Ухвала КГС ВС № 910/15198/24

УХВАЛА 16 червня 2026 року м. Київ cправа № 910/15198/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В., секретар судового засідання - Мельникова Л. В., розглянувши касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 у справі за позовом Житлово-Будівельного кооперативу "Трикотажник-2" до 1) Київської міської ради, 2) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 3) Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області про скасування державних реєстрацій земельних ділянок, (У судове засідання з`явилися представники: скаржника - Поліщук М. В., позивача - Долгополова Я. С.), ВСТАНОВИВ: 1.1. У грудні 2024 року Житлово-Будівельний кооператив "Трикотажник-2" (далі - ЖБК "Трикотажник-2", позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Київська міськрада, відповідач 1), Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, відповідач 2), Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області (далі - Управління, відповідач 3) про: - скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:198:0006 площею 0,0556 га, по вулиці Волгоградська, 3а в Солом`янському районі міста Києва у Державному земельному кадастрі; - скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:198:0015 площею 0,0747 га, по вулиці Городня в Солом`янському районі міста Києва у Державному земельному кадастрі; - скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:198:0019 площею 0,4316 га, по вулиці Волгоградська, 5 в Солом`янському районі міста Києва у Державному земельному кадастрі; - скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:198:0004 площею 0,2966 га, по вулиці Волгоградська, 3 в Солом`янському районі міста Києва у Державному земельному кадастрі; - скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:198:0009 площею 0,1009 га, по вулиці Городня в Солом`янському районі міста Києва у Державному земельному кадастрі. Позовні вимоги мотивовані тим, що формування земельних ділянок з кадастровими номерами: 8000000000:72:198:0006, 8000000000:72:198:0015, 8000000000:72:198:0019, 8000000000:72:198:0004, 8000000000:72:198:0009, на виконання Міської цільової програми використання та охорони земель міста Києва на 2019 - 2021 роки, затвердженого рішення Київської міської ради від 04.12.2018 №229/6280 та Міської цільової програми використання та охорони земель міста Києва на 2022 - 2025 роки, затвердженої рішенням Київської міської ради від 07.10.2021 №2727/2768, в рамках якої здійснюються заходи з інвентаризації всіх земель міста Києва в межах кадастрових кварталів з метою наповнення Державного та Міського земельного кадастрів, порушує право користування ЖБК "Трикотажник-2" відведеною органом місцевого самоврядування земельною ділянкою площею 0,7000 га, оскільки рішення про скасування виділу земельної ділянки площею 0,7000 га під будівництво житлового будинку №5 на вулиці Волгоградській в місті Києві - відсутнє.

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/15198/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено. При ухваленні зазначеного рішення судом першої інстанції враховано, що ЖБК "Трикотажник-2" фактично користується ділянкою з 1972 року і, відповідно, має законне очікування (legitimate expectation) щодо оформлення прав на цю ділянку в межах наданої території, проте матеріали справи свідчать, що під час проведення інвентаризації земель на території кадастрового кварталу 72:198 (в тому числі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:198:0019), відповідно до Міської цільової програми, Департаментом використані матеріали технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування земельних ділянок кварталу 72:198, який обмежений вул. Докучаєвська, вул. Городня та вул. Волгоградська Солом`янський район, які містять Акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 20.05.2002, який був підписаний головою правління ЖБК "Трикотажник-2" в особі Александрової А.С. Відповідно до Акта встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 20.05.2002 встановлено межі земельної ділянки за адресою: вул. Романа Ратушного, 5 (колишня - Волгоградська), які орієнтовно є аналогічними до меж земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:198:0019 площею 0,4316 га. Наявність вказаного Акта представником позивача не заперечувалась, лише зазначалось про те, що Александрова А.С. не була уповноважена на підписання Акта встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 20.05.2002, однак матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження вказаних доводів. З огляду на те, що у 2002 році ЖБК "Трикотажник-2" в особі голови, погодився із межами виділеної в натурі земельної ділянки, тому, за висновком суду першої інстанції, подальші дії відповідачів з поділу земельних ділянок та присвоєння їм кадастрових номерів не суперечать чинному законодавству. Позивач не був позбавлений можливості у встановленому законом порядку звернутися із відповідними клопотаннями щодо оформлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, провести встановлення та погодження меж із суміжними землекористувачами, отримати кадастровий номер земельної ділянки, подати заяву про передачу земельної ділянки в постійне користування. Зважаючи на підписаний в 2002 році Акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відсутності інших обов`язкових відомостей у Державному земельному кадастрі щодо кадастрового номеру земельної ділянки та її користувачів, суд першої інстанції визнав, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді скасування державних реєстрацій у Державному земельному кадастрі п`яти земельних ділянок, які сформовані за результатами проведеної інвентаризації земель, є не ефективним, оскільки не є гарантією повернення позивачу земельної ділянки площею 0,7 га, тобто не може призвести до відновлення його права власності на нерухоме майно, яке він вважає порушеним. Крім того, оскільки позивачем не було належним чином оформлено право користування земельною ділянкою, в тому числі в обсязі необхідному для обслуговування нерухомого майна, за висновком суду першої інстанції не доведеним є порушення прав позивача здійсненим поділом такої земельної ділянки.

3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 рішення Господарського суду Київської області від 18.06.2025 у справі №910/15198/24 скасовано, позов задоволено. Постанова аргументована тим, що аналіз норм чинного на час створення ЖБК "Трикотажник-2" законодавства та встановлені у справі обставини дають підстави вважати, якщо земельна ділянка під забудову житлового будинку була включена до генерального плану забудови населеного пункту, виконавчий комітет міської (селищної) Ради народних депутатів міг надавати її для будівництва без прийняття окремого рішення про відвід, оскільки ділянка вже була передбачена для відповідного використання в затвердженому плані забудови, тобто вже була відведена для зазначеного цільового використання. Отже, у цій справі виконком Київської міської Ради депутатів трудящих не приймав окремого рішення про виділення земельної ділянки під будівництво 9-ти поверхового будинку по вул. Волгоградська, 5, для ЖБК "Трикотажник-2", оскільки земельна ділянка площею 0,7000 га входила в загальний відвід забудови Залізничного (Батиєво-Олександрівського) масиву, який (відвід) відбувся за рішенням виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих, і була передбачена в плані забудови із прив`язкою до житлового будинку ЖБК "Трикотажник-2", по вул. Волгоградська, 5 в Залізничному районі міста Києва. За таких обставин, земельна ділянка площею 0,7000 га, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Волгоградська, 5, була у встановленому чинним законодавством порядку відведена та надання у безстрокове користування ЖБК "Трикотажник-2" під будівництво житлового будинку, отже у відповідності до вимог пункту 2 Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" остання вважається сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номера. Матеріали справи не містять технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, а також відповідної згоди землекористувача на поділ наданої йому у користування земельної ділянки. Доказів звернення ЖБК "Трикотажник-2" до Київської міської ради із заявою про добровільну відмову від права користування земельною ділянкою (її частиною) і, відповідно, прийняття власником земельної ділянки на підставі такої заяви рішення про припинення права користування земельною ділянкою (її частиною) матеріали справи не містять. Акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 20.05.2002, який складений представником ТОВ "Топос" Лісіцьким Л.З., з метою виконання рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 17.02.92 №163 "Про проведення у м. Києві інвентаризації земель і ведення державного земельного кадастру", не є тотожним заяві землекористувача про добровільну відмову від користування земельною ділянкою (її частиною). При цьому у зазначеному Акті відсутні відомості щодо площі земельної ділянки та інших ідентифікуючих даних (опис меж, довжина ліній та кутів повороту меж тощо). Таким чином, Акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 20.05.2002 не є належним доказом у даних спірних правовідносинах. Відповідно до пункту 2 Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера і у разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація може здійснюватися на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників чи користувачів. Однак, не подання такої заяви власником чи користувачем не позбавляє останніх прав власності чи користування зазначеними сформованими земельними ділянками. Оскільки при дослідженні наявних у справі доказів під час апеляційного перегляду ухваленого судового рішення встановлена відсутність відомостей щодо реєстрації за будь-якими фізичними чи юридичними особами речових прав та обтяжень цих прав на спірні земельні ділянки, суд вважав, що заявлені ЖБК "Трикотажник-2" позовні вимоги про скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:198:0006, 8000000000:72:198:0015, 8000000000:72:198:0019, 8000000000:72:198:0004, 8000000000:72:198:0009 у Державному земельному кадастрі достатньо опосередковують відновлення становища позивача, яке існувало до порушення. Скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельних ділянок (без припинення речових прав та обтяжень щодо цих прав у зв`язку з відсутності реєстрації таких) та припинення існування незаконно сформованих спірних об`єктів цивільних прав, створить передумови для позивача у встановленому законом порядку здійснити державну реєстрації належної йому на праві безстрокового користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за його заявою. Отже, оцінюючи дії позивача щодо звернення до господарського суду із заявленими позовними вимогами через призму статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав є належним та ефективним, відповідає вимогам чинного законодавства, а здійснена державна реєстрації у Державному земельному кадастрі спірних земельних ділянок, сформованих шляхом незаконного поділу належної позивачу на праві безстрокового користування земельною ділянкою площею 0,7000 га, дає підстави вважати наявним неправомірне втручання в право позивача користуватися зазначеною земельної ділянкою. 4.1. Київська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 скасувати і залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі № 910/15198/24. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України. Скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного суду щодо застосування статті 116 Земельного кодексу України та статті 2 ГПК України до правовідносин, що склались. Так, скаржник посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340 щодо належного на ефективного способу захисту. Крім того зазначає, що неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин постанови Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20. 4.2. У відзиві на касаційну скаргу та додаткових поясненнях позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та зазначає про безпідставність доводів скаржника. 4.3. У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області підтримує доводи касаційної скарги та просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини 2 статті 295 ГПК України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги. Згідно з частинами 1, 3 статті 297 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки. До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи. Оскільки поданий Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві та Київської області відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги та за своєю процесуальною суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак, до відзиву не додано документів про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку на усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, то поданий відзив залишається без розгляду (схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 295, 297 ГПК України викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2025 у справі № 922/3185/24, від 17.03.2026 у справі № 913/265/23, від 17.03.2026 у справі № 910/7394/25 та інших).

5. Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/15198/24 з огляду на таке. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Отже для розгляду касаційної скарги у межах підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України необхідно встановити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму права, всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними зі справою, яка розглядається. Однак Верховний Суд зауважує, що справи, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, стосуються інших обставин, які не можна вважати релевантними щодо відносин у справі № 910/15198/24. У справі № 903/1030/19 фізична особа-підприємець Лешик І. І. звернувся з позовом до Луцької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі. Залишаючи без змін судові рішення у цій справі про відмову у позові, Велика Палата Верховного Суду за встановлених судами обставин того, що позивач усупереч вимогам частини 2 статті 33 Закону "Про оренду землі" і пункту 8 договору оренди землі не повідомив відповідача за 30 днів до спливу строку цього договору про намір його поновити, погодилася з висновком судів про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за частиною 6 статті 33 вказаного Закону. Серед іншого, Суд урахував і те, що позивач звернувся до суду за захистом права на поновлення договору оренди землі з вимогою визнати такий договір поновленим на тих самих умовах, тобто обрав неефективний спосіб захисту права, яке, до того ж, як було встановлено, відповідач не порушив. У справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що оскільки дії сторін свідчать про те, що договір підряду фактично був ними укладений, з метою ефективного захисту порушеного права суди мали вирішити питання щодо наслідків часткового виконання сторонами вказаного договору, а саме: задовольнити вимогу відповідача про стягнення коштів, які становлять різницю між перерахованим позивачем авансом і вартістю доставлених брусів та відмовити у задоволенні вимоги про визнання укладеним договору підряду. У справі №905/1926/16 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що заявлена позивачем у цій справі вимога про зобов`язання відповідача надати акт приймання-передачі електроенергії за відповідним договором купівлі-продажу не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача. У справі №569/17272/15-ц Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що не всі із зазначених способів захисту можуть застосовуватись при порушенні особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності, належний спосіб або способи захисту обумовлюються змістом порушеного права та характером його порушення, зокрема зауважила, що позовна вимога позивача 1, який звернувся до суду за захистом особистого немайнового права, про публікацію у пресі інформації про допущене порушення, відповідає належному способу захисту вказаного особистого немайнового права інтелектуальної власності на твір; позовна вимога відповідача-2, який звернувся до суду за захистом свого виключного майнового права, про стягнення компенсації відповідає належному способу захисту виключного майнового права, оскільки має економічний зміст, тоді як вимога позивача-2 про публікацію у пресі інформації про допущене порушення не приведе до поновлення майнової сфери позивача, адже виключне майнове право дозволяти використання твору не може бути захищене шляхом опублікування повідомлення про порушення. У справі № 487/10132/14-ц Велика Палата Верховного Суду розглядала питання щодо визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. У справі № 145/2047/16-ц фізична особа, як власник земельних ділянок, звернулася з позовом до фермерського господарства, у користуванні якого вони перебували, про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, відповідач зі свого боку відмовляє позивачу у їх поверненні, покликаючись на договори, підписаних невстановленою особою замість