Постанова Харківський апеляційний суд № 643/21334/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 643/21334/25 Головуючий 1-ї інстанції Тимош О.М. Провадження № 33/818/851/26 Категорія: ч.3 ст.130 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 червня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Гєрцика Р.В. секретаря судового засідання Костенко Ю.С. за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 захисника Бишкова О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу захисника Бишкова О.В. на постанову судді Салтівського районного суду м.Харкова від 23 січня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 , УСТАНОВИВ: Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини Згідно постанови судді, 23.11.2025 року о 17 год. 40 хв. в м. Харкові по вул. Бучми, 1-А, ОСОБА_1 керував електросамокатом MI ELECTRIC SCOOTER M365 з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: порушення мови, поведінка, яка не відповідає обстановці. Від проходження огляду у встановленому законом порядку з метою встановлення стану наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я КНП ХОР «ОКНЛ» ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України. ОСОБА_1 двічі протягом року піддавався адміністративному стягненню за ст.130 КУпАП. Постановою судді Салтівського районного суду м.Харкова від 23 січня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 10 років та з конфіскацією транспортного засобу електросамокату MI ELECTRIC SCOOTER M365 в дохід держави, та стягнуто судовий збір в розмірі 665 грн 60 коп. Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала В апеляційній скарзі захисникБишков О.В. просить постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП. В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 не був повідомлений про причини його зупинки співробітниками поліції, хоча останній пересувався не по проїжджій частині. При цьому, інспектори патрульної поліції навіть не відрекомендувались. Вважає, що ОСОБА_1 не є водієм у розуміння положень п.1.10 ПДРУ, оскільки його транспортний засіб (електроскутер) має потужність двигуна всього 250 Вт та не вимагає ані реєстрації, ані наявності посвідчення водія, а тому він не може нести відповідальність за ст.130 КУпАП. Вказує, що ознаки наркотичного сп`яніння, які були виявлені поліцією у його підзахисного, не відповідають дійсності, так як з наявного відеозапису убачається, що ОСОБА_1 спілкується спокійно, адекватно, надав на їх вимогу документи, що на його думку, свідчить про надуманість та упереджене ставлення поліцейських. Разом із тим, направлення на проходження огляду у медичній установі ОСОБА_1 вручено не було. Мотиви суду Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши доводи ОСОБА_1 та його захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові. Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Так, п.2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП. Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідальність за ч.3 ст.130 КУпАП настає за умови вченення дій передбачені частиною першою цієї статті, особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню. Поняття повторності визначено в п.2 ч.1 ст.35 КУпАП. Так, судовим розглядом встановлено, 23.11.2025 року о 17 год. 40 хв. в м. Харкові по вул. Бучми, 1-А, ОСОБА_1 керував електросамокатом MI ELECTRIC SCOOTER M365 з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: порушення мови, поведінка, яка не відповідає обстановці. Від проходження огляду у встановленому законом порядку з метою встановлення стану наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я КНП ХОР «ОКНЛ» ОСОБА_1 відмовився. ОСОБА_1 двічі протягом року піддавався адміністративному стягненню за ст.130 КУпАП. Зазначена кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч.3 ст.130 КУпАП підтверджується постановою судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 16 квітня 2025 року, яка набрала законної сили 22.10.2025 року, у справі №638/1486/25 ОСОБА_1 було визнано винним, зокрема, у вчиненні адміністративних правопорушень, що мали місце 29.01.2025 року, передбачених ч.3 ст.130, ч.5 ст.126 КУпАП, зокрема, за керування транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 51 000 грн. з позбавлення права керування транспортними засобами на строк 10 років, без конфіскації транспортного засобу. (а.с. 8-9) Також, постановою судді Московського районного суду м.Харкова від 27 лютого 2025 року, яка набрала законної сили 10.03.2025 року, у справі №643/16501/25 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, що мали місце 09.12.2024 року, передбачених ч.3 ст.130, ч.5 ст.126 КУпАП, зокрема, за керування транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 51 000 грн. з позбавлення права керування транспортними засобами на строк 10 років, без оплатного вилучення транспортного засобу. (а.с. 10-12) Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №521602 від 23.11.2025 року. Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме: - оглянутими відомостями відеозапису, долученого працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ; - направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 23.11.2025 року о 17 год. 43 хв., відповідно до якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, у ОСОБА_1 були виявлені ознаки наркотичного сп`яніння:порушення мови, поведінка, яка не відповідає обстановці; огляд у КНП ХОР «ОКНЛ» не проводився за відмовою ОСОБА_1 ; - рапортом інспектора роти 5 батальйону 1 УПП в Харківській області ДПП лейтенанта поліції Пальченкової П. від 23.11.2025 року щодо обставин, місця та часу зупинки транспортного засобу, а також підстав для складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 . Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Доводи апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_1 не є водієм у розуміння положень п.1.10 ПДРУ, апеляційний суд визнає неспроможними за таких обставин. Відповідно до пункту 1.10 ПДР України водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Відповідно до пункту 1.10 ПДР України механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Відповідно до пункту 2.1 «а» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Відповідно до практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду слідує, що будь-який транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна, незалежно від його робочого об`єму, належить до механічних транспортних засобів. Із визначеного випливає, що межа між механічними і немеханічними транспортними засобами проходить тільки в класі транспортних засобів із електродвигуном. Згідно змісту постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 127/5920/22, якщо транспортний засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням засобу, характеристика як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має. Вказаний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування. В свою чергу, механічний транспортний засіб транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Аналіз наведених термінів свідчить про те, що поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна трактувати так: в широкому - транспортний засіб, в тому числі і електросамокат, і в вузькому механічний транспортний засіб. Слід зазначити, що 23.03.2023 року набрав чинності Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», яким визначено, що легкий персональний електричний транспортний засіб колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1 000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину. Вказаним законом внесені зміни до Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема, визначено, що: - електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії; - легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину. З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом MI ELECTRIC SCOOTER M365. (а.с.1) Як самостійно зазначає апелянт, вказаний електроcамокат має потужність двигуна 250 Вт (0,25 кВт). Згідно інформації мережі інтернет, яка знаходиться у вільному доступі, така модель електросамокату у своїй комплектації має два колеса та максимальну швидкість 25 км/год. Відтак, електросамокат, на якому рухався ОСОБА_1 у день події, є легким персональним електричним транспортним засобом, який відноситься до категорії транспортних засобів. В цьому контексті апеляційний суд також приймає до уваги правовий висновок, викладений у постанові ККС ВС від 15.03.2023 року у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22), за яким використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має. У ПДР України відсутнє визначення електросамокату, разом з тим, аналізуючи визначення «транспортний засіб», можна дійти висновку, що електросамокат відповідає поняттю «транспортний засіб», оскільки призначений для перевезення людей, а особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, використовувала його саме з цією метою. Зважаючи на те, що електросамокат використовувався як транспортний засіб, особа, яка привела його в дію, а саме ОСОБА_1 , є водієм вказаного ТЗ у розумінні положень п. 1.10 ПДР України. При цьому, сам факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом електросамокатом MI ELECTRIC SCOOTER M365 не заперечується. Отже, коли електросамокат служить для перевезення осіб, зокрема, і самого водія чи його вантажу, він є повноправним учасником дорожнього руху та вважається транспортним засобом, а тому на водія розповсюджується дія ПДРУ, в тому числі, вимоги п.2.5 ПДРУ. Таким чином, посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не водієм у розумінні положень ПДР України, є безпідставними. Перевіряючи доводи захисник щодо безпідставності зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , слід зазначити наступне. Як убачається з відеозапису події, ОСОБА_1 був зупинений співробітниками поліції в той час, як рухався на електросамокаті MI ELECTRIC SCOOTER M365. У якості підстав його зупинки співробітник поліції, з посиланням на ст.32 ЗУ «Про національну поліцію», зазначив необхідність перевірки документів, що узгоджується і зі змістом рапорту інспектора роти 5 батальйону 1 УПП в Харківській області ДПП лейтенанта поліції Пальченкової П. від 23.11.2025 року. (а.с.13) Відповідно до частини 2 статті 32 ЗУ «Про національну поліцію», у період дії воєнного стану та/або під час мобілізації (крім цільової) поліцейський має право вимагати в особи чоловічої статі віком від 18 до 60 років пред`явлення нею військово-облікового документа разом з документом, що посвідчує особу, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах. Разом із тим, в противагу аргументів адвоката, слід зазначити, що відповідно до п.1.10 ПДР України, учасник дорожнього руху - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному. Разом із тим, відповідно до чинного законодавства України, рух на електросамокатах по тротуарах та пішохідних доріжках суворо заборонено, оскільки електросамокати офіційно визнані транспортними засобами, а тому вони мають рухатися виключно велодоріжками, велосмугами, а в разі їх відсутності краєм проїжджої частини або узбіччям. Таким чином, співробітники патрульної поліції, здійснюючи зупинку транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , діяли у межах своїх повноважень, що також узгоджується з вимогами ЗУ «Про національну