Ухвала КГС ВС № 910/13982/22

УХВАЛА 03 жовтня 2023 року м. Київ cправа № 910/13982/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В., секретар судового засідання - Мельникова Л. В., розглянувши касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська Автомобільна Корпорація" до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди, (у судове засідання з`явилися представники: позивача - Полич Є. В., відповідача - Буханистий О. В.), ВСТАНОВИВ:

1. Приватне акціонерне товариство «Українська Автомобільна Корпорація» (далі - ПАТ "Українська Автомобільна Корпорація") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди від 21.05.2003, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З. та зареєстрованого в реєстрі за №561, площею 12,6985 га кадастровий номер 8000000000:90:118:031, площею 0,2881 га кадастровий номер 8000000000:90:118:032, площею 0,1721 га кадастровий номер 8000000000:90:118:033, які розташовані у Голосіївському районі м. Києва по вул. Новопирогівська, 58, у редакції, зазначеній у прохальній частині позовної заяви. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490 «Про внесення змін до рішення Київради від 09.12.2021 № 3704/3745 «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» у період з 01.03.2022 по 31.05.2022 встановлено ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності в розмірі 0 відсотків, тобто на вказаний період змінено розмір орендної плати, що є підставою для внесення відповідних змін до спірного договору, проте відповідач відмовляється внести відповідні зміни до укладеного із позивачем договору оренди земельної ділянки.

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2023 у справі № 910/13982/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023, позов задоволено частково. Рішення судів аргументовані тим, що позивачем доведена наявність законодавчо визначених підстав для внесення змін до умов договору оренди про зменшення розміру орендної плати на підставі прийнятого відповідачем рішення від 13.09.2022 № 5449-5490. При цьому, суд апеляційної інстанції, врахувавши положення статті 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 30 Закону України «Про оренду землі», дійшов висновку, що за загальним правилом зміна умов договору, у тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін, а за відсутності цієї згоди такий договір може бути змінено за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону. Київською міською радою як орендодавцем за Договором прийнято нормативний акт, яким, серед іншого, встановлено нову ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, що застосовується за період з 01.03.2022 по 31.05.2022. При цьому таке рішення прийнято відповідачем 13.09.2022, тобто, після погодження сторонами у Договорі розміру орендної плати. Вказане рішення не містить будь-яких вказівок на те, за якими саме договорами оренди земельних ділянок комунальної власності застосовується вказана ставка орендної плати, а за якими ні, однак його зміст свідчить про те, що воно стосується всіх договорів оренди, які діяли у період з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року. У спірних правовідносинах відповідач, як орендодавець за договором, з одного боку встановив нову більш вигідну ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності за період з 01.03.2022 по 31.05.2022, а з іншого боку, ухиляючись від укладення відповідної додаткової угоди, саме з огляду на яку орендар і матиме можливість сплачувати нову ставку орендної плати, не вчиняє дій, які надають його орендарю права на застосування такої ставки, що безумовно свідчить про порушення відповідачем принципу «належного урядування» та заборони суперечливої поведінки. Такі дії відповідача (встановлення більш вигідної ставки орендної плати за земельні ділянки комунальної власності за період з 01.03.2022 по 31.05.2022 та не вчинення дій, які нададуть орендарю можливість сплачувати орендну плату за ставкою, яка визначена самим відповідачем та стосується і умов укладеного з позивачем договору) є суперечливими і такими, що порушують права позивача як орендаря за спірним договором оренди й фактично нівелюють дію рішення від 13.09.2022 № 5449/5490, яке є чинним та не скасоване. Положення пунктів 1-3 наведеного рішення Київської міської ради від 20.04.2023 № 6311/6352 додатково спростовують доводи відповідача про відсутність обов`язку вносити зміни до вже існуючих договорів оренди. Такий обов`язок щодо невизначеного кола орендарів земель комунальної власності Київська міська рада встановила самостійно, ухваливши рішення №5449/5490 від 13.09.2022 та надавши орендарям землі пільгу у період з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року, визначивши, що у ці місяці застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка. Отже, позивачем, з огляду на наявність законодавчо визначених підстав для внесення змін до умов договору про зменшення розміру орендної плати на підставі прийнятого відповідачем рішення від 13.09.2022 №5449-5490, у даному спорі доведено, що його права та інтереси були порушені відмовою відповідача від укладення такої додаткової угоди з огляду на те, що підставою для сплати орендної плати є саме умови договору оренди. Ефективним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку є саме визнання укладеною додаткової угоди до Договору. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд зазначив, що редакція, в якій позивач просив укласти договір і яка надсилалась відповідачу листом від 20.10.2022 № 150/14 була розроблена стосовно змін в договорі на підставі згоди сторін, поряд з цим спір у даній справі вирішується в судовому порядку, що унеможливлює визнання укладеної додаткової угоди в редакції, запропонованій позивачем, яка містить посилання на те, що: сторони дійшли взаємної згоди; додаткова угода набирає чинності з дня її підписання уповноваженими представниками сторін; додаткова угода складена в трьох оригінальних примірниках, враховуючи наступне. Так, редакція такого договору не складається, а затверджується в резолютивній частині рішення суду.

