Постанова КГС ВС № 21-32-2/44-10-2632

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Київ cправа № 21-32-2/44-10-2632 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В.Я., за участю секретаря судового засідання Сулім А.М., за участю: ліквідатора Кредитної спілки "Україна" арбітражного керуючого Вудуда Г.І., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.06.2025 у справі №21-32-2/44-10-2632 за заявою гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_4 до Кредитної спілки "Україна" про визнання банкрутом. ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.06.2010 порушено провадження у справі №21-32-2/44-10-2632 про банкрутство Кредитної спілки "Україна", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Ухвалою підготовчого засідання суду Господарського суду Одеської області від 07.09.2010 введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядника майном боржника; зобов`язано кредитора подати оголошення про порушення справи про банкрутство з метою виявлення усіх кредиторів та можливих санаторів (інвесторів). Оголошення про порушення провадження по справі про банкрутство Кредитної спілки "Україна" опубліковано в газеті "Урядовий кур`єр" №168 від 11.09.2010. Постановою Господарського суду Одеської області від 18.09.2013 у даній справі Кредитну спілку "Україна" було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.08.2017 у даній справі заяву арбітражного керуючого Вудуда Г.І. задоволено, призначено його ліквідатором Кредитної спілки "Україна". Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 справу №21-32-2/44-10-2632 за заявою ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_4 про визнання Кредитної спілки "Україна" банкрутом передано на розгляд до Господарського суду Миколаївської області. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.06.2021 визнано грошові вимоги ОСОБА_1 до Кредитної спілки "Україна" у сумі 57453,47 грн (2-а черга задоволення вимог кредиторів) та зобов`язано ліквідатора Вудуда Г.І. включити ці вимоги до реєстру вимог кредиторів Кредитної спілки "Україна". 16.04.2025 ОСОБА_1 подала до Господарського суду Миколаївської області заяву про визнання додаткових кредиторських вимог до Кредитної спілки "Україна", в якій, з урахуванням заяви від 06.05.2025, просила визнати додаткові кредиторські вимоги в сумі 232 200,21 грн, з якої: 208 154,60 грн - інфляційні витрати, нараховані за період з травня 2011 року по травень 2025 року та 24 045,41 грн - 3% річних, нарахованих за період з 25 травня 2011 року по 06 травня 2025 року. Заява мотивована тим, що боржник не виконав свого зобов`язання щодо повернення на користь ОСОБА_1 грошових коштів, а тому зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.06.2025, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2025, відхилено додаткові грошові вимоги ОСОБА_1 до Кредитної спілки "Україна" у сумі 232 200,21 грн. Судові рішення мотивовані тим, що законодавчі акти про банкрутство містять норми щодо мораторію на задоволення конкурсних грошових вимог та встановлюють загальну заборону на нарахування, зокрема, інфляційних, 3% річних, тощо упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому вищевказані нарахування не нараховуються в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, нарахування 3% річних та інфляційних витрат на конкурсні вимоги після визнання боржника банкрутом не передбачено КУзПБ, як і не передбачалось Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.06.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 у справі №21-32-2/44-10-2632, ухвалити нове рішення, яким визнати додаткові грошові вимоги ОСОБА_1 до Кредитної спілки "Україна" у сумі 232200,21 грн та зобов`язати ліквідатора боржника Вудуда Г.І. включити до реєстру вимог кредиторів кредитної спілки "Україна" додаткові кредиторські вимоги ОСОБА_1 . Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Скаржниця зазначає, що Верховний Суд не формулював висновок щодо застосування частини третьої статті 41 та статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства у системному зв`язку зі статтею 625 ЦК України в умовах надмірно тривалої ліквідаційної процедури. Вважає, що існуюча судова практика не дає відповіді на питання: чи може мораторій на нарахування інфляційних втрат бути абсолютним і безстроковим у випадку, коли держава не забезпечує розгляд справи про банкрутство протягом розумного строку, що призводить до повної втрати купівельної спроможності грошових вимог кредитора. Крім того, посилаючись на положення статті 1 "Захист власності" Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини зазначає, що тривалість процедури банкротства Кредитної спілки "Україна" (понад 15 років) є надмірною, і позбавлення кредитора права на компенсацію знецінення грошей (інфляційних) у такому випадку покладає на нього "надмірний індивідуальний тягар". Позиція інших учасників справи Ліквідатор Кредитної спілки "Україна" арбітражний керуючий Вудуд Г.І. надав письмові пояснення, в яких заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, вважає, що вимога кредитора про визнання додаткової заборгованості у заявленому розмірі не може бути задоволена з огляду на положення частини першої статті 59 КУзПБ, що корелює з приписом абзаців першого та четвертого частини першої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та абзаців першого і четвертого частини першої статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; статті 41 КУзПБ та частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції дійсній до 22.12.2012).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційних скарг. Предметом касаційного оскарження в цій справі є ухвала та постанова господарських судів першої та апеляційної інстанцій про відхилення додаткових грошових вимог кредитора до боржника, що складаються з нарахованих сум інфляційних і 3% річних на підставі статті 625 ЦК України. Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі № 21-32-2/44-10-2632 про банкрутство Кредитної спілки "Україна" порушено ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.06.2010, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. 01.12.2011 ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Одеської області з заявою про визнання кредиторських вимог до Кредитної спілки "Україна" в сумі 57 453,47 грн. Кредиторські вимоги ґрунтувалися на заочному рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 25.05.2011 у справі №2-6549/11, яким задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 , та стягнуто з Кредитної спілки "Україна" на її користь заборгованість за депозитним договором у розмірі 57 453,47 грн, що складають з суми депозитного вкладу у розмірі 46 000,00 грн, процентів у розмірі 8 568,67 грн та 3% річних у розмірі 2865,80 грн. За вказаних обставин, суди зазначили, що грошові вимоги кредитора виникли до порушення (відкриття) провадження у справі про банкрутство, відтак є конкурсними вимогами. Постановою Господарського суду Одеської області від 18.09.2013 у даній справі Кредитну спілку "Україна" було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. З 21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), яким встановлені умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи та відновлення платоспроможності фізичної особи. Відповідно до частини другої Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до п.