поліцію» та КУпАП, а тому доводи апелянта у цій частині апеляційний суд визнає неспроможними. Посилання апелянта на те, що інспектори патрульної поліції після зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 не відрекомендувались, апеляційний суд приймає до уваги. Водночас, зазначені обставини не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому правопорушення та не звільняють останнього як водія від обов`язку виконання ним вимог п.2.5 ПДРУ, який зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти медичний огляд для встановлення стану сп`яніння наркотичного (у даному випадку) сп`яніння. Доводи апеляційної скарги про те, що ознаки наркотичного сп`яніння, які були виявлені поліцією у ОСОБА_1 , не відповідають дійсності, так як дані відеозапису, на переконання захисника, свідчать про їх відсутність, також не є слушними з огляду на наступне. Відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений вичерпний перелік ознак наркотичного сп`яніння, що узгоджується із тими ознаками, що були виявлені працівниками поліції під час спілкування з ОСОБА_1 ,а тому апеляційний суд дійшов висновку, що дії працівників поліції під час складання протоколу відповідали вимогам цієї інструкції та іншим нормативним актам. Статтею 266 КУпАП визначений порядок проведення огляду на стан сп`яніння. Відповідно до п.2 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Пунктом 4 Розділу І Інструкції, ознаками наркотичного сп`яніння є: - наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); - звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; - сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; - почервоніння обличчя або неприродна блідість. Інспектором поліції в протоколі про адміністративне правопорушення було зазначено, що у ОСОБА_1 були наявні ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: порушення мови, поведінка, яка не відповідає обстановці. (а.с1) Аналогічні ознаки наркотичного сп`яніння, які були виявлені поліцією у ОСОБА_1 , відображені і у направлення на огляду у медичній установі КНП ХОР «ОКНЛ». (а.с.7) Посилання в протоколі на ознаки сп`яніння, які стали підставою для пропозиції пройти такий огляд, відповідають роз`ясненням, що містяться в пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року, а саме: якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Отже, працівник поліції, виявивши ці ознаки, які відповідають переліку, зазначеному у Інструкції, законно та обґрунтовано запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння, від якого останній відмовився. Ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп`яніння. Виявлення ознак, як виходить зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів, входить до його виключних дискреційних повноважень. В даному випадку працівники поліції, оцінивши поведінку та стан ОСОБА_1 , дійшли висновку, що він має ознаки саме наркотичного сп`яніння про що останньому і було повідомлено, а тому, в порядку вимог ПДР України, запропонували пройти огляд на визначення стану наркотичного сп`яніння. Щодо посилань апелянта на те, що ОСОБА_1 не було вручено направлення на проходження огляду у медичній установі слід зазначити, що не має істотного значення для вирішення питання про наявність складу правопорушення в діях водія транспортного засобу встановлення факту оформлення відповідного направлення до медичного закладу працівником поліції, оскільки наявність або відсутність такого направлення до медичного закладу в матеріалах справи не впливає на правову оцінку дій водія транспортного засобу, який відмовився від проходження відповідного огляду на вимогу поліцейського. Суд акцентує увагу, що за своїм правовим значенням направлення на огляд є лише правовою підставою для проведення огляду лікарем медичного закладу. Враховуючи викладене, направлення на огляд водія до медичного закладу передбачено для вручення лікарю у випадку його проведення, при цьому, вручення копії направлення на медичний огляд іншим особам не передбачено законодавством. Разом із тим, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 самостійно відмовився від підпису протоколу, отримання його копії та надання власних письмових пояснень по суті інкримінованого йому правопорушення. (а.с.1) Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду. Однак, як було встановлено, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку, передбаченому чинним законодавством, не оскаржувалися. Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу. За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення. З огляду на викладені обставини, на момент висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду у встановленому законом порядку, у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що доказів які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді та закриття справи, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає. Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами. У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна. Відповідно до ст.33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.3 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 10 років з конфіскацією транспортного засобу, суд першої інстанції, враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників. Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, та відповідає вимогам ст.23, 33 КУпАП. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не підлягає. На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргузахисника Бишкова О.В. залишити без задоволення. Постанову судді Салтівського районного суду м.Харкова від 23 січня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Р.В. Гєрцик