Ухвала КАС ВС № 500/3450/24

УХВАЛА про залишення касаційної скарги без руху 25 червня 2026 року м. Київ справа №500/3450/24 адміністративне провадження №К/990/28644/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Коваленко Н.В., суддів: Єзерова А.А., Рибачука А.І., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях, у якому просив: - визнати протиправними дії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області в особі його Ліквідаційної комісії (далі - ЛК УМВС) щодо відмови листом від 25.04.2024 №131 у задоволенні заяви від 22.04.2024 у частині нового обчислення його вислуги років з урахуванням раніше невідомого і неврахованого періоду служби до вислуги років, що надає право на підвищення розміру пенсії; - визнати протиправними дії та бездіяльність ЛК УМВС, що полягають у протиправному неприсвоєнні чергового спеціального звання «полковник міліції» під час проходження служби позивачем у міліції, що призвело до заниження отримуваного під час служби грошового забезпечення та неналежного розміру пенсії, у відмові листом від 25.04.2024 №131 у вжитті заходів поновлення права позивача на присвоєння чергового звання «полковник міліції»; - зобов`язати ЛК УМВС включити раніше невідомий та неврахований до його вислуги років для призначення/перерахунку пенсії період проходження військової служби на кафедрі військової підготовки з 19.08.1991 по 11.08.1994, як строкової служби протягом 2 років, 11 місяців та 24 днів у календарному обчисленні і виключити період, починаючи з 19.08.1991, зі строку навчання, зарахованого до вислуги років на підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393«Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб»; результат нового обчислення вислуги років направити до уповноваженого підрозділу згідно із положеннями наказу Міністерства внутрішніх справ України від 17.09.2018 №760 «Про затвердження Інструкції про організацію роботи з оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та з інших соціальних питань»; - зобов`язати ЛК УМВС підготувати і направити до МВС матеріали на присвоєння позивачу чергового спеціального звання «полковник міліції» у зв`язку з протиправним ненаправленням таких матеріалів під час перебування його на службі. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 позов задоволено частково: - зобов`язано ЛК УМВС включити раніше невідомий і неврахований до вислуги років ОСОБА_1 для призначення/перерахунку пенсії період проходження військової служби на кафедрі військової підготовки з 19.08.1991 по 11.08.1994, як строкової служби протягом 2 років, 11 місяців та 24 днів у календарному обчисленні і виключити період, починаючи з 19.08.1991, зі строку навчання, зарахованого до вислуги років ОСОБА_1 на підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб». Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026 Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі №500/3450/24 скасувати та залишити позов ОСОБА_1 без розгляду. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого. Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження. Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. Як вбачається зі змісту поданої ОСОБА_1 касаційної скарги, підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивач, з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зазначає положення пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Слід зазначити, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому, подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Водночас, подана касаційна скарга не містить посилання на постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права; безпосередній висновок судів попередніх інстанцій, який такому висновку суперечить; обґрунтування подібності правовідносин у справах. Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржник повинен чітко вказати норму права, щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Водночас, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. При цьому, зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем). Однак, в касаційній скарзі скаржник не вказав: які саме норми матеріального та/або процесуального права необхідно застосувати для формування висновку; за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених ним норм матеріального та/або процесуального права. Верховний Суд звертає увагу, що саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Крім того, скаржник формально посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, зазначаючи при цьому, що судом не досліджені зібрані у справі докази, що мають істотне значення для вирішення справи. Ця підстава для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд передбачена пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість, виходячи зі змісту цього пункту, прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів можливе виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу, яких у касаційній скарзі не викладено. З огляду на зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, надали правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам у сукупності зі встановленими фактичними обставинами, але скаржник не зазначає, які саме зібрані у справі докази залишилися не дослідженими під час судового розгляду. Отже перевіркою Верховним Судом змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою суду щодо обставин справи, які суди встановили у процесі її розгляду. Водночас за приписами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише посилання на фактичні обставини справи, нормативно-правові акти, а також позицію скаржника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалені судові рішення з порушенням вимог чинного законодавства України, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною другою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без руху та встановити десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення копії цієї ухвали шляхом обґрунтувань підстав касаційного оскарження відповідно до частин четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 169, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд У Х В А Л И В: Залишити без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначено в мотивувальній частині ухвали. Надіслати скаржнику копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Суддя А.А. Єзеров Суддя А.І. Рибачук