Постанова 4872 № 916/2807/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2807/25 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Діброви Г.І. суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І. секретар судового засідання: : Ісмаілова А.Н. за участю представників сторін: від позивача: Одеської обласної ради в інтересах Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я Соснін О.С., на підставі самопредставництва та Яковлева А.О., на підставі самопредставництва від відповідача: ОСОБА_1 Вечерова Є.М., на підставі ордеру розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2026 року суддя першої інстанції Гут С.Ф., повний текст складено та підписано 06.02.2026 у справі №916/2807/25 за позовом: Одеської обласної ради в інтересах Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я , м.Одеса до відповідача: ОСОБА_1 , м.Одеса про стягнення збитків у розмірі 2 449 205 грн 55 коп. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції. 17.07.2025 Одеська обласна рада в інтересах Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м. Одеса звернулась до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_1 , м.Одеса про стягнення з 2 449 205 грн 55 коп. збитків. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Одеська обласна рада, як власник (засновник) Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса просить стягнути з колишнього керівника ОСОБА_1 . 2 449 205 грн 55 коп. збитків, завданих внаслідок неналежного виконання останнім взятих на себе зобов`язань, як директора підприємства, що відображено у текстах судових рішень у справах № 916/3691/22 та 916/5044/25. Загальна сума збитків складається із стягнутих з Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса на підставі судових рішень у справах № 916/3691/22 та 916/5044/25 коштів. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2807/25, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче. Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.01.2026 року у справі №916/2807/25 позов Одеської обласної ради в інтересах Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м. Одеса до відповідача ОСОБА_1 про стягнення 2449205 грн 55 коп. збитків задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , м.Одеса на користь Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса 2 449 205 грн 55 коп. збитків та 29 390 грн 47 коп. витрат зі сплати судового збору. Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив із того, що у період обіймання ОСОБА_1 посади директора Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса на нього покладалися обов`язки щодо організації та контролю фінансово-господарської діяльності підприємства, забезпечення належного ведення бухгалтерського обліку, збереження майна та документального оформлення господарських операцій. Суд зазначив, що керівник юридичної особи зобов`язаний діяти в її інтересах добросовісно та розумно, а також несе відповідальність за порушення своїх фідуціарних обов`язків. Оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для покладення відповідальності у вигляді відшкодування збитків, а саме: протиправної поведінки відповідача, шкоди, причинного зв`язку між його діями та завданими збитками, а також вини. Розмір збитків суд визначив у сумі 2 449 205 грн 55 коп., що складається з коштів, стягнутих з підприємства на підставі судових рішень у справах № 916/3691/22 та № 916/5044/25. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення зазначених збитків з ОСОБА_1 на користь підприємства. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. ОСОБА_1 , м.Одеса, з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2026 року у справі №916/2807/25 скасувати повністю, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви Одеської обласної ради в інтересах Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор`я», м. Одеса до відповідача ОСОБА_1 , м. Одеса про стягнення 2 449 205 грн 55 коп. збитків. Стягнути з Одеської обласної ради, м. Одеса на користь ОСОБА_1 , м. Одеса витрати на правничу допомогу орієнтовно в розмірі 57 700 грн та витрати з судового збору в розмірі 44 085 грн 70 коп. Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Скаржник вважає, що, суд першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин та помилково застосував до них норми цивільного законодавства, тоді як спір, на переконання скаржника, виник із трудових правовідносин між Одеською обласною радою, м. Одеса, як роботодавцем, та відповідачем, як директором Одеського обласного комунального підприємства «ВИДАВНИЦТВО «ЧОРНОМОР`Я», м. Одеса. Апелянт зазначає, що у період з 19.02.2016 по 01.08.2022 він перебував на посаді директора підприємства на підставі відповідних рішень Одеської обласної ради, м. Одеса та укладеного контракту, а тому питання його відповідальності за шкоду, яка, на думку позивача, була завдана підприємству під час виконання ним посадових обов`язків, повинно вирішуватися виключно відповідно до положень Кодексу законів про працю України. Скаржник наголошує, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення статей 13, 22, 92, 611 та 1166 Цивільного кодексу України, які регулюють цивільно-правову відповідальність, тоді як спірні правовідносини повинні регулюватися спеціальними нормами трудового законодавства, зокрема положеннями глав IX та XV Кодексу законів про працю України. На обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на практику Верховного Суду, відповідно до якої відшкодування шкоди, завданої працівником роботодавцю при виконанні трудових обов`язків, є інститутом матеріальної відповідальності працівника та не підпадає під правове регулювання загальних норм цивільного права. Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції всупереч принципу jura novit curia не здійснив належної правової кваліфікації спірних правовідносин та фактично погодився з обраним позивачем способом правового обґрунтування позову, хоча був зобов`язаний самостійно визначити норми права, які підлягають застосуванню до встановлених обставин справи. Окремо скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції не застосував положення статті 233 Кодексу законів про працю України щодо спеціального строку звернення роботодавця до суду з вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівником. На думку скаржника, перебіг такого строку розпочався не пізніше дати складення акту перевірки діяльності підприємства від 02.09.2022, яким було встановлено нестачу майна та інші обставини, що, на переконання позивача, свідчили про заподіяння шкоди підприємству. Водночас, із позовом у даній справі Одеська обласна рада, м. Одеса звернулася лише 17.07.2025, тобто, після спливу встановленого законом строку. Апелянт зазначає, що позивач не заявляв клопотання про поновлення такого строку та не навів поважних причин його пропуску, а тому, суд першої інстанції, на його думку, повинен був відмовити у задоволенні позову саме з підстав пропуску строку звернення до суду. Також відповідач стверджує, що суд першої інстанції не врахував відсутність передбачених законом умов для покладення на нього матеріальної відповідальності. Скаржник посилається на статті 130, 135-3 та 138 Кодексу законів про працю України та зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок доведення всіх елементів складу правопорушення, необхідних для покладення на працівника матеріальної відповідальності, а саме: наявності прямої дійсної шкоди, протиправної поведінки працівника, його вини та безпосереднього причинного зв`язку між діями працівника і завданою шкодою. За твердженням апелянта, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що нестача майна або інші збитки виникли саме внаслідок його протиправних дій чи бездіяльності. Відповідач зазначає, що позивачем не доведено, які саме посадові обов`язки були ним порушені, у чому конкретно полягає його вина, за яких обставин було завдано шкоду та яким чином встановлений розмір збитків безпосередньо пов`язаний з його поведінкою. Апелянт також вказує, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення судові рішення в інших справах, хоча зазначені судові рішення, на його переконання, не підтверджують наявності всіх необхідних елементів його особистої відповідальності за заявлені до стягнення збитки. Крім того, скаржник заперечує наявність підстав для покладення на нього повної матеріальної відповідальності. Відповідачем зазначається, що між сторонами не укладався договір про повну матеріальну відповідальність, у порядку статті 135-1 Кодексу законів про працю України, а посада директора комунального підприємства не віднесена до переліку посад, з якими можуть укладатися такі договори. Також, на думку скаржника, відсутні й інші передбачені статтею 134 Кодексу законів про працю України підстави для застосування повної матеріальної відповідальності, зокрема, відсутні встановлені законом факти вчинення ним дій, які мають ознаки кримінального правопорушення, або інші обставини, що дозволяли б стягнути з нього повний розмір заявленої шкоди. Також, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та залучення до участі у справі, як співвідповідача, головного бухгалтера Одеського обласного комунального підприємства «ВИДАВНИЦТВО «ЧОРНОМОР`Я» Ромашкіної В.В. На думку апелянта, спір стосується обставин, пов`язаних із веденням бухгалтерського обліку та складанням фінансової звітності підприємства, за що відповідальність відповідно до законодавства несуть як керівник, так і головний бухгалтер. Апелянт посилається на матеріали перевірки діяльності підприємства, відповідно до яких ОСОБА_2 була відповідальною особою за стан фінансово-господарської діяльності підприємства у період, охопленого перевіркою. У зв`язку з цим апелянт вважає, що її участь у справі є обов`язковою для повного та всебічного з`ясування обставин спору. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, апелянт стверджує, що у разі наявності обов`язкової процесуальної співучасті, незалучення належного співвідповідача свідчить про неналежний суб`єктний склад спору та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. У зв`язку з наведеним апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з нього 2 449 205 грн 55 коп. збитків, не застосував норми права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, та не надав належної оцінки його запереченням щодо пропуску строку звернення до суду, правової природи спірних правовідносин, відсутності підстав для повної матеріальної відповідальності та недоведеності елементів складу правопорушення, необхідних для покладення на працівника обов`язку з відшкодування шкоди. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2026 року у справі №916/2807/25, призначено судове засідання. 02.04.2026 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеської обласної ради, м.Одеса надійшов відзив, у якому позивач просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Одеса залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2026 року у справі № 916/2807/25 залишити без змін. Одеська обласна рада, м.Одеса зазначає, що спірні правовідносини не є трудовими, а виникли у зв`язку зі здійсненням відповідачем повноважень директора комунального підприємства та стосуються відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи. Відтак, на думку позивача, суд першої інстанції правильно розглянув спір за правилами господарського судочинства та обґрунтовано застосував до спірних правовідносин норми цивільного і господарського законодавства, які регулюють відповідальність посадових осіб юридичних осіб за завдані збитки. У цьому зв`язку позивач посилається на положення п. 12 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, статті 92 Цивільного кодексу України, статті 89 Господарського кодексу України, а також на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо юрисдикції спорів про відшкодування збитків, завданих посадовими особами юридичним особам. Позивач також заперечує щодо доводів апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України та спеціального річного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України. На переконання позивача, заявлені вимоги не пов`язані із покладенням на відповідача матеріальної відповідальності як працівника, а стосуються цивільно-правової відповідальності посадової особи за порушення фідуціарних обов`язків щодо належного, добросовісного та розумного управління підприємством. З огляду на це підстави для застосування норм трудового законодавства відсутні. Щодо доводів скаржника про відсутність підстав для стягнення збитків, позивач зазначає, що факт їх заподіяння підтверджується судовими рішеннями у справах №916/3691/22 та № 916/5044/24, якими з Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО "ЧОРНОМОР`Я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Преса» стягнуто грошові кошти у зв`язку із втратою давальницької сировини. На думку позивача, саме неналежне виконання відповідачем обов`язків директора підприємства стало причиною виникнення зазначених збитків, які в подальшому були покладені на підприємство. При цьому відповідач не надав належних доказів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції обставини або свідчили про відсутність його вини у завданні шкоди. Позивач наголошує, що відповідач, як директор підприємства, був зобов`язаний забезпечити належну організацію бухгалтерського та складського обліку, збереження майна підприємства, контроль за рухом матеріальних цінностей та належне документальне оформлення господарських операцій. Натомість, матеріалами справи, а також обставинами, встановленими у раніше розглянутих судових справах, підтверджується відсутність належного обліку давальницької сировини, неналежне оформлення первинних документів та незабезпечення контролю за її збереженням, що, на переконання позивача, свідчить про порушення відповідачем покладених на нього управлінських та фідуціарних обов`язків. Також позивач вважає безпідставними посилання апелянта на необхідність залучення до участі у справі головного бухгалтера підприємства, оскільки предметом спору є відповідальність саме директора, як одноосібного виконавчого органу підприємства. Рішення у справі не впливає на права чи обов`язки головного бухгалтера, а тому відсутні правові підстави для її обов`язкового залучення до участі у справі. Крім того, відповідач не був позбавлений можливості заявити відповідне клопотання під час розгляду справи судом першої інстанції. Відзив долучено до матеріалів справи. 08.04.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеського обласного комунального підприємства "ВИДАВНИЦТВО "ЧОРНОМОР`Я", м.Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому комунальне підприємство просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м.Одеса залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2026 у справі №916/2807/25 залишити без змін. Одеське обласне комунальне підприємство ВИДАВНИЦТВО "ЧОРНОМОР`Я", м.Одеса зазначає, що доводи апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин положень трудового законодавства є помилковими, оскільки спір виник не з приводу виконання відповідачем трудових функцій як працівника, а стосується відповідальності посадової особи юридичної особи за порушення покладених на неї фідуціарних обов`язків щодо добросовісного, розумного та належного управління підприємством. Також, комунальним підприємством зазначено, що правовідносини щодо відшкодування збитків, завданих директором підприємству внаслідок неналежного виконання управлінських функцій, регулюються положеннями цивільного та господарського законодавства, а тому норми Кодексу законів про працю України щодо обмеження матеріальної відповідальності працівника та спеціального строку звернення до суду застосуванню не підлягають. Також, Одеське обласне комунальне підприємство ВИДАВНИЦТВО "ЧОРНОМОР`Я", м.Одеса вказує, що суд першої інстанції правильно встановив наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати завдані збитки. На його переконання, матеріалами справи підтверджується, що саме неналежна організація відповідачем бухгалтерського та складського обліку, незабезпечення належного контролю за збереженням майна та невиконання ним обов`язків керівника підприємства призвели до втрати давальницької сировини та подальшого стягнення з підприємства грошових коштів за судовими рішеннями, внаслідок чого підприємству було завдано збитків у заявленому розмірі. Одеське обласне комунальне підприємство ВИДАВНИЦТВО "ЧОРНОМОР`Я", м.Одеса наголошує, що обставини, пов`язані із втратою майна та неналежною організацією його обліку, вже були встановлені судовими рішеннями у справах № 916/3691/22 та № 916/5044/24, які набрали законної сили, а тому правомірно враховані судом першої інстанції під час розгляду даної справи. Крім того, відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені обставини або свідчили про відсутність його вини у заподіянні шкоди підприємству. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги щодо пропуску строку звернення до суду, комунальне підприємство зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальна позовна давність, а не спеціальні строки, передбачені трудовим законодавством. При цьому, на думку позивача, про фактичний розмір завданих підприємству збитків стало відомо лише після набрання законної сили судовими рішеннями, якими такі збитки були стягнуті з підприємства. Крім того, Одеське обласне комунальне підприємство ВИДАВНИЦТВО "ЧОРНОМОР`Я", м. Одеса вважає безпідставними доводи апелянта щодо неналежного суб`єктного складу учасників справи та необхідності залучення до участі у справі головного бухгалтера підприємства, оскільки предметом спору є відповідальність саме директора як одноосібного виконавчого органу підприємства, а визначення кола відповідачів належить до процесуальних прав позивача. При цьому можливі порушення з боку інших працівників не виключають та не усувають відповідальності керівника за неналежне виконання покладених на нього управлінських та організаційних функцій. Відзив долучено до матеріалів справи. 25.06.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з потребою ознайомлення з матеріалами справи та формування правової позиції у справі. Колегія суддів залишає без задоволення зазначене клопотання, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження. За змістом статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто або через представника. Особиста участь особи у справі не позбавляє її права мати в цій справі представника. При цьому кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена. З огляду на наведені вище приписи законодавства, а також враховуючи, що позиція скаржника щодо спірних правовідносин викладена письмово у поданій ним апеляційній скарзі, явка сторін не визначалася судом обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є тільки неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, в даному випадку судове засідання було відкладено після стадії дослідження доказів перед судовими дебатами в зв`язку із задоволенням клопотання скаржника і заміна відповідачем свого представника на нового на цій стадії судового розгляду в суді апеляційної інстанції для ознайомлення цього представника з матеріалами справи не є поважною причиною для цього, тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення цього клопотання. Представник скаржника в судовому засіданні просив суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів, викладених письмово в апеляційній скарзі, а представник позивача підтримав доводи, викладені письмово у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишити без змін з мотивів, викладених письмово. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2026 у справі №916/2807/25 задоволення не потребує, а рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2026 у справі №916/2807/25 не потребує скасування, враховуючи таке. Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорене учасниками справи наступні обставини. Відповідно до відображеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації засновником (учасником) Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м. Одеса є Рада. Рішенням Ради від 12.03.2013 №74/2013-ОР затверджено Статут Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, у новій редакції. Відповідно до пункту 1.1 статуту (в редакції від 2013 року) Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я (ділі- Підприємство) є об`єктом права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, інтереси яких представляє Рада (Власник) в межах повноважень, визначених законодавством України. Постійний контроль за виконанням статутних завдань, контроль за забезпеченням збереження та ефективністю використання майна Підприємства здійснює управління обласної ради з майнових відносин (уповноважений орган Власника), яке є відповідальним за належне виконання функцій контролю щодо діяльності Підприємства (пункт 1.2). У своїй діяльності Підприємство керується чинним законодавством України, рішеннями Одеської обласної ради, розпорядженнями її голови, наказами уповноваженого органу Власника, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Статутом (пункт 1.6). Підприємство має круглу печатку зі своїм найменуванням, бланки зі своєю назвою, товарний фірмовий знак, а також бланки організаційно-розпорядчої документації і штампи, необхідні для організації своєї роботи (пункт 1.7). Підприємство є прибутковим, діє на принципах повного господарського розрахунку, самоокупності та самофінансування (пункт 1.8). Відносини Підприємства з іншими підприємствами будуються на договірних засадах (пункт 1.10). Підприємство на договірних засадах формує свою господарську, фінансову та іншу діяльність з виконання кошторису підприємства або планових завдань, узгоджених з уповноваженим органом Власника, в рамках затверджених планів є вільним у обранні предмету господарських відносин та визначенні своєї відповідальності, як сторони, що укладає договір чи приймає на себе інше зобов`язання, за винятком обмежень, встановлених цим Статутом та законодавством (пункт 2.5). Майно Підприємства належить на праві спільної власності територіальним громадам сіл, селищ, міст області. Воно закріплене за Підприємством на праві господарського відання (пункт 3.1). Майно Підприємства складають матеріальні та нематеріальні активи, основні фонди та оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображена на його самостійному балансі (пункт 3.2). Джерелами формування майна Підприємства є, зокрема доходи від господарської діяльності (пункт 3.3.2). Винятковою компетенцією Власника є прийняття рішення про призначення керівника Підприємства, продовження строку дії укладеного з ним контракту та його звільнення з підстав порушення ним положень законодавства України, умов контракту та цього Статуту (пункт 4.1.4 Керівництво поточною діяльністю Підприємства здійснює директор, призначений на підставі відповідного рішення обласної ради та з яким укладений контракт головою обласної ради (пункт 4.3). Директор підзвітний Власнику та уповноваженому органу Власника у всіх питаннях статутної, фінансової, організаційно-господарської діяльності Підприємства, несе перед ними відповідальність за забезпечення діяльності Підприємства та виконання покладених на нього завдань і функцій згідно із законодавством України (пункт 4.5). Директор, крім випадків, визначених Статутом, діє без доручення від імені та в інтересах Підприємства на всіх підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності, у державних органах, органах державної влади та місцевого самоврядування, відкриває рахунки в установах банків, укладає угоди, направлені на виконання покладених на підприємство завдань та функцій, контролює їх виконання (пункт 4.6). Директор в межах узгоджених з уповноваженим органом Власника кошторису підприємства та планових завдань самостійно вирішує питання господарської та фінансової діяльності Підприємства за винятком тих питань, що віднесені цим Статутом до компетенції Власника чи уповноваженого ним органу, або потребують відповідного узгодження (пункт 4.7). Рішенням Ради від 19.02.2016 № 94-VII призначено ОСОБА_1 на посаду директора Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса строком на 3 роки; доручено голові Ради укласти відповідний контракт із зазначеною особою. 19 лютого 2016 року між Радою (Наймач) та ОСОБА_1 (Директор) укладено контракт з директором Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м. Одеса (Договір), умовами пункту 1.1 якого передбачено, що за цим контрактом Директор зобов`язується безпосередньо та через адміністрацію Підприємства здійснювати поточне управління (керівництво) Підприємством, забезпечувати виконання узгоджених планових завдань, статуту Підприємства, а також ефективне використання і збереження закріпленого за Підприємством майна, а Наймач зобов`язується створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці Директора. На підставі контракту виникають трудові відносини між Директором і Наймачем (пункт 1.2). Директор є повноважним представником Підприємства під час реалізації прав та виконання обов`язків, передбачених законодавством України, статутом Підприємства та цим контрактом (пункт 1.3). Директор діє на засадах єдиноначальності (пункт 1.4). Директор підзвітний та підконтрольний Власнику в особі управління обласної ради з майнових відносин (уповноважений орган Власника) та Наймачу у всіх питаннях статутної, виробничої, фінансової, організаційно-господарської діяльності Підприємства, забезпечення збереження та ефективності використання його майна (пункт 1.5). Контроль за ефективністю використання і збереження закріпленого за Підприємством майна здійснюється уповноваженим органом Власника (пункт 1.6). Директор здійснює поточне керівництво Підприємством, організує його виробничо-господарську, фінансову, соціально-побутову та іншу діяльність, спрямовану на виконання статутних завдань, а також планових завдань, узгоджених уповноваженим органом Власника (пункт 2.1.1). Директор, при здійсненні власних функцій з керівництва Підприємством, забезпечує виконання та дотримання законодавства України, рішень Власника, наказів уповноваженого органу Власника, інших нормативно-правових актів, а також положень статуту Підприємства та цього контракту (пункт 2.1.3). Директор забезпечує складання в установленому порядку річного виробничого та фінансового плану Підприємства та своєчасне подання їх на узгодження уповноваженому органу Власника (пункт 2.1.6). Директор подає в установленому порядку уповноваженому органу Власника квартальну та річну фінансову звітність Підприємства. Щоквартально у 20-ти денний строк з дня закінчення звітного періоду подає розгорнутий звіт про виконання планових показників, статутних завдань, у тому числі розгорнуту довідку про результати фінансово-господарської діяльності Підприємства з постатейним кошторисом зведених витрат на виробництво та реєстром усіх відповідних договорів (пункт 2.1.8). Директор несе персональну відповідальність за дотримання чинного законодавства з питань державних закупівель та бюджетного законодавства (пункт 2.1.13). Директор має право укладати господарські та інші договори, направлені на виконання покладених на Підприємство завдань і функцій. Договори, згідно з якими майно Підприємства може бути наданим в оренду та переданим третій особі з інших підстав, повинні бути обов`язково узгодженими з уповноваженим органом Власника (пункт 2.2.3). Наймач має право звільнити Директора у разі закінчення строку дії контракту, достроково за вимогою Директора, а також на підставі відповідного рішення Власника у випадках порушень Директором вимог законодавства, Статуту Підприємства та умов контракту (пункт 2.3.2). За виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, Директору нараховується заробітна плата за рахунок Підприємства, виходячи з посадового окладу у розмірі, встановленому штатним розписом, погодженим уповноваженим органом Власника (пункт 3.1). У випадку невиконання чи неналежного виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим контрактом (пункт 4.1). Спори між Сторонами вирішуються у порядку, встановленому законодавством (пункт 4.2). Директор може за своєю ініціативою розірвати контракт до закінчення терміну його дії у випадках та в порядку, передбачених законодавством (пункт 5.4). Цей контракт діє з 19 лютого 2016 року до 19 лютого 2019 року (пункт 6.1). Представлена копія Договору містить залишені представниками підписи. Відповідно до представленої трудової книжки ОСОБА_1 , останній з 19.02.2016 обіймав посаду директора Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса, а 01.08.2022 внесено запис про звільнення його з займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України. 21 грудня 2018 року Радою прийнято рішення №888-VІІ про продовження строку дії контракту від 19 лютого 2016 року, укладеного з директором Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса Парамоненком О.В., строком на 5 років. 21 грудня 2018 року між Радою (Наймач) та ОСОБА_1 (Директор) укладено Додаткову угоду до Договору, на підставі якої відповідно до рішення обласної ради від 21 грудня 2018 року № 888-VІІ продовжити строк дії контракту від 19 лютого 2016 року, укладеного між Радою та Парамоненком О.В. щодо займання посади директора Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м. Одеса, до 19 лютого 2024 року. Рішенням Ради від 22.03.2022 №131/2022-ОР затверджено статут Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м. Одеса(Статут) у новій редакції. Відповідно до пункту 1.1 Статуту Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса (в редакції від 2022 року) Підприємство є об`єктом права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, інтереси яких представляє Одеська обласна рада (Власник) у межах повноважень, визначених законодавством України. Постійний контроль за виконанням статутних завдань, контроль за забезпеченням збереження та ефективністю використання майна Підприємства здійснює Управління обласної ради з майнових відносин (уповноважений орган Власника), яке є відповідальним за належне виконання функцій контролю щодо діяльності Підприємства (пункт 1.2). Підприємство є юридичною особою з моменту державної реєстрації, має відокремлене майно на праві господарського відання, укладає від свого імені угоди, які у випадках, зазначених нижче, повинні бути узгоджені з уповноваженим органом Власника, набуває майнові та особисті немайнові права, може бути позивачем та відповідачем у суді. Підприємство має самостійний баланс, основний та інші рахунки, може мати рахунки в українських банках та у випадках, передбачених законодавством, в іноземних банках (пункт 1.5). У своїй діяльності Підприємство керується чинним законодавством України, рішеннями Одеської обласної ради, розпорядженнями її голови, наказами уповноваженого органу Власника, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Статутом (пункт 1.6). Підприємство має круглу печатку зі своїм найменуванням, бланки зі своєю назвою, товарний фірмовий знак, а також бланки організаційно-розпорядчої документації і штампи, необхідні для організації своєї роботи (пункт 1.7). Підприємство є прибутковим, діє на принципах повного господарського розрахунку, самоокупності та самофінансування (пункт 1.8). Відносини Підприємства з іншими підприємствами будуються на договірних засадах (пункт 1.10). Підприємство веде оперативний, бухгалтерський, статистичний облік та звітність у порядку, встановленому чинним законодавством. Звітний рік встановлюється з 01 січня до 31 грудня включно (пункт 1.16). Підприємство щорічно у місячний строк з дня закінчення звітного року самостійно надає уповноваженому органу Власника звіт про виконання планових завдань, копії щорічних балансів та актів щорічної інвентаризації, щоквартально у 20-ти денний строк з дня закінчення звітного кварталу - розгорнуту довідку про результати власної фінансово-господарської діяльності, включно з постатейним звітом витрат на виробництво, кошторис фактичних надходжень та витрат з реєстром відповідних договорів (пункт 1.17). Підприємство повинно заздалегідь узгоджувати з уповноваженим органом Власника щорічні та квартальні плани роботи, планові кошториси та калькуляції на власні роботи та послуги. Робота без відповідного узгодження планів та калькуляцій не допускається (пункт 1.18). Підприємство створене з метою задоволення потреб населення Одеської області та інших регіонів України у видавничо-поліграфічній продукції, здійснення підприємницької діяльності та одержання прибутку на засадах задоволення потреб громадян, підприємств, установ, організацій у виготовлені продукції, наданні послуг та виконанні робіт у сферах, визначених предметом його діяльності на підставі госпрозрахунку (пункт 2.1). Підприємство на договірних засадах формує свою господарську, фінансову та іншу діяльність щодо виконання кошторису підприємства або планових завдань, узгоджених з уповноваженим органом Власника, в межах затверджених планів є вільним в обранні предмету господарських відносин та визначенні своєї відповідальності, як сторони, що укладає договір чи приймає на себе інше зобов`язання, за винятком обмежень, встановлених цим Статутом та законодавством (пункт 2.5). Майно Підприємства складають матеріальні та нематеріальні активи, основні фонди та оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображена на його самостійному балансі (пункт 3.2). Джерелами формування майна Підприємства є, зокрема доходи від господарської діяльності (пункт 3.3.2). Винятковою компетенцією Власника є прийняття рішення про призначення керівника Підприємства, продовження строку дії укладеного з ним контракту та його звільнення з підстав порушення ним положень законодавства України, умов контракту та цього Статуту (пункт 4.1.4). Керівництво поточною діяльністю Підприємства здійснює директор, призначений на підставі відповідного рішення обласної ради та з яким укладений контракт головою обласної ради (пункт 4.3). Директор підзвітний Власнику та уповноваженому органу Власника в усіх питаннях статутної, фінансової, організаційно-господарської діяльності Підприємства, несе перед ними відповідальність за забезпечення діяльності Підприємства та виконання покладених на нього завдань і функцій згідно із законодавством України (пункт 4.5). Директор, крім випадків, визначених Статутом, діє без доручення від імені та в інтересах Підприємства на всіх підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності, у державних органах, органах державної влади та місцевого самоврядування, відкриває рахунки в установах банків, укладає угоди, направлені на виконання покладених на підприємство завдань та функцій, контролює їх виконання (пункт 4.6). Директор у межах узгоджених з уповноваженим органом Власника кошторису підприємства та планових завдань самостійно вирішує питання господарської та фінансової діяльності Підприємства за винятком тих питань, що віднесені цим Статутом до компетенції Власника чи уповноваженого ним органу, або потребують відповідного узгодження (пункт 4.7). 29 червня 2022 року головним бухгалтером Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса Федоркан В.С. складено до начальника управління обласної ради з майнових відносин пояснювальну записку, в якій повідомляє, що не володіє інформацією стосовно давальницької сировини; в діючій бухгалтерській програмі 1С облік давальницької сировини не ведеться. Розпорядженням Ради від 11.07.2022 № 146/2022-КР звільнено з 01 серпня 2022 року з посади директора Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса Парамоненко О.В. за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, як вже зазначалося вище за текстом постанови. Наказом Управління обласної ради з майнових відносин від 21.07.2022 № 242-ОД створено комісію для проведення повної інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів з перевіркою їх фактичної наявності, які обліковуються на балансі Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м. Одеса. Термін проведення перевірки до 29 липня 2022 року. 22 липня 2022 року членами робочої групи складено акт про відмову директора Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м. Одеса Парамоненко О.В. письмово ознайомлюватись з протоколом проведення наради робочої групи по перевірці фінансово-господарської діяльності Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса від 21.07.2022. Вказаний акт містить підписи 3 осіб та примірку про вручення його ОСОБА_1 22.07.2022 о 14:00. 01 серпня 2022 року складено акт про відмову директора Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м. Одеса Парамоненко О.В. від підписи інвентаризаційного опису станом на 21 липня 2022 року. Вказаний акт містить підписи 9 осіб. 02 вересня 2022 року складено акт перевірки діяльності Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса, в якому зазначено наступне: У порушення п.1.6, п.4.5 Статуту та п.1.5, п.2.1.3 Контракту керівник Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса Парамоненко О.В. систематично та тривалий час не виконував рішення власника, зокрема, рішення Одеської обласної ради від 02 квітня 2004 року № 424 -XXIX Про надання в оренду майна обласних підприємств, установ та організацій щодо перерахування до загального фонду обласного бюджету 30% плати, отриманої від оренди майна, що обліковується на балансі підприємства, чим заподіяв майнову шкоду обласному бюджету на суму 5 024 277 грн 06 коп.; У порушення п.3.4, п.4.8 Статуту; п.2.1.10, п.2.1.13 Контракту та Закону України Про оренду державного та комунального майна керівник Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса Парамоненко О.В. допустив безпідставне використання комунального майна загальною площею 3431,69 м2. (13,6% від загальної площі приміщень Підприємства) 48 фізичними/юридичними особами, чим заподіяв майнову шкоду комунальному закладу та обласному бюджету в значному розмірі; У порушення вимог п.1.1., п.2.1.13 Контракту директор Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м. Одеса Парамоненко О.В. не виконує зобов`язання щодо ефективного використання і збереження закріпленого за Підприємством комунального майна (приміщення загальною площею 326,80 кв.м.), чим заподіяв майнову шкоду комунальному підприємству та обласному бюджету; З метою усунення порушень чинного законодавства у подальшому та забезпечення ефективного використання і збереження закріпленого за Одеським обласним комунальним підприємством ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса, робоча група вважає за доцільне ініціювати перед головою Одеської обласної ради питання про звернення до правоохоронних органів для: Вжиття відповідних заходів згідно з чинним законодавством України щодо перевірки законності дій колишнього керівника Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса Парамоненко О.В. та можливого факту зловживання службовим становищем при укладенні договорів на виготовлення поліграфічної продукції та безпідставного списання паперу; штучного доведення Підприємства до банкрутства; систематичного та тривалого не виконання рішення Одеської обласної ради від 02 квітня 2004 року № 424 - XXIX Про надання в оренду майна обласних підприємств, установ та організацій щодо перерахування до обласного бюджету 30% плати, отриманої від оренди; Компенсації шкоди, нанесеної ООКП в загальній сумі 6 570,9 тис. грн. Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 у справі 916/3691/22 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса до Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м. Одеса за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Рада, про стягнення 2 238 984 грн 60 коп. збитків. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у справі № 916/3691/22 рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 у справі № 916/3691/22 скасовано, заявлені позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса 1 993 440 грн збитків; стягнуто з Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м. Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви у сумі 29901 грн 60 коп. та витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 35881 грн 92 коп. Із тексту постанови вбачається: в обґрунтування вимог позивач зазначив, що 01.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса (замовник) та Одеським обласним комунальним підприємством ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я (виконавець) (відповідач) було укладено договір № 41 на поліграфічні послуги, згідно умов якого виконавець зобов`язується надати замовнику поліграфічні послуги з рольового офсетного друку газет. На виконання умов договору та відповідно до видаткових накладних №1 від 01.12.2021, № 1 від 01.02.2022, № 2 від 02.05.2022 позивач передав на переробку відповідачу матеріали на загальну суму 1 186 152 грн 28 коп.. У листопаді 2022 року відповідач повідомив позивача про можливу втрату переданого позивачем вищезазначеного матеріалу, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса звернулось до Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса з вимогою про повернення залишків сировини. Листами від 07.11.2022 за вх.№270 та від 06.12.2022 за вх.№289 відповідачем повідомлено позивача про те, що на підприємстві були встановлені порушення ведення бухгалтерського обліку та відсутній складський облік, за фактом чого підприємством подана заява про вчинення кримінального правопорушення. Враховуючи складну фінансову ситуацію, що створилася на підприємстві, відсутність газетного паперу оборотних коштів на його закупівлю, відповідач просив позивача узгодити калькуляції, підписати акти виконаних робіт та здійснити оплату за послуги, у разі ненадходження до 31.01.2023 своєчасної оплати за послуги, у підприємства не буде можливості здійснити закупівлю сировини та відповідно, здійснювати друк газет. Судом було встановлено факт укладення 01.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса та Одеським обласним комунальним підприємством ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса договору № 41, передачу від Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса до Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я на переробку відповідних матеріалів за видатковими накладними №1 від 01.12.2021, №1 від 01.02.2022, № 2 від 02.05.2022. Окрім того, у постанові зазначено, що в поданій позивачем до справи заяві свідка ОСОБА_1 від 05.09.2023, останній зазначив, що ним на час укладення договору № 41 на поліграфічні послуги від 01.12.2021 з Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса обіймалась посада директора Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я. Згідно умов вищевказаного договору Одеське обласне комунальне підприємство ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я зобов`язалось надати Товариству з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса поліграфічні послуги. Також умовами договору передбачалось право Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса забезпечити випуск газет власним папером та пластинами. На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса передало ООКП ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я папір та пластини, на яких відбувався друк газет. Приймання-передача паперу та пластин від Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса до Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я здійснювалось на підставі видаткових накладних, а саме, видаткових накладних (давальчеська) № 1 від 01.12.2021 та № 1 від 01.02.2022, а також видаткової накладної (у переробку) № 2 від 02.05.2022. Даною заявою ОСОБА_1 підтверджував, що підписи на вказаних видаткових накладних поставлені ним особисто. Крім того, вказані накладні скріплені печаткою Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я. Також свідок зазначив, що у Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я була відсутня практика приймання-передачі давальницької сировини шляхом складання актів приймання-передачі, а тому приймання-передача давальницької сировини не лише з Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса, але й з іншими контрагентами відбувалась шляхом підписання видаткових накладних. Передана Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса давальницька сировина зберігалась на складі Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я за адресою: м. Одеса, площа Б. Дерев`янка, буд. 1 в коридорі першого поверх виробничого корпусу. Вказане приміщення могло одночасно зберігати понад 100 тон паперу. Зазначено, що сам відповідач визнає, що на підприємстві має місце порушення ведення бухгалтерського обліку та відсутній складський облік, тому його посилання на те, що у бухгалтерському обліку відсутня інформація щодо давальницької сировини позивача суд не прийняв до уваги, оскільки саме видавництво визнає неналежне ведення бухгалтерського обліку. Втрата давальницької сировини відбулась саме з вини відповідача, який порушував правила ведення бухгалтерського обліку, зокрема, у нього був відсутній складський облік, а у бухгалтерському обліку відсутня інформація щодо давальницької сировини. Тобто, саме халатне відношення посадових осіб відповідача призвело до втрати давальницької сировини, наданої позивачем. Що в свою чергу свідчить про наявність вини у діях відповідача, адже саме у зв`язку з залежних від нього обставин було завдано збитки позивачу. Колегією суддів встановлено, що розмір завданих неправомірними діями відповідача позивачу збитків становить 1 993 440 грн, а саме, вартість втрачених пластин становить 49 056 грн (438 шт х 112 грн), вартість втраченого паперу становить 1 944 384 грн (37392 кг х 52 грн) (враховуючи однакову вартість паперу різної щільності та формату колегія суддів провела розрахунок вартості всієї кількості втраченого паперу без розподілу по категоріям). Постановою Верховного Суду від 15.08.2024 у справі № 916/3691/22 касаційне провадження за касаційною скаргою Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я закрито, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у справі № 916/3691/22 залишено без змін. Постановою (додатковою) Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 у справі № 916/3691/22 стягнуто з Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса 15135 грн 10 коп. витрат на професійну правничу допомогу у справі. Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 у справі № 916/5044/24 стягнуто з Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса інфляційні втрати у розмірі 86822 грн 25 коп., 3% річних у розмірі 24646 грн 18 коп. витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 672 грн 03 коп. Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 27.03.2025 року у справі № 916/5044/24 стягнуто з Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса витрати на правничу допомогу у розмірі 3 226 грн. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 року: рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 у справі № 916/5044/24 скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса 345 459 грн 27 коп., з яких 236 639 грн 17 коп. інфляційних втрат та 108 820 грн 10 коп. три проценти річних; додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2025 у справі №916/5044/24 в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 6771 грн витрат на професійну правничу допомогу скасовано та прийняти в цій частині нове рішення, про їх задоволення. В решті додаткове рішення залишено без змін, викладено його резолютивну частину у наступній редакції.Стягнути з Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса 9997 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції; 4211 грн 83 коп. судового збору за подання апеляційної скарги, 9997 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Ухвалюючи постанову у справі №916/5044/24, судом апеляційної інстанції зазначено: Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я 2 238 984 грн 60 коп. збитків. Господарський суд Одеської області рішенням від 18.12.2023 у задоволенні позову відмовив. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 27.05.2024 рішення суду першої інстанції скасував в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 993 400 грн збитків. Позов задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача 1 993 400 грн збитків. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Рішення суду в частині розподілу судових витрат змінив, виклавши резолютивну частину в редакції, за якою стягнув з відповідача 29 901 грн 60 коп. судового збору за подачу позовної заяви та 35 881 грн 92 коп. за подачу апеляційної скарги. Верховний Суд згідно з постановою від 15.08.2024 закрив касаційне провадження у справі №916/3691/22 за касаційною скаргою Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я в частині підстави, передбаченої п.1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Касаційну скаргу Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я в частині підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, залишив без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 - без змін. 26 вересня 2024 Господарським судом Одеської області на виконання постанови суду апеляційної інстанції було видано накази про стягнення з Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса 1 993 440 грн збитків, а також витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви у сумі 29 901 грн 60 коп. та витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 35 881 грн 92 коп. 27 вересня 2024 старшим державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Поліщуком Костянтином Георгійовичем відкрито виконавче провадження по виконанню наказу Господарського суду Одеської області про стягнення з Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса 1 993 440 грн збитків. В межах виконавчого провадження ООКП ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я було перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преса грошові кошти у загальному розмірі 1 993 440 грн, зокрема, 03.10.2024 в рахунок погашення заборгованості Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я за рішенням суду у справі 916/3691/22 на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Преса» перераховано 75 161 грн 84 коп.; 03.10.2024 309 684 грн 96 коп.; 07.10.2024 1 045 грн 01 коп.; 10.10.2024 242 965 грн 49 коп.; 11.10.2024 4 212 грн; 16.10.2024 19718 грн 46 коп.; 25.10.2024 48 600 грн.; 04.11.2024 9 818 грн 89 коп.; 07.11.2024 270 000 грн; 08.11.2024 405 000 грн. Також, після звернення із даним позовом до суду, а, саме, 18.11.2024 в примусовому порядку з відповідача на користь позивача по вказаній справі було стягнуто 607 233 грн 35 коп., що підтверджується випискою з рахунку. Цього ж дня, а саме, 18.11.2024 було закінчено виконавче провадження ВП № 76156028, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження ВП № 76156028 у зв`язку з його повним виконання. У зв`язку з простроченням Одеським обласним комунальним підприємством ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Преса» завданих збитків, які було стягнуто за рішенням суду, останній нарахував та просив суд стягнути з відповідача на свою користь 345 559 грн 18 коп., з яких 236639 грн 18 коп. інфляційних втрат та 108 920 грн три проценти річних, що нараховані на суму збитків, визначену у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у справі №916/3691/22, за період з 29.12.2022 (наступний день після подання позову у справі №916/3691/22) на момент подачі позову у справі № 916/5044/24 (02.10.2024) на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. По даній справі суд першої інстанції задовольнив позов частково, а суд апеляційної інстанції виснував таке: «відповідно, як висновок суду першої інстанції про те, що початок періоду нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних починається з дня пред`явлення виконавчого листа до виконання, так й наведені відповідачем у апеляційній скарзі доводи про те, що обов`язок Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я сплатити три проценти річних за неправомірне користування грошовими коштами та відшкодувати інфляційні втрати міг виникнути лише з моменту визначення та конкретизації зобов`язання як грошового - з моменту прийняття постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 по справі № 916/3691/22 - є помилковими. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.11.2023 у справі № 910/3658/23. Дійшовши такого висновку, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Преса» у цій частині, зокрема, щодо необхідності нарахування відсотків річних та інфляційних втрат на суму збитків, стягнутих судовим рішенням, за період з моменту заподіяння шкоди, а не з дати прийняття відповідного рішення та набрання ним законної сили. З огляду на наведене, а також враховуючи погашення відповідачем існуючої заборгованості частинами, судова колегія здійснила власний розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, у відповідності до якого загальний розмір грошових коштів складає 345 459 грн 27 коп., з яких 236 639 грн 17 коп. інфляційних втрат та 108 820 грн 10 коп. три проценти річних. Ухвалою Верховного Суду від 09.07.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2025 у справі № 916/5044/24. Представник Парамоненко О.В. звернувся із адвокатським запитом до Слідчого відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області, в якому просив надати інформацію стосовно того: чи наявні в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомості про будь-які відкриті кримінальні провадження щодо ОСОБА_3 як директора Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, у 2016-2022 роках; у разі наявності таких відомостей надати інформацію про кримінальні провадження (номер, дата внесення відомостей до ЄРДР, орган досудового розслідування, попередня правова кваліфікація) та їх стадії; чи має ОСОБА_1 процесуальний статус підозрюваного в рамках відкритого кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12022162470001048 від 09.09.2022 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191 Кримінального кодексу України як директора Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я у 2016-2022 роках; за наявності будь-якого процесуального статусу в рамках вказаного кримінального провадження, надати відомості та копії документів, що стали підставою набуття ОСОБА_1 відповідного процесуального статусу. 15 вересня 2025 року Слідчим управлінням Головного управлінням Національної поліції в Одеській області у відповідь на адвокатський запит повідомлено, що ОСОБА_1 не має статусу підозрюваного або обвинуваченого у кримінальних провадженнях підпорядкованих слідчих підрозділів ГУНП в Одеській області, в тому числі, у кримінальному провадженні № 12022162470001048 від 09.09.2022. Інших письмових доказів щодо спірних правовідносин матеріали справи не містять. Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 2 449 205 грн. 55 коп. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції. З огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04). Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України). З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародне і національне законодавство передбачає принцип спеціалізації судів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20). При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах. За приписами статті 89 Господарського кодексу України (втратив чинність та підлягає застосуванню тут і далі у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, на період обіймання ОСОБА_1 посади директора Підприємства) управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках учасники товариства. Частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Відповідно до частин 1 та 2 статті 97 Цивільного кодексу України (в редакції закону на період обіймання ОСОБА_1 посади директора Підприємства) управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Відповідно ж до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 вказав, що згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 зазначила, що юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Окрім того, такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїми посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень. Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків (стаття 130 Кодексу законів про працю України). За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві (стаття 132 Кодексу законів про працю України). Стаття 132 Кодексу законів про працю України містить виключення, і до посадових осіб не підлягають застосуванню приписи статті 132 Кодексу законів про працю щодо матеріальної відповідальності у межах середнього місячного заробітку. Відповідно до законодавства обмежену матеріальну відповідальність несуть керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям (пункт 2 частин 1 статті 133 Кодексу законів про працю України). Випадки повної матеріальної відповідальності визначені у статті 134 Кодексу законів про працю України. Як зазначалося вище, положеннями статті 92 Цивільного кодексу України та статті 89 Господарського кодексу України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі, її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи. Водночас, як вже було зазначено, законодавство закріплює обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення (фідуціарні обов`язки). Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку товариства. Недотримання таких обов`язків може призвести до завдання шкоди підприємству та, як наслідок, зобов`язання відшкодувати її. Отже, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальне дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників / акціонерів тощо. Навіть, якщо посадова особа prima facie виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства. Як вбачається з матеріалів справи, та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Одеської обласної ради від 19.02.2016 № 94-VII ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Одеського обласного комунального підприємства ВИДАВНИЦТВО ЧОРНОМОР`Я, м.Одеса, а між ним та Одеською обласною радою, м.Одеса укладено контракт, відповідно до умов якого останній здійснював поточне управління та керівництво діяльністю підприємства. Надалі строк дії контракту було продовжено до 19.02.2024, а розпорядженням Одеської обласної ради, м.Одеса від 11.07.2022 №146/2022-КР ОСОБА_1 звільнено з посади директора з 01.08.2022 за угодою сторін. Зазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи документами, зокрема, рішеннями Одеської обласної ради, м.Одеса, контрактом, додатковою угодою до нього та записами трудової книжки. Дослідивши положення Статуту підприємства у відповідних редакціях, місцевий господарський суд вірно встановив, що керівництво поточною діяльністю підприємства здійснює директор, який призначається обласною радою та діє на підставі укладеного контракту. Директор є підзвітним власнику та уповноваженому органу власника, несе відповідальність за результати діяльності підприємства, без довіреності представляє його інтереси, укладає правочини, відкриває рахунки в банківських установах та самостійно вирішує питання господарської і фінансової діяльності в межах наданих йому повноважень. Аналогічні обов`язки та повноваження передбачені й умовами укладеного між сторонами контракту. Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 як директор комунального підприємства був наділений спеціальним правовим статусом особи, яка здійснює функції управління юридичною особою та реалізує надані їй уповноваженим органом власника управлінські повноваження. При цьому місцевий господарський суд врахував правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17.08.2023 у справі № 902/183/22, від 11.09.2024 у справі № 911/3853/23 та від 10.09.2025 у справі № 906/127/24, відповідно до яких правовий статус членів виконавчого органу юридичної особи, в тому числі директора (голови правління), які здійснюють управління діяльністю юридичної особи, значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою їх трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій з управління юридичною особою. Той факт, що члени виконавчого органу юридичної особи перебувають у трудових відносинах з юридичною особою, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивільним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель "роботодавець - працівник", що властива трудовим відносинам. Так, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статті 1166 Цивільного кодексу України та спрямовані на відшкодування шкоди, завданої юридичній особі її керівником під час здійснення ним управлінських функцій. Враховуючи характер спірних правовідносин, особливий правовий статус відповідача як директора підприємства та правову підставу позову, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що спірні правовідносини не підлягають регулюванню нормами трудового законодавства. Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень трудового законодавства, зокрема статті 233 Кодексу законів про працю України щодо річного строку звернення роботодавця до суду, а тому доводи скаржника в цій частині відхиляються. Апеляційний господарський суд вважає наведені висновки суду першої інстанції такими, що відповідають встановленим обставинам справи, нормам матеріального права та узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду щодо правової природи відповідальності керівника юридичної особи, а тому погоджується з ними. Статтею 13 Цивільного кодексу України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. Відповідно до частин 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Підставою для відшкодування збитків відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України є порушення зобов`язання. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки (постанов Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20). Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах № 923/1315/16 від 04.09.2018, № 910/2018/17 від 04.04.2018, № 910/5100/19 від 07.05.2020, № 910/21493/17 від 04.12.2018, № 914/1619/18 від 27.08.2019, № 904/982/19 від 24.02.2021). Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (частина 4 статті 92 Цивільного кодексу України). Посадові особи несуть цивільно-правову, адміністративну, фінансову та кримінальну відповідальність за шкоду та збитки, завдані ними господарському товариству, у порядку та у випадках, передбачених законом (частина 2 статті 89 Господарського кодексу в редакції закону на час обіймання відповідачем посади директора). Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини 1 та 2 статті 1166 Цивільного кодексу України). Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 зробив висновок, що згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17. Зміст частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України свідчить про те, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, тому спростування цієї вини є процесуальним обов`язком її заподіювача. Судом першої інстанції вірно зазначено, що підставою для звернення з даним позовом стало завдання Одеському обласному комунальному підприємству «ВИДАВНИЦТВО «ЧОРНОМОР`Я» збитків, які складаються із сум, стягнутих з комунального підприємства на підставі судових рішень у справах №916/3691/22 та №916/5044/25. При цьому, місцевий господарський суд дослідив доводи відповідача щодо відсутності преюдиційного значення обставин, встановлених у зазначених справах, та вірно врахував положення ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а саме, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, судова колегія зауважує, що суд першої інстанції надав належну оцінку доводам відповідача щодо відсутності преюдиційного значення обставин, встановлених у вказаних судових справах, та обґрунтовано виходив із положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, мають преюдиційне значення, тоді як особа, яка не брала участі у відповідній справі, не позбавлена права їх спростовувати у загальному порядку. При цьому, місцевий господарський суд встановив, що дійсно ОСОБА_1 не був учасником справ № 916/3691/22 та № 916/5044/25, однак під час розгляду даної справи не надав належних та допустимих доказів на спростування встановлених у зазначених справах обставин. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що істотне значення для правильного вирішення спору мають встановлені постановою Південно-західного апеляційного господарського суду у справі № 916/3691/22 обставини щодо причин втрати давальницької сировини Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Преса». Зазначеним судовим рішенням встановлено, що така втрата стала наслідком порушення підприємством правил ведення бухгалтерського та складського обліку, відсутності належного обліку давальницької сировини та неналежної організації відповідних процесів, що у свою чергу призвело до завдання контрагенту збитків. Як правильно зазначив місцевий господарський суд, відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» саме керівник підприємства несе відповідальність за організацію бухгалтерського обліку, забезпечення фіксації всіх господарських операцій у первинних документах, створення належних умов для ведення бухгалтерського обліку та збереження відповідної документації. Аналогічні обов`язки покладалися на ОСОБА_1 положеннями Статуту підприємства та укладеного з ним контракту, відповідно до яких він здійснював поточне керівництво підприємством, організовував його фінансово-господарську діяльність та був зобов`язаний забезпечувати дотримання вимог законодавства під час здійснення такої діяльності. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора Одеського обласного комунального підприємства «ВИДАВНИЦТВО «ЧОРНОМОР`Я», м. Одеса, був відповідальною особою за належну організацію бухгалтерського та складського обліку на підприємстві, а тому виявлені порушення у цій сфері безпосередньо стосуються виконання ним своїх управлінських функцій. За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання ОСОБА_1 обов`язків керівника підприємства в частині організації бухгалтерського обліку та забезпечення належного контролю за збереженням давальницької сировини. Скаржником не спростовано встановлених судом обставин та не надано доказів, які б свідчили про належне виконання ним покладених на нього функцій, або про відсутність причинного зв`язку між допущеними порушеннями та збитками, які були понесені підприємством у зв`язку з виконанням судових рішень у справах №916/3691/22 та №916/5044/25. Відтак, висновки суду першої інстанції у цій частині є обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права, а тому колегія суддів погоджується з ними. Оцінюючи наявність підстав для покладення цивільно-правової відповідальності на відповідача, суд першої інстанції правомірно виходив із того, що матеріалами справи підтверджено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. Зокрема, протиправна поведінка ОСОБА_1 полягала у неналежному виконанні ним обов`язків директора підприємства щодо організації бухгалтерського обліку та забезпечення належного контролю за обліком і збереженням давальницької сировини, що було встановлено, зокрема, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду у справі № 916/3691/22 та частково підтверджено поясненнями самого відповідача, викладеними у поданій ним заяві свідка. Місцевий господарський суд також дійшов висновку про доведеність розміру шкоди, яка визначена виходячи із сум, фактично стягнутих з підприємства за наслідками розгляду справ № 916/3691/22 та № 916/5044/25, а також про наявність причинного зв`язку між неналежним виконанням відповідачем обов`язків керівника підприємства та виникненням у підприємства обов`язку відшкодувати контрагенту завдані збитки і понесені ним судові витрати. Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що, обіймаючи посаду директора Одеського обласного комунального підприємства «ВИДАВНИЦТВО «ЧОРНОМОР`Я», ОСОБА_1 прийняв на себе обов`язки щодо належної організації бухгалтерського обліку та забезпечення дотримання вимог законодавства у сфері господарської діяльності підприємства, однак належне виконання таких обов`язків не забезпечив, що свідчить про наявність його вини у заподіянні збитків. За результатами оцінки сукупності доказів у справі місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Одеського обласного комунального підприємства «ВИДАВНИЦТВО «ЧОРНОМОР`Я» 2 449 205 грн 55 коп. збитків. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що незалучення до участі у справі головного бухгалтера Одеського обласного комунального підприємства «ВИДАВНИЦТВО «ЧОРНОМОР`Я» ОСОБА_2 , як співвідповідача, свідчить про неналежний суб`єктний склад спору та є самостійною підставою для відмови у позові, з огляду на таке. Предметом даного спору є вимога про відшкодування збитків, завданих підприємству колишнім директором у зв`язку з неналежним виконанням ним обов`язків керівника юридичної особи. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем покладених на нього статутом підприємства, контрактом та законодавством обов`язків щодо організації діяльності підприємства, забезпечення належного бухгалтерського обліку та контролю за збереженням майна. Отже, спірні правовідносини виникли саме між підприємством та його колишнім керівником, як особою, яка здійснювала управління юридичною особою та несла відповідні фідуціарні обов`язки. Сам по собі факт того, що окремі функції у сфері бухгалтерського обліку виконувалися головним бухгалтером, не свідчить про наявність обов`язкової процесуальної співучасті у даній справі. Відповідно до статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування всіх господарських операцій покладається на керівника підприємства або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством. При цьому позивачем заявлено вимоги виключно до ОСОБА_1 як до особи, дії та бездіяльність якої, на думку позивача, стали підставою для виникнення збитків. Вирішення питання про наявність чи відсутність цивільно-правової відповідальності відповідача не потребує одночасного вирішення питання про права та обов`язки ОСОБА_2 , а тому відсутні підстави вважати, що між зазначеними особами існує обов`язкова процесуальна співучасть. Крім того, навіть можливе існування підстав для відповідальності інших осіб, у тому числі, головного бухгалтера, не виключає можливості пред`явлення позову до директора та не свідчить про неналежний суб`єктний склад спору. Питання щодо наявності підстав для притягнення інших осіб до відповідальності може бути предметом окремого судового розгляду та не впливає на правильність вирішення даного спору. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для залучення ОСОБА_2 до участі у справі як співвідповідача, а доводи апеляційної скарги в цій частині вважає необґрунтованими. Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України). Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19. Надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що позивачем надано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за контрактом керівника та покладених на нього законом і статутом підприємства обов`язків щодо організації діяльності комунального підприємства, забезпечення належного бухгалтерського обліку та контролю за збереженням майна. Надані у справі докази у своїй сукупності є більш вірогідними, ніж доводи та заперечення відповідача, свідчать про наявність у його діях ознак протиправної поведінки та підтверджують існування причинно-наслідкового зв`язку між неналежним виконанням ним своїх управлінських функцій і заподіянням підприємству збитків, що стало підставою для їх відшкодування у судовому порядку. Водночас скаржником не надано належних та переконливих доказів, які б спростовували наведені позивачем обставини або свідчили про відсутність його вини у виникненні збитків. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи скаржників, наведені ними в апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, а зводяться лише до незгоди з таким рішенням без належного обґрунтування для цього відповідних підстав. При цьому протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції скаржниками не доведено. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року). Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Колегія суддів зауважує, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів. Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду. І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17. У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права в оскаржуваній частині. За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2026 у справі №916/2807/25 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2026 року у справі №916/2807/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника. Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2026 у справі №916/2807/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2026 року у справі №916/2807/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 25.06.2026 року. Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Я.Ф. Савицький А.І. Ярош