Постанова Харківський апеляційний суд № 645/4789/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 645/4789/25 Головуючий суддя І інстанції Мартинова О. М. Провадження № 33/818/647/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К. Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2026 року м. Харків Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю секретаря - Вакули Н.С., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Немишлянського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, - в с т а н о в и в: Цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 605 грн. 60 коп. Постановою встановлено, що 04.07.2025 року о 05 год. 42 хв. в м. Харкові по вул. Харківських Дивізій, 3, ОСОБА_2 керував транспортним засобом Skoda Superb державний номерний знак НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest та проведення такого огляду в закладі охорони здоров`я КНП ХОР «ОКНЛ» відмовився. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п. 2.5. ПДР. Не погодившись з постановою суду першої інстанції, особою яка притягається до адміністративної відповідальності було подано апеляційну скаргу. Свої апеляційні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не з`ясовані усіх обставин, які підлягають з`ясуванню та не надана їм належна оцінка. Зокрема, апелянт посилається на те, що матеріали справи не містять відомостей його керування транспортним засобом, а також вважав можливим не позбавляти його права керування транспортними засобами. Крім того, особою, яка притягається до адміністративної відповідальності було подано клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження. В обгрунтування поданого клопотання ОСОБА_1 посилався на тее, що повний текст оскаржуваного судового рішення йому був необхідний для подання обґрунтованої апеляційної скарги, а пропущений строк є незначним. Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження відомостями матеріалів справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню. В судовому засіданні під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити. На підтримку обґрунтованості доводів поданої апеляційної скарги надавав аналогічні зазначеним в ній пояснення. Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у матеріалах справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями, а саме: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 380710 від 04.07.2025 року, в якому зазначено факт керування ОСОБА_2 04.07.2025 року о 05 год. 42 хв. в м. Харкові по вул. Харківських Дивізій, 3, транспортним засобом Skoda Superb державний номерний знак НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest та проведення такого огляду в закладі охорони здоров`я КНП ХОР «ОКНЛ» відмовився. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п. 2.5. ПДР. В протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 від 380710, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «відмова», що свідчить про те, що особу, яка притягається до адміністративної відповідальності було ознайомлено із змістом вказаного протоколу, однак ОСОБА_1 не скористався своїм правом надати пояснення по суті правопорушення, зокрема і щодо незгоди з певними діями працівників поліції (а.с.1); Відомостями довідки інспектора ВАП в Харківській області ДПП О. Кірічека встановлено, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому не виконання водієм вимог правил дорожнього руху, зокрема в частині, що регламентують обов`язки водія, належить вважати умисними діями ОСОБА_1 (а.с.4); З відомостей направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції вбачається, що медичний огляд водія на стан сп`яніння не проводився у зв`язку із відмовою ОСОБА_1 (а.с.5). Відомостей акту огляду на стан сп`яніннявстановлено, що огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу не проводився у зв`язку із відмовою водія (а.с. 6). З відомостей інспектора рапорту А. Резнікової вбачається, що 04.07.2025 було зупинено транспортний засіб Шкода Суперб під керуванням ОСОБА_1 під час проведення процесуальних дій у водія було встановлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови. Від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився. Відомостями відеозапису, доданого до протоколу, встановлено, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 рухається дорогою загального користування у напрямку комплексу жилої забудови в бік проїжджої частини. Помітивши автомобіль працівників поліції ОСОБА_1 зупинився та вийшов з транспортного засобу та особисто підійшов до працівників поліції, які повідомили його про те, що мають орієнтування про те, що схожим автомобілем керує водій в алкогольному сп`янінні. Під час проведення процесуальних дій, пов`язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху, у водія було встановлено ознаки алкогольного сп`яніння. Від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився, обравши при цьому способом свого захисту заперечення факту керування транспортним засобом, вимагаючи при цьому надання працівниками поліції факту керування ним транспортним засобом. При цьому належить врахувати, що працівники поліції надали на огляд відеозапис де особа, яка притягається до адміністративної відповідальності керує транспортним засобом. При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Разом з тим, стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду. Отже, суд встановив, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції або їх упередженості під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп`яніння, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині. Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи. Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід`ємному взаємозв`язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан сп`яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв`язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв`язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин та способу надання водієм такої відмови. За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп`яніння, саме зобов`язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов`язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп`яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок уникати юридичної відповідальності. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, (наприклад «Функе проти Франції», «Драган Петрович проти Сербії» (Dragan Petroviж v. Serbia) від 14.04.2020 (скарга № 75229/10), S та Марпер проти Сполученого Королівства) не можливо здійснювати по відношенню до особи будь - якого примусу з метою надання цією особою біологічних зразків, оскільки це в розумінні положень пункту 1 статті 8 Конвенції порушує право особи на повагу до її приватного життя. З відомостей відеозапису, вбачається, що ОСОБА_1 обрав для себе спосіб захисту, пов`язаний із запереченням факту керування транспортним засобом, вимагаючи від працівників поліції надання йому відповідних доказів, однак після надання яких поставився до цих доказів критично, що не спростовує встановлених фактів та вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, яке ставиться йому у провину. За таких обставин, наявність неспростованих під час апеляційного перегляду відомостей протоколу та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави стверджувати, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення медичного огляду водія на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності факту керування особою, яка притягається до адміністративної відповідальності є безпідставними, оскільки спростовуються відомостями відеозапису з якого вбачається, як ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом виїжджає з території міської житлової забудови та побачивши працівників поліції зупиняє транспортний засіб. Щодо доводів апеляційної скарги про можливість залишити ОСОБА_1 посвідчення водія належить зазначити наступне. Відповідно до приписів ч. 3 ст. 65 ЗУ «Про правотворчу діяльність» суд для подолання правової прогалини може застосовувати у випадках, передбачених законом , зокрема, аналогію закону - шляхом застосування до неврегульованих суспільних відносин положень закону, який регулює подібні суспільні відносини; Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто санкція цієї статті є безальтернативною. Вимогами ч. 4 ст. 30 КУпАП встановлено, що позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв`язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Крім того, відповідно до вимог Примітки до ст. 22 КУпАП не звільняються від адміністративної відповідальності особи за вчинення ними правопорушення відповідальність за яке, передбачена, зокрема ст. 130 цього Кодексу. Таким чином, правовим аналізом зазначених норм, встановлено, що чинний КУпАП чітко регулює правовідносини, пов`язані із накладенням адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП. При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відносить до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки, зокрема і для осіб, яким надає допомогу з огляду на свої службові обов`язки. У даному конкретному випадку, з огляду на положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, у рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи користується автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізує своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст.130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями. Таким чином, визнаючи особу винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, суди позбавлені процесуальної можливості призначити інше покарання, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом`якшення стягнення чи звільнення від стягнення. При цьому нормами цього Кодексу не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також можливості накладення іншого виду стягнень, передбаченого КУпАП. Фактичне посилання сторони захисту щодо можливості застосування аналогії закону, а саме ст. 69 КК України, при накладенні адміністративного стягнення за ст. 130 суперечать правовим нормам чинного законодавства, оскільки правові приписи закону про кримінальну відповідальність, відповідно до ч.4 ст.3 КК України, розповсюджують свою дію виключно на кримінальні правопорушення. Застосування правових норм, визначених КК України в інших галузях права суворо заборонено. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що предмет справ про адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП стосується порушення правил дорожнього руху, що не карається позбавленням волі та належить до категорій правопорушень до яких не застосовуються з усією суворістю кримінально-правові гарантії статті 6 Конвенції, що констатовано рішенням ЄСПЛ (п. 42 справи Фігурка проти України). Крім того, застосування аналогії при накладенні адміністративного стягнення свідчить про порушення принципу законності, на якому ґрунтуються норми КУпАП, а також принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. З огляду на викладене, а також відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем ЗСУ, у зв`язку з чим право керування потрібно йому для керування військовим автотранспортом, а позбавлення права керування транспортними засобами може впливати на якість роботи підрозділу, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог з урахуванням встановленої законодавцем безальтернативної санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП. Апеляційний суд також бере до уваги, що ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки з ознаками алкогольного сп`яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих. Отже, накладене судом першої інстанції адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП, вимогам ст.ст.33, 34 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню. Таким чином, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення ним адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також не позбавляти його посвідчення водія, що надає право на керування транспортними засобами. Оцінюючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я. Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в : Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку апеляційного оскарження задовольнити, поновивши йому цей процесуальний строк. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Постанову судді Немишлянського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков