Постанова 4850 № 200/13905/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2020 року справа №200/13905/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Ястребової Л.В., секретаря судового засідання Тішевського В.В., за участю представника позивача Шандиби І.О., представника відповідача Пономарьова А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 р. (у повному обсязі складено 28 серпня 2020 року у м. Слов`янськ) у справі № 200/13905/19-а (головуючий І інстанції суддя Аляб`єв І.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макон ЛТД» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач 02.12.2019 року звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області, в якому просив визнати протиправними та скасувати повністю повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області: за формою Р № 000173512 від 15.11.2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 147425 грн. та штрафними санкціями в розмірі 73712,50 грн., всього на суму 221137,50 грн.; за формою В4 № 000174512 від 15.11.2019 року про зменшення суми розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2019 року в розмірі 643 432 грн. (том 1 а.с. 4-13). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 200/13905/19-а позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області (87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, 59, код ЄДРПОУ 43142826) за формою «Р» № 000173512 від 15 листопада 2019 року та за формою «В4» № 000174512 від 15 листопада 2019 року. Вирішено питання відшкодування судових витрат (том 3 а.с. 127-129). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що під час розгляду цієї справи судом першої інстанції не було враховано, що до перевірки позивачем не було надано документів, що підтверджують реальність господарських відносин з контрагентами. ТОВ «Макон ЛТД» отримано податкові накладні від ТОВ «ТЕТРА ТРЕЙДІНГ ГРУП» та ТОВ «ВІННЕР КОМ» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування, несплати податків, в зв`язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Вказує, що, на його думку, факти, викладені у акті перевірки податкового органу, доводять, що ТОВ «Макон ЛТД» допущено порушення норм податкового законодавства: п. 44.1 ст. 44, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.3 ст. 198, п.п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (том 3 а.с. 132-133). Представником позивача на адресу суду надіслано відзив на апеляційну скаргу, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі. Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, підтримав свій відзив на апеляційну скаргу. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 27.09.2019 року по 03.10.2019 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Макон ЛТД» з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами постачальниками: ТОВ «Тетра Трейдінг Груп» за січень 2019 року та ТОВ «Віннер Ком» за лютий 2019 року (том 1 а.с. 26). За результатами перевірки податковим органом складено акт № 70/05-05-12-20334635 від 10.10.2019 року, в якому вказано на порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України внаслідок чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 790 857 грн., в тому числі: по декларації з податку на додану вартість за січень 2019 року на суму 336 701 грн., по декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 року на суму 454 156 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість до сплати по декларації з податку на додану вартість за січень 2019 року на суму 147425 грн. та завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за лютий на суму 643 432 грн. (том 1 а.с. 26-61). Позивач подав до ГУ ДПС у Донецькій області письмові заперечення на акт перевірки (том 1 а.с. 65-71). На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення- рішення: - форми «Р» № 000173512 від 15 листопада 2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 147 425 грн. та штрафними санкціями в розмірі 73 712,50 грн. (том 1 а.с. 80, 81); - форми В4 № 000174512 від 15 листопада 2019 року про зменшення суми розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2019 року в розмірі 643 432,00 грн. (том 1 а.с. 82, 83). Спірним у даній справі є правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень від 15.11.2019 року № 000173512, № 000174512. За статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. За змістом підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Приписами статті 86 Податкового кодексу України окреслено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. П. 15.1 статті 15 Податкового кодексу України визначає: платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. У підпункті 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України відбито, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків. Зміст п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України відзначає: на платника податків покладений обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України). У пп. 14.1.191. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Унормуванням пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України обумовлено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари. Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. За правилами п.п. а п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю. За змістом п. 186.1 статті 186 Податкового кодексу України місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені. Унормуванням п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності. За приписами п.п. а п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. За визначенням п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Податковий кредит звітного періоду відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Отже, податковий кредит - це елемент розрахунку суми податку на додану вартість, яку має сплатити платник до бюджету. Це по суті розмір податку на додану вартість, що був оплачений платником податку на додану вартість на користь своїх контрагентів-інших платників податку на додану вартість, з приводу якої в останніх вже виник обов`язок щодо сплати відповідної суми податку до бюджету. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. За приписами пп. «а» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу об`єктом оподаткування ПДВ є операції з постачання товарів та послуг. Згідно з пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу постачання товарів - це передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу окреслено: постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності. Місцем постачання послуг із переробки сировини відповідно до пп. «г» пп. 186.2.1 п. 186.2 ст. 186 цього Кодексу є місце фактичного постачання таких послуг. У п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Пунктом 200.2 встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Платник податку за визначенням п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов`язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Таке рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України). Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, вказаних у податковій звітності, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996). Ст. 1 Закону № 996 встановлює, що бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. За визначенням ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 статі 9 Закону № 996 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Приписами пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (далі Положення № 88), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 встановлено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. З матеріалів справи вбачається наступне. 25.12.2018 року між ТОВ «Тетра Трейдінг Груп» (Постачальник) та позивачем (Покупець) укладено договір поставки № 12/25, згідно умов якого постачальник зобов`язується поставити і передати покупцеві певний товар, а покупець прийняти такий товар та оплатити його вартість у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених Договором. Постачальник зобов`язується поставляти товар або окремими його партіями в кількості і асортименті та за цінами, визначених та узгоджених сторонами договору у Специфікаціях, що є невід`ємними частинами Договору (том 1 а.с. 84-86, 87, 88, 89). На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом надано: видаткові накладні та рахунки на оплату №№ 0104/6, 0104/7, 0104/8 від 04 січня 2019 року, №№ 0109/04, 0109/05 від 09.01.2019 року, акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31.01.2019 року за №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 28, товарно-транспортні накладні від 04 січня 2019 року № РН-0104/06, № РН-0109/04 від 09.01.2019 року, накази про введення в експлуатацію основних засобів від 31.01.2019 року за №№01-31, 01-31-1, 01-31-2, 01-31-3, 01-31-4 (том 1 а.с. 90-120). На виконання умов договору позивачем були надані податкові накладні від 04.01.2019 року № 312 на загальну суму 395370 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 79074 грн., № 313 на загальну суму 255122 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 51024,40 грн., № 314 на загальну суму 300820 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 60164, від 09.01.2019 року № 315 на загальну суму 406453 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 81290,60 грн., № 316 на загальну суму 325740 грн. , у т.ч. ПДВ у сумі 65148 грн. (том 1 а.с. 121, 122, 123, 124, 125). Крім того, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом надано: прибуткові ордери № МАК00000011 від 04.01.2019 року, № МАК00000012 від 04.01.2019 року, № МАК00000015 від 04.01.2019 року, № МАК00000013 від 09.01.2019 року, № МАК00000014 від 09.01.2019 року; оборотно-сальдову відомість за січень 2019 року; платіжне доручення № 5031 від 08.02.2019 року; акт прийому-передачі цінних паперів від 18.06.2019 року (том 1 а.с. 126-135). 28 січня 2019 року між ТОВ «Віннер Ком» (Постачальник) та позивачем (Покупець) укладено договір поставки № 01/28, згідно умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю відповідно спрямованої їм заявки певний товар, а покупець зобов`язується належним чином прийняти та своєчасно оплатити його в обсязі та на умовах, передбачених Договором. Предметом поставки є обладнання та матеріали. Асортимент, кількість, ціна товару і місце доставки узгоджуються сторонами додатково на підставі заявки покупця (том 1 а.с. 136-138, 139-147). На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом надано: видаткові накладні та рахунки на оплату №№ 0205/14, 0205/15, 0205/16, 0205/17 від 05.02.2019 року, №№ 0219/25, 0219/26, 0219/27, 0219/28, 0219/29 від 19.02. 2019 року, товарно-транспортні накладні №№ Р0205/14, Р0205/17, від 05.02.2019 року , № Р0219/25 від 19.02.2019 року (том 1 а.с. 148-171). На виконання умов договору позивачем були надані податкові накладні від 05.02.2019 року № 385 на загальну суму 432000 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 86400 грн., № 386 на загальну суму 210000 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 42000 грн., № 387 на загальну суму 380040 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 76008 грн., № 388 на загальну суму 342854,52 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 68570,90 грн., від 19.02.2019 року № 693 на загальну суму 165534,60 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 33106,92 грн., № 695 на загальну суму 183000 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 36600 грн., № 697 на загальну суму 286865,10 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 57373,02 грн., № 700 на загальну суму 161777 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 32235,40 грн., № 701 на загальну суму 109310 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 21862 грн. (том 1 а.с. 172-180). Крім того, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом надано: прибуткові ордери від 05.02.2019 року №№ МАК00000339, МАК00000343, МАК00000344, МАК00000345, від 19.02.2019 року №№ МАК00000449, МАК00000450, МАК00000451, МАК00000452, МАК00000453; накладну-вимогу на відпуск матеріалів № 6 від 27.02.2019 року, картки складського обліку матеріалу №№ 2700, 2702, 2703, 2707, 2708, 2813, 2846, 2847, 2849, 2850, 3271, 3272, 3274, 3275, 3280, 3281, 3286, 3290, 3293, 4311, 4842, 6070, 6071, 6072, 6073, 6074, 6075, 6076, 6077, 6078, 6079, 6088, 6069, 7096, 7097, 7098, 7099; платіжні доручення №№ 5232 від 06.03.2019 року, 53 від 25.03.2019 року, акт прийому-передачі цінних паперів від 04.04.2019 року, від 10.06.2019 року (том 1 а.с. 181-234). Таким чином, позивач мав усі необхідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку складені та виписані з додержанням вимог статті 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення №

88. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що між позивачем та його контрагентами виконані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків. Належних доказів, що вони вчинялися в цілях заниження об`єкта оподаткування, несплати податків, в матеріалах справи відсутні. Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства. Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, відсутність за юридичною адресою на момент звірки тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 816/166/15-а, від 27.03.2018 року у справі № 816/809/17, від 14.08.2018 року у справі № 815/3479/17. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. Частиною першою статті 9 Конституції України окреслено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. За статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У відповідності до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив: "

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1". Аналогічна позиція викладена у рішенні Верховного Суду України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06) дійшов висновку, що "у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту". Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: - неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; -відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; - облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; - здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; - відсутність первинних документів обліку. Відповідна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 21-4953а15. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що наявні у позивача видаткові накладні, стосовно постачання позивачу запчастини до автомобілів контрагентом ТОВ «ВІННЕР КОМ», складені з недоліками, не мають обов`язкових реквізитів, а тому не мають сили первинного документу. Колегія суддів вважає такий довід неприйнятним, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю. Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваної господарської операції з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «ВІННЕР КОМ», колегією суддів встановлено, що вони є реальними та підтверджуються долученими ТОВ «Макон ЛТД» до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: видаткових накладних; податкових накладних; рахунків на оплату і т.д. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 826/7704/16. Крім того, апелянт в обґрунтування апеляційної скарги посилається на податкову інформацію відносно ТОВ «Тетра Трейдінг Груп», згідно якої не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ТОВ «Макон ЛТД» у січні 2019 року. Колегія суддів зазначає, що посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагента позивача, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.07.2018 року у справі № 817/1339/17. Отже, на переконання колегії суддів позивачем були надані належним чином оформлені документи, передбачені законодавством про податки та збори, відповідач, навпаки, не надав належних та допустимих доказів порушення позивачем діючого податкового законодавства України щодо не підтвердження здійснення господарських операцій, у зв`язку з придбанням товару за договорами, укладеними з контрагентами. Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про нікчемність правочинів - договорів укладених позивачем із контрагентом. Вказані правочини не визнавалися недійсними у судовому порядку. Суд апеляційної інстанції вказує на те, що вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Посилання відповідача на недотримання контрагентами позивача податкового законодавства, є неприйнятними оскільки відповідальність платника настає лише у разі доведення податковим органом недобросовісності його дій, наміру платника отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій суб`єктів (юридичних або фізичних осіб), які керовані єдиним органом або особою з метою досягнення вигідних для одного з суб`єктів результатів у сфері оподаткування. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті. Зазначені обставини не були доведені податковим органом у цій справі. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на приписи ст. 77 КАС України стосовно обов`язку доказування правомірності своїх дій суб`єктом владних повноважень суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем правомірності спірного податкового повідомлення-рішення. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст. ст. 205, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 р. у справі № 200/13905/19-а -залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 19 листопада 2020 року. Головуючий суддя Г.М. Міронова Судді І.В. Геращенко Л.В. Ястребова