Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/1115/26

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 24 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/1115/26 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В., за участю секретаря судового засідання: Поспєлової А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційні скарги Державної податкової служби України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Такт» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року (суддя Олійник В.М.) у справі №160/1115/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Такт» до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,- в с т а н о в и В : ТОВ «Такт» звернулося до суду з позовом, в якому просило: визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України надану листом №205/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК від 09 січня 2026 року. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на те, що Державна податкова служба України на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року в справі №160/32606/24, якою залишено без змін рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року в частині визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації Державної податкової служби України від 06.12.2024 №5601/ІГК/99-00-21-03-02 ІК, наданої ТОВ Такт, керуючись пунктом 53.2 статті 53 Податкового кодексу України, надала нову податкову консультацію №205/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК від 09 січня 2026 року, з урахуванням висновків суду. Однак, отримана податкова консультація не відповідає вимогам передбаченим нормами Податкового кодексу України, оскільки фактично не надає відповіді на питання, порушені позивачем у його зверненні. Позивач вказував на те, що в податковій консультації ДПС України обмежилася лише цитуванням норм податкового законодавства, не надавши роз`яснення щодо практичного застосування норм Податкового кодексу з урахуванням фактичних обставин та доданих платником документів, зокрема, відповідач не навів жодної норми ПК України, яка включає до бази оподатковування ПДВ суми відшкодування, з урахуванням того, що з цього питання надав іншому платнику податку протилежну податкову консультацію. На думку позивача зазначене свідчить про недотримання суб`єктом владних повноважень вимог податкового законодавства, що є підставою для скасування спірної податкової консультації. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року позов задоволено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація не може вважатись належною податковою консультацією, оскільки вона не дає можливості платнику застосувати її на практиці для вирішення конкретного питання. Такі висновки суд обгрунтував тим, що виходячи зі змісту звернення позивача від 09.01.2024 та оскаржуваної індивідуальної податкової консультації, відповідачем не враховані фактичні обставини, вказані платником, відсутнє обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання норм податкового законодавства. Крім цього, судом першої інстанції вирішено питання щодо розподілу судових витрат та стягнуто на користь позивача, зокрема, витрати на правничу допомогу у розмірі 3500,0грн. із заявлених до відшкодування 7200,0грн. Суд першої інстанції зазначив, що заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу у розмірі 7200,0грн. є завищеними та неспівмірними зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Фактично позиція відповідача полягає у тому, що надана податкова консультація містить повну та обгрунтовану відповідь на звернення позивача, її зміст відповідає положенням чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків. Позивачем оскаржено рішення суду в частині розподілу судових витрат. Позивач зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що витрати позивачем завищено, а розмір витрат не співмірним зі складністю справи, нічим не обгрунтований. Позивач наполягає, що йому надані послуги з правничої допомоги, розмір якої оцінено сторонами у 7200,0грн. Понесення витрат підтверджено належним чином складеними документами, а їх розмір відповідає обсягу наданих адвокатом послуг. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційних скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке. Встановлені обставини справи свідчать про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю Такт - код ЄДРПОУ 21858879, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області. Основний вид діяльності за кодом КВЕД 46.72 Оптова торгівля металами та металевими рудами. 09.01.2024 року ТОВ "Такт" направлено на адресу Державної податкової служби України звернення для отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі, в якому товариство просило роз`яснити: 1) Чи є об`єктом оподаткування ПДВ сума відшкодування безпідставно набутого та втраченого зберігачем майна, сума коштів яка надійде на виконання рішення господарського суду у розмірі, визначеному судовим експертом станом на день проведення оцінки, яка є більшою ніж сума, на яку були нараховані податкові зобов`язання з ПДВ за правилами п. 198.5 ст. 198 ПКУ? 2) Якщо на відміну від наданої податкової консультації об`єктом оподаткування ПДВ є сума відшкодування безпідставно набутого та втраченого зберігачем майна, то за якими правилами Податкового кодексу України та в якій частині (відносно суми коштів, яка надійде на виконання рішення господарського суду у розмірі, визначеному судовим експертом станом на день проведення оцінки, яка є більшою ніж сума, на яку були нараховані податкові зобов`язання з ПДВ за правилами п. 198.5 ст. 198 ПКУ)? 3) Яким чином товариство має відображати в податковому обліку суми надходження відшкодування на виконання рішення суду в межах первісної балансової вартості товару (безпідставно набутого та втраченого майна, що було передано на зберігання) та ті суми, які надійдуть за рішенням суду та перевищують первісну балансову вартість? 4) Що є джерелом для сплати ПДВ у наведеному в цьому запиті випадку, якщо податковий орган, на відміну від наведеної податкової консультації, вважає наявність об`єкту оподаткування цим податком? Державною податковою службою України надано ТОВ Такт індивідуальну податкову консультацію від 28.03.2024 за №1685/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК, яка була предметом судового оскарження. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року у справі №160/9671/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі №160/9671/24, визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України надану листом від 28.03.2024 №1685/ІПК/99-00-21-03-02. Державною податковою службою України на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року в справі №160/9671/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі №160/9671/24, листом надано нову індивідуальну податкову консультацію (лист від 06.12.2024 р. № 5601/ІПК/90-00-21-03-02). Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 року в справі №160/32606/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.12.2025 року, визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 06.12.2024 №5601/ІПК/99-00-21-03-02. ТОВ Такт відповідачем надано нову індивідуальну податкову консультацію №205/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК від 09 січня 2026 року, в якій зазначено наступні висновки: Щодо питання

1. Правила визначення об`єкта оподаткування ПДВ встановлено статтею 185 ПКУ. Так, під об`єкт оподаткування ПДВ підпадають операції, що визначені у пункті 185.1 статті 185 ПКУ. Зокрема, об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПКУ. З огляду на норми статті 185 ПКУ безпосередньо сума відшкодування (компенсації) за безпідставно набуте в результаті передачі та втрачене зберігачем майно та/або сума коштів, яка надійде на виконання рішення господарського суду у розмірі, визначеному судовим експертом станом на день проведення оцінки, яка є більшою ніж сума, на яку були нараховані податкові зобов`язання з ПДВ за правилами пункту 198.5 статті 198 ПКУ, не підпадає під об`єкт оподаткування ПДВ. Водночас, будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг включаються до складу договірної (контрактної) вартості, яка згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПКУ є базою оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг. Оскільки в описаній у Зверненні від 09.01.2024 ситуації, Товариством були передані зберігачу товари на відповідальне зберігання, але зберігач не повернув їх Товариству і при цьому Товариство отримає від зберігача (у тому числі відповідно до судового рішення) суму коштів як відшкодування за безпідставно набуті та втрачені зберігачем товари, то для цілей оподаткування ПДВ має місце операція з постачання (передачі) товарів, яка підпадає під об`єкт оподаткування ПДВ, а такі кошти є компенсацією вартості таких товарів і, відповідно, включаються до бази оподаткування ПДВ вказаної операції. Таким чином в описаній у Зверненні від 09.01.2024 ситуації податкові зобов`язання з ПДВ, передбачені пунктом 198.5 статті 198 ПКУ, були нараховані Товариством безпідставно з огляду на те, що товари, передані Товариством на зберігання і не повернуті зберігачем, не вважаються такими, що не можуть бути використані у господарській діяльності Товариства. 3 урахуванням вищезазначених норм ПКУ такі товари є використаними Товариством в оподатковуваних ПДВ операціях, за якими Товариство зобов`язане нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ у загальновстановленому порядку. Щодо питань 2 -

