Постанова 4803 № 205/16478/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5633/26 Справа № 205/16478/25 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» на заочне рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 05 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В: У жовтні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 05.03.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 , за допомогою Веб-сайту (https://creditkasa.ua) було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 1166-3245. Згідно умов кредитного договору, позивач взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб в сумі 4 800 грн. 00 коп. зі строком кредитування на 300 днів; заявлений строк 14 днів; знижена % ставка 2,50 % в день; стандартна % ставка 3,00 % в день. Позивачем було виконано взяті на себе договірні зобов`язання в повному обсязі, шляхом надання відповідачу кредитних коштів згідно умов укладеного договору. Однак, відповідач порушила взяті на себе зобов`язання, а тому станом на 10.09.2025 року виникла заборгованість за кредитним договором, яка становить 44 623 грн. 80 коп., з яких: 4 680 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за кредитом, 39 943 грн. 80 коп. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами. Позивач зазначає, що кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс», а саме, часткового списання заборгованості відповідачу за нарахованими процентами у розмірі 22 303 грн. 80 коп. за умовами погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором у розмірі 22 320 грн. 00 коп. У зв`язку із вищевикладеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 1166-3245 від 05.03.2023 року у загальному розмірі 22 320 грн. 00 коп., з яких: 4 680 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за кредитом, 17 640 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами та судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп. Заочним рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 05 лютого 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 1166-3245, станом на 10.09.2025 року у загальному розмірі 6 480 грн. 00 коп., з яких: 4 800 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за кредитом, 1 680 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами. У задоволені позовних вимог щодо стягнення сум заборгованості по процентах за Договором про відкриття кредитної лінії № 1166-3245 з 19.03.2023 року по 10.09.2025 року у розмірі 15 960 грн. 00 коп.. відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» пропорційно до розміру задоволених позовних вимог пронесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 703 грн. 28 коп. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмовлених вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 05.03.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 , за допомогою веб-сайту було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1166-3245. Вказаний кредитний договір укладений з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи веб-сайту Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» (https://creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем «Укр кредит фінанс» (кредитодавця), в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Згідно умов вказаного кредитного договору, позивач взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб в сумі 4 80 грн. 00 коп. зі строком кредитування на 300 днів; заявлений строк -14 днів; знижена % ставка 2,50 % в день; стандартна % ставка 3,00 % в день. Фінансова установа виконала взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, відповідно до умов укладеного договору. Позивач наголошує, що в порушення умов вказаного кредитного договору, відповідач допустила прострочення повернення кредиту і сплати процентів, внаслідок чого за нею, ОСОБА_1 , станом на 10.09.2025 року виникла заборгованість за кредитним договором, яка становить 22 320 грн. 00 коп., з яких: 4 800 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за кредитом, 17 640 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку , що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами є несправедливою, неспівмірною сумі кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, а тому підлягає зменшенню. Колегія суддів погоджується із цими висновками суду першої інстанції з таких підстав. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року. Відповідно до ч. 1 ст.1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Відповідно до ст. 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг №2664-III договір про надання фінансових послуг, якщо інше не передбачено законом, повинен містити підписи сторін. Відповідно до ст. 12 Закону "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання в тому числі "електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12). У свою чергу згідно з визначенням одноразового ідентифікатора, наведеного у п. 6 ч. 1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Саме у такий спосіб було підписано кредитний договір № 1166-3245 від 05.03.2023 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 , що останньою не заперечується та не спростовано. Разом з тим, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності колегія дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду щодо часткового задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 1680 грн. Позивач не спростував обґрунтувань суду щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків річних, зазначивши лише, що перед укладенням кредитного договору клієнта було ознайомлено з його умовами та останній такі умови не оспорював. Кредитор в апеляційній скарзі наполягає на розрахунку, що проведений з порушенням законодавства про споживче кредитування, тоді як такі нарахування неправомірні. Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню відповідно до висновків постанови Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість за відсотками частково. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду, згідно змісту апеляційної скарги, оскаржене лише в частині відмови у стягненні з відповідача процентів за користування кредитом. Тому суд апеляційної інстанції справу в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 4800 грн не переглядає, згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, суд, УХВАЛИВ : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» залишити без задоволення. Заочне рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 05 лютого 2026 рокув оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 25 червня 2026 року. Головуючий Судді