Постанова 4813 № 511/1755/23

Номер провадження: 22-ц/813/1672/26 Справа № 511/1755/23 Головуючий у першій інстанції Гринчак С. І. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.06.2026 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С. за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів, стягнення безпідставно списаних коштів, на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Гринчак С.І. 23 грудня 2024 року у м. Роздільна Одеської області, - встановила: У червні 2023 року представник АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки), яка станом на 07.06.2023 року складала 103803,40 грн., з яких: - заборгованість за основним боргом (кредитом) - 89946,00 грн.; проценти за користування кредитом - 11190,06 грн.; комісія за отримання готівки за рахунок кредитних коштів - 2667,08 грн.; 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) - 0,26 грн. та судовий збір у розмірі 2684,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.08.2019 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ №10015/0358 філії Одеське обласне управління та ОСОБА_1 було укладено Заяву на встановлення (збільшення) відновлюваної кредитної лінії (Кредиту) (надалі - «Заява»). 06.09.2019 року Позичальнику надано кредит на загальну суму 90000,00 грн., шляхом встановлення кредитної лінії на картковий рахунок № НОМЕР_1 . У зв`язку з невиконанням Відповідачем умов Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) та утворенням заборгованості, позивач змушений був звернутися до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості за вказаним вище Договором. 26.10.2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» про захист прав споживачів та стягнення безпідставно списаних коштів (т. 1 а.с. 125-127), яка обґрунтована наступним. ОСОБА_1 дійсно 27.08.2019 року уклала договір з ПАТ «Державний ощадний банк України» заяву на встановлення (збільшення) відновлювальної кредитної лінії та просила встановити Кредит на картковий рахунок у розмірі 90000 грн., та отримала зазначені грошові кошти 06.09.2019 року. В подальшому, ОСОБА_1 повністю погасила кредит, однак кредитні кошти знаходились на картковому рахунку НОМЕР_2 кредитна карта НОМЕР_3 «Державний ощадний банк України». 06.07.2022 року, в період з 17 години до 17 години 30 хвилин, кошти з кредитної карти НОМЕР_3 «Державний ощадний банк України» шахрайським способом було викрадено у сумі 90000 грн., також було викрадено кошти із всіх банківських карт ОСОБА_1 . Після того, як позивач побачила що з рахунку зникли кошти, оскільки їй прийшло на телефон СМС-повідомлення, вона відразу звернулась до АТ «Ощадбанк» з метою повернення коштів, але їй прийшло на телефон СМС-повідомлення Банку про те, що її картки заблоковано у тому числі заблоковано кредитну картку НОМЕР_4 . Позивач звернулась до органів поліції, де було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та перекваліфіковано на ч. 3 ст. 190 КК України ЄРДР № 12022166390000109 від 07.07.2022 року, досудове розслідування триває. Не дивлячись на те, що керівництво та працівники АТ « Державний банк України» та філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» були обізнані про те, що відносно ОСОБА_1 скоєно шахрайські дії, в результаті чого зловмисники заволоділи кредитними коштами, які були погашені, Банк звернувся до Роздільнянського районного суду Одеської області про стягнення заборгованості та безпідставно зазначав що Позичальник в односторонньому порядку відмовився від виконання взятих на себе зобов`язань у зв`язку з чим утворилась заборгованість в сумі 103803,40 грн. ОСОБА_1 вважала, що дії Банку є некоректними, оскільки замість того, щоб провести службову перевірку та з`ясувати, яким чином та ким було знято грошові кошти з її карткового рахунку, АТ «Державний ощадний банк України» звернулось із позовною заявою до суду щодо подвійного стягнення з неї грошових коштів, адже боргу станом на 06.07.2022 року перед Банком у неї не було. Таким чином, ОСОБА_1 просила суд: стягнути з АТ «Державний ощадний банк» на її користь безпідставно списані кошти із кредитної картки в сумі 89946, 00 грн.; скасувати проценти за користування кредитом, комісію за отримання готівки за рахунок кредитних коштів, 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу, нараховані ОСОБА_1 АТ «Державний ощадний банк України» у зв`язку зі безпідставним списанням 06.07.2022 року кредитної картки НОМЕР_3 «Державний ощадний банк України» рахунку з НОМЕР_2 нарахованих на тіло кредиту з дня здійснення неналежного платежу (06.07.2022 року). Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 23.12.2024 року позов АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки), яка станом на 07.06.2023 складала 103803,40 грн., з яких: заборгованість за основним боргом (кредитом) - 89946,00 грн; проценти за користування кредитом - 11190,06 грн.; комісія за отримання готівки за рахунок кредитних коштів - 2667,08 грн.; 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) - 0,26 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити, а у задоволенні первісного позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не було враховано факту викрадення коштів з її рахунку, про що було повідомлено банк та неодноразово зверталася із заявами та запитами, надавши документи, які свідчать про порушення кримінального провадження за заявою ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 190КК України та перекваліфіковано на ч. 3 ст. 190 КК України, де апелянта визнано потерпілою, в тому числі триває досудове розслідування. При цьому, ОСОБА_1 також зазначає, що дійсно отримала кредитні кошти але станом на 04.09.2020 року грошові кошти разом з відсотками було погашено, та лише 06.07.2022 року шахрайськими діями з рахунку було знято всі кошти, у зв`язку із чим апелянт відразу звернулася до банку з проханням зупини всі транзакції по рахунку, проте банком було рекомендовано звернутися до органів поліції. Сторони про розгляд справи на 22.06.2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились. Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Згідно п.п. 1-3 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів, стягнення безпідставно списаних коштів. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України). Тлумачення, як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанови Верховного Суду від 01.03.2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 18.04.2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 05.12.2022 року у справі № 214/7462/20). Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16.06.2021 року у справі № 554/4741/19, від 18.04.2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду від 19.02.2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено наступне: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 05.02.2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». У постанові Верховного Суду від 08.02.2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді. Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними». У постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13.05.2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11.03.2015 року № 6-16цс15». У постанові Верховного Суду від 20.06.2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано наступне: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав». У постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13.05.2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30.07.2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9792,00 грн. Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження». У постанові Верховного Суду від 26.08.2020 року в справі 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) вказано: «суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення. Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31712 грн., яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02.10.2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23.01.2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню. Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову». Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. [...] Ураховуючи те, що списання коштів відбувалося з рахунку платника за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача - ОСОБА_1 , яка підключила на власному телефоні переадресацію на телефон невстановленої особи і тим самим надала можливість володіти інформацією про надіслані паролі, суди зробили обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 712/4463/16-ц (провадження № 61-22267св18)). У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 755/19068/15-ц (провадження № 61-34341св18) вказано: «судами попередніх інстанцій з поданих сторонами доказів встановлено, що ОСОБА_1 платіжну карту не втрачала, ПІН та іншу інформацію, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, не розголошувала і про несанкіоновані операції невідкладно проінформувала банк. Натомість АТ КБ «ПриватБанк», незважаючи на встановлений за картою ліміт на розрахунки в мережі Інтернет у сумі 0 грн., провів списання коштів з рахунку ОСОБА_1 і після її повідомлення про неправомірність цих операцій не відновив залишок коштів на рахунку. Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що позивач своїми діями або бездіяльністю сприяла втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно застосував до спірних правовідносин ст. ст. 1066, 1073 ЦК України, норми Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням та дійшов обґрунтованого висновку про обов`язок банка відновити залишок коштів на рахунку ОСОБА_1 з моменту повідомлення нею про здійснення несанкціонованих операцій». У постанові Верховного Суду від 17.06.2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21) зазначено: «емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, 27.08.2019 року ОСОБА_1 уклала договір з ПАТ «Державний ощадний банк України» заяву на встановлення (збільшення) відновлювальної кредитної лінії та просила встановити Кредит на картковий рахунок у розмірі 90000 грн. Зазначені грошові кошти були отримані ОСОБА_1 06.09.2019 року. В подальшому, ОСОБА_1 повністю погасила кредит, про що свідчить розрахунок заборгованості за основним боргом, складений Банком, з якого вбачається, що станом на 04 вересня 2020 року сума наданого кредиту становила 0,00 грн., залишок заборгованості за кредитом 0, 00 грн. (т.1 а.с.16). Однак, кредитні кошти продовжили знаходиться на картковому рахунку НОМЕР_2 , який не був закритий ОСОБА_1 (кредитна карта НОМЕР_3 «Державний ощадний банк України»), і до 06.07.2022 року позивач кредитний ліміт не використовувала, кредитними коштами не користувалась. 06.07.2022 року, у період з 17 години до 17 години 30 хвилин, кошти в сумі 89946 грн. з кредитної карти НОМЕР_3 «Державний ощадний банк України» було знято невідомими особами. Після того, як ОСОБА_1 побачила, що з рахунку зникли кошти, оскільк їй прийшло на телефон СМС-повідомлення, остання відразу звернулась до АТ «Ощадбанк» з метою повернення коштів, але їй прийшло на телефон СМС-повідомлення від Банку про те, що її картки заблоковано ,у тому числі заблоковано і кредитну картку НОМЕР_3 «Державний ощадний банк України». ОСОБА_1 також звернулась до органів поліції де було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та перекваліфіковано на ч. 3 ст. 190 КК України ЄРДР № 12022166390000109 від 07.07.2022 року, в якому позивача визнано потерпілою, досудове розслідування триває. АТ «Державний ощадний банк України» надало відповідь за вих.№ 22/4-02/1252/2023/С від 27.04.2023 року, в якій зазначено, що 06.07.2022 року в період з 17 години до 17 години 30 хвилин було проведено операція переказу грошових коштів трьома платежами в АТ «Універсал Банк» (продукт «Монобанк») а саме: - 06.07.2022 року о 17:21:22 операція переказу грошових коштів з платіжної картки Банку № НОМЕР_5 в сумі 29000,00 грн. (без урахування комісії) на платіжну картку № НОМЕР_6 , емітовану банком «АТ Універсал Банк» (продукт «Монобанк»); - 06.07.2022 року о 17:23:50 операція переказу грошових коштів з платіжної картки Банку № НОМЕР_7 в сумі 29000,00 грн. на платіжну картку № НОМЕР_8 , емітовану банком «АТ Універсал Банк» (продукт « Монобанк»); - 06.07.2022 року о 17:25:03 операція переказу грошових коштів з платіжної картки Банку № НОМЕР_5 в сумі 14000,00 грн. (без урахування комісії) на платіжну картку № НОМЕР_8 , емітовану банком «АТ Універсал Банк» (продукт «Монобанк») (т. 1 а.с. 72). Колегія суддів також приймає до уваги той факт, що перед зняттям грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 , останній зателефонувала невідома особа з номера телефона, належного саме АТ «Державний ощадний банк України - 0800 210 800, однак, доказів того, що з приводу викладених обставин службою безпеки Банку проводилась службова перевірка, матеріали справи не містять. (т. 1 а.с. 73). Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , судом першої інстанції не було враховано, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для настання несприятливих наслідків для споживача. У даному випадку, судом першої інстанції не встановлено і Банком не доведено, що перекази коштів з рахунку ОСОБА_1 відбулося за її розпорядженням. Виявивши безпідставні перекази коштів, позивачка одразу повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 . Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Державний ощадний банк» на її користь безпідставно списаних коштів із кредитної картки в сумі 89946,00 грн., то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно з вимогами ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом. Приписами ч. 1 ст. 1071 ЦК України встановлено, що банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Згідно вимог ч. 2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження лише на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. У даному випадку ОСОБА_1 доведено, що позивач не вчиняла розрядження щодо списання/перерахунку коштів, та не вчиняла будь-які інші дії, що могли б призвести до списання грошових коштів з її рахунку. Згідно з вимогами ст. 1073 ЦК України, у разі безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунку банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Приписами ч. 3 ст. 1092 ЦК України передбачено, що якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону. Нормами ст. 39 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» визначено, що суб`єкти переказу зобов`язані виконувати встановлені законодавством України та правилами платіжних систем вимоги щодо захисту інформації, яка обробляється за допомогою цих платіжних систем. Відповідно до вимог п. 32.3.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувана, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором. Приписами ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з-поміж іншого визначено, що неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Також визначено, що неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Крім того, визначено, що неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів. Згідно із вимогами ст. 7 та п. 38.1 і 38.4 ст. 38 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», режим обслуговування клієнта банків полягає у зберіганні коштів, здійсненні розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів та створенні системи захисту інформації, яка повинна забезпечувати безперервний захист інформації щодо переказу коштів на усіх етапах її формування, обробки, передачі та зберігання. Аналіз наведених вище норм вказує, що крім функцій розрахунково-касового обслуговування клієнта, банк також виконує й функцію зберігання його грошових коштів, які перебували на поточному рахунку, і несе відповідальність за безпеку власної платіжної системи, а значить і грошових коштів. Приписами ст. 