Постанова 4824 № 752/13527/25

справа № 752/13527/25 головуючий у суді І інстанції Слободянюк А.В. провадження № 22-ц/824/8093/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 24 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Надточий К.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Слободянюк А.В., у м. Києві, повний текст рішення складено 12 січня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», ОСОБА_1 и про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача матеріальну шкоду в сумі 125 722,01 грн.; стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивачки моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що15 листопада 2024 року о 16:45 за адресою: м. Київ, Кільцева дорога 1, з вини водія ОСОБА_1 , яка, керуючи транспортним засобом VOLVO XC 90, державний номерний знак НОМЕР_1 , не дотрималась безпечного бокового інтервалу унаслідок чого здійснила зіткнення з належним позивачу ОСОБА_3 транспортним засобом JAGUAR XF 3.0, державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження, а позивачці завдано матеріальну шкоду. Постановою Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/25356/24 від 28 січня 2025 року відповідачку ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в 850,00 грн. Цивільно-правова відповідальність винуватиці ДТП відповідача ОСОБА_1 застрахована в ПрАТ «СК «УСГ» відповідно до страхового полісу № 22329466, який на момент дорожньо-транспортної пригоди був чинним. Згідно зі звітом про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, № 45С/11/24 від 29 грудня 2024 року, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу JAGUAR XF 3.0, державний номерний знак НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні, складає 85 565,69 грн. з урахуванням ПДВ на запасні частини, а без ПДВ - 75 212,11 грн. Також вказує, що відповідач ПрАТ «СК «УСГ» лише частково компенсувало ремонт пошкодженого автомобіля позивача в сумі 75 212,11 грн. (без ПДВ на запасні частини), що підтверджується випискою з банку від 22 травня 2025 року. Однак, вартість відновлювального ремонту відповідно до наданої калькуляції становила 200 934,12 грн. Враховуючи той факт, що страхова компанія здійснила виплату лише 75 212,11 грн., а вартість відновлювального ремонту складає 200 934,12 грн., збитки, які позивач понесла або очікує понести становлять 125 722,01 грн. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 січня 2026 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 125 722,01 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що задовольняючи вказані позовні вимоги суд першої інстанції керувався наявним в матеріалах справи звітом про оцінку вартості матеріального збитку № 45C/11/24 від 29 грудня 2024 року виконаний Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 замість висновка експерта. Вказаний звіт не можна вважати висновком експерта. Спеціалістом оцінювачем ФОП ОСОБА_4 при складанні звіту про оцінку вартості збитку КТЗ № 45С/11/24 від 29 грудня 2024 року було визначено номер запчастини Т2ТН24596, що відповідає запчастинам які встановлювались та продавались на фари, яка нібито підлягає заміні як на Європейському ринку. В той же час згідно фото таблиці до вказаного звіту видно що зазначений автомобіль має передні фари з помаранчевим покажчиком повороту, що є ознакою запчастини для американського ринку. Відтак спеціалістом дано оцінку зовсім іншої запчастини, та не перевірено їх сумісність, взаємозамінність та ціни. Таким чином, при винесенні оскаржуваного рішення є очевидним, що суд керувався недопустимими доказами. Крім того, судом неправомірно задоволено позовні вимоги в частині відшкодування ПДВ з відповідача, оскільки цивільна відповідальність власника наземного транспортного засобу була застрахована та відповідач мала чинний на момент ДТП поліс страхування. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково виходячи з наступного. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 є власником автомобіля «JAGUAR XF 3.0», державний номерний знак НОМЕР_2 (а.с.10). Цивільно-правова відповідальність відповідачки ОСОБА_1 застрахована в ПрАТ «СК «УСГ» відповідно до страхового полісу № 22329466 від 06 вересня 2024 року, який на момент дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) був чинним (а.с.12, 98). Згідно зі звітом про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику КТЗ № 45С/11/24 від 29 грудня 2024 року, складеного на замовлення ПАТ «СК «УСГ» ФОП ОСОБА_4 , який має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, вартість відновлювального ремонту КТЗ становить 200 934,12 грн., вартість відновлювального ремонту КТЗ з врахуванням фізичного зносу складників (0,65) - 85 565,69 грн. з врахуванням ПДВ на запчастини (а.с. 15-28). На підставі повідомлення про дорожню-транспортну пригоду від 18 листопада 2024 року, заяви ОСОБА_3 про виплату страхового відшкодування від 09 січня 2025 року, страхового акту № ОСЦВ-5267 від 09 січня 2025 року, страховиком 09 січня 2025 року здійснено виплату ОСОБА_3 страхового відшкодування у розмірі 75 212,11 грн. (а.