Постанова 4857 № 380/8298/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/8298/26 пров. № А/857/30199/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Мандзія О.П., Онишкевича Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львів апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року з питань забезпечення позову, головуючий суддя Кондратюк Ю.С., постановлена у м. Львів, у справі за заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , який діє у складі ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 26 березня 2026 року в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 ; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив в порядку забезпечення адміністративного позову заборонити Військовій частині НОМЕР_1 здійснювати будь-які дії, пов`язані з переміщенням ОСОБА_1 для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період, у тому числі переведення до інших військових частин чи направлення до інших місць дислокації, до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі; заборонити командуванню НОМЕР_2 окремої десантно-штурмової бригади ДШВ, командуванню навчального центру у складі зазначеної бригади (район АДРЕСА_1 ), а також Генеральному штабу Збройних Сил України здійснювати будь-які дії, пов`язані з переміщенням ОСОБА_1 для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період, у тому числі переведення до інших військових частин чи направлення до інших місць дислокації, до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі. Подана заява обґрунтована тим, що після переміщення заявника до нової військової частини та зарахування до її списків особового складу, Військова частина НОМЕР_1 в силу зазначених норм втратить як правові підстави, так і фактичну можливість видавати накази про виключення заявника зі своїх списків, що унеможливить виконання судового рішення у відповідній частині позовних вимог. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 від 18.05.2026 року про забезпечення позову, відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на неї, в якій апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу та постановити нову постанову, якою заяву про забезпечення адміністративного позову задовольнити. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що подальше переміщення Скаржника, зокрема до інших місць дислокації, у тому числі поза межами навчального центру, в тому числі до районів ведення бойових дій, створює об`єктивні перешкоди для встановлення його фактичного місцезнаходження, взаємодії із відповідними органами та реалізації рішення суду. При цьому Скаржник позбавлений можливості самостійно протидіяти такому переміщенню, оскільки, відповідно до ст. 11, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, військовослужбовець зобов`язаний виконувати накази командування, зокрема, щодо переміщення, а отже не може власними діями забезпечити збереження обставин, необхідних для виконання майбутнього рішення суду. Так, відсутність заходів забезпечення позову призведе до ситуації, за якої навіть у разі задоволення позову його виконання стане фактично неможливим або істотно ускладненим, що суперечить завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав особи. Саме такі обставини реальна загроза переміщення, відсутність у Скаржника правових інструментів для її самостійного відвернення, а також залежність виконання рішення від збереження поточного місця служби є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України.. У відповідності до вимог ст. 154 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. З наведеного слідує, що п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України фактично передбачено дві окремі правові підстави для забезпечення позову розділені сполучником «або», а зокрема: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду; або 2) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, а тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Апеляційним судом встановлено, що предметом спору у цій справі є перевірка законності поновлення позивача на військовому обліку військовозобов`язаних. Як слідує із заяви про забезпечення позову, заявник вказує, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову та ефективний захист, поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, стане згодом не можливим, без вжиття таких заходів забезпечення позову. Разом з тим, суд зазначає, що протиправність оскаржених дій та рішень відповідачів може бути встановлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті. При цьому, суд відзначає, що заява про забезпечення позову не містить посилань на беззаперечні мотиви, з яких заявник вважає, що захист його прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Окрім того, також суд зазначає, що частину 3 статті 151 КАС України доповнено пунктом 10 згідно із Законом України «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» №2359-IX від 08.07.2022 року, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову, шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Так, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває, у точу числі, на момент розгляду даної заяви. Як зазначено вище, позивач просить забезпечити позов шляхом заборони вчиняти дії щодо переміщенням його для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період. Отже фактично, задовольняючи клопотання про забезпечення заходів забезпечення позову суд фактично заборонить відповідачам приймати накази або розпорядження в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, що суперечитиме п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що обраний заявником вид забезпечення позову, за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командувачем військової частини в майбутньому, що відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. Також, колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта про порушення судом попередньої інстанції норм процесуального права щодо розгляду заяви поза межами встановленого нормами КАС України строку, оскільки такі не вплинули на законність та обґрунтованість оскарженої ухвали суду першої інстанції. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування ухвали колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 154, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року з питань забезпечення позову у справі №380/8298/26 без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. П. Мандзій Т. В. Онишкевич