3. Сума коштів, які Товариство отримає від зберігача (у тому числі відповідно до судового рішення) як відшкодування за безпідставно набуті в результаті передачі та втрачені зберігачем товари у повному обсязі підлягає включенню до бази оподаткування ПДВ операції Товариства з постачання (передачі) зберігачу товарів. За такою операцією Товариство зобов`язане нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ відповідно до статті 187 ПКУ та за правилами, встановленими Порядок №1307, скласти податкову накладну на зберігача і зареєструвати її в ЄРПН у встановлений ПКУ термін. Дані щодо такої операції необхідно відобразити у податковій звітності з ПДВ за правилами, встановленими Порядком №21. Щодо питання

4. Питання щодо джерел сплати податку на додану вартість за операціями, що здійснюються платником податку, не належать до компетенції ДПС. На доповнення до викладеного вище ДПС повідомляє, що оскільки платником податку у ситуації, що є предметом розгляду, було застосовано невірний порядок оподаткування ПДВ (а саме нараховано податкові зобов`язання, передбачені пунктом 198.5 статті 198 ПКУ, тоді як необхідно було застосувати порядок оподаткування ПДВ, передбачений ПКУ для операцій з постачання товарів), ДПС в індивідуальній податковій консультації надано роз`яснення щодо порядку оподаткування ПДВ, який відповідно до норм ПКУ повинен бути застосований за операціями, описаними у зверненні. Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 ПКУ). Вважаючи протиправною індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України надану листом №205/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК від 09 січня 2026 року, позивач звернувся до суду з позовом. За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до пп. 14.1.172-1 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій. Відповідно до норм ст. 52 ПК України передбачено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Пунктом 53.2 статті 53 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Отже, індивідуальна податкова консультація надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватись виключно платником податків, якому така консультація надана. Надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування. Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування. У той же час, податкова консультація обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства. Звертаючись за податковою консультацією позивачем визначено такі фактичні дані: Товариством (поклажодавцем), відповідно до укладеного договору з іншим суб`єктом господарювання (зберігачем), було передано товари на відповідальне зберігання. Після закінчення дії договору зберігачем було повідомлено Товариство про відсутність у нього таких товарів. Оскільки фактично товари з відповідального зберігання Товариству не поверталися, Товариство має підстави вважати їх втраченими зберігачем. Товариством було нараховано податкові зобов`язання згідно з пунктом 198.5 статті 198 ПКУ за товарами, які були втрачені зберігачем, у зв`язку з неможливістю їх подальшого використання у господарській діяльності. Надалі Товариство звернулося до суду з позовом до зберігача щодо відшкодування шкоди. У межах розгляду справи було проведено експертну оцінку, визначена за результатами якої вартість втрачених товарів перевищує вартість, виходячи з якої були нараховані податкові зобов`язання згідно з пунктом 198.5 статті 198 ГІКУ. Тобто, суть порушеного позивачем питання стосувалося оподаткування та податкового обліку суми відшкодування, яка за результатами судового розгляду буде відшкодовуватися зберігачем поклажодавцю (позивачу), в розмірі відповідно до висновків незалежної судової експертизи, за умови того, що така сума є більшою ніж сума, на яку були нараховані податкові зобов`язання з ПДВ за правилами п. 198.5 ст. 198 ПКУ. У спірному випадку, втретє надаючи індивідуальну консультацію на звернення позивача від 09.01.2024, відповідач формально виконав вимоги закону щодо змісту індивідуальної податкової консультації, виклав у ній опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні позивача та зробив певні висновки з питань оподаткування ПДВ сум, що надійшли (надійдуть) до позивача на виконання рішення суду, у вигляді відшкодування шкоди за втрачене зберігачем майно, яке належало позивачу та було передано останнім на відповідальне зберігання. При цьому, зроблені відповідачем висновки, виходячи з описаної позивачем ситуації, фактично грунтуються на позиції відповідача суть якої полягає в тому, що у спірному випадку, для цілей оподаткування ПДВ, має місце операція з постачання (передачі) товарів, яка підпадає під об`єкт оподаткування ПДВ. Надаючи оцінку такій позиції відповідача, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платника податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу. Згідно із пп.14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Отже, визначальною ознакою постачання товарів є передача права на розпорядження товарами. У спірному випадку позивач, укладаючи договір відповідального зберігання, не передавав право зберігачу на розпорядження товару, який є власністю позивача. При цьому, договір зберігання не передбачає набуття зберігачем права розпоряджатися переданим на зберігання майном. Як вбачається з оскаржуваної індивідуальної податкової консультації, визначаючи у спірному випадку форму «постачання товарів», відповідач посилається на поняття «продаж (реалізація) товарів». Відповідно до пп.14.1.202 п.14.1 ст.14 ПК України продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари. Отже, і у випадку продажу (реалізації) товару визначальним є передача права власності на такі товари, чого в описаній позивачем ситуації місця не мало. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позиція відповідача, згідно з якою в описаній позивачем ситуації, для цілей оподаткування ПДВ, мала місце операція з постачання (передачі) товарів, яка підпадає під об`єкт оподаткування ПДВ, є необгрунтованою. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на положення ст.188 ПК України, якою встановлено порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг. Так, відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань. Отже, п.188.1 ст.188 ПК України прямо передбачено, що до складу договірної (контрактної) вартості не включається відшкодування шкоди. У спірному випадку базою оподаткування відповідачем фактично визначено встановлену експертом, на час оцінки, вартість втрачених товарів, що не є тотожнім договірній (контрактній) вартості. В оскаржуваній індивідуальній податковій консультації, визначаючи базу оподаткування, відповідач оперує таким поняттям як компенсація вартості товару, яка у відповідності з п.188.1 ст.188 ПК України, включається на договірної (контрактної) вартості. Натомість, в описаній позивачем ситуації не йшлося про компенсацію вартості товару, а зазначено про відшкодування збитків (шкоди) зберігачем, яким втрачено товар. При цьому, відшкодування шкоди та компенсація вартості товару є різними за змістом поняттями та мають різні наслідки. Так, за своєю правовою природою відшкодування збитків (шкоди) є господарсько-правовою санкцією ч.2 ст.217 ГК України (який був чинним на час звернення позивача до ДПС України) і відшкодування шкоди не включається до складу договірної (контрактної) вартості, що прямо передбачено п.188.1 ст.188 ПК України. У свою чергу, компенсація вартості товару/послуг може мати місце за домовленістю сторін договору, тобто ці витрати пов`язані з виконанням сторонами взятих зобов`язань, які виникають під час виконання договору. І компенсація вартості товару/послуг, у відповідності п.188.1 ст.188 ПК України, включається до договірної (контрактної) вартості. Таким чином, проаналізувавши спірну податкову консультацію, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо її необгрунтованості, оскільки така консультація не охоплює описаний позивачем випадком та визначені ним обставинами, а фактично моделює іншу ситуацію, стосовно якої позивач не просив про надання податкової консультації. З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає законним і обгрунтованим рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача. Щодо рішення суду, в частині розподілу судових витрат. Частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно зі статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. У спірному випадку встановлено, що представництво інтересів ТОВ Такт у справі здійснював адвокат Бичков Володимир Вячеславович, що здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1763 від 19.11.2007. На підтвердження фактичного понесення витрат на правову допомогу до суду надано: - копію договору про надання правової допомоги №2/2026 від 22.12.2025 року; - копію акту прийому-передачі послуг від 11.02.2026 року до договору про надання правової допомоги №2/2026 від 22.12.2025 року; - копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії №1763 від 19.11.2007 року на ім`я Бичков Володимир Вячеславович; - посвідчення адвоката №1438 від 19.11.2007 року; - копію довіреності від 17.06.2022 року. Отже, документально підтверджені та погодженні сторонами витрати на правничу допомогу становлять 7200,0грн. В той же час, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що враховуючи складність справи, витрачений адвокатом час на надання правової допомоги, співмірним розміром витрат на правничу допомогу, який повинен бути стягнутий на користь позивача, становить 3500,0грн. Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними аргументи скаржника щодо не співмірності та нерозумності відшкодованих судом позивачу понесених витрат, з огляду на таке. Так, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6,7 статті 134 КАС України). У спірному випадку відповідачем зазначено, зокрема, про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат (додаткові пояснення у справі а.с.19), оскільки позивачем вже подавалися подібні позови в інших двох справах і цей позов побудований на базі попередніх справ, що підтверджує відсутність потреби у тривалої (4 години) правовому аналізу та підготовки позовної заяви. Крім того, вказував, що подання відповіді на відзив є правом сторони, а не її обов`язком, у зв`язку з чим понесені за такі послуги витрати не можливо визнати неминучими. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції дослідив зміст наданих позивачем документів, які містять опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, витрачений адвокатом час, розмір визначеного гонорару. При цьому, вище вказані документи є належними та допустимими доказами в питаннях дослідження як факту понесення витрат на правничу допомогу так і документального підтвердженого їх розміру. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що суд не має обов`язку присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі понесенні нею витрати на професійну правничу допомогу. В постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність. Вказана позиція висловлена і Верховним Судом в постановах від 01 червня 2022 року по cправі № 910/1929/19, від 18 травня 2022 року по cправі № 911/1825/20, від 23 лютого 2022 року по cправі № 914/653/21, від 15 червня 2021 року по справі № 912/1025/20. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19. Оцінюючи заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу, на предмет їх обгрунтованості та співмірності, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що цю справу не можливо віднести до категорії складних справ, в контексті потреби значного часу для формування та викладення правової позиції, вивчення значної кількості нормативної бази. Спір у цій справі не потребує особливих адвокатських знань та вмінь, а також значних витрат часу адвокатом на надання послуг, з огляду, зокрема, на те, що позивач до цього вже двічі, у зв`язку з незгодою з індивідуальною податковою консультацією, подавав позови, і цей позов грунтується на тій же позиції позивача, яку раніш вже було наведено в інших позовах. В той же час, враховуючи, що у зв`язку з виниклим спором позивач був змушений звертатися до суду з позовом, у зв`язку з чим поніс витрати на правничу допомогу, то такі витрати повинні бути відшкодовані позивача з урахуванням принципу співмірності. Отже, оцінивши у контексті названих процесуальним законом критеріїв співмірності зазначений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обгрунтованим та співмірним із складністю цією справи є заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу у сумі 3500,0грн. Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат на стадії апеляційного перегляду справи. Позивач просив стягнути витрати на правничу допомогу, які понесені у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції, у розмірі 4875,0грн. На підтвердження понесених витрат надано акт прийому-передачі послуг від 21.05.2026, платіжну інструкцію про сплату 4875,0грн. Тобто, позивачем документально підтверджено витрати на правничу допомогу, які понесені під час апеляційного перегляду справи. За змістом акту прийому-передачі послуг позивачу надані такі послуги з правничої допомоги: підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу 1,8 год., сума 2700,0грн.; підготовка та подання апеляційної скарги на рішення суду, в частині розподілу витрат на правничу допомогу 1,3год., сума 1950,0грн; надання консультацій та роз`яснень 0,5год., сума 225,0грн., всього 4875,0грн. Визначаючи розмір відшкодування витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції враховує, що судом апеляційної інстанції не було задоволено апеляційну скаргу позивача на рішення суду, в частині розподілу витрат на правничу допомогу, а тому враховуючи результати апеляційного перегляду справи, суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу у розмірі 1950,0грн., які понесені позивачем у зв`язку з підготовкою та поданням адвокатом апеляційної скарги на рішення суду, в частині розподілу витрат на правничу допомогу. З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає обгрунтованими витрати на правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача, у розмірі 2925,0грн. (4875 1950). Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу. На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд,- УХВАЛИВ: Апеляційні скарги Державної податкової служби України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Такт» залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі №160/1115/26 без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Такт» витрати на правничу допомогу у розмірі 2925,00грн. Постанова набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України. Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 24.06.2026 Повне судове рішення складено 25.06.2026 Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя І.Ю. Добродняк суддя А.В. Суховаров