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка наклала на цей документ електронний підпис. В іншому разі відповідальність несе банк або інша установа - учасник платіжної системи. Електронний документ на переказ, що не засвідчений електронним підписом, не приймається до виконання. Учасник платіжної системи має передбачити під час приймання електронних документів на переказ: процедуру перевірки електронного підпису; процедуру перевірки цілісності, достовірності та авторства електронного документа на переказ. У разі недотримання зазначених вимог банк або інша установа - учасник платіжної системи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб`єктам переказу. Згідно з вимогами п.п. 8 та 9 розділу VI Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 05.11.2014 року (чинне), емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Згідно п. 9 Розділу 6 вказаної Постанови, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання PIN-коду або іншої інформації, яка діє змогу ініціювати платіжні операції. Відсутність обставин, які безспірно доводять, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню PIN-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, свідчить про несанкціоноване списання грошових коштів з рахунків, у зв`язку з чим вони підлягають поверненню. На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» на її користь кошти, безпідставно списані з карткового рахунку за договором № НОМЕР_1 , відкритого АТ «Державний ощадний банк України», у розмірі 89946,00 грн. Щодо іншої частини вимог позову, то колегія суддів зазначає, що не є ефективним способом захисту скасування процентів за користування кредитом, комісію за отримання готівки за рахунок кредитних коштів, 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу, оскільки такі вимоги не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги. Нарахування позивачу процентів та пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов`язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)). Щодо первісного позову АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, то колегія суддів зазначає, що, як вже вказувалось вище, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що ОСОБА_1 дійсно уклала договір з ПАТ «Державний ощадний банк України» на встановлення (збільшення) відновлювальної кредитної лінії, на виконання умов якого 06.09.2019 року отримала 90000 грн. на картковий рахунок. Вказані грошові кошти були у повному обсязі повернуті ОСОБА_1 на користь Банку, що вбачається із розрахунку заборгованості за основним боргом, згідно якого станом на 04.09.2020 року сума наданого кредиту становила 0,00 грн., залишок заборгованості за кредитом становив 0,00 грн. (т.1 а.с.16). Тобто, станом на 06.07.2022 року - день несанкціонованого зняття грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 , заборгованості у останньої за користування кредитом не існувало. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що АТ «Державний ощадний банк України» належними та допустимими доказами не підтверджено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів в сумі 89946 грн. з її карткового рахунку, оскільки переказ коштів, розміщених на картковому рахунку позивача, було здійснено без використання платіжної карти, то колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог АТ «Ощадбанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки), яка станом на 07.06.2023 року складала 103803,40 грн., з яких: заборгованість за основним боргом (кредитом) - 89946,00 грн.; проценти за користування кредитом -11190,06 грн.; комісія за отриманню готівки за рахунок кредитних коштів - 2 667,08 гри; 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) - 0,26 грн., а також судових витрат у розмірі 2684,00 грн. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не з`ясував обставини справи що, відповідно, призвело до неправильного її вирішення, у зв`язку із чим рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 23.12.2024 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні первісного позову АТ «Державний ощадний банк України», та часткового задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 . Щодо судових витрат. Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 за подачу апеляційної скарги сплачено 4026 грн. Таким чином, враховуючи часткове задоволення судом апеляційної інстанції зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , вказана сума судового збору підлягає стягненню з АТ «Державний ощадний банк України» на користь апелянта. Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 23 грудня 2024 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів, стягнення безпідставно списаних коштів задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 кошти, безпідставно списані з карткового рахунку за договором № НОМЕР_1 , відкритого Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», у розмірі 89946,00 грн. У задоволенні іншої частини зустрічного позову відмовити. Стягнути Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (вул. Госпітальна, буд. 12- Г, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00032129) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_9 ) судовий збір у розмірі 4026 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п.2«а» - 2 «г» ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 22 червня 2026 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді Є.С. Сєвєрова О.М. Таварткіладзе