Ухвала КГС ВС № 910/2307/20

УХВАЛА 01 грудня 2021 року м. Київ Справа № 910/2307/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевича В. Ю.- головуючого, Мачульського Г. М., Краснова Є. В., за участю секретаря судового засідання Лихошерст І. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 (головуючий суддя Мальченко А. О., судді Агрикова О. В., Чорногуз М. Г.) і рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 (суддя Гумега О. В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарден Сіті» до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, за участю представників: позивача - Бойко Г. О. (адвокат), відповідача - Перепелиціна К. М. (у порядку самопредставництва), ВСТАНОВИВ: Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарден Сіті» (далі - ТОВ «Гарден Сіті») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Київрада) про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 06.12.2004, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 22.12.2004 за № 79-6-00268 (в редакції договору про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 14.05.2013, укладеного між Київрадою та ТОВ «Гарден Сіті») (далі - договір оренди земельної ділянки), в редакції, наведеній позивачем.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди земельної ділянки між сторонами є поновленим на той самий строк та на тих самих умовах на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), а у випадку його поновлення, укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди є обов`язковим в силу приписів частини восьмої статті 33 цього Закону. Оскільки позивач реалізував своє переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки, а відповідач зволікає в оформленні додаткової угоди, наявні підстави для визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки про його поновлення укладеною. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд міста Києва рішенням від 28.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020, позов задовольнив.

4. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем належними та допустимими доказами доведено наявність підстав для поновлення договору оренди земельної ділянки на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», позивач також продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою, належно виконує обов`язки орендаря за договором і до закінчення строку дії договору повідомив відповідача про свій намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, долучивши до листа-повідомлення проект додаткової угоди. Відповідач, у свою чергу, не підписав додаткової угоди без зазначення будь-яких заперечень щодо її змісту, не прийняв у встановлені Законом України «Про оренду землі» строки рішення про продовження договору оренди земельної ділянки, допустивши тим самим безпідставне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

5. У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Київради, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

6. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

7. На обґрунтування підстави касаційного оскарження Київрада посилається на те, що судами неправильно застосовано норми статті 33 Закону України «Про оренду землі», статті 102-1 Земельного кодексу України, статті 416 Цивільного кодексу України, статей 236, 238 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17, від 09.04.2019 у справі № 908/21/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9044/18 та Вищого господарського суду України від 19.09.2017 у справі № 910/11299/15.

8. У судовому засіданні представник Київради підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

9. ТОВ «Гарден Сіті» у відзиві на касаційну скаргу зазначило, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували статтю 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки позивач звернувся до відповідача з листом-повідомленням та доданою додатковою угодою у встановлений строк, а відповідач не направив свої заперечення щодо поновлення договору оренди земельної ділянки. ТОВ «Гарден Сіті» також стверджує, що нездійснення ним забудови земельної ділянки у будь-якому випадку не тягне за собою втрату переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки, а положення статті 102-1 Земельного кодексу України та статті 416 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до орендних правовідносин.

10. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Гарден Сіті» просить залишити її без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

11. У судовому засіданні представниця ТОВ «Гарден Сіті» заперечувала проти касаційної скарги та просила відмовити в її задоволенні.

12. Ухвалою Верховного Суду від 15.02.2021 провадження у справі було зупинено до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 903/1030/19 у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду, а ухвалою від 05.10.2021 - провадження у справі поновлено.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

15. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

16. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.

17. У цій справі, судові рішення в якій переглядаються у касаційному порядку, судами вирішено спір щодо визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки про його поновлення з підстав, передбачених статтею 33 Закону України «Про оренду землі».

18. Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішення Київради від 16.03.2006 № 310/3401 «Про продаж земельної ділянки фірмі «Т.М.М.» - товариству з обмеженою відповідальністю для будівництва комплексу у складі житлових будинків, оздоровчо-розважальних та торговельно-офісних об`єктів з підземним паркінгом на вул. Горького, 52- 54 у Голосіївському районі м. Києва» та рішення Київради від 15.12.2011 № 978/7214 «Про поновлення та внесення змін до договорів оренди земельних ділянок від 12.09.2005 № 76-6-00349 та від 22.12.2004 № 79-6-00268, укладених між Київською міською радою та фірмою «Т.М.М.» - товариством з обмеженою відповідальністю для будівництва комплексу у складі житлових будинків, оздоровчо-розважальних та торговельно-офісних об`єктів з підземним паркінгом на вул. Горького, 52- 54 у Голосіївському районі м. Києва та на вул. Горького, 54 у Голосіївському районі м. Києва», 14.05.2013 між ТОВ «Гарден Сіті» та Київрадою було укладено договір оренди земельної ділянки.

19. Згідно з пунктом 3.1 договору оренди земельної ділянки його укладено на 5 років.

20. Пунктом 11.7 договору оренди земельної ділянки встановлено, що після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар за умови належного виконання своїх обов`язків має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію та сплачувати орендну плату за період від дня закінчення дії цього договору до дня поновлення його дії у порядку та у розмірах, встановлених цим договором.

21. Відповідно до пункту 14.1 договору оренди земельної ділянки він набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

22. Договір оренди посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пасічник С. Г. 14.05.2013 за реєстровим № 101. 23. 14.05.2013 здійснено державну реєстрацію права оренди позивача на земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 14.11.2014 № 29503762 (номер запису: 923636).

24. Позивач, реалізуючи своє переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки відповідно до вимог пункту 11.7 договору та статті 33 Закону України «Про оренду землі», 12.02.2018 звернувся до орендодавця (відповідача) через приймальню із земельних питань орендодавця з листом-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки, до якого було додано проект додаткової угоди про поновлення цього договору.

25. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що під час дії договору оренди земельної ділянки позивачем сплачувалась орендна плата у строки та в розмірі, передбачені договором.

26. Як зазначено судами попередніх інстанцій, матеріали справи містять копії податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013- 2019 роки, в яких розраховано розмір орендної плати, яка підлягала сплаті позивачем, а також копії платіжних доручень, які безпосередньо підтверджують факт внесення позивачем орендної плати щомісяця у період з травня 2013 року по січень 2020 року.

27. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено відсутність у матеріалах справи доказів щодо прийняття відповідачем рішення, яким би останній заперечував проти поновлення договору оренди земельної ділянки.

28. Позивач під час розгляду справи судами попередніх інстанцій стверджував, що з дня звернення з листом-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки (12.02.2018) та станом на дату подання позовної заяви до суду жодних листів-повідомлень про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки та/або заперечень щодо його поновлення від відповідача не отримував.

29. Суд касаційної інстанції зазначає, що посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 та постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17, від 09.04.2019 у справі № 908/21/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9044/18 не може бути виключною правовою підставою для касаційного оскарження судових рішень, оскільки постанови у вказаних справах ухвалені за інших обставин справи, ніж у справі, яка розглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у них з огляду на таке.

30. У справі № 594/376/17-ц товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом до фізичної особи та іншого товариства з обмеженою відповідальністю про визнання договору оренди недійсним та визнання договору оренди поновленим. Суди у справі № 594/376/17-ц відмовили в задоволенні позовних вимог, оскільки орендарем не було надано належних та допустимих доказів про відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди та він не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі.

31. Також у справі № 159/5756/18 фізична особа звернулася до суду з позовом до міської ради про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов, однак Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалила нове рішення про відмову в позові. Суд касаційної інстанції відмовив в позові з тих підстав, що позивачка не дотрималася вимог частини третьої статті 33 Закону України «Про оренду землі», не надавши до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі проект додаткової угоди, а також до закінчення строку дії договору міською радою було повідомлено позивачку про те, що з нею не буде продовжено на новий термін договір оренди землі для розміщення та обслуговування тимчасового кіоску у зв`язку із затвердженням детального плану реконструкції території кварталу, яким передбачено демонтаж торгових споруд.

32. Натомість у справі № 910/2307/20, судові рішення в якій переглядаються, як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Гарден Сіті» у визначений договором оренди земельної ділянки строк повідомило Київраду про бажання скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та направило проект відповідної додаткової угоди. Разом з тим Київрадою не було направлено ТОВ «Гарден Сіті» будь-яких повідомлень про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки, як не було надано і заперечень стосовно такого поновлення протягом одного місяця після закінчення строку договору.

33. Київрада у касаційній скарзі також посилається на постанову Верховного Суду у справі № 908/21/18 від 09.04.2019, правовий висновок в якій, на думку Київради, стосується правовідносин, що є подібними з правовідносинами у справі № 910/2307/20. Проте згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 908/21/18 Верховним Судом була ухвалена постанова від 03.04.2019, а не від 09.04.2019, як помилково зазначив скаржник в касаційній скарзі.

34. Предметом позову у справі № 908/21/18 була вимога прокурора про скасування рішення сільської ради, яким поновлено договір оренди земельної ділянки, та зобов`язання повернути земельну ділянку на користь держави. Спір у справі виник через перевищення сільською радою повноважень стосовно розпорядження земельною ділянкою державної власності.

35. Скаржник на обґрунтування касаційної скарги також посилається на постанову Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 910/9044/18. У цій справі товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом до міської ради про визнання договору оренди поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Рішенням суду першої інстанції, залишеним в силі постановою Верховного Суду, в задоволенні позову відмовлено, оскільки: 1) товариством з обмеженою відповідальністю не було додано до листа-повідомлення про поновлення договору проекту додаткової угоди, 2) позивач сплачував орендну плату неналежній особі, що призвело до невиконання умов договору, 3) позивачем обрано неефективний спосіб захисту.

36. Таким чином, правовідносини у справах № 594/376/17-ц, № 159/5756/18, № 908/21/18 та № 910/9044/18 не є подібними до правовідносин у справі № 910/2307/20 за предметом і підставами позову, встановленими фактичними обставинами.

37. В іншій справі - № 910/5963/17 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом до міської ради з вимогою визнати незаконним та скасувати рішення останньої, яким розірвано договір оренди з підстав її невикористання для забудови. Судами під час розгляду даної справи встановлено, що попри наявність у позивача обов`язку завершити будівництво у строки, визначені договором оренди, товариство з обмеженою відповідальністю вказаний обов`язок не виконало, що і стало підставою для прийняття рішення про розірвання договору оренди.

38. Проте у справі № 910/2307/20 предметом позову є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, а відповідачем не приймалися рішення про розірвання такого договору і позивачем не заявлялися вимоги про скасування таких рішень.

39. Тобто предмет та підстави позову, встановлені фактичні обставини у справах № 910/5963/17 та № 910/2307/20 є відмінними.

40. Київрада вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано приписи частин першої-шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та не враховано правові висновки, викладені у вказаних постановах Верховного Суду, стосовно необхідності доказування у даному спорі належного користування позивачем орендованою земельною ділянкою.

41. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що наявні в матеріалах справи пояснення та докази, надані позивачем, жодним чином не дають відповіді на проблемне питання щодо незабудови протягом трьох років земельної ділянки та не розкривають причин невиконання зобов`язань, передбачених пунктом 8.4. договору оренди земельної ділянки щодо такої забудови. Дані обставини, на думку Київради, спростовують твердження та доводи позивача та суду першої інстанції щодо належного виконання ТОВ «Гарден Сіті» договірних зобов`язань.

42. Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент закінчення строку договору оренди землі) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

43. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), на яку посилається Київрада у касаційній скарзі, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору.

44. Так, судом апеляційної інстанції зазначено, що Київрада не надала доказів про направлення позивачеві листа-повідомлення із запереченнями у поновленні договору оренди земельної ділянки, а також доказів щодо звернення із письмовими претензіями про необхідність належного використання земельної ділянки, тобто на момент закінчення строку дії договору та отримання листа позивача про намір поновити договір претензій у Київради не було. Апеляційний господарський суд також зазначив, що Київрада не подала до суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження порушення орендарем умов договору оренди земельної ділянки.

45. Колегія суддів суду касаційної інстанції наголошує на тому, що, звертаючись до суду, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

46. При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

47. Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

48. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

49. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

50. Важливим елементом змагальності у судовому процесі є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. 51. 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким були, зокрема, внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

52. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

53. Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що відповідно до неї на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

54. З`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності в цілому.

55. Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

56. Разом з тим судами попередніх інстанцій встановлено, що на обґрунтування належного виконання умов договору оренди земельної ділянки ТОВ «Гарден Сіті» надало копію платіжних доручень та податкових декларацій, натомість Київрадою не надано доказів про неналежне виконання позивачем договору оренди земельної ділянки.

57. Додатково скаржник посилається на постанову Вищого господарського суду України від 19.09.2017 у справі № 910/11299/15 як на обґрунтування підстав касаційного оскарження.

58. З цього приводу колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що посилання на постанови Вищого господарського суду України не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, оскільки неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновків, викладених у постановах Вищого господарського суду України, не визначено частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України як підстава касаційного оскарження судових рішень. Згідно із частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

59. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 920/653/18 та від 07.10.2021 у справі № 922/3447/20.

60. Інших виключних підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Київрадою у касаційній скарзі не зазначено.

61. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

62. При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

63. Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.

64. Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

65. Згідно зі статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

66. Аналогічно й частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

67. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

68. У рішенні ЄСПЛ у справі «Ґарсія Манібардо проти Іспанії» («Garcia Manibardo v. Spain» від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom» від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі «Helmers v. Sweden» від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

69. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм Господарського процесуального кодексу України.

70. За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою Київради, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 у справі № 910/2307/20 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. Ю. Уркевич Судді: Г. М. Мачульський Є. В. Краснов