Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/10859/24

Головуючий І інстанції: О.О. Осіпова ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2026 р. Справа № 480/10859/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2025, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602 по справі № 480/10859/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ), в якій просить: -визнати протиправними бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, -зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 року по 2018 рік включно року, виходячи з грошового забезпечення станом на день. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 року до 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що спеціальною нормою Переліку № 702 не передбачено механізму виплати компенсації у випадку невикористання додаткової відпустки. Також вказав, що відповідно до п. 2 розділу 2 Постанови № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсацій за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Таким чином, апелянт послався на те, що норми спеціального законодавства України передбачають право на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку виходячи з виплат останнього року служби. Підстав для нарахування компенсації, виходячи з виплат за всі роки служби, за які не використовувалась додаткова відпустка, законодавство України не передбачає. Зазначив, що положення Інструкції № 558, яка видана МВС на виконання абз. 2 ч. 4 статті 9 Закону 2011-XII передбачає компенсацію для військовослужбовців за невикористання додаткової відпустки за поточний рік за кожен місяць служби в рік звільнення. Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у НОМЕР_4 прикордонному загоні та наказом начальника НОМЕР_5 прикордонного загону від 18.09.2024 №1068-ОС його виключено зі списків особового складу частини та визначено вважати остаточною датою закінчення військової служби 18.09.2024. Зі змісту вищевказаного наказу вбачається, що при звільненні грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я позивачу виплачено не було, і ця обставина відповідачем не заперечується. Відповідно до довідки НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 12.10.2024 № 08/2425-24-Вих. позивач дійсно проходила військову службу у НОМЕР_4 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України у спірному періоді, а саме: - з 14.07.2008 по 17.02.2012 - інспектор прикордонної служби 3 категорії 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4 " II категорії (тип А); - з 17.02.2012 по 25.03.2015 - інспектор прикордонної служби 2 категорії 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4 " II категорії (тип А); - з 25.03.2015 по 23.06.2018 - інспектор прикордонної служби 2 категорії 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " II категорії (тип А); - з 23.06.2018 по 31.07.2020 - інспектор прикордонного контролю 1 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " (тип А); - з 31.07.2020 по 03.09.2021 - інспектор прикордонного контролю 2 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби ( тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " (тип А) І категорії (тип А); - з 03.09.2021 по 12.12.2022 - інспектор прикордонної служби 2 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " (тип А); - з 12.12.2022 по 18.09.2024 - інспектор прикордонної служби 2 категорії водій першої групи інспекторів прикордонної служби першого відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_6 (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_7 (з місцем дислокації АДРЕСА_4 ); Згідно з довідкою НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 12.10.2024 № 08/2425-24-Вих., кількість ненаданих днів відпустки, передбаченої Постановою Кабінету міністрів України від 01.08.2012 № 702, за час проходження служби протягом 2013-2024 років становить 34 календарні дні, у тому числі: 2013 рік - 3 дні; 2014 рік - 7 днів; 2015 рік - 7 днів; 2016 рік - 7 днів; 2017 рік - 7 днів; 2018 рік - 3 дні. Окрім того, зазначено, що посади, на яких перебував ОСОБА_1 за час проходження військової служби з 01.01.2012 по 06.06.2013 та з 23.06.2018 по 18.09.2024 не входили до переліку військових посад, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702, які надають право на додаткову відпустку за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №

702. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся за їх захистом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав право на отримання при звільненні з військової частини НОМЕР_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2013-2018 роки. Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. За змістом ч.1, ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме: межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. Відповідно до Конституції України основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин). Ст. 1 Закону № 2011-XII передбачає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них визначено статтею 10-1 Закону № 2011-XII. Згідно з абзацами першим, третім пункту 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів. Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 затверджено, зокрема, переліки військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 -

5. За змістом п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим, шостим та дванадцятим цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Пункт 18 ст. 10-1 Закону № 2011-XII передбачає, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися частина щорічної основної відпустки, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення. Кожна із зазначених відпусток може бути надана тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (абзац перший пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII). Згідно з абзацами першим, четвертим пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі або у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з`єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця. Як правильно зазначив суд першої інстанції, зі змісту зазначеної норми вбачається, що військовослужбовець, який під час проходження військової служби не використав додаткову відпустку, право на яку він мав відповідно до закону, при звільненні його з військової служби має право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні такої відпустки. Тобто, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. При цьому, норми Закону №2011-XII не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. За змістом п. 3 розділу XXXI Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону №2011-XII. Норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби, у т. ч. в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №04/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі Закон №3551-XII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. При цьому, грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня. Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня. Під час розгляду справи встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення, виданого 02 жовтня 2023 року, серія НОМЕР_6 . Відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Як встановлено під час розгляду справи, позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) та станом на день припинення військової служби займав посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії. Відповідно до довідки НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 12.10.2024 № 08/2425-24-Вих. позивач дійсно проходила військову службу у НОМЕР_4 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України у спірному періоді, а саме: - з 14.07.2008 по 17.02.2012 - інспектор прикордонної служби 3 категорії 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4 " II категорії (тип А); - з 17.02.2012 по 25.03.2015 - інспектор прикордонної служби 2 категорії 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4 " II категорії (тип А); - з 25.03.2015 по 23.06.2018 - інспектор прикордонної служби 2 категорії 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " II категорії (тип А); - з 23.06.2018 по 31.07.2020 - інспектор прикордонного контролю 1 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " (тип А); - з 31.07.2020 по 03.09.2021 - інспектор прикордонного контролю 2 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби ( тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " (тип А) І категорії (тип А); - з 03.09.2021 по 12.12.2022 - інспектор прикордонної служби 2 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " (тип А); - з 12.12.2022 по 18.09.2024 - інспектор прикордонної служби 2 категорії водій першої групи інспекторів прикордонної служби першого відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_6 (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_7 (з місцем дислокації АДРЕСА_4 ); Згідно з довідкою НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 12.10.2024 № 08/2425-24-Вих., кількість ненаданих днів відпустки, передбаченої Постановою Кабінету міністрів України від 01.08.2012 № 702, за час проходження служби протягом 2013-2024 років становить 34 календарні дні, у тому числі: 2013 рік - 3 дні; 2014 рік - 7 днів; 2015 рік - 7 днів; 2016 рік - 7 днів; 2017 рік - 7 днів; 2018 рік - 3 дні. Окрім того, зазначено, що посади, на яких перебував ОСОБА_1 за час проходження військової служби з 01.01.2012 по 06.06.2013 та з 23.06.2018 по 18.09.2024 не входили до переліку військових посад, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702, які надають право на додаткову відпустку за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №

702. В матеріалах справи відсутні відомості про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2013-2024 роки. Таким чином, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, відповідачем не виплачена, що ним не заперечується. При цьому, саме на відповідача був покладений обов`язок здійснити при звільненні позивача виплату всіх без виключення належних позивачу сум, на які він мав право, чого в даному випадку відповідачем здійснено не було, чим допущено протиправну бездіяльність. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 мав право на отримання при звільненні з НОМЕР_5 прикордонного загону компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2013 - 2024 роки. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) №303-A, пункт 29). Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 по справі № 480/10859/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло