Постанова 4802 № 156/1433/25

Справа № 156/1433/25 Головуючий у 1 інстанції: Бєлоусов А. Є. Провадження № 22-ц/802/786/26 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 червня 2026 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Осіпука В. В., Данилюк В. А., з участю: секретаря судового засідання Савчук О. В., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Висоцької Х. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхової виплати та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 , поданою в її інтересах представником ОСОБА_1 , на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2026 року та додаткове рішення цього суду від 01 травня 2026 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що їй на праві власності належить легковий автомобіль марки «Volkswagen Passat», 2011 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 . Право керування цим транспортним засобом має чоловік позивачки ОСОБА_3 . ОСОБА_2 в позові зазначала, що на автодорозі Т-0305 сполученням м. Нововолинськ сел. Іваничі 12.08.2024 о 09 год 40 хв сталась ДТП за участю автомобіля, належного їй. На вказаному автошляху поблизу дачного масиву «Гірник» ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_2 , мав намір здійснити маневр обгону іншого транспортного засобу, однак, перед початком обгону не переконався, що це буде безпечно, внаслідок чого допустив зіткнення з її автомобілем марки «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , котрий рухався у попутному напрямку та вже здійснював обгін, виїхавши на зустрічну смугу руху. Внаслідок ДТП обидва автомобілі зазнали механічних пошкоджень. Вказувала, що за фактом ДТП щодо водія ОСОБА_4 співробітники поліції склали протокол у справі про адміністративне правопорушення з правовою кваліфікацією за ст. 124 КУпАП. Щодо водія ОСОБА_3 протокол складено не було. Позивачка вважала, що вина ОСОБА_4 у настанні вказаної ДТП підтверджена даними з рапорту в електронній формі, зареєстрованого в журналі єдиного обліку територіального органу Національної поліції 12.08.2024 за № 6362, протоколом у справі про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 111105, складеним 12.08.2024 поліцейським Відділення поліції № 1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУ НП у Волинській області Бутмерчуком М. Ю. Разом з цим, ОСОБА_2 вказувала, що під час складення матеріалів про адміністративне правопорушення щодо водія ОСОБА_4 поліцейський помилково зазначив про порушення водієм п. 14.2. б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (зі змінами), замість порушення п. 14.2. а) Правил дорожнього руху, яке насправді фактично відбулося. У подальшому матеріали у справі про адміністративне правопорушення, складені поліцейським щодо ОСОБА_4 були предметом судового розгляду. Постановою судді Іваничівського районного суду Волинської області від 07.11.2024 у справі № 156/998/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Як вважає позивачка, фактично ОСОБА_4 не був визнаний винним внаслідок технічної помилки, допущеної поліцейським у протоколі від 12.08.2024 щодо кваліфікації дій порушника, при цьому судом не було встановлено відсутності події правопорушення, у справі не має будь-яких даних, котрі би вказували на вину водія ОСОБА_3 в настанні ДТП або наслідків дії обставин непереборної сили. Позивачка вказувала, що зверталась до ПрАТ «СК АСКО ДС» та до МТСБУ з приводу повідомлення про ДТП (з додатками). Згодом позивачка також зверталась до експерта автотоварознавця задля визначення розміру матеріальних збитків, заподіяних унаслідок пошкодження автомобіля в ДТП. Згідно з висновками експерта від 05.02.2025 № 152, від 25.07.2025 № 1915 матеріальні збитки, завдані їй внаслідок пошкодження належного їй транспортного засобу, становлять 375402,99 грн. Водночас, з урахуванням постанови Національного банку України від 30.05.2022 № 109 «Про розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (котра була чинною на час виникнення спірних правовідносин), МТСБУ має обов`язок сплатити на її користь матеріальні збитки в розмірі 160000 грн. ОСОБА_2 також зазначала, що згодом 04.08.2025 звернулась до МТСБУ із заявою про виплату їй страхового відшкодування у визначеному розмірі. Однак, МТСБУ 31.10.2025 відмовило їй у виплаті страхового відшкодування, оскільки в діях причетного до ДТП водія ОСОБА_4 не було встановлено складу адміністративного правопорушення, вина ОСОБА_4 не була доведена в суді. Позивачка вважає, що відмова відповідача є незаконною, оскільки їй завдана шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, котрим визнається автомобіль винуватця, загальні засади цивільно-правової відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки передбачають необхідність встановлення наявності шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою, відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки настає незалежно від вини. Враховуючи наведене, ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача на її користь 160000,00 грн матеріальних збитків та 50000,00 грн моральної шкоди. Завдану їй моральну шкоду позивачка обґрунтовує неможливістю подальшого використання пошкодженого майна для задоволення життєвих потреб, вимушеними змінами у звичному способі життя. Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням цього ж суду від 01 травня 2026 року ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь МТСБУ понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. Понесені позивачкою витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, на суму 2811,20 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн, витрати, пов`язані з проведенням експертиз, на суму 11800 грн віднесено на рахунок позивача. Не погодившись із даними судовими рішеннями, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила оскаржувані рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог. На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову. Суд неправильно застосував межі преюдиційності постанови у справі за ст. 124 КУпАП. Вважає, що суд у цивільній справі повинен був обмежитися лише дослідженням постанови у справі про притягнення ОСОБА_4 за ст. 124 КУпАП, але самостійно оцінити наявність його протиправної поведінки, причинного зв`язку та його вини у цивільно-правовому значенні. Суд не оцінив докази у сукупності та фактично надав адміністративній постанові наперед встановленої сили. У відзиві на апеляційну скаргу Моторне (транспортне) страхове бюро України, посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши пояснення представників сторін у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір між сторонами, дійшов висновку, що стороною позивача не були доведені всі елементи, необхідні для настання деліктної відповідальності у разі заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина), тобто не доведено, що майнову шкоду ОСОБА_2 заподіяв саме транспортний засіб, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (тобто, автомобіль марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_2 , належний ОСОБА_4 ), отже, у МТСБУ відсутнє зобов`язання відшкодувати ОСОБА_2 шкоду за рахунок коштів фонду захисту потерпілих. Апеляційний суд повністю погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є власницею легкового автомобіля марки «Volkswagen Passat», 2011 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджено копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 19.08.2022 Територіальним сервісним центром 0744 МВС України (а. с. 25). Право керування вказаним транспортним засобом також має ОСОБА_3 (а. с. 27). Цивільно правова відповідальність власника автомобіля марки «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , була на період з 20.08.2023 по 19.08.2024 застрахована у ПрАТ «СК АСКО ДС», поліс № АР/3173004 (а. с. 26). Зі змісту постанови Іваничівського районного суду від 07 листопада 2024 року встановлено, що на автодорозі Т-0305 сполученням м. Нововолинськ сел. Іваничі 12.08.2024 сталась ДТП за участі автомобіля, належного позивачці, котрим на той час керував її чоловік ОСОБА_3 , та автомобіля марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано на ім`я ОСОБА_4 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , видане 04.01.2024 Територіальним сервісним центром 3245 МВС України) ( а. с. 28). Обставини вказаної ДТП були зафіксовані співробітниками поліції. Зокрема, зі змісту рапорту в електронній формі, зареєстрованого в журналі єдиного обліку територіального органу Національної поліції 12.08.2024 за № 6362, вбачається, що «…12.08.2024 о 09:46 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 12.08.2024 о 09:45 за адресою: Іваничівський район, с. Грибовиця, траса на Благодатне поблизу автошколи, диспетчер ЕМД повідомила, що сталась ДТП за участі 2х т/з , двоє потерпілих…» (а. с. 18). Також у протоколі в справі про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 111105, складеному 12.08.2024 поліцейським Відділення поліції № 1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУ НП у Волинській області Бутмерчуком М. Ю., записана суть правопорушення: «…12.08.2024 09:40:00 с. Грибовиця, дачний масив «Гірник», автодорога Т-03-05, гр. ОСОБА_4 , керуючи тз Skoda Octavia, днз НОМЕР_2 , перед початком обгону не переконався, що це буде безпечно, внаслідок чого допустив зіткнення із ТЗ Volkswagen Passat, днз НОМЕР_1 , під керуванням гр. ОСОБА_3 , який рухався в тому самому напрямку та який вже здійснював обгін на зустрічній смузі руху, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушив п. 14.2.б ПДР. Відповідальність передбачена за ст. 124 КУпАП (а. с. 17). В графі протоколу «Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті правопорушення» мітиться запис: «Я не згідний з даним протоколом». До протоколу додана схема ДТП, складена 12.08.2024, яка не містить підпису поліцейського Бутмерчука М. Ю., понятих та інших учасників огляду (а. с. 19). У подальшому матеріали у справі про адміністративне правопорушення, складені поліцейським щодо водія ОСОБА_4 , були предметом судового розгляду. Постановою судді Іваничівського районного суду Волинської області від 07.11.2024 у справі № 156/998/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а. с. 20-22). Зазначене судове рішення набрало законної сили, цей факт не заперечується обома сторонами спору. 13.08.2024 ОСОБА_2 , як власниця пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу, надіслала письмове повідомлення до МТСБУ про вказану ДТП (а. с. 24). З метою отримати страхове відшкодування позивачка здійснювала активну переписку з представниками МТСБУ через «Кабінет потерпілого» інформаційно комунікаційної системи в електронній формі, а також рекомендованою поштовою кореспонденцією (а. с. 29, 77,78, 79-81, 84-92). Згідно із висновком експерта автотоварознавця ОСОБА_5 від 05.02.2025 № 153, наданим позивачкою, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , становить 1341396,16 грн, вартість матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого автомобіля, визначена в сумі 448228,59 грн (а. с. 31-59). Відповідно до висновку експерта автотоварознавця ОСОБА_5 від 25.07.2025 № 1915, виконаного на замовлення позивача, ринкова (утилізаційна) вартість автомобіля марки «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , після ДТП становить 72825,60 грн. (а. с. 60-68). Згідно із повідомленням МТСБУ від 25.12.2024 № 3-01б/53313 ОСОБА_2 було відмовлено у здійсненні виплат з відшкодування з фонду захисту потерпілих, оскільки вина іншого учасника ДТП не була підтверджена (а. с. 30). Листом від 23.09.2025 № 3-02б/23722 МТСБУ повідомило ОСОБА_2 про відсутність підстав для перегляду раніше прийнятого рішення щодо відмови у виплаті відшкодування (а. с. 82). Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди - один із способів захисту цивільних прав та інтересів (ч. 2 ст. 16 ЦК України). Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. При цьому джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК України). Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 4 ст. 1187 ЦК України). Разом з тим, згідно з ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Згідно зі ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (зі змінами) в разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, мав зобов`язання відшкодувати у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, мало зобов`язання відшкодувати в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до ст. 28 Закону від 01.07.2004 № 1961-IV відшкодуванню підлягала шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, зокрема, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Положення ст. 39 Закону від 01.07.2004 № 1961-IV визначали, що МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Одним із завдань МТСБУ було визначено здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом. Як було зазначено у ст. 41 Закону від 01.07.2004 № 1961-IV, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих мало зобов`язання відшкодовувати шкоду на умовах, визначених цим Законом, зокрема, в разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Статтею 78 ЦПК України встановлено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Приписами частин 4-7 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Судом апеляційної інстанції не беруться до уваги доводи апеляційної скарги позивачки ОСОБА_2 про те, що судом першої інстанції не було встановлено обставин щодо винуватості ОСОБА_4 у порушенні п. 14.2.а ПДР, не надано належної оцінки діям ОСОБА_4 , які, на її думку, спричинили дану ДТП, з огляду на таке. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно встановив, що на час розгляду справи було відсутнє судове рішення, яким була би встановлена вина водія ОСОБА_4 у настанні ДТП, а також причинно наслідковий зв`язок між діями ОСОБА_4 та завданням матеріальних збитків позивачці ОСОБА_2 . Місцевим судом під час розгляду даної цивільної справи була встановлена не лише помилкова кваліфікація поліцейським у протоколі дій водія ОСОБА_4 , а й висловлено обґрунтований сумнів у тому, що ДТП сталась саме з вини водія ОСОБА_4 , а не водія ОСОБА_3 . В ході розгляду адміністративної справи № 156/998/24 щодо ОСОБА_4 він повністю заперечував свою вину у вчиненні правопорушення, що призвело до ДТП та пояснював, що, рухаючись зі швидкістю 60-65 км/год, вчасно подав сигнал повороту ліворуч при перестроюванні під час обгону автомобіля ГАЗ-53, д.н.з НОМЕР_5 , що рухався попереду. Вказував, що автомобіль під керуванням ОСОБА_3 рухався зі швидкістю приблизно 120 км/год і в нього не було можливості його побачити в дзеркало заднього виду, а тому вважав, що винен у ДТП саме ОСОБА_3 , котрий порушив п.14.2.б ПДР, що підтвердив свідок ОСОБА_6 водій автомобіля ГАЗ-53. Допитаний в суді під час розгляду справи про адмінправопорушення в якості свідка водій автомобіля ГАЗ-53 ОСОБА_6 ствердив, що, на його думку, найімовірніше, що першим сигнал обгону подав водій автомобіля, який рухався за ним, тобто водій ОСОБА_4 . Також, дослідивши письмові пояснення учасників та свідків, які були очевидцями ДТП, надані безпосередньо після пригоди, суд встановив, що цей же свідок ОСОБА_6 вказував, що першим сигнал повороту увімкнув саме водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_2 . Як видно зі змісту постанови у справі про адмінправопорушення, в задоволенні клопотань представника потерпілого ОСОБА_3 адвоката Улибіна-Вельгуса В. В. про повернення адмінматеріалів на доопрацювання та про проведення інженерно-транспортної експертизи судом було відмовлено. Водночас, в межах розгляду даної цивільної справи жодних інших доказів на спростування висновків про невинуватість ОСОБА_4 у вчиненні ДТП позивачем суду надано не було, як і не було заявлено клопотань про допит свідків, призначення експертиз, витребування будь-яких доказів. Отже, долучені позивачкою докази не підтверджують вини водія ОСОБА_4 у настанні ДТП, а також причинно наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_4 і завданням матеріальних збитків позивачці ОСОБА_2 , а тому і не доведено, що майнову шкоду ОСОБА_2 заподіяв саме транспортний засіб, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (тобто автомобіль марки «Skoda Octavia», номерний знак НОМЕР_2 , належний ОСОБА_4 ). Тому висновки суду першої інстанції про те, що в МТСБУ відсутнє зобов`язання відшкодувати ОСОБА_2 шкоду за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, колегія суддів вважає правильними. Інших доказів на підтвердження доводів позову та вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 не надала. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову в задоволенні позову є законним та обґрунтованим. Обставини, на які посилалася позивачка в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та не потребують повторної оцінки апеляційним судом, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду, фактично зводяться до переоцінки доказів, а також власного тлумачення правових норм. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення суду та відсутність підстав для його скасування. Крім того, беручи до уваги, що судом під час розгляду справи не було повідомлено сторону відповідача про вирішення питання щодо повернення відзиву на позовну заяву з наданими доказами щодо понесених судових витрат, а про це зазначено лише в повному тексті судового рішення, то при наданні відповідного клопотання представником відповідача, суд дійшов правильного висновку про ухвалення додаткового рішення. Оскільки в позові відмовлено, суд першої інстанції урахувавши, що подані докази містять підтвердження понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтовано виходив з того, що реально понесені витрати відповідача на правничу допомогу адвоката в сумі 2 000 грн є розумним розміром відшкодування таких витрат і співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому на підставі п. 3 ч.2 ст. 141 ЦПК України дійшов правильного висновку про їх стягнення з позивача на користь відповідача. Відповідно до частини першої статті 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 даної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Так як у задоволенні позову судом відмовлено, то із урахуванням наведених вимог процесуального закону, витрати по сплаті судового збору та інші витрати, пов`язані з розглядом справи, залишились за позивачкою. Отже, висновки суду першої інстанції, викладені в додатковому рішенні від 01 травня 2026 року у цій справі, є правильними та законними. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. На підставі наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , подану в її інтересах представником ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2026 року та додаткове рішення від 01 травня 2026 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий-суддя Судді: