Постанова Західний апеляційний господарський суд № 914/3986/25

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3986/25 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Галушко Н.А. суддів Желіка М.Б Орищин Г.В. без виклику учасників процесу розглянувши апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2026 (вх. №ЗАГС 01-05/1028/26) на рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2026 (повний текст рішення підписано 23.03.2026, суддя Бортник О.Ю.) у справі № 914/3986/25 за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до відповідача Військової частини НОМЕР_1 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , м. Львів, про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 165640,71 грн. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції. На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до Військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самотійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 165640,71 грн. шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно договору «КАСКО» №826002/4615/0002244/1 від 29.01.2024, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.03.2026 у даній справі позов задоволено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» 165640,71 грн. шкоди, 2422,4 грн. судового збору та 4500 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки Військова частина НОМЕР_1 є юридичною особою, а транспортний засіб, на якому військовослужбовець ОСОБА_1 скоїв ДТП, був на обліку та в оперативному управлінні цієї військової частини, відповідальність за шкоду, спричинену ПрАТ «СК «Уніка», повинна нести військова частина. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу. Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу від 06.04.2026 (вх. №ЗАГС 01-05/1028/26), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2026 у справі №914/3986/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Зокрема, скаржник зазначає: - на страхування службового автотранспорту кошти в кошторисі Міністерства оборони України не передбачаються, за відсутності бюджетних асигнувань не було можливості придбати поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності для автомобіля «Богдан 2251», який належить військовій частині НОМЕР_1 ; - посилаючись на Закон "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вважає, що МТСБУ відшкодовує шкоду, заподіяну незастрахованим транспортним засобом, що належить військовій частині; - обов`язок з відшкодування заподіяної шкоди повинен розподілятись між ним та винуватцем ДТП ОСОБА_1 . Процесуальні дії суду у справі. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2026, вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Галушко Н.А., суддів Орищин Г.В. та Желіка М.Б. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2026 (вх. №ЗАГС 01-05/1028/26) на рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2026 у справі №914/3986/25, розгляд справи вирішено проводити без повідомлення учасників за наявними у справі матеріалами. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. 29 січня 2024 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №№826002/4615/0002244/1 (договір). Предметом договору були майнові інтереси Страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням, зокрема транспортним засобом «Toyota Yaris Cross» реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 (застрахований автомобіль). Відповідно до умов договору страхування та статті 92 Закону України «Про страхування» позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити страхове відшкодування. За змістом пункту 5 договору (п. 3.1.2 додатку №1 до сертифікату), страховим ризиком є, зокрема, дорожньо - транспортна пригода. 28 грудня 2024 року у Львівській області, м. Львів, Сихівський район, вул. Архипенка, 3 відбулася дорожньо - транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: автобус «Богдан», номерний знак НОМЕР_3 , що належить ВЧ НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та легкового автомобіля «Toyota Yaris Cross» державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 та перебував під її керуванням (ідентифікатор картки дорожньо - транспортної пригоди в системі НПУ № 3024365440713432). Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 п. 10.9 Правил дорожнього руху України -інші порушення ПДР, порушення правил руху ТЗ заднім ходом. Відповідно до постанови Личаківського районного суду м. Львова по справі № 463/64/25 від 16 січня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП встановлено, що ОСОБА_1 28.12.2024 о 12 год. 44 хв. на вул. Олександра Архипенка, 3, у м.Львові, керуючи транспортним засобом «Богдан», д.н.з. НОМЕР_3 на чорному фоні, здійснюючи рух заднім ходом не переконався в безпечності, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом марки «Toyota Yaris Cross», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , що спричинило пошкодження транспортних засобів, чим порушив п. 10.9 Правил дорожнього руху. ОСОБА_1 у судовому засіданні вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнав. Відповідно до постанови Личаківського районного суду м. Львова у справі № 463/64/25 від 16 січня 2025 року, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 гривень. Постанова не була оскаржена та набрала законної. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди, застрахованому транспортному засобу «Toyota Yaris Cross», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , було завдано механічних ушкоджень, в результаті чого Страхувальник зазнав матеріальних збитків. 28 грудня 2024 року потерпіла від дорожньо-транспортної пригоди звернулася до Страховика ПрАТ «СК «УНІКА» з заявою № 25210694446 про подію з ознаками страхового випадку згідно договору «КАСКО» №82600284615/0002244/1. Для встановлення характеру та розміру шкоди, заподіяної власнику автомобіля «Toyota Yaris Cross», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 ПрАТ «СК «УНІКА», проведено огляд пошкодженого транспортного засобу, про що складено Акт огляду транспортного засобу № 78990 від 03 січня 2025 року та замовлено проведення експертного автотоварознавчого дослідження (оцінки) колісного транспортного засобу у суб`єкта оціночної діяльності Берегового Валерія Миколайовича. Відповідно до Звіту № 78990 суб`єкта оціночної діяльності Берегового Валерія Миколайовича про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 09 січня 2025 року, ремонтної калькуляції № 2521069444 від 09 січня 2025 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Yaris Cross» реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 складає 143 479 ,72 грн. Відповідно до рахунку-фактури ТзОВ «Сервісний центр «Діамант» № ДМ00000027 від 04 січня 2025 року, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Toyota Yaris Cross» реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , складає 180 531, 00 грн. Як вбачається зі страхового акта № 25210694446 від 08 січня 2025 року, виконуючи взяті на себе зобов`язання по договору, Страховиком - ПрАТ «СК «УНІКА» прийнято рішення про визнання вказаної події страховим випадком та виплату страхового відшкодування за Договором в розмірі 165 640, 71 грн, шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок ТзОВ «Сервісний центр «Діамант», що підтверджується платіжною інструкцією № 008482 від 09 січня 2025 року. 01 грудня 2025 року з метою досудового врегулювання спору, на адресу Військової частини НОМЕР_1 було направлено досудову вимогу № СК/36977 про відшкодування завданих збитків у розмірі 165 640, 71 грн. 17 грудня 2025 року від командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 надійшов лист-відповідь на досудову вимогу (вих. № 1194/4/192), відповідно якої останній вважає, що належним відповідачем у справі повинен бути страховик (МТСБУ) який повинен нести основний тягар відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої щодо пошкодженого автомобіля та зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону № 1961, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду страховим компаніям. При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Положеннями ст. 94 Закону України «Про страхування» передбачено, що розмір страхової суми визначається за домовленістю між страховиком та страхувальником або відповідно до законодавства під час укладення договору страхування або внесення змін до такого договору. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» виконало свої зобов`язання перед страхувальником, згідно з умовами договору страхування. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. З урахуванням ст. 21 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, власник транспортного засобу автобуса «Богдан», номерний знак НОМЕР_3 , що належить військовій частині НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , не був забезпечений полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Як передбачено ст. 108 Закону України "Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка», виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду. Такі правовідносини є заснованими на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 910/2603/17 та від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц; постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 755/9320/15-ц. Відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах. Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо - транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Як передбачено ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частині залежно від обставин, що мають істотне значення (п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України). Отже, зі змісту наведених положень слідує, що у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальних принципах вини, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі №910/3864/19. Відповідно до постанови Личаківського районного суду м. Львова у справі № 463/64/25 від 16 січня 2025 року, дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок вини водія ОСОБА_1 , який на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди керував транспортним засобом «Богдан», номерний знак НОМЕР_3 , що належить військовій частині НОМЕР_1 . При цьому учасники справи не заперечують той факт, що ОСОБА_1 на дату скоєння ДТП проходив військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 . Положення ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України). В такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія. Таким чином, аналіз зазначених норм права свідчить про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, необхідно встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно зі статтею 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. За приписами статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси тощо), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. Відповідно до положень частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління. Відповідно до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц. Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача. Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом. Зазначений висновок узгоджується і з нормою частини першої статті 1172 ЦК України та частини другої статті 1187 ЦК України. Положення частини першої статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина друга статті 1187 ЦК України). В такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія. Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Таким чином, положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до статті 1167 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам. Зазначена вище позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13. Наявними матеріалами справи підтверджується та не оспорюється відповідачем, що транспортний засіб «Богдан», номерний знак НОМЕР_3 належить військовій частині НОМЕР_1 . Оскільки Військова частина НОМЕР_1 є юридичною особою, а транспортний засіб, на якому військовослужбовець ОСОБА_1 скоїв ДТП, був на обліку та в оперативному управлінні цієї військової частини, відповідальність за шкоду, спричинену ПрАТ «СК «Уніка», повинна нести військова частина. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 426/5409/15-ц. Відповідно до ст. 993 Цивільного Кодексу України та ст. 108 Закону України «Про страхування» передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Відтак, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати, тобто в сумі 165 640, 71 грн., до особи, відповідальної за заподіяні збитки. Оскільки, відповідач по суті не заперечує факт настання ДТП та вину водія військовослужбовця ОСОБА_1 , який керував належним Військовій частині НОМЕР_1 транспортним засобом «Богдан», то відтак саме до Військової частини НОМЕР_1 , як законного володільця джерела підвищеної небезпеки та роботодавця ОСОБА_1 , Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» набуло право вимоги на відшкодування шкоди в порядку суброгації. 01 грудня 2025 року з метою досудового врегулювання спору, на адресу Військової частини НОМЕР_1 було направлено досудову вимогу № СК/36977 про відшкодування завданих збитків у розмірі 165 640, 71 грн. 17 грудня 2025 року від командира військової частини НОМЕР_1 надійшов лист-відповідь на досудову вимогу (вих. № 1194/4/192), відповідно якого останній вважає, що належним відповідачем у справі повинен бути страховик (МТСБУ) який повинен нести основний тягар відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої щодо пошкодженого автомобіля та зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону № 1961, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду страховим компаніям. Так, випадки, у яких відшкодування шкоди здійснює особа відмінна від її заподіювача, передбачені, зокрема, у ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(далі Закон України від 01.07.2004 року № 1961-IV). Згідно підпункту г) п. 41.1. ст.41 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння особами, на яких поширюється дія пункту 13.1статті 13 цього Закону. Згідно п.13.1 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом. Враховуючи наведене колегія суддів зазначає, що військова частина НОМЕР_1 не є суб`єктом, визначеним п.13.1 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в зв`язку з чим положення п.п. 2 п. 41.1 ст. 41 даного закону не застосовуються. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2026 у справі №914/3986/25 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає. Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд УХВАЛИВ :

1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2026 (вх. №ЗАГС 01-05/1028/26) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Господарського суду Львівської області від 18.03.2026 у справі №914/3986/25 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області. Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua. Повний текст постанови складено 24.06.2026. Головуючий суддя Галушко Н.А. суддя Желіка М.Б. суддя Орищин Г.В.