Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/6413/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 25 червня 2026 року м. Дніпросправа № 340/6413/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Білак С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року в адміністративній справі № 340/6413/25 (головуючий суддя першої інстанції - Савонюк М.Я.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, (третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області) про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: Позивач звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Рівненській області, (третя особа ГУ ПФУ в Кіровоградській області), в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення про відмову ГУ ПФУ в Рівненській області від 28.07.2025 року №110750002711 в призначенні їй пенсії за вислугу років. - зобов`язати ГУ ПФУ в Рівненській області призначити та виплатити їй пенсію за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 03.06.2025 року, з урахуванням до стажу за вислугу років періодів роботи з 09.07.1996 року по 28.02.2001 року та з 11.10.2017 року по 31.05.2025 року. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 11.06.2025 року №110750002711 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до стажу за вислугу років періоди роботи з 09.07.1996 року по 28.02.2001 року та з 11.10.2017 року по 31.05.2025 року, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.06.2025 року та вирішити питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вважає, що на дату звернення вік позивачки становив 55 років, страховий стаж - 37 років 8 місяців 15 днів. Вказує, що у зв`язку із відсутністю необхідного стажу за вислугу років та роботи на посадах які визначають право на пенсію за вислугу років позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Також зазначив, що згідно з пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за вислугу років мають особи після досягнення віку встановленого статті 55 Закону України № 1788, та які станом на 11.10.2017 року мають необхідний стаж роботи за спеціальністю не менше 26 років 06 місяців. Тобто, після 11.10.2017 року не зараховується до спеціального стажу період роботи за спеціальністю, що дає право на пенсію за вислугу років. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. У період з 28.05.2026 року по 16.06.2026 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 03.06.2025 року звернулася до ГУ ПФУ в Кіровоградській області із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII. Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 11.06.2025 року №110750002711 відмовлено позивачу в призначенні пенсії з підстав відсутності достатнього стажу за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У рішенні зазначено, що вік заявниці 55 років, станом на 11.10.2017 страховий стаж становить 36 років 4 місяці 21 день, стаж за вислугу років - 22 роки 5 місяців 6 днів. За поданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 09.07.1996 року по 28.02.2001 року згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №4 від 19.05.2017 року, оскільки заклад ВАТ «Промінь» відсутній в переліку постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №

909. Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 12.08.1989 року, позивач - з 10.08.1989 року по 16.05.1994 року працювала на посаді вихователя Хащуватського дошкільного закладу №2 (записи №1-2); - з 16.05.1994 року по 02.07.1995 року - вихователем Могиленського ясла-садка за переведенням (запис №3); - з 03.07.1995 року у зв`язку з реорганізацією зарахована на 0,25 керівника та 0,15 вихователя садової групи Могиленського ясла-садка (запис №4). Наказом №33 від 27.06.1996 звільнена на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (запис №5); - з 09.07.1996 року по 28.02.2001 року позивач працювала на посаді вихователя дитячого садка у ВАТ «Промінь» (записи №6-7); - з 01.03.2001 року по 28.02.2003 року - на посаді вихователя садової групи дитячого садка «Барвінок» с. Могиляни (записи №8-9); - з 01.03.2003 року по 06.10.2006 року - на посаді завідуючої ДДЗ «Барвінок» с. Могиляни (записи №9-10); - 13.03.2007 року наказом №5а від 12.03.2007 прийнята на посаду завідуючої дошкільним навчальним закладом с. Могиляни (запис №11); - 07.07.2010 року зроблено запис про перейменування навчального закладу с. Могиляни на Могилянський навчальний заклад «Барвінок» (запис №12); - 09.02.2021 року зроблено запис про перейменування Могилянського навчального закладу «Барвінок» на комунальний заклад «Могилянський заклад дошкільної освіти «Барвінок» Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області (запис №13); - 11.02.2025 року назву посади позивача змінено на директор комунального закладу «Могилянський заклад дошкільної освіти «Барвінок» (запис №14); - 02.06.2025 року звільнена з роботи за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України (записи №14-15). Відповідно до довідки про підтвердження наявного стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній Приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Славутич», яке є правонаступником ВАТ «Промінь», від 19.05.2017 року №4 ОСОБА_1 працювала повний робочий день у Відкритому акціонерному товаристві «Промінь» і за період з 03.07.1996 року по 28.02.2001 року виконувала навчання та виховання дітей у дитячому садку за посадою вихователь (а.с. 22). Згідно довідки Відділу освіти Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній 02-13/25 від 03.06.2025 року ОСОБА_1 працювала повний робочий день в Комунальному закладі «Могильненський заклад дошкільної освіти «Барвінок»» Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області і за період 13.03.2007 року по 02.06.2025 року виконувала роботу, пов`язану з управлінням закладом дошкільної освіти, навчанням та вихованням дітей за посадою директор. Вважаючи протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, позивач оскаржила таке рішення до суду. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом №1788-ХІ та Законом «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Статтею 2 Закону №1788-ХІ встановлено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Згідно з статтею 52 Закону №1788-ХІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти відповідно до пункту «е» статті 55 цього Закону. Згідно з пунктом 2-1 «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону №1788, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788. Відповідно до пункту «e» статті 55 Закону №1788-ХІ (у редакції до 01.04.2015 року), працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі Закон №213-VIII), який набрав чинності 01.04.2015 року, пункт «е» статті 55 Закону №213-VIII викладено у наступній редакції: «працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років». При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 положення, зокрема, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законами №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №911-VIII) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Конституційний Суд України в даному рішенні, серед іншого, зазначив, що на його думку, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-XII. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-XII випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. З огляду на наведене оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України. Також, Конституційний Суд України зазначив, що мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Отже, з 04.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII слід застосовувати у редакції, що діяла до 01.04.2015 року. Колегія суддів зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017 року. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина 3 статті 22 Конституції України). Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 року № 2-р/2017). Відтак, обмеження пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 року для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №2-р/2019, а не Закону №1058-ІV. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 06.11.2023 року у справі №240/24/21. Таким чином, право на пенсію за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII, мають особи, які станом на момент звернення до пенсійного органу мають спеціальний стаж роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Дослідженням трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 12.08.1989 року встановлено, що позивач з 09.07.1996 року по 28.02.2001 року та з 11.10.2017 року по 31.05.2025 року працювала на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначення позивачці пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII. Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом рішення суду в цій частині не переглядається. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року в адміністративній справі № 340/6413/25 залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року в адміністративній справі № 340/6413/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.В. Білак