3. Київська міська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і відмовити у задоволенні позовних вимог. Підставою касаційного оскарження є пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме відсутність висновку щодо застосування статті 30 Закону України "Про оренду землі" до правовідносин, що склались при укладенні додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки в частині зміни розміру орендної ставки до діючих договорів оренди землі. Зі змісту статей 632, 651 ЦК України та статті 30 Закону України "Про оренду землі" слід дійти висновку про те, що за загальним правилом зміна умов договору, в тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності такої згоди такий договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону. Позивачем, усупереч вимог статей 13, 74 ГПК України не доведено суду сукупність чотирьох умов, визначених у частині другій статті 652 ЦК України для можливості внесення змін до договору. Позивачем не доведено порушення саме відповідачем його майнового права та інтересу у спірний період з 01.03.2022 по 31.05.2022 щодо застосовування ставки орендної плати за земельні ділянки у розмірі 0 (нуль) відсотків від її нормативної грошової оцінки. У свою чергу, 20.04.2023, з метою приведення у відповідність істотних умов договорів оренди земельних ділянок. Київською міською радою прийнято рішення «Про уточнення механізму реалізації пільг зі сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва» № 6311/6352. 3.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

4. Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. За змістом пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Отже, умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень із зазначеної підстави є: (1) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, (2) відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). Колегією суддів встановлено, що формулюючи підставу касаційного оскарження скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 30 Закону України "Про оренду землі". Однак, зміст скарги вказує на те, що скаржник узагальнено послався на необхідність формування висновку без конкретизації особливостей застосування вказаної статті до спірних правовідносин. У свою чергу, колегія суддів зауважує, що Верховним Судом неодноразово викладалися висновки щодо застосування статті 30 Закону України "Про оренду землі" в сукупності із статтями 632, 651 ЦК України при вирішення судами спорів про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в частині орендної плати наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 921/530/18, в постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 904/3262/19, від 16.01.2020 у справі № 904/1912/19, від 09.02.2022 у справі № 904/4748/20. Водночас касаційна скарга не містить обґрунтування щодо неврахування судами обставин, які є ключовими у контексті вказаного висновку, а Верховний Суд позбавлений, відповідно до приписів статті 300 ГПК України, можливості самостійно доповнювати зміст підстави касаційного оскарження. Тобто заявник, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не наводить доводів та мотивів, які б надали можливість сформувати висновок Верховного Суду, відмінний від наведених вище і такий висновок вказував би на неправильне застосування судами норм матеріального права. За наведених обставин, колегія суддів також не вбачає підстав відступати від наведених висновків Верховного Суду. Відповідно до пункту 4 частин першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). З огляду на те, що Верховний Суд уже сформував та виклав в інших справах з подібними правовідносинами висновки щодо застосування статті 30 Закону України "Про оренду землі", але зміст касаційної скарги не надає змоги встановити характерні риси, які б впливали на невідповідність прийнятих судових рішень у справі № 910/13982/22 таким висновкам, а доводи скаржника фактично є узагальненим посиланням на приписи статті 30 Закону України "Про оренду землі", касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ спосіб, у який стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "Brualla Gуmez de la Torre v. Spain", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997). Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а неможливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18). Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 4 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 у справі № 910/13982/22 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Волковицька Судді С. К. Могил О. В. Случ