Ухвала ККС ВС № 354/664/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року м. Київ справа № 354/664/25 провадження № 51-2100ск26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2025 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року у кримінальному провадженні № 12024091110000176 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Пнів Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл., жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2025 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 5 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Також місцевий суд вирішив питання щодо цивільного позову, речових доказів та відшкодування процесуальних витрат у кримінальному провадженні. Як встановив суд у вироку, ОСОБА_4 23 грудня 2024 року, приблизно о 18:00, керуючи автобусом марки БАЗ А079.23, номерний знак НОМЕР_1 , рухався вул. Незалежності у с. Татарів Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. На регульованому перехресті з вул. Романа Шухевича ОСОБА_4 при зеленому сигналі основного світлофора проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, яка склалася, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, повертаючи ліворуч не надав перевагу у русі транспортним засобам, що рухаються в зустрічному напрямку прямо, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки ЗАЗ TF488P, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_5 . У результаті порушення водієм ОСОБА_4 зазначених правил дорожнього руху сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої ОСОБА_5 спричинено середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, які не є небезпечними для життя в момент їх заподіяння та викликали тривалий розлад здоров`я. Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 22 квітня 2026 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 скасував у частині вирішення цивільного позову та призначив у цій частині новий розгляд у порядку цивільного судочинства в суді першої інстанції. В решті вирок залишив без змін. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 порушує питання про скасування вироку Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2025 року та ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Аргументуючи вимоги, засуджений зазначає, що позбавлення його права керувати транспортними засобами призведе до втрати роботи, що є єдиним джерелом доходу та унеможливить сплату основного покарання - штрафу. Звертає увагу Суду, що правопорушення вчинено з необережності та вперше за 40 років роботи водієм; хворіє онкологією і його робота дає можливість купувати ліки; інших джерел для продовження лікування та утримання сім`ї не має. Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду За частиною 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації діяння ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки касатор не оскаржує законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині. Твердження засудженого щодо відсутності підстав для призначення йому додаткового покарання Верховний Суд вважає безпідставними з огляду на таке. Як визначено частинами 1, 2 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Згідно з приписами ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства. Статті 65-73 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. У цьому провадженні призначення ОСОБА_4 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік місцевий суд обґрунтував тим, що таке покарання є обов`язковим, згідно з санкцією ч. 1 ст. 286 КК. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, урахувавши обставини, за яких відбулась ДТП, характер допущених засудженим порушень правил безпеки дорожнього руху, вчинених з необережності, а також їх наслідки. З рішенням місцевого суду у вказаній частині погодився й апеляційний суд зауваживши на безальтернативності санкції ч. 1 ст. 286 КК щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. У зв`язку з цим суд визнав доводи апеляційної скарги засудженого про безпідставність призначення йому додаткового покарання необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства. Верховний Суд вважає законними та обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо необхідності призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами з огляду на приписи ч. 1 ст. 286 КК, згідно з якими призначення такого покарання є обов`язковим. Крім того, Суд зауважує, що засудженому ОСОБА_4 призначено додаткове покарання не в максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 286 КК. Також, колегія суддів звертає увагу скаржника, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є їх роботою, джерелом засобів для існування тощо. Ці обставини потребують врахування з точки зору більш виваженого підходу до аспектів призначення покарання, однак не вказують на неможливість застосування такого додаткового покарання. За таких обставин підстав вважати призначене ОСОБА_4 додаткове покарання таким, що не відповідає вимогам кримінального закону, Суд не вбачає. Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення. Таким чином, наведені в касаційній скарзі засудженого доводи не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваних рішеннях судів, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій. З огляду на зазначене вище відсутні підстави для задоволення касаційної скарги засудженого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає. Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження. На цих підставах Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2025 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3