусова госпіталізація. Госпіталізація ОСОБА_1 саме у примусовому порядку вказана комісією для забезпечення лікування її в стаціонарних умовах, оскільки амбулаторне лікування за таких умов не забезпечить належного контролю за станом особи та не усуне ризик заподіяння шкоди. Звертаючись до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу у примусовому порядку, директор Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціальної значущих хвороб» Запорізької обласної ради Паталах Федір, вказував, що ОСОБА_1 страждає на тяжкий психічний розлад, внаслідок якого вчиняє та виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї та оточуючих. Ухвалюючи рішення про задоволення заяви, суд першої інстанції виходив з того, що висновок комісії лікарів-психіатрів містить в собі чітке обґрунтування необхідності примусової госпіталізації ОСОБА_1 до психіатричного закладу, а зібрані у справі докази вказують на необхідність такої примусової госпіталізації останньої. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Відповідно до пункту 1 принципу 15 Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги (затверджені Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119) коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації. Відповідно до пункту 1 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, будь-яка особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу в якості пацієнтів у примусовому порядку, або особа, вже госпіталізована як пацієнт у добровільному порядку, може триматися як пацієнт у психіатричному закладі у примусовому порядку тоді й тільки тоді, коли уповноважений для цієї мети відповідно до закону кваліфікований фахівець, який працює в області психіатрії, встановить відповідно до принципу 4, наведеному нижче, що дана особа страждає психічним захворюванням, і визначить: а) що внаслідок цього психічного захворювання існує серйозна загроза заподіяння безпосередньої або неминучої шкоди цій особі або іншим особам, або б) що у випадку особи, чиє психічне захворювання є тяжким, а розумові здібності ослабленими, відмова від госпіталізації або тримання даної особи в психіатричному закладі може призвести до серйозного погіршення її здоров`я або унеможливить застосування належного лікування, яке може бути здійснене лише за умови госпіталізації до психіатричного закладу відповідно до принципу найменш обмежувальної альтернативи. У випадку, зазначеному в підпункті «б», необхідно, по можливості, проконсультуватися з іншим таким фахівцем, який працює в області психіатрії. У разі проведення такої консультації госпіталізація до психіатричного закладу або тримання в ньому в примусовому порядку можуть мати місце лише за згодою іншого фахівця, який працює в області психіатрії. Відповідно до пункту 2 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги госпіталізація до психіатричного закладу або утримання у ньому у примусовому порядку здійснюється спочатку протягом нетривалого періоду, визначеного внутрішньодержавним законодавством, з метою спостереження та проведення попереднього лікування до розгляду питання про госпіталізацію або тримання пацієнта в психіатричному закладі наглядовим органом. Причини госпіталізації або змісту має бути негайно поінформовано пацієнту; про факт госпіталізації або змісту і їх причини також невідкладно і в докладному вигляді повідомляється наглядовому органу, особистому представнику пацієнта, якщо такий є, а також, якщо пацієнт не заперечує, сім`ї пацієнта. Відповідно до частини шостої статті 284 Цивільного кодексу України надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону. Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг. Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади. Статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Тлумачення вказаної норми свідчить, що примусова госпіталізація можлива лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 447/1095/21 (провадження № 61-17062св21). При цьому слід приймати до уваги, що тяжкий психічний розлад - це розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам`яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку (абзац 3 статті 1 Закону України "Про психіатричну допомогу"). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі № 2-1/07 (провадження № 14-9cвц18) вказано, що: "надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею, включно з правом на відшкодування будь-якої шкоди, завданої позбавленням свободи, якщо воно буде визнане таким, що не відповідає чинному законодавству України. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції особа не може бути позбавлена свободи як "психічно хвора", якщо не дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання. Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступень якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України. Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції. Проте відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу". Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці. У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону. Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу. Згідно з частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали. У відповідності до частини другої статті 341 ЦПК України справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги або про госпіталізацію у примусовому порядку розглядається за присутності особи, стосовно якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, з обов`язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника закладу з надання психіатричної допомоги, який подав заяву, адвоката чи законного представника особи, стосовно якої розглядається питання, пов`язане з наданням психіатричної допомоги. З рапорту інспектора поліції УПП в Запорізькій області вбачається, що він 22.04.2026 у складі патрульного екіпажу прибув на місце виклику «Домашнє насильство» на АДРЕСА_2 , де за словами ОСОБА_3 , проживає його колишня дружина ОСОБА_1 , яка страждає на психічне захворювання, лікування проходити відмовляється, самостійно вживає ліки на свій розсуд. В день звернення погрожувала чоловіку вбивством, намагалася вистрибнути з вікна, вела себе неадекватно. 22 квітня 2026 року ОСОБА_1 було госпіталізовано до Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціальної значущих хвороб» Запорізької обласної ради за направленням лікаря КНП «ТМО «ОЦЕМД та МК» ЗОР Газенко, про що свідчить талон до супровідного листка №

144. Попередній діагноз: Біполярний афективний розлад, змішаний тип. 23.04.2026 оглянута комісією лікарів-психіатрів, за висновком якої ОСОБА_1 страждає на тяжкий психічний розлад у формі біполярного афективного розладу, поточний епізод гнівливої манії. За психічним станом є небезпечною для себе та оточуючих. Госпіталізація доцільна. Обстеження та лікування можливі тільки в умовах психіатричного стаціонару. Разом з тим, матеріали справи не містять досттніх доказів на підтвердження того, що стан ОСОБА_1 є дійсно таким, що є небезпечним для неї та оточуючих, що остання неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, а її лікування можливе лише в стаціонарних умовах. Не доведено належними та допустимими доказами і факт того, що внаслідок тяжкого психічного розладу ОСОБА_1 вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих. Всі характеристики стану ОСОБА_1 та її поведінки за матеріалами справи надані колишнім чоловіком, з яким вони мають неприязна стосунки. При таких обставинах, оцінивши наявні докази, надавши їм належну оцінку, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви директора Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціальної значущих хвороб» Запорізької обласної ради Паталах Федора про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо можливості задоволення такої заяви спираючись на той об`єм доказів, який наявний у справі і який явно недостатній для вирішення питання щодо госпіталізації особи до психіатричного закладу у примусовому порядку. Таким чином, апеляційні скарги підлягають задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову у задоволені вимог заяви. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- УХВАЛИВ: Апеляційні скарги Запорізької обласної прокуратури, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Жидкової Лілії Іванівни задовольнити. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2026 року у цій справі скасувати. Ухвалити нову постанову. У задоволенні заяви директора Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціальної значущих хвороб» Запорізької обласної ради Паталах Федора про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 26 червня 2026 року. Головуючий С.В. Кухар Судді: М.С. Гончар Г.С. Подліянова