Постанова КГС ВС № 904/1126/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Київ cправа № 904/1126/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я., секретар судового засідання - Денисюк І. Г., за участю представників: позивача - Єськова О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2026 (судді: Дарміна М. О. - головуючий, Чус О. В., Кощеєв І. М.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2025 (суддя Новікова Р. Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" до Солонянської селищної ради про визнання незаконним і скасування рішення та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень 1.1. У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Колос" (далі - ТОВ "Колос") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Солонянської селищної ради про: 1) визнання незаконним і скасування рішення Солонянської селищної ради від 19.12.2024 № 2296-49/VIII "Про відхилення проєкту рішення "Про внесення змін до договору оренди землі від 19.01.2005 (далі - договір від 19.01.2005) і додаткової угоди до договору оренди землі від 26.12.2012 № 1, укладеного з ТОВ "Колос""; 2) визнання укладеною в редакції позивача додаткової угоди до договору від 19.01.2005 (з урахуванням змін, внесених до нього додатковою угодою від 26.12.2012 № 1). На обґрунтування позову позивач посилався на дотримання ним вимог, передбачених положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо поновлення спірного договору оренди землі на новий строк, належне виконання умов договору, продовження користування спірною земельною ділянкою, сплату орендної плати та недобросовісність у наведеному випадку дій відповідача, який прийняв необґрунтоване і незаконне рішення стосовно відхилення проєкту рішення про внесення змін до спірного договору оренди землі. 1.2. Солонянська селищна рада у відзиві на позов проти його задоволення заперечила, посилалася, зокрема, на відсутність підстав для задоволення цього позову та вказуючи на те, що оспорюване рішення є фіксацією неприйняття рішення про внесення змін до спірного договору оренди землі.

2. Короткий зміст судових рішень 2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю. Місцевий господарський суд виходив із того, що заявлена позивачем вимога про визнання незаконним і скасування рішення Солонянської селищної ради від 19.12.2024 є неефективним способом захисту прав, оскільки її задоволення не призведе до відновлення права, яке позивач вважає порушеним. Водночас суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання укладеною додаткової угоди до спірного договору, адже рішення про поновлення договору оренди земельної ділянки Солонянська селищна рада не приймала; запропоновані позивачем у проєкті додаткової угоди окремі істотні умови договору не відповідають раніше узгодженому сторонами умовам. 2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2026 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2025 залишено без змін. Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо неефективності обраного позивачем способу захисту в частині визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, оскільки оспорюване рішення саме по собі не породжує правових наслідків у виді виникнення чи поновлення орендних прав позивача, а його скасування не призводить до автоматичного відновлення таких прав без вчинення додаткових юридично значущих дій уповноваженим органом, що, у свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині. Щодо вимоги про визнання укладеною в редакції позивача додаткової угоди до договору оренди землі, то суд зазначив, що питання про внесення змін до спірного договору виносилося на розгляд сесії, проте за результатами голосування рішення не набрало необхідної кількості голосів депутатів Солонянської селищної ради та не було прийняте. За таких обставин, як висновував суд апеляційної інстанції, відсутні правові підстави вважати, що орендодавцем було надано згоду на поновлення договору оренди землі або досягнуто домовленості сторін щодо зміни його істотних умов. Разом із тим, як установив суд, запропонована позивачем до укладення редакція додаткової угоди передбачає зміну істотних умов договору, зокрема строку оренди та розміру орендної плати, що відповідно до статей 638, 651 Цивільного кодексу України потребує обов`язкового узгодження обох сторін. Відсутність такого узгодження виключає можливість визнання договору укладеним у судовому порядку в редакції однієї зі сторін.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї 3.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Колос" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2026 і рішення Господарського суду Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2025 та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України; наголошує на неврахуванні судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16, від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21, а також на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у питанні пов`язаному з: (1) "мовчазною згодою" в орендних правовідносинах (додаткова угода є укладеною, якщо сторони приступили до її виконання та прийняли нові умови і така дія не залежить від факту наявності/відсутності змін в істотних умовах); (2) під час оскарження рішення органу місцевого самоврядування, дослідженню підлягає зміст і суть рішення, що виключає можливість відмови у задоволенні вимоги про його скасування через неефективність обраного способу захисту (тобто без дослідження його законності), оскільки такий механізм прямо випливає з приписів Конституції України та інших норм матеріального права. 3.2. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду 4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке. 4.2. Як свідчать матеріали справи та це установили суди попередніх інстанцій, 19.01.2005 між Солонянською районною державною адміністрацією (далі - Солонянська РДА) (орендодавець) і ТОВ "Колос" (орендар) був укладений договір оренди землі, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження голови Солонянської РДА від 19.01.2005 № 52-р-05 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель запасу за межами населених пунктів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Солонянської селищної ради Солонянського р-ну Дніпропетровської обл. За змістом пунктів 2-6 в оренду передається земельна ділянка загальною площею 704,53 га. На земельній ділянці немає об`єктів нерухомого майна та інших об`єктів інфраструктури. Земельна ділянка, яка передається в оренду, недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню, а також інших особливостей, які можуть вплинути на орендні відносини, не має. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 6 654 905,84 грн. Пунктом 6 розділу 3 договору від 19.01.2005 визначено, що його укладено на 5 років із 19.01.2005 по 19.01.2010. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Згідно з пунктами 7- 8 розділу 4 договору від 19.01.2005 орендна плата вноситься орендарем грошовій формі в розмірі 95 грн за 1 га щорічно на розрахунковий рахунок Солонянської селищної ради. У розмір орендної плати входить податок на землю. Орендна плата справляється також і у випадках, якщо орендар з поважних причин тимчасово не використовує земельну ділянку за умовами договору. У разі визнання договору оренди недійсним одержана орендна плата за фактичний строк оренди земельної ділянки не повертається. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься у такі строки - щомісячно у рівних долях до 20 числа орендар на визначених у цьому розділі умовах може вносити плату за майбутній період. Розмір орендної плати один раз на три роки переглядається у випадках із моменту: зміни умов господарювання, передбачених договором; підвищення цін, тарифів тощо у тому числі, внаслідок інфляційних процесів; погіршення стану орендної ділянки не з вини орендаря; зміни розмірів земельного податку; в інших випадках, передбачених законом (пункти 9, 10 договору від 19.01.2005). У пункті 31 розділу 12 договору від 19.01.2005 встановлено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін; у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку. Цей договір зареєстрований в Солонянській районній філії Державного підприємства "Дніпропетровський регіональний центр державного земельного кадастру", про що у книзі реєстрації договорів оренди вчинено запис 27.01.2005. У розділі 1 додаткової угоди від 26.12.2012 № 1 до договору від 19.01.2005 сторони згідно з розпорядженнями голови райдержадміністрації від 21.01.2010 № 28-р-10, від 15.09.2010 № 561-р-10 домовились продовжити договір від 19.01.2005 на строк 15 років та зменшили загальну площу орендованої земельної ділянки на 205,13 га, уклавши додаткові угоди на кожну земельну ділянку окремо, встановивши орендну плату у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки 1 га ріллі відповідної території за межами населених пунктів. Зокрема, згідно з пунктами 1.1, 1.2 додаткової угоди від 26.12.2012 до договору від 19.01.2005 сторони узгодили викласти пункт 2 розділу 2 та пункт 6 розділу 3 договору у новій редакції: - "1.2. В оренду передається земельна ділянка площею 174,88 га, в т.ч. ріллі - 174,88 га, кадастровий номер 1225055100:01:001:0012"; - "6. Договір продовжений терміном на 15 років із 19.01.2010 по 19.01.2025. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію". Відповідно до пункту 1.3 додаткової угоди від 26.12.2012 до договору від 19.01.2005 сторони внесли зміни до пункту 7 розділу 4 та виклали перший абзац в такій редакції: "7. Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки 1 га відповідної території за межами населених пунктів". Додаткова угода від 26.12.2012 № 1 до договору від 19.01.2005 зареєстрована у відділі Держкомзему у Солонянському районі 28.12.2012 за № 122505514000008. Суди також установили, що 08.11.2024 позивач направив Солонянській селищній раді (власнику спірної земельної ділянки на момент звернення позивача) лист-повідомлення про намір скористатись переважним правом на поновлення договору від 19.01.2005 разом із проєктом додаткової угоди до договору від 19.01.2005. Як свідчить зміст вказаного проєкту, позивач просив викласти пункти 6, 7 договору від 19.01.2005 щодо строку дії договору та розміру орендної плати в новій редакції, а саме щодо строку (на 30 років, а саме до 19.01.2040), щодо орендної плати (12 % від нормативної оцінки 1 га ріллі відповідної території за межами населених пунктів). В іншій частині просив залишити незмінними умови договору оренди землі. За результатами розгляду вказаного клопотання ТОВ "Колос" Солонянська селищна рада підготовила та винесла на розгляд депутатського корпусу на пленарному засіданні від 28.11.2024 проєкт рішення про внесення змін до спірного договору оренди землі із власними запропонованими умовами ( зокрема щодо строку оренди, розміру орендної плати і порядку її сплати, нормативної грошової оцінки землі). При цьому викладені у проєкті рішення Солонянської селищної ради умови додаткової угоди до договору від 19.01.2025 відрізнялись від запропонованих позивачем. Проте за результатами голосування проєкт рішення не набрав достатньої кількості голосів депутатів, рішення не було прийнято, про що свідчить протокол пленарного засідання 48 сесії Солонянської селищної ради від 28.11.2024. У подальшому, на пленарному засіданні 49 сесії Солонянської селищної ради від 19.12.2024 було прийнято рішення Солонянської селищної ради від 19.12.2024 № 2296-49/VIII "Про відхилення проєкту рішення "Про внесення змін до договору оренди землі від 19.01.2005 і додаткової угоди до договору оренди землі від 26.12.2012 № 1, укладеного з ТОВ "Колос"". Підставою прийняття цього рішення визначено набрання проєктом рішення недостатньої кількості голосів. 4.3. Предметом цього спору є вимоги про визнання незаконним і скасування рішення Солонянської селищної ради від 19.12.2024 № 2296-49/VIII та визнання укладеною в редакції позивача додаткової угоди до договору від 19.01.2005. 4.4. Відповідно до статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначаються Законом України "Про оренду землі". Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Частиною першою статті 2 вказаного закону передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. За змістом статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням. У подальшому статтю 33 вказаного Закону згідно з Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI було викладено в новій редакції, згідно з якою по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді. У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди. 16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (а відповідні положення пункту 8 цього Закону з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким стаття 33 Закону України "Про оренду землі", що регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції. Розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" доповнений абзацами 3 і 4 такого змісту: "Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 1261 Земельного кодексу України. Правила, визначені статтею 1261 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення". Згідно із частиною 2 статті 1261 Земельного кодексу України якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається. Також відповідно до частини 1 статті 1261 Земельного кодексу України умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою. Набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, оскільки стаття 1261 Земельного кодексу України передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого письмовий правочин щодо поновлення не укладається взагалі (натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не заявила до зазначеного реєстру про виключення відомостей про поновлення). Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" законодавець фактично розмежував два механізми, які раніше були закладені в попередній редакції статті 33 Закону України "Про оренду землі", а саме: реалізації переважного права на укладення нового договору оренди землі (який відповідно до чинних приписів Закону України "Про оренду землі" врегульовано статтею 33) та реалізації права на поновлення договору оренди землі (який регулюється субсидіарно приписами статті 322 Закону України "Про оренду землі" та статті 1261 Земельного кодексу України). Положення частин 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" як до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", так і після цього залишилися схожими. При цьому назву статті 33 Закону України "Про оренду землі" було змінено з "Поновлення договору оренди землі" на "Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк", а з тексту фактично вилучено частини 6-8, які використовувались як механізм реалізації права орендаря на автоматичну пролонгацію за умови відсутності заперечень орендодавця. Схожі висновки щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 та у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21. У такий спосіб нова редакція статті 33 Закону України "Про оренду землі", на відміну від попередньої редакції цієї статті, надає орендарю переважне право перед іншими особами на укладення нового договору, а не поновлення попереднього. Сторони договору оренди можуть погодити істотні умови і укласти новий договір оренди на тих самих або нових погоджених сторонами умовах, при цьому укладення нового договору відповідно до цієї статті здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України. Також нова редакція цієї статті вже не містить положення про можливість поновлення договору на тих самих умовах на той самий строк, яке раніше було зазначено в частині 6 цієї статті та фактично встановлювало механізм "мовчазної згоди", який (механізм) після розмежування процедур переважного права та поновлення договору оренди врегульований законодавцем саме у статті 1261 Земельного кодексу України. Відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. 4.5. Попередні судові інстанції, урахувавши, зокрема, положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, дійшли висновку про відсутність наявність правових підстав для задоволення вимог заявленого позову. Господарські суди попередніх інстанцій установили обставини своєчасного звернення орендаря до орендодавця про бажання скористатися переважним правом на поновлення договору оренди землі на новий строк разом із проєктом відповідної додаткової угоди із зміненими істотними умовами та відсутність рішення органу місцевого самоврядування про надання згоди на поновлення договору оренди землі чи досягнення між сторонами домовленості щодо зміни його істотних умов. Переглядаючи справу в апеляційному порядку згідно з вимогами статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції констатував, що позивач у наведеному випадку звернувся з позовом до суду про поновлення договору оренди на інших неузгоджених сторонами умовах, ніж визначені в договорі оренди, зокрема щодо розміру орендної плати, проте таке потребує обов`язкового узгодження обох сторін. Відсутність такого узгодження виключає можливість визнання договору укладеним у судовому порядку в редакції однієї зі сторін. Також апеляційний господарський суд установив, що оспорюване рішення орану місцевого самоврядування саме по собі не породжує правових наслідків у виді виникнення чи поновлення орендних прав позивача у спірних правовідносинах, а його скасування не призводить до автоматичного відновлення таких прав без вчинення додаткових юридично значущих дій уповноваженим органом, що свідчить про неефективність обраного у означеній частині обраного позивачем способу захисту. 4.6. Згідно з висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 925/803/18, від 12.07.2022 у справі № 924/707/19 при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. 4.7. Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). 4.8. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України 4.9. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. Стосовно посилань скаржника на постанови Верховного Суду щодо принципу добросовісності в орендних правовідносинах, то колегія суддів зазначає, що вказані процитовані скаржником загальні висновки самі по собі не підтверджують неправильне застосування чи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Водночас результат їх урахування залежить від фактичних обставин конкретної судової справи. Суть доводів скаржника не стосується питання права або правозастосування, а зводиться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та вони спрямовані на необхідність переоцінки доказів і встановлення інших фактичних обставин справи. У справах № 905/650/19, № 912/3810/16, № 926/2720/21 спори стосувалися поновлення договорів на той самий строк та на тих самих умовах, які ними передбачені. Натомість у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, суди установили, що позивач просив поновити договір оренди землі на змінених неузгоджених сторонами умовах, які є істотними. У справі № 912/1984/17 суди встановили факт недотримання уповноваженим органом порядку розгляду надісланого позивачем листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, проте таких обставин у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не установили. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц вказала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі. Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. У справі, яка переглядається, господарські суди дослідили наявні у справі докази та надали їм правову оцінку, тоді як суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України до переоцінки доказів вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16). У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19). Незгода скаржника з ухваленим судовим рішенням у справі або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться у ньому, не свідчить про його незаконність. За наведеного, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з цієї підстави. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України 4.10. Також скаржник у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження посилався на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції. При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 908/3321/23, від 25.02.2025 у справі № 903/622/24, від 04.02.2025 у справі № 909/996/22. Також у такому випадку з`ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Тобто скаржник повинен обґрунтувати в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судом були застосовано неправильно). Проте скаржник у касаційній скарзі не вказує норму права щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовує в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, не зазначає, яке значення для вирішення спору у цій справі матиме такий висновок, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи; не аргументує необхідності формування єдиної правозастосовчої практики у наведеному випадку для правильного вирішення справи. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди скаржника з наданою судами оцінкою встановленим обставинам справи щодо відсутності підстав для задоволення позову у спорі про поновлення договору оренди землі. У контексті доводів касаційної скарги колегія суддів суду касаційної інстанції також зазначає, що стаття 33 Закону України "Про оренду землі" у чинній редакції надає орендарю переважне право перед іншими особами на укладення нового договору, а не поновлення попереднього. Сторони договору оренди можуть погодити істотні умови і укласти новий договір оренди на тих самих або нових погоджених сторонами умовах, при цьому укладення нового договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України. З огляду на викладене, у справі, яка розглядається, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання в спірних правовідносинах. Наведене у сукупності свідчить про непідтвердження визначених скаржником підстав касаційного оскарження.

5. Висновки Верховного Суду 5.1. За змістом частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 5.2. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України). 5.3. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України). 5.4. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, в зв`язку з чим оскаржені у справі рішення та постанова підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат 6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" залишити без задоволення. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2026 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2025 у справі № 904/1126/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Б. Дроботова Судді Н. О. Багай Ю. Я. Чумак