с. 81, 81зв, 98 зв, 14). Відповідно до листа ПрАТ «СК «УСГ» від 02 січня 2025 року № ОСЦВ-5267/1 (а.с. 13) розмір оціненої страховиком шкоди у розмірі 85 565,69 грн., яка відшкодовується на рахунок потерпілої особи ОСОБА_3 , була зменшена на суму податку на додану вартість та становила 75 212,11 грн., що також вбачається з розрахунку суми страхового відшкодування (а.с. 98). Ухвалюючи рішення про часткове задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ПрАТ «СК «УСГ» свої зобов`язання відповідно до Закону України № 1961- ІV виконав - здійснив виплату позивачу страхового відшкодування в межах нарахованої суми страхової виплати, підстави для стягнення з даного відповідача різниці між страховою виплатою та вартістю відновлювального ремонту транспортного засоби - відсутні.Відповідно, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача в рахунок відшкодування майнової шкоди належить стягнути 125 722,01 грн. (200 934,12 грн. (вартість відновлювального ремонту) - 75 212,11 грн. (сума страхового відшкодування без ПДВ на запасні частини.). Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Пунктом 1 ч.2 вказаної статті передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено статтею 1166 ЦК України. Положеннями ст. 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, - п. 1 ч.1 ст. 1188 ЦК України. За приписами ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Відповідно до наведених положень закону шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки. Як визначено у статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов`язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов`язань щодо страхування такої відповідальності. Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди. Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. При цьому стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17). Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV). Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика. З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність. Як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП. При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується. Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18). Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20). Відтак, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України). Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. Водночас у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092). Відповідно до пункту 2.4 указаної Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Згідно із вимогами пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де: С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е З- коефіцієнт фізичного зносу. Таким чином, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Відносини між ОСОБА_1 , як володільцем забезпечувального автомобіля та її страховиком - ПАТ «СК «УСГ» регулюються умовами, визначеними у договорі (полісі) ОСЦПВВНТЗ та правилами статті 29 Закону № 1961-IV, згідно з якою у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Оскільки ПАТ «СК «УСГ» виплатило на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону № 1961-IV, а саме вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов`язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами). Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі №753/21177/16-ц, від 30 червня 2020 року по справі №200/12295/17, від 03 червня 2021 року по справі №461/2217/19. Відповідно до Звіту № 45С/11/24 про оцінку вартості матеріального збитку від 29 грудня 2024 року(а.с. 15-17) та ремонтної калькуляції вбачається, що під час ремонту необхідно здійснити заміну пошкоджених деталей на нові, в зв`язку з чим позивач має право на відшкодування матеріального збитку без врахування фізичного зносу. Колегія суддів в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), необхідно використати нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Тобто, якщо позивачу недостатньо страхового відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням (див. висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц). У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 522/15636/16-ц (провадження № 61-1819св17), суд касаційної інстанції дійшов таких висновків: - у справі № 6-691цс15: правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від ліміту страхового відшкодування (страхової виплати); - у справі № 522/15636/16-ц: виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом № 1961-IV покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом і договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а вартість складників аварійно пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу. Особа, яка має право на отримання відшкодування, може вимагати від страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виплати страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту з урахування коефіцієнта фізичного зносу. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»). Враховуючи викладене, правильним є висновок апеляційного суду про стягнення з особи, винної у ДТП, різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) і страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншим за страхове відшкодування (страхової виплати) (постанова Верховного Суду у справі № 486/716/20 від 21 вересня 2022 року, постанова Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-6914с15). Подібні за змістом висновки сформульовані також в постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 344/3008/17 (провадження № 61-26423св18), від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20 (провадження № 61-16320са20). Отже, якщо сплачене страховиком відшкодування, що визначене з урахування зносу, не покриває розмір збитків завданих потерпілому, він має право пред`явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Доводи апеляційної скарги в частині недопустимості, як доказу звіту про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику КТЗ № 45С/11/24 від 29 грудня 2024 року, оскільки в ньому прийнято до уваги вартість лівої фари № Т2ТН24596, яка призначена до автомобіля JAGUAR XF 3.0, випущеного для ринку Європейського Союзу, в той час як автомобіль позивача має помаранчевий показник повороту, тобто випущений для Американського ринку апеляційний суд вважає безпідставними, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вважаючи, що звіт про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику КТЗ № 45С/11/24 від 29 грудня 2024 року є недопустимим доказом відповідач жодного доказу на його спростування суду не подав, як і не подав доказів в частині, що вартість фари до автомобіля JAGUAR XF 3.0 випущеного для ринку Європейського Союзу відрізняється від вартості тієї ж фари для такого ж автомобіля випущеного для Американського ринку. Разом з тим, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги відносно того, що розмір матеріальної шкоди підлягає зменшенню на суму ПДВ, виходячи з наступного. Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України). Тобто вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ, а також понесення позивачем витрат зі сплати ПДВ. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 565/1210/19 (провадження № 61-9485св20) та від 21 грудня 2020 року у справі № 911/286/20. Колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять відомостей про здійснення ремонту пошкодженого транспортного засобу юридичною особою, або фізичною особою-підприємцем, яка є платником ПДВ, а тому є підстави для зменшення розміру відшкодування на суму ПДВ. Як вбачається із звіту про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику КТЗ № 45С/11/24 від 29 грудня 2024 року, розмір ПДВ на запасні частини включений у вартість відновлювального ремонту пошкодженого в ДТП автомобіля JAGUAR XF 3.0», державний номерний знак НОМЕР_2 , яка становить 85 565,69 грн. При цьому, розмір ПДВ включений у вартість матеріального збитку при ДТП, за розрахунком страхової компанії, який не оспорюється сторонами та який має бути відшкодований страховиком у разі проведення ремонту суб`єктом, який є платником ПДВ, становить 10 353,58 грн. З огляду на зазначене, визначена вартість відновлювального ремонту 200 934,12 грн. підлягає зменшенню на розмір страхової виплати, що здійснена страхової компанією в сумі 75 212,11 грн. та на розмір ПДВ в сумі 10 353,58 грн. При цьому розмір ПДВ може бути відшкодований позивачу виключно страховою компанією у разі надання підтвердження проведення ремонту суб`єктом, який є платником ПДВ. За таких обставин сума, що підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача ОСОБА_1 , як не відшкодована частина вартості відновлювального ремонту буду складати 115 368,43 грн. (200 934,12 - 85 565,69). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду у відповідній частині та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі позовної заяви ОСОБА_3 сплатила судовий збір у розмірі 1 357,22 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (85,00%), а саме у розмірі 1 153,63 грн. (1357,22*85%). При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 2 035,83 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволеної частини вимог апеляційної скарги (15%), а саме у розмірі 305,37 грн. (2035,83*15%). Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 різницю між сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 848,26 грн. (1 153,63-305,37). На підставі викладеного, керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 січня 2026 року в частині задоволення позову та судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 на користь ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 115 368,43 (сто п`ятнадцять тисяч триста шістдесят вісім) гривень 43 копійки та судовий збір у розмірі 848,26 (вісімсот сорок вісім) гривень 26 копійок. В решті позовних вимог про стягнення відшкодування за спричинену матеріальну шкоду відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 25 червня 2026 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.