позивача. Суди попередніх інстанцій відмовили у цьому позові на тій підставі, що позивач пропустив позовну давність, про застосування якої заявляв відповідач. При цьому установили, що спірні договори позивач не підписував й істотних умов цих договорів не погоджував. Велика Палата Верховного Суду змінила мотивувальні частини судових рішень і відмову у позові мотивувала обрання позивачем неефективного способу захисту. Зауважила, що у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. При цьому виснувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. У справі № 925/1265/16, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про визнання недійсними та скасування державних актів на право постійного користування земельною ділянкою. Позовні вимоги, з посиланням на норму статті 155 Земельного кодексу України, обґрунтовані тим, що пункти рішення міської ради, які були підставою для видачі оспорюваних актів, визнані в судовому порядку нечинними та скасовані. У справі №48/340 розглядався спір про визнання права власності, визнання недійсним договору та повернення майна, що виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, майно незаконно було передане Укрпрофоздоровниці, а від Укрпрофоздоровниці - ВГБФ "Батьківська турбота", тобто позивач вважає порушеним право власності держави, і таке порушення пов`язане з позбавленням володіння через ланцюг передач майна, а інтерес позивача полягає в поверненні державі майна з чужого незаконного (на думку позивача) володіння. У постанові від 02.07.2019, Велика Палата Верховного Суду у контексті визначення ефективного способу захисту зазначила, що коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. У справі № 378/596/16-ц, на постанову Верховного Суду від 29.09.2020 у якій посилається скаржник у касаційній скарзі, судами розглядалися вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та визнання договорів оренди земельних ділянок поновленими. У цій справі суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання поновленими договорів оренди землі. При цьому Суд виходив із того, що суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання договорів оренди поновленими, що фактично є констатацією судом обставин продовження орендних правовідносин, а не зміною правовідношення судом та поновленням договору в судовому порядку в розумінні статей 16 та 651 Цивільного кодексу України. Верховний Суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме із викладенням її змісту, а неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. У справі № 910/12525/20 розглядався спір за позовом товариства до банку про визнання недійсними відкритих торгів, протоколу електронного аукціону та договору купівлі-продажу. У постанові від 15 вересня 2022 року у цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила: "В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. Аналогічно відступлення припиненого права вимоги (тобто майнового права вимоги, якого не існує на момент укладення відповідного договору у будь-якого суб`єкта) також не створює жодних правових наслідків для особи - власника майна, яке було обтяжено іпотекою. Суди попередніх інстанцій також установили, що ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» продало відповідні майнові права ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто» (пункти 44, 45 цієї постанови). Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що оспорювання ланцюга договорів купівлі-продажу майнових прав (або інших правочинів) не є ефективним способом захисту наведеного слідує, що правовідносини у вказаних справах, на які посилається скаржник, є неподібними із правовідносинами у справі, що розглядається, оскільки в кожній із наведених справ Верховний Суд сформував висновки про належний та ефективний спосіб захисту права в залежності від конкретного предмета та підстав позову, які визначав позивач та конкретного складу учасників кожного окремого спору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц вказала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

6. Таким чином, звертаючись із касаційною скаргою, обґрунтованою підставою оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник хоча і посилався на висновки Верховного Суду, але не врахував, що відповідні постанови не були ухвалені у подібних відносинах. Тобто важливим було довести, що суд не врахував, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд. Саме виконання зазначених вимог надає Верховному Суду повноваження у межах приписів 300 ГПК України для перегляду судових рішень. Оскільки зазначених вимог заявник не здійснив, а висновок щодо застосування норм права, викладений у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник, обґрунтовуючи вимоги, заявлені у скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 910/15198/24, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 у справі № 910/15198/24. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ спосіб, у який стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France», № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; «Brualla Gуmez de la Torre v. Spain», № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997). Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18). Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини першої статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 у справі № 910/15198/24 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Волковицька Судді С. К. Могил О. В. Случ