Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/159/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/159/25 пров. № А/857/4227/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження, в електронній формі, в м. Львові, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року про відмову в забезпеченні позову постановлену суддею Гебеш С.А. у справі № 260/159/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, у якому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ від 07.01.2025 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу під час мобілізації. 17.01.2025 позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просить: зупинити дію наказу від 07.01.2025 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації; заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії щодо мобілізації та призову на військову службу ОСОБА_1 на підставі мобілізаційного розпорядження, в тому числі (але не виключно): включати ОСОБА_1 до роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 , включати ОСОБА_1 до військових команд, відправляти ОСОБА_1 у складі команди чи індивідуально в розпорядження командирів військових частин, військових навчальних центрів, органів військового управляння, інших військових формувань чи будь-яких правоохоронних органів, підписувати поіменні списки військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_4 і відправлені у складі команд військових частин, підписувати інші документи щодо ОСОБА_1 та вчиняти будь-які дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням по справі № 260/159/25; заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти певні дії, а саме направляти ОСОБА_1 до військових частин Міністерства Оборони України, Державної прикордонної служби України, Міністерства Внутрішніх справ України чи інших воєнізованих формувань для проходження військової служби до набрання законної сили рішення в адміністративній справі № 260/159/25. У обґрунтування вимог заяви позивач зазначає, що відповідач продовжує вчиняти дії щодо призову позивача на військову службу по мобілізації та проігнорував заяву позивача про оформлення відстрочки на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У зв`язку з цими обставинами позивач вважає, що є реальний ризик щодо вжиття з боку відповідача дій щодо призову його на військову службу. Тому, на думку позивача, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. 20 січня 2025 року Закарпатський окружний адміністративний суд прийняв ухвалу, якою в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову відмовив. Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не навів переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд зробив висновок, що відсутня очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також очевидні ознаки протиправності спірного рішення відповідача. Крім того, суд в ухвалі послався на норму п. 10 ч. 1 ст. 151 КАС України відповідно до якої не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень. Так, статтею 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Відповідно до частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово зазначав, що забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами. І якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Подібні за змістом висновки були висловлені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 та в подальшому підтримані у постановах від 01.06.2022 у справі № 580/5656/21, від 18.05.2023 у справі № 500/4200/22, від 21.02.2024 у справі № 420/11311/23. В заяві про забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб (зупинення дії наказу про мобілізацію та заборонити вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням) зазначається, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких звернувся до суду позивач. Апеляційний суд встановив, що відповідно до військово-облікового документа у застосунку «Резерв+», сформованому 07.01.2025 року у позивача є відстрочка від призову на військову службу на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» строком до 07.02.2025 року. 07.01.2025 року позивач добровільно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження повторного медичного огляду для визначення придатності до військової служби, у зв`язку з наявним статусом: непридатний до несення військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час. Після проходження медичного огляду відповідач 08.02.2025 року прийняв наказ № 132 щодо призову позивача на військову службу. Також, апеляційний суд встановив, що позивач у заяві про забезпечення позову просить зупинити дію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації від 07.01.2025 року. Однак, апеляційний суд встановив, що відповідач прийняв наказ призову позивача на військову службу 08.02.2025 року. Отже, на час звернення позивача із заявою про забезпечення позову, та і на час розгляду цієї заяви в суді, не існувало та не існує наказу щодо призову позивача на військову службу. Тому зважаючи на ту обставину, що наказу відповідача від 07.01.2025 року щодо призову позивача на військову службу, дію якого позивач просить зупинити не існує, вимога позивача про зупинення дії цього наказу як способу забезпечення позову є безпідставною. Що стосується вимог заяви про заборону ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії щодо мобілізації та призову на військову службу ОСОБА_1 на підставі мобілізаційного розпорядження, в тому числі (але не виключно): включати ОСОБА_1 до роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 , включати ОСОБА_1 до військових команд, відправляти ОСОБА_1 у складі команди чи індивідуально в розпорядження командирів військових частин, військових навчальних центрів, органів військового управляння, інших військових формувань чи будь-яких правоохоронних органів, підписувати поіменні списки військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_4 і відправлені у складі команд військових частин, підписувати інші документи щодо ОСОБА_1 та вчиняти будь-які дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням по справі № 260/159/25 та заборониу ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти певні дії, а саме направляти ОСОБА_1 до військових частин Міністерства Оборони України, Державної прикордонної служби України, Міністерства Внутрішніх справ України чи інших воєнізованих формувань для проходження військової служби до набрання законної сили рішення в адміністративній справі № 260/159/25. Апеляційний суд встановив, що, предметом позову є визнання протиправним та скасування наказу від 07.01.2025 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації. Тому, на переконання апеляційного суду, вищевказані способи забезпечення позову виходять за межі предмета спору та фактично передбачають загальну заборону на здійснення ІНФОРМАЦІЯ_4 будь-яких дій, пов`язаних із мобілізацією ОСОБА_1 . Також апеляційний суд звертає увагу на те, що забезпечення позову не може спрямовуватись на блокування передбаченої законом діяльності суб`єкта владних повноважень у воєнний час, якщо така діяльність не є предметом оскарження. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що відсутні обставини, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Підводячи підсумок наведеного вище, апеляційний суд вважає, що необхідно відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що наказу відповідача від 07.01.2025 року щодо призову позивача на військову службу, який позивач просить зупинити не існує, тому, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, виходив з помилкових мотивів. Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції, при ухваленні рішення не повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, оскільки, не звернув увагу, що наказу відповідача щодо призову позивача на військову службу не існує. Водночас, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зробив вірний висновок про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, однак, виходив із помилкових мотивів. Тому рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині мотивів відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову. З огляду на наведене апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково. Керуючись ст.ст. 151, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року про відмову в забезпеченні позову в справі № 260/159/25 змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову відмовити з мотивів, які вказані у мотивувальній частині цієї постанові. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель