Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/2525/25

Головуючий І інстанції: О.М. Кунець ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 р. Справа № 480/2525/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Мінаєвої К.В., Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.03.2026, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/2525/25 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування. ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач) , в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 року по 2018 рік включно року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що за час проходження служби з 2013 рік по 2018 рік йому не надавалася додаткова оплачувана відпустка, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, на яку він мав право та в день звільнення відповідачем протиправно не було здійснено виплату компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку. ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Порядком надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, за період з 2013 по 2018 роки. Зобов`язано НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Порядком надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за період з 2013 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Суд вказав, що у разі невикористання щорічної додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, така відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Водночас, зі змісту наказу від 14.02.2025 № 238-ОС встановлено, що позивачу при звільненні грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за період з 2013 по 2018 не була виплачена, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати позивачу при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Порядком №702, за період з 2013 по 2018 роки та зобов`язання НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Порядком № 702, за період з 2013 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . В доводах апеляційної скарги зазначає, що Інструкція №558, яка встановлює виплати при звільненні військовослужбовцям ДПС України, передбачає компенсацію для військовослужбовців за невикористання додаткової відпустки за поточний рік за кожен місяць служби в рік звільнення. На даний час Інструкція 558 в цій частині чинна, ніким не скасована. А тому виконання цього наказу є обов`язком всіх без винятку військових частин Державної прикордонної служби України. Враховуючи вищезазначене, НОМЕР_3 прикордонний загін діяв на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством України. ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи. Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позивач повідомлений про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду рекомендованими листами, які відповідно до повідомлень про вручення поштового відправлення ним отримано. Відповідач повідомлений шляхом направлення копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету. Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. V. Обставини, встановлені судом. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, що підтверджується довідкою про проходження військової служби (а.с. 12). Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14.02.2025 № 238-ОС ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 31.01.2025 №154-ОС за пунктом «б» (за станом здоров`я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України від 25.03.1992 за № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 14.02.2025 (а.с. 11). Відповідно до довідки від 12.03.2025 № 08/607-25-Вих (а.с. 12), ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України з 06.02.2001 по 14.03.2025, зокрема на таких посадах: з 19.03.2008 по 10.05.2012 - інспектор прикордонної служби 3 категорії відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » III категорії (тип А) військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 ; з 10.05.2012 по 16.09.2016 - інспектор прикордонної служби 3 категорії 2 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » III категорії (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_3 ; з 16.09.2016 по 22.06.2018 - інспектор прикордонної служби 3 категорії 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » II категорії (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_5 ; з 22.06.2018 по 04.08.2020 - інспектор прикордонної служби 3 категорії - водій 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » І категорії (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_5 . У 2013 році військовослужбовцю надавалась щорічна додаткова відпустка за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за час проходження військової служби на відповідних посадах у 2012 році терміном 7 днів. Кількість ненаданих днів цієї відпустки за час проходження служби протягом 2013 -2018 роки становить 38 календарних днів, у тому числі: за час проходження служби у 2013 році - 7 днів; за час проходження служби у 2014 році - 7 днів; за час проходження служби у 2015 році - 7 днів; за час проходження служби у 2016 році - 7 днів; за час проходження служби у 2017 році - 7 днів; за час проходження служби у 2018 році - 3 дні. Посади, на яких перебував військовослужбовець під час проходження військової служби з 22.06.2018 по 14.02.2025 не входять до переліку військових посад, які надають право на цю відпустку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702 (а.с. 12). Позивач, не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, звернувся до суду з даним позовом. VІ. Позиція суду апеляційної інстанції. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів. Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України. За змістом пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим, шостим та дванадцятим цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Пункт 18 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачає, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися частина щорічної основної відпустки, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення. Кожна із зазначених відпусток може бути надана тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (абзац перший пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII). Згідно з абзацами 1, 4 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі або у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з`єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця. При цьому, норми Закону №2011-XII не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012 затверджено перелік військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку. Відповідно до додатку 4 Переліку зазначеної постанови Уряду посади військовослужбовця державної прикордонної служби, зокрема: інспектор прикордонної служби 1, 2, 3 категорії, віднесена до посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, зокрема, тривалістю 7 календарних днів. відноситься до посад, яким надається додаткова щорічна відпустка за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я у кількості 7 діб. Судовим розглядом встановлено, що з 06.02.2001 по 14.03.2025 позивач проходив військову службу за контрактом у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, зокрема: з 19.03.2008 по 10.05.2012 - інспектор прикордонної служби 3 категорії відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » III категорії (тип А) військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 ; з 10.05.2012 по 16.09.2016 - інспектор прикордонної служби 3 категорії 2 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » III категорії (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_3 ; з 16.09.2016 по 22.06.2018 - інспектор прикордонної служби 3 категорії 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » II категорії (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_5 ; з 22.06.2018 по 04.08.2020 - інспектор прикордонної служби 3 категорії - водій 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » І категорії (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_5 . Отже, у наведені періоди позивач перебував на посадах, які надають право на щорічну додаткову відпустку. Відповідно до довідки від 12.03.2025 № 08/607-25-Вих , складеної НОМЕР_3 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України, під час проходження позивачем військової служби у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України у 2013 році військовослужбовцю надавалась щорічна додаткова відпустка за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за час проходження військової служби на відповідних посадах у 2012 році терміном 7 днів. Кількість ненаданих днів цієї відпустки за час проходження служби протягом 2013 -2018 роки становить 38 календарних днів, у тому числі: за час проходження служби у 2013 році - 7 днів; за час проходження служби у 2014 році - 7 днів; за час проходження служби у 2015 році - 7 днів; за час проходження служби у 2016 році - 7 днів; за час проходження служби у 2017 році - 7 днів; за час проходження служби у 2018 році - 3 дні. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №

702. Колегія суддів також зауважує, що встановлюючи обставини справи суд першої інстанції посилався на інформацію із довідки від 23.04.2025 № 08/1176-25-Вих, складеної НОМЕР_3 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України, відомості якої не заперечуються відповідачем. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що приписами Інструкції №558 від 25.06.2018 передбачено компенсацію для військовослужбовців за невикористання додаткової відпустки лише за поточний рік за кожен місяць служби в рік звільнення, оскільки вони не спростовують наведених вище висновків суду про те, що у випадку звільнення військовослужбовця йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, в тому числі, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону №2011-XII. Таким чином, судовим розглядом встановлено та не спростовано відповідачем, що позивачем додаткова відпустка не використана, грошова компенсація за неї не виплачена при звільненні. З огляду на вищевказане, суд апеляційної інстанції підтримує висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати позивачу при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Порядком №702, за період з 2013 по 2018 роки та зобов`язання НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Порядком № 702, за період з 2013 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведеного, вказані в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ґрунтуються на помилковому та довільному тлумаченні скаржником норм процесуального права. В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36). Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують. Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 по справі № 480/2525/25 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач К.В. Мінаєва Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов