Постанова КЦС ВС № 182/1802/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року м. Київ справа № 182/1802/22 провадження № 61-7000св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Червинської М. Є., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Юрій Валентинович, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року у складі судді Омеко М. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю. В., про визнання договору позики неукладеним та визнання недійсним зобов`язання з повернення грошових коштів (позики). Позов мотивований тим, що 01 листопада 2012 року між ОСОБА_1 (позичальник) і ОСОБА_2 (позикодавець) підписано договір позики без номера, згідно з пунктом 8 якого кошти за домовленістю сторін позичальник позикодавцю передає до підписання договору. Натомість, фактично з боку ОСОБА_2 будь-яких коштів ОСОБА_1 не передав і, відповідно, позивач не отримував від ОСОБА_2 або інших юридичних чи фізичних осіб кошти в розмірі 80 000,00 грн за договором позики ні до підписання вказаного договору позики, ні під час його підписання, ні після його підписання. Позивач уважав, що договір позики між ним і ОСОБА_2 від 01 листопада 2012 року є недійсним (неукладеним), оскільки сторони мали інші цілі, ніж ті, що передбачені вказаним правочином. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати неукладеним договір позики від 01 листопада 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та скасувати нотаріальне посвідчення (реєстрацію) цього договору позики, здійснену приватним нотаріусом Корнієнком Ю. В. за № 1023, і визнати недійсним зобов`язання з повернення коштів (позики) в сумі 80 000,00 грн за неукладеним договором позики від 01 листопада 2012 року. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що договір позики від 01 листопада 2012 року не може вважатись неукладеним та недійсним, оскільки сторони при підписанні даного договору позики підтвердили факт передачі коштів до підписання договору. Умови договору позики підтверджують, що, укладаючи цей договір, сторони засвідчили факт передання коштів, який відбувся до моменту його підписання та нотаріального посвідчення. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року залишено без змін. Постанова мотивована тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів неотримання ним коштів у позику. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 30 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили витребування доказів про майновий стан та доходи відповідача, чим фактично відмовили позивачу у доступі до правосуддя. Суди неправильно встановили фактичні обставини справи. Заявник вказує, що у відповідача не вистачило б коштів на укладення низки договорів позики. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Договір позики укладено під впливом обману, проте суди не надали жодної оцінки цим аргументам. Договір позики було укладено за відсутності згоди дружини позивача. Щодо порушення норм процесуального права заявник звертає увагу на те, що повний текст рішення суду першої інстанції було складено з порушенням строків, установлених ЦПК України. Відповідач не подавав відзиву на позовну заяву. Суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів та допит свідків. Аргументи інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Рух касаційної скарги та матеріалів справи Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Томаківського районного суду Дніпропетровської області. 15 вересня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав. Короткий зміст фактичних обставин справи 01 листопада 2012 року між ОСОБА_2 (позикодавець) і ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Корнієнком Ю. В. за реєстровим номером 1023, за умовами якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 кошти в розмірі 80 000,00 грн, які позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві до 01 листопада 2022 року в порядку та умовах, передбачених цим договором. Відповідно до пункту 8 договору позики кошти за домовленістю сторін передані позикодавцем позичальнику до підписання договору. Відповідно до висновку судового експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18 січня 2024 року № 3520-23, складеного за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_1 в договорі позики від 01 листопада 2012 року серії ВТА № 580760, що зареєстрований в реєстрі за № 1023 і завірений приватним нотаріусом Корнієнком Ю. В., у розділі «ПІДПИСИ» в графі «Позичальник» виконаний саме ОСОБА_1 . Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2020 року у справі № 202/3939/16-ц, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 до ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Корнієнко Ю. В., про визнання договорів позики недійсними. У провадженні Томаківського районного суду Дніпропетровської області перебуває справа № 195/467/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 01 листопада 2012 року. Ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2023 року провадження у справі № 195/467/16-ц зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі № 182/1802/22. Суди допитали свідків. Мотиви, якими керується Верховний Суд У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають. Згідно з частинами першою та другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18). Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам собою факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей. Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії. У разі встановлення факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15 (провадження № 61-3741св19). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зазначила, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду також зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Встановивши, що ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту неотримання ним коштів за договором позики від 01 листопада 2012 року, оскільки сторони при підписанні даного договору позики підтвердили факт передачі коштів до підписання договору, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позову. Водночас, з`ясувавши, що Томаківський районний суд Дніпропетровської області розглядає справу № 195/467/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що ОСОБА_1 має себе захищати у судовому процесі про стягнення із нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову, наприклад і з тих підстав, що він не отримував від позикодавця коштів. Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 296/9916/21 (провадження № 61-12580св24). Аргументи заявника про те, що суди не надали оцінки доводам позивача про те, що договір позики укладено під впливом обману, є безпідставними, оскільки аналіз змісту позовної заяви дає підстави зробити висновок про те, що позов заявлений лише з підстав неотримання позивачем коштів за договором позики від 01 листопада 2012 року. Позовна заява не містить аргументів про те, що договір позики укладено під впливом обману. Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Таким чином, суди попередніх інстанцій, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, розглянули справу в межах вимог і доводів позовної заяви. Також безпідставними є аргументи заявника про те, що суди фактично відмовили позивачу у доступі до правосуддя, оскільки, вирішуючи питання щодо заявлених клопотань про витребування доказів та допит свідків, суди надали мотивовану відповідь, відмовляючи у їх задоволенні. Аргументи заявника про те, що у відповідача не вистачило б коштів на укладення низки договорів позики, зокрема і спірного договору позики, є припущенням, а згідно частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Договір позики, за яким один із подружжя отримує кошти в борг, не потребує письмової згоди іншого з подружжя, оскільки позичальник при цьому не розпоряджається спільним майном подружжя, а тому доводи касаційної скарги про те, що договір позики було укладено за відсутності згоди дружини позивача, колегія суддів відхиляє як безпідставні. Колегія суддів також відхиляє як безпідставні аргументи касаційної скарги про те, що повний текст рішення суду першої інстанції було складено з порушенням строків, установлених ЦПК України, а відповідач не подав відзиву на позовну заяву, з таких підстав. Порушення строків виготовлення повного тексту судового рішення не призвело до неправильного вирішення справи по суті заявлених вимог, а неподання відповідачем відзиву на позовну заяву є його правом. Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на їх законність не впливають. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Коротун І. А. Воробйова М. Є. Червинська