п. 4 пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Кодексу установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Таким чином, розгляд справи №21-32-2/44-10-2632 про банкрутство Кредитної спілки "Україна" відбувається за правилами, що передбачені КУзПБ. 16.04.2025 ОСОБА_1 подала до суду заяву про визнання додаткових кредиторських вимог до боржника, в якій, з урахуванням заяви від 06.05.2025, просила визнати додаткові кредиторські вимоги в сумі 232 200,21 грн, з якої: 208154,60 грн - інфляційні витрати, нараховані за період з травня 2011 року по травень 2025 року та 24 045,41 грн - 3% річних, нарахованих за період з 25 травня 2011 року по 06 травня 2025 року. Відповідно до статті 1 КУзПБ грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. За наведеним у статті 1 КУзПБ визначенням, кредитором є юридична або фізична особа, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; а поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство. Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (абзац 1 частини першої статті 45 КУзПБ). Разом з тим Верховний Суд враховує, що одним із наслідків відкриття провадження у справі про банкрутство є одночасне запровадження господарським судом мораторію на задоволення вимог кредиторів, передбаченого частиною другою статті 41 КУзПБ, тобто зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо. Дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство. Крім того, в силу частини першої статті 59 КУзПБ з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута. Тобто у ліквідаційній процедурі нові зобов`язання у банкрута можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених у КУзПБ, і порядок їх виконання визначений спеціальними нормами цього Кодексу. Такими випадками є зобов`язання з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов`язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури. Наведена правова позиція є усталеною та викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 25.10.2022 у справі №904/11261/15, від 28.05.2024 у справі №911/1175/18(520/98/17). Відтак, нарахування 3% річних та інфляційних витрат на конкурсні вимоги після визнання боржника банкрутом не передбачено положеннями КУзПБ. Ураховуючи наведені норми Верховний Суд констатує, що протягом дії мораторію (що вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство) у процедурі розпорядження майном нарахування штрафних санкцій на конкурсні вимоги суперечить наведеним вище положенням частини третьої статті 41 КУзПБ. У свою чергу, у ліквідаційній процедурі в силу частини першої статті 59 цього Кодексу припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута. Таким чином, з урахуванням зазначених норм та тих обставин, що у даному випадку предметом додаткових вимог ОСОБА_1 до боржника є не основний борг, а нараховані на нього 3% річних та інфляційні витрати за період з травня 2011 року по травень 2025 року, тобто у період, коли діяли мораторій на задоволення вимог кредиторів та пряма законодавча заборона щодо припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відхилення додаткових грошових вимог ОСОБА_1 до Кредитної спілки "Україна" у сумі 232200,21 грн. Вказане свідчить про те, що при постановленні оскаржуваних ухвали Господарського суду Миколаївської області від 09.06.2025 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 у справі № 21-32-2/44-10-2632 судами було правильно застосовано положення статей 41, 59 КУзПБ. Щодо заявленої підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, в обґрунтування якої скаржниця зазначає про відсутність висновку Верховний Суд щодо застосування частини третьої статті 41 та статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства у системному зв`язку зі статтею 625 ЦК України в умовах надмірно тривалої ліквідаційної процедури, слід зазначити наступне. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. У касаційній скарзі скаржник вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 41 та статті 59 КУзПБ у системному зв`язку зі статтею 625 ЦК України, однак не обґрунтував в чому полягає помилка судів попередніх інстанцій при їх застосуванні, не вказав як зазначені норми повинні застосовуватися та не навів обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо поставлених ним питань при вирішенні цього спору. Водночас, як було зазначено вище, обґрунтовуючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили виключно з положень частини третьої статті 41 та статті 59 КУзПБ, в яких законодавчо закріплено період, коли припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута. Наведені в касаційній скарзі доводи в цілому зводяться до незгоди з прийнятими судовими рішеннями щодо відхилених грошових вимог та не підтверджують неправильного застосування судами зазначених норм, у зв`язку з чим у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку порушеного скаржником у касаційній скарзі. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень. Водночас, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на рішення ЄСПЛ у справі "Фесенко проти України" (заява 18693/16) стосовно системної проблеми строків у процедурах неплатоспроможності, в якій Європейський Суд наголосив, що надмірна тривалість розгляду справ про банкрутство порушує право на розумний строк судового розгляду за пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Затягування процедури банкрутства (у даному випадку процедура триває понад 15 років) породжує каскад правових і економічних проблем, зокрема для кредиторів, які роками не можуть отримати задоволення своїх вимог. Ефективність процедури банкрутства полягає у здатності суду забезпечити досягнення її основної мети - погашення вимог кредиторів або відновлення платоспроможності боржника. Відтак, суд повинен активно застосовувати процесуальні інструменти для запобігання формальному веденню справ і забезпечення реального функціонування засад КУзПБ. Висновки за результатами касаційного провадження Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України). Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, вважає, що вони ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає. Судові витрати У зв`язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін ухвалені у цій справі судові рішення, витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 09.06.2025 у справі №21-32-2/44-10-2632 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Огороднік К. М. Судді Васьковський О.В. Погребняк В.Я.