Постанова Харківський апеляційний суд № 953/8009/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 953/8009/25 Номер провадження 22-ц/818/1661/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 червня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді (судді-доповідача) Мальованого Ю.М., суддів Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2025 року в складі судді Юрлагіної Т.В. по справі № 953/8009/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 19 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 4754430, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 4 500,00 грн зі сплатою відсотків та комісії. 29 вересня 2021 року за договором відступлення прав вимоги № 76-МЛ ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за вказаним кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». Відповідачка умови договору належним чином не виконувала, у зв`язку з чим за нею обліковується заборгованість у розмірі 20 182,50 грн, з яких: 4 500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15 187,50 грн - заборгованість за відсотками, 495,00 грн - за комісією. Досудову претензію про сплату заборгованості не виконано. Посилаючись на вказані обставини, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 4754430 від 19 червня 2021 року у розмірі 20 182,50 грн, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн і витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн. 22 вересня 2025 року засобами поштового зв`язку від ОСОБА_1 до суду першої інстанції надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи про недостовірність внесених позивачем до позовної заяви відомостей щодо адреси електронної пошти та номера засобу зв`язку відповідачки, ставлячи під сумнів достовірність оригіналу договору відступлення прав вимоги № 76-МЛ від 29 вересня 2021 року та допустимість платіжного доручення № 49175176 від 19 червня 2021 року. 14 жовтня 2025 року від ОСОБА_1 до суду першої інстанції надійшло клопотання про витребування доказів, зокрема оригіналів кредитного договору № 4754430 від 19 червня 2021 року, платіжного доручення № 49175176 від 19 червня 2021 року, договору відступлення прав вимоги № 76-МЛ від 29 вересня 2021 року та первинних бухгалтерських документів. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів залишено без задоволення. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 4754430 від 19 червня 2021 року у розмірі 19 687,50 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 4 500,00 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків - 15 187,50 грн. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 495,00 грн в рахунок комісії відмовлено. Також стягнуто судовий збір у розмірі 2 362,99 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 6 828,32 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитний договір № 4754430 від 19 червня 2021 року укладено в електронній формі з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію»; відповідачка підписала його шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором R91654, що підтверджується довідкою про ідентифікацію ТОВ «Мілоан»; перерахування кредитних коштів у розмірі 4 500,00 грн підтверджується платіжним дорученням № 49175176 від 19 червня 2021 року, в якому зазначено ім`я та ідентифікаційний номер відповідачки; відступлення права вимоги за договором № 76-МЛ від 29 вересня 2021 року є належним чином доведеним. Разом із тим суд відмовив у стягненні комісії у розмірі 495,00 грн, оскільки надання кредиту є обов`язком кредитодавця і не може обумовлюватися зустрічною оплатою з боку позичальника. На вказане судове рішення 25 листопада 2025 року ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати повністю та залишити позов без розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що провадження у справі відкрито за заявою, поданою з порушенням вимог статей 175 і 177 ЦПК України: судовий збір сплачено у розмірі 2 422,40 грн, тоді як мінімальний розмір становить 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3 028,00 грн; у позовній заяві зазначено скорочене найменування позивача; відсутня вказівка щодо наявності у позивача оригіналів доказів. Крім того, апелянт зазначає, що до позовної заяви додано паперову копію електронного проекту кредитного договору № 4754430 від 19 червня 2021 року без підписів сторін, що є недопустимим доказом відповідно до частини 5 статті 100 ЦПК України, тоді як суд безпідставно відмовив у витребуванні оригіналу договору. Апелянт також посилається на те, що телефонний номер НОМЕР_1 , на який надіслано одноразовий ідентифікатор, є недійсним та їй не належить, що підтверджується листом ПрАТ «Київстар» від 06 листопада 2025 року № 13315566/03/02/02. Окрім того, ТОВ «Мілоан» відсутнє у довірчому списку надавачів електронних довірчих послуг, що підтверджується листами Міністерства цифрової трансформації України від 15 жовтня 2025 року № 1/10-2-260-2025 та від 23 жовтня 2025 року № 1/10-9-267-2025, а також листом Державного підприємства «Дія» від 16 жовтня 2025 року № 7575/04-2-17-10. Також апелянт вказує, що банківська картка НОМЕР_2 їй не належить, а платіжне доручення № 49175176 від 19 червня 2021 року має ознаки підроблення, зокрема: у найменуванні платника вказано « ОСОБА_2 » замість « ОСОБА_3 », відсутня відмітка банківської установи про проведення операції, відсутня інформація про банк та код банку отримувача, відсутній номер поточного рахунку отримувача. 05 червня 2026 року від представника ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» - Заведій Катерини Станіславівни до суду апеляційної інстанції надійшли додаткові пояснення, в яких представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що кредитний договір укладено в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн є правильним з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8 відповідно до висновків Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 540/5134/21, надана копія платіжного доручення є належним доказом перерахування коштів, оскільки містить повне ім`я відповідачки, її ідентифікаційний код, маску карткового рахунку та призначення платежу. Крім того, відповідачка не надала жодних доказів на спростування факту отримання кредитних коштів, зокрема виписки з власного рахунку. 15 червня 2026 року від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення на додаткові пояснення позивача, в яких апелянт посилалась на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема частини 2 статті 100 ЦПК України, зазначаючи, що всі висновки суду ґрунтуються на дослідженні копій електронних доказів, поданих позивачем за відсутності накладеного кваліфікованого електронного підпису. Апелянт також посилалась на постанову Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23, в якій, викладено висновки щодо необхідності дослідження оригіналу електронного документа, перевірки його цілісності та незмінюваності, вчинення процесуальних дій щодо огляду інформаційно-комунікаційної системи суб`єкта електронної комерції, та зазначала, що судом першої інстанції не вчинено відповідних процесуальних дій щодо огляду інформаційно-комунікаційної системи ТОВ «Мілоан» з метою ознайомлення з оригіналом електронного кредитного договору № 4754430 від 19 червня 2021 року. 15 червня 2026 року ОСОБА_1 подала клопотання про уточнення вимог апеляційної скарги, в якому зазначила про допущену нею помилку при посиланні на статтю 377 ЦПК України та просила вважати правильним посилання на статтю 376 ЦПК України. Вимоги апеляційної скарги по суті залишились незмінними: скасувати рішення Київського районного суду міста Харкова від 15 жовтня 2025 року повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 повністю. Інших відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. 15 червня 2026 року від ОСОБА_1 також надійшла заява про зупинення апеляційного провадження у зв`язку з розглядом Київським районним судом міста Харкова справи № 953/11647/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про визнання недійсним договору про споживчий кредит № 4754430 від 19 червня 2021 року. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24 червня 2026 року вказана заява залишена без задоволення. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19 червня 2021 року ОСОБА_1 з використанням сервісу online-кредитування подана анкета-заява на кредит № 4754430 на суму 4 500,00 грн строком на 30 днів зі сплатою комісії за надання кредиту у розмірі 495,00 грн за ставкою 11% від суми кредиту та відсотків за користування кредитом у розмірі 1 687,50 грн за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (а.с. 13). 19 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4754430 (а.с. 61-64). Відповідно до п. 1.2 Договору сума кредиту становить 4 500,00 грн. Згідно з п. 1.3 Договору кредит надається строком на 30 днів з 19 червня 2021 року. Відповідно до п. 1.4 Договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та відсотків за користування кредитом - 19 липня 2021 року. Пунктом 1.5.1 передбачена комісія за надання кредиту у розмірі 495,00 грн, яка нараховується за ставкою 11,00% від суми кредиту одноразово. Згідно з пунктом 1.5.2 відсотки за користування кредитом складають 1 687,50 грн, які нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип відсоткової ставки за цим договором - фіксована (п. 1.7). Пунктом 1.6 Договору визначена стандартна (базова) відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п. 2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Пунктами 2.3.1.1 та 2.3.1.2 Договору передбачено порядок пролонгації строку кредитування. Згідно з п. 6.1 Договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через веб-сайт та/або відповідний мобільний додаток. За змістом п. 6.2 Договору акцепт договору надається позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронними повідомленнями (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника. За змістом п. 6.5 Договору цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі. Розділом 10 Договору визначено реквізити позичальника: ОСОБА_1 , код НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 , телефон: НОМЕР_1 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 Додатком № 1 до Договору є Графік платежів, згідно якого позичальниця мала повернути кредит, сплатити комісію та відсотки загалом у розмірі 6 682,50 грн до 19 липня 2021 року (а.с. 66 зворот). Додатком № 2 до Договору є Паспорт споживчого кредиту № 4754430 з аналогічними умовами кредитування, інформація за яким зберігає чинність та є актуальною протягом 2 днів з дати надання (а.с. 66). Згідно з довідкою про ідентифікацію, виданою ТОВ «Мілоан» від 12 червня 2025 року, ОСОБА_1 підписала договір № 4754430 від 19 червня 2021 року одноразовим ідентифікатором R91654, відправленим 19 червня 2021 року о 12:11 на номер телефону НОМЕР_1 (а.с. 65). На підтвердження переказу на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 4 500,00 грн позивачем надано копію платіжного доручення від 19 червня 2021 року № 49175176, завіреного печаткою та підписом уповноваженої особи ТОВ «Мілоан», в якому вказано: отримувач - ОСОБА_1 , код НОМЕР_3 , банк отримувача - «pb», картковий рахунок (VISA) 473121*15, призначення платежу: кошти згідно договору 4754430 (а.с. 15). З відомості про щоденні нарахування та погашення, складеної ТОВ «Мілоан» за кредитним договором № 4754430, вбачається, що ОСОБА_1 нараховувались відсотки за користування кредитом: з 20 червня 2021 року по 19 липня 2021 року - у розмірі 56,25 грн на день згідно з п. 1.5.2 Договору; після спливу строку кредитування - за базовою ставкою відповідно до п.п. 1.6, 2.3.1.2 Договору у розмірі 225,00 грн на день; платежі на погашення відсутні (а.с. 16-17). 29 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 76-МЛ, за яким ТОВ «Мілоан» передало (відступило) новому кредитору ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників. На підтвердження відступлення права вимоги також надано копії: акту приймання-передачі реєстру боржників від 29 вересня 2021 року, платіжної інструкції № 41765 від 29 вересня 2021 року про сплату ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за відступлені права вимоги, витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 76-МЛ від 29 вересня 2021 року, в якому вказана ОСОБА_1 з сумою заборгованості за кредитним договором від 19 червня 2021 року № 4754430 у розмірі 20 182,50 грн, з яких: залишок по тілу кредиту - 4 500,00 грн, по відсотках - 15 187,50 грн, комісія - 495,00 грн. Сума заборгованості у зазначеному розмірі вказана також у виписці з особового рахунку за кредитним договором № 4754430 від 19 червня 2021 року, складеній ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» станом на 23 червня 2025 року (а.с. 18). 13 червня 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» складено на ім`я ОСОБА_1 претензію вих. № 21374604/2200 щодо погашення боргу в розмірі 20 182,50 грн (а.с. 20). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до положень частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19. Згідно з частинами 1, 2 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (стаття 514 ЦК України). Частиною першою статті 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зроблено висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На підтвердження позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало суду, зокрема, копії кредитного договору № 4754430 від 19 червня 2021 року, графіку платежів за договором, а також анкети-заяви на кредит № 4754430 від 19 червня 2021 року. У договорі зазначено, що він укладений в електронній формі та підписаний позичальницею електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало суду належні та допустимі докази отримання ОСОБА_1 кредиту за договором № 4754430 від 19 червня 2021 року. На підтвердження перерахування відповідачці коштів позивач надав копію платіжного доручення № 49175176 від 19 червня 2021 року на суму 4 500,00 грн, яке підписано посадовою особою ТОВ «Мілоан» з прикладенням печатки товариства. Вказане платіжне доручення містить повне ім`я отримувача - Хмельова Юлія Андріївна, її реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , банк отримувача, маску карткового рахунку VISA НОМЕР_2 , призначення платежу - кошти згідно договору 4754430, дату операції - 19 червня 2021 року та суму - 4 500,00 грн. Сукупність цих ідентифікуючих даних відповідає персональним даним відповідачки, зазначеним у розділі 10 кредитного договору та в анкеті-заяві на кредит, поданий нею особисто. Кредитний договір № 4754430 від 19 червня 2021 року у п. 2.1 передбачає, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Посилання апелянта на те, що картка НОМЕР_2 їй не належить, а також на ознаки підроблення платіжного доручення, колегія суддів відхиляє, адже в силу принципу змагальності, закріпленого у статті 12 ЦПК України, відповідачка мала довести підстави своїх заперечень. Проте ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів на спростування факту отримання кредитних коштів, зокрема виписки з власного банківського рахунку або іншого документа, що підтверджував би відсутність надходження суми 4 500,00 грн. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Саме позичальниця має доступ до свого рахунку і мала можливість надати суду відповідну виписку. Таким чином, враховуючи, що додане до позовної заяви платіжне доручення, завірене підписом уповноваженої особи і печаткою ТОВ «Мілоан», із зазначенням повного імені та ідентифікаційного коду відповідачки, маски карткового рахунку та призначення платежу, є належним та допустимим доказом надання ОСОБА_1 кредитних коштів на виконання умов кредитного договору № 4754430 від 19 червня 2021 року, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало суду первинний бухгалтерський документ на підтвердження переказу коштів на рахунок відповідачки на підставі вказаного кредитного договору. За таких умов суд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеним надання ОСОБА_1 кредиту за вказаним договором і наявність у неї заборгованості та дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» в частині стягнення тіла кредиту та відсотків. Розглядаючи доводи апеляційної скарги щодо розміру судового збору, колегія суддів зазначає, що позивач подав позовну заяву через підсистему «Електронний суд», у зв`язку з чим до встановленої законом ставки судового збору правомірно застосовано понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8, визначений частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір». Постановою Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 540/5134/21 передбачено, що у разі подання позовної заяви в електронній формі до встановленої законом ставки судового збору має бути застосований понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8. Мінімальний розмір судового збору з урахуванням зазначеного коефіцієнта становить 3 028,00 грн.*0,8 = 2 422,40 грн - саме таку суму і сплачено позивачем. Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо недосплати судового збору є безпідставними. Доводи апелянта щодо зазначення у позовній заяві скороченого найменування позивача та відсутності вказівки на наявність оригіналів доказів колегія суддів відхиляє, оскільки ці обставини не є самостійними підставами для скасування судового рішення на стадії апеляційного перегляду, якщо вони не вплинули на правильність вирішення спору по суті. У позовній заяві зазначено найменування «Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» та код ЄДРПОУ 35234236, що однозначно ідентифікує юридичну особу позивача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що кредитний договір № 4754430 від 19 червня 2021 року є укладеним в електронній формі. Відповідно до п. 6.2 Договору акцепт договору відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством SMS-повідомленням на мобільний телефонний номер позичальника. Кредитний договір № 4754430 від 19 червня 2021 року є укладеним в електронній формі та відповідно до п. 6.5 Договору прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі. Щодо доводів апелянта про недопустимість паперової копії кредитного договору через відсутність підписів сторін, колегія суддів зазначає, що електронний договір за своєю правовою природою не має паперового оригіналу з рукописними підписами сторін. Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом є оригіналом такого документа. Підписом відповідачки у розумінні статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» є одноразовий ідентифікатор R91654, факт відправки якого 19 червня 2021 року о 12:11 на номер телефону НОМЕР_1 підтверджується довідкою про ідентифікацію ТОВ «Мілоан». Будь-яких доказів на спростування того, що кредитний договір укладений в електронному вигляді, відповідачкою не надано. Посилання апелянта на лист ПрАТ «Київстар» від 06 листопада 2025 року як на доказ того, що номер НОМЕР_1 є недійсним та їй не належить, колегія суддів відхиляє. Зазначений лист свідчить лише про те, що номер не обслуговується у мережі станом на дату запиту в 2025 році. Ця обставина не спростовує факту функціонування номера та надсилання на нього одноразового ідентифікатора у червні 2021 року. Крім того, цей самий телефонний номер зазначено безпосередньо у Розділі 10 кредитного договору як реквізит позичальника - ОСОБА_1 , а також в анкеті-заяві на кредит № 4754430 від 19 червня 2021 року, що відображає внутрішню волю відповідачки на укладення договору. Доводи апелянта про відсутність ТОВ «Мілоан» у довірчому списку надавачів електронних довірчих послуг та посилання на листи Міністерства цифрової трансформації України і Державного підприємства «Дія» колегія суддів відхиляє. Довірчий список, визначений статтею 16 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», стосується виключно кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг стосовно кваліфікованого електронного підпису. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором є самостійним видом підпису, передбаченим статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», і для його застосування суб`єкту електронної комерції не потрібно бути включеним до зазначеного довірчого списку. Наведена правова позиція є усталеною у практиці Верховного Суду (постанови від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц викладено висновок про те, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні комісії у розмірі 495,00 грн, у цій частині рішення сторонами не оскаржується. Посилання апелянта у запереченнях на додаткові пояснення позивача на постанову Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 колегія суддів відхиляє. Висновки, викладені у вказаній постанові, стосуються ситуацій, коли відповідач ставить під сумнів цілісність та незмінюваність електронного документа, а матеріали справи не містять достатніх доказів для встановлення факту укладення електронного договору. У справі, що розглядається, кредитний договір № 4754430 від 19 червня 2021 року підписано одноразовим ідентифікатором R91654, що підтверджується довідкою про ідентифікацію ТОВ «Мілоан» від 12 червня 2025 року, в якій зазначено дату, час та номер телефону, на який надіслано ідентифікатор. Зазначений номер телефону НОМЕР_1 вказано у розділі 10 кредитного договору як реквізит позичальника ОСОБА_1 та в анкеті-заяві на кредит № 4754430, що свідчить про те, що саме відповідачка ідентифікувалась в інформаційно-комунікаційній системі ТОВ «Мілоан» та надала зазначені контактні дані. За таких обставин сукупність наявних у справі доказів є достатньою для встановлення факту укладення кредитного договору, а підстав для вчинення додаткових процесуальних дій щодо огляду інформаційно-комунікаційної системи ТОВ «Мілоан» у справі не було. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірені доводи сторін та надана їм належна оцінка. Щодо витрат на правничу допомогу, то судова колегія керується таким. Матеріали справи свідчать, що 06 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Апологет» в особі адвоката Усенка Михайла Ігоровича укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги № 0605, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надавати юридичну допомогу клієнту, вартість послуг за 1 справу складає 7 000 грн. Відповідно до Акту № 2136 наданих послуг від 23 червня 2025 року згідно Договору № 0605 від 06 травня 2025 року Адвокатським об`єднанням «Апологет» надано такі послуги: - усна консультація клієнта щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором - 0 год 30 хв; - ознайомлення з матеріалами кредитної справи - 2 год 00 хв; - погодження правової позиції клієнта у справі - 0 год 30 хв; - складання позовної заяви з урахуванням правової позиції клієнта - 3 год 30 хв; - подання заяви до суду від імені клієнта - 1 шт. Загальна сума гонорару за надання правової допомоги згідно з цим актом про надання правничої допомоги - 7 000 грн (том 1, а.с. 21). Відповідно до положень частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Як установлено в частині 2 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) та постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22). Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Частинами 1, 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)). У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22). У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18). Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату. Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106). Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвокатів зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності, юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, виходячи із засад розумності та справедливості, судова колегія вважає, що позивачу мають бути компенсовані витрати, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, проте їх розмір підлягає зменшенню. Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню судова колегія, враховує, що позивач має значний перелік боржників та позов про стягнення заборгованості є типовим для фінансової установи. Виключних обставин, що потребували значного часу на підготовку позовної заяви та відповідних додатків до неї, адвокатом не наведено. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що співмірним розміром судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції є 2000 грн. Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Разом з тим відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України підставою для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити в частині розподілу витрат на правничу допомогу. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2025 року змінити в частині стягнення витрат на правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 2 000 (двох тисяч) гривень. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 26 червня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина