Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/5014/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/5014/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В. Суддя-доповідач - Сапальова Т.В. 25 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сапальової Т.В. суддів: Шидловського В.Б. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить скасувати постанову від 13.03.2026 ВП №78343999 про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскарженою постановою державного виконавця накладений штраф 10200,00 грн. за невиконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.07.20204 у справі №560/5868/24. Зазначає про те, що штраф визначений позивачу безпідставно, оскільки рішення суду виконане в повному обсязі, просить скасувати постанову про накладення штрафу. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа Хмельницького окружного адміністративного суду №560/5868/24 про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу судді половину строку його навчання за денною формою в Харківському юридичному інституті з 01.09.1969 по 30.06.1973. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 84% з 01.01.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн., встановленого на 01.01.2024 абзацом 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з врахуванням раніше виплачених сум. Рішення суду набрало законної сили 06.01.2025. 12.06.2025 державним виконавцем відкрито виконавче провадження та зобов`язано боржника протягом десяти робочих днів виконати рішення суду у спосіб та порядок встановлений виконавчим документом. У встановлений строк рішення суду не виконано. Станом на 13.11.2025 рішення суду у спосіб та порядок передбачений виконавчим документом не виконано, що підтверджено заявою стягувача ОСОБА_1 13.11.2025 винесено постанову про накладення штрафу ВП №78343999, якою за невиконання рішення суду без поважним причин накласти на боржника: Головне управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн. Вищевказаний штраф в розмірі 5100,00 грн., боржник оскаржував в судовому порядку. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/20339/25 від 17.12.2025 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2026 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишено без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.12.2025 - без змін. Станом на 13.03.2026 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/5868/24 залишається не виконаним так як документів які б свідчили про повне фактичне виконання рішення до відділу примусового виконання рішень від Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не надходило про що складено акт державного виконавця. 13.03.2026 згідно статей 63, 75 Закону, винесено постанову про накладення штрафу ВП №78343999, якою за невиконання рішення суду без поважним причин накласти на боржника: Головне управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області штраф на користь держави у подвійному розмірі 10200,00 грн. Вважаючи прийняту постанову протиправною, позивач звернувся до суду з позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог позивача, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/5868/24 ГУ ПФУ в Хмельницькій області не виконано в межах покладених судом зобов`язань та у відповідності до вимог чинного законодавства, а отже у відповідача були наявні законні підстави для винесення спірної постанови. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно частини 1 статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. За правилами частин першої-другої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. У відповідності до п.1, пп.1 п. 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Ч.1 ст.18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом ( п.1,16 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII). За приписами п.1 ч.1 ст.19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення. Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом частин першої-третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню,- протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У свою чергу, статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб-200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу-300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону України "Про виконавче провадження"). Статями 1-3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі-рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках-на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. За частиною першою статті 6 вказаного Закону систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку. У статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" міститься визначення, що державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом. За правилами пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби). Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас для накладення зазначеного штрафу, законодавство передбачає установлення невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10 вересня 2019 року у справі № 0840/3476/18, від 19 вересня 2019 року у справі №686/22631/17 та від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19. Відповідно до наведених вище правових норм, правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання боржником судового рішення у встановлений строк без поважних причин. Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами. Особа звільняється від відповідальності у вигляді штрафу за невиконання судового рішення, якщо на це були поважні причини, тобто обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами. Надаючи оцінку тому, чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення, слід з`ясувати часові межі, в яких боржник повинен був вчинити певні дії (за виконавчим листом), і яка причина невиконання судового рішення у встановлений йому строк. Сам лише сам факт невиконання судового рішення у визначений строк, без з`ясування і оцінки причин цього невиконання, не може вважатися підставою для притягнення до відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону №1404-VIII. Колегія суддів зазначає, що аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Умовою застосування до боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. Залежно від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, що створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Підставою для прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу є встановлення факту невиконання боржником судового рішення без поважних причин - об`єктивних причин, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Тобто постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. З метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин боржник повинен надати державному виконавцю достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно боржником свідомо не виконано належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково. Водночас, позивач зазначає, що для належного виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.07.2024 у справі №560/5868/24 ГУ ПФУ в Хмельницькій області направлено запит до територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області щодо витребування довідки про суддівську винагороду за період з 01.01.2024 по 31.12.2024. 24.02.2025 на адресу ГУ ПФУ в Хмельницькій області надійшла відповідь з територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про неможливість надання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з іншого розміру посадового окладу судді, аніж 30 прожиткових мінімумів, визначених на підставі положень абзацу 5 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», яким встановлено, що прожитковий мінімум який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102 грн., через відсутність правових підстав. Отже, в обґрунтування своєї позиції щодо невиконання рішення суду посилається на те, що в органів ПФУ відсутні повноваження щодо самостійного визначення розміру суддівської винагороди для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання. Водночас, колегія суддів зазначає, що ст. 31 Закону у разі якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз`яснення відповідного рішення. У разі якщо зміст виконавчого документа незрозумілий, виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз`яснення його змісту. Нормами чинного не визначено критеріїв, якими можна об`єктивно установити доцільність роз`яснення судового рішення. Тому така доцільність приймається за судовим розсудом, який має відштовхуватись від раціональних критеріїв. Роз`яснення рішення суду - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні відповідної неясності і викладенні рішення суду у більш ясній і зрозумілій формі. Зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення. Ясність судового рішення полягає у логічному, чіткому, переконливому і зрозумілому викладенні змісту рішення. Недотримання цих вимог може ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення суду. Вимога логічності, зокрема, передбачає, що текст рішення має відображати причинно-наслідкові зв`язки у межах речення чи всього документу. Зокрема, мотивувальна частина рішення має відповідати його резолютивній частині. Дослідивши обставини, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення до суду першої інстанції з заявою про роз`яснення судового рішення чи вчинення будь-яких інших дій щодо визначення розміру суддівської винагороди для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання в межах своїх повноважень. Дослідивши обставини справи, колегія суддів встановила, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/20339/25 від 17.12.2025, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2026 встановлена правомірність постанови про накладення штрафу ВП №78343999 за невиконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду №560/5868/24 від 10.07.2024 за тотожних обставин. В ході розгляду даної справи позивачем не надано будь-яких інших доказів, що б підтверджували виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду №560/5868/24 від 10.07.2024 у спосіб, встановлений судами. З огляду на встановлені в справі обставини та керуючись положеннями чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обов`язок виконання рішення суду позивачем не дотримано, у зв`язку з чим державний виконавець постановою від 13.03.2026 ВП №78343999 правомірно застосував штраф до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у розмірі 10200,00 грн (за повторне невиконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду №560/5868/24 від 10.07.2024). Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Сапальова Т.В. Судді Шидловський В.Б. Капустинський М.М.