Постанова Львівський апеляційний суд № 456/2888/22

Справа № 456/2888/22 Головуючий у 1 інстанції: Бораковський В. М. Провадження № 22-ц/811/850/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2025 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., секретаря - Зеліско-Чемерис К.Р., з участю: представника відповідача - Горбаєнко А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» про стягнення страхового відшкодування, встановив: У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: стягнути з приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» (далі - ПрАТ АСК «Скарбниця») страхове відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_2 , в розмірі 50076 грн. та витрат на поховання в розмірі 50076 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, 10 серпня 2019 року, близько 23:30, на 612 км + 226,5 м автодороги «Київ - Чоп», у м. Стрий Львівської області сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю двох транспортних засобів: автомобіля «Renault Laguna», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , та мотоцикла «Mustang МТ 125-8», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який загинув на місці ДТП і є її ( ОСОБА_1 ) чоловіком. 11 серпня 2019 року відомості про вчинення кримінального правопорушення за правовою кваліфікацією ч.2 ст.286 КК України внесені до ЄРДР, розпочато досудове розслідування кримінального провадження за №12019140000000658, однак, таке було закрите постановою слідчого СУ ГУ НП у Львівській області від 25 вересня 2019 року у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. Позивач зазначає, що на момент ДТП, автомобіль «Renault Laguna», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , був застрахований в ПрАТ АСК «Скарбниця» (поліс №АО30349), тому вона, як дружина померлого ОСОБА_2 , має право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого, у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, що становить 50076 грн., та витрат на поховання у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, що також становить 50076 грн. У встановлений законом строк вона звернулась до ПрАТ АСК «Скарбниця», надавши всі необхідні документи, однак, листом вих. №121 від 22 серпня 2022 року ПрАТ АСК «Скарбниця» відмовила їй у виплаті страхового відшкодування з тієї підстави, що в діях ОСОБА_3 не встановлено порушень вимог ПДР України, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із настанням даної ДТП. Позивач вважає таку відмову незаконною, оскільки відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, відбувається незалежно від вини водія джерела підвищеної небезпеки, оскільки не доведено, що шкоду заподіяно внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПрАТ АСК «Скарбниця» на користь ОСОБА_1 страхові відшкодування заподіяної моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи ОСОБА_2 , в розмірі 12 мінімальних заробітних плат на день спричинення ДТП, що становить 50076 грн., та на поховання ОСОБА_2 в розмірі 12 мінімальних заробітних плат на день спричинення ДТП, що становить 50076 грн., а всього 100152 грн. Стягнуто з ПрАТ АСК «Скарбниця» в дохід держави судові витрати в сумі 1001 грн. 50 коп. Рішення суду оскаржив відповідач ПрАТ АСК «Скарбниця», просив рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вказаного позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач покликався на те, що з постанови про закриття кримінального провадження встановлено, що вказана ДТП сталася з вини ОСОБА_2 (чоловіка позивачки), який, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, здійснив зіткнення із забезпеченим транспортним засобом, внаслідок чого помер на місці ДТП. Наголошує, що в даному випадку має місце ДТП за участю двох транспортних засобів, які в рівній мірі є джерелами підвищеної небезпеки, а тому в основу визначення суб`єкта, обов`язком котрого є відшкодування шкоди, не може бути умова: «хто вижив - той винний без вини». Зауважує, що в даному кримінальному провадженні не було визнано ні потерпілим, ні винуватцем жодного з учасників ДТП, натомість, в тексті постанови про закриття кримінального провадження чітко і неодноразово наголошувалось, що ДТП настала саме в результаті дій водія ОСОБА_2 , а не водія ОСОБА_3 , який керував забезпеченим транспортним засобом і не порушив Правил дорожнього руху. Додає, що у своїй розписці, яка долучена відповідачем до матеріалів справи, позивач підтвердила про відсутність будь-яких претензій до будь-якої особи, оскільки вважає смерть свого чоловіка випадковістю. Також, позивач відмовилась від потенційного визнання її потерпілою у кримінальному провадженні, відкритому за фактом смерті її чоловіка ОСОБА_2 , що настала в результаті ДТП. На переконання відповідача, зміст розписки має значення для даної справи і не може бути відокремлений від інших доказів. Зазначає, що для виникнення обов`язку страховика відшкодувати заподіяну шкоду у спірних правовідносинах має мати місце одночасно кілька фактичних обставин: наявність договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, наявність потерпілої особи на користь якої, або родичам якої належить виплатити страхове відшкодування; вина страхувальника; причино-наслідковий зв`язок між виною страхувальника та настанням негативних наслідків. Однак, за обставинами даної справи, присутній лише договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Вказує, що у основу ухвалення оскаржуваного рішення судом було взято постанову Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі №184/1461/20-ц, проте, вказана постанова не може бути застосована до даної справи з огляду на абсолютно інший суб`єктний склад, наявність вини у діях страхувальника та зв`язок між дією та наслідком страхувальника. Додає, що у випадку ненастання негативного наслідку у вигляді смерті, враховуючи матеріали кримінального провадження, саме водія ОСОБА_2 було б притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності за скоєну ДТП. В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 повторно не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи була належним чином повідомлена, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляла, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено у її відсутності. Заслухавши пояснення сторони відповідача в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Судом встановлено, що 10 серпня 2019 року, близько 23:30, на 612 км + 226,5 м автодороги «Київ - Чоп», у м. Стрий Львівської області сталась ДТП за участю двох транспортних засобів: автомобіля «Renault Laguna», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , та мотоцикла «Mustang МТ 125-8», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який загинув на місці ДТП, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 . На момент ДТП, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Renault Laguna», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ АСК «Скарбниця» (поліс №АО3034917). 11 серпня 2019 року відомості про вчинення кримінального правопорушення за правовою кваліфікацією ч.2 ст.286 КК України внесені до ЄРДР, кримінальне провадження №12019140000000658. Постановою слідчого СУ ГУ НП у Львівській області від 25 вересня 2019 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12019140000000658 від 11 серпня 2019 року, було закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. У цій постанові вказано, що: «Водій ОСОБА_3 не мав технічної можливості своїми односторонніми діями уникнути зіткнення з мотоциклом «Mustang МТ 125-8», р.н. НОМЕР_2 . Водій ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути скоєння даної ДТП і полягала вона у виконанні вказаним водієм вимог розділу 34 ПДР України (в частині вимог дорожньої розмітки 1.1 (вузька суцільна лінія)). Іншими словами, для уникнення ДТП водієві ОСОБА_2 необхідно (і достатньо) було не виконувати маневру повороту ліворуч, у місці де нанесена вузька суцільна лінія 1.1 ПДР України, яка поділяє зустрічні транспортні потоки. Причиною настання даної ДТП, є виконання водієм ОСОБА_2 маневру повороту ліворуч, в місці, де вказаний маневр заборонений вузькою суцільною лінією 1.1 ПДР України, на такій віддалі перед автомобілем «Renault Laguna», р.н. НОМЕР_1 , при якій водій ОСОБА_3 був позбавлений технічної можливості своїми односторонніми діями уникнути скоєння даної ДТП.». Таким чином, в ході досудового розслідування встановлено, що в діях водія ОСОБА_3 не вбачається порушень вимог Правил дорожнього руху України, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із настанням даної ДТП та її наслідками у вигляді загибелі потерпілого ОСОБА_2 , а отже, в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Позивачка ОСОБА_1 є дружиною померлого водія - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 09.09.1978 року. Листом за вих. №121 від 22.08.2022 року ПрАТ АСК «Скарбниця» відмовила позивачці у виплаті страхового відшкодування на підставі п.32.1 статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Статтями 15 та 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Пунктом 2.1 статті 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції, чинній на момент вчинення ДТП (далі - Закон), визначено, що відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим Законом та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Так, зокрема, пунктом 22.1 статті 22 цього Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону, шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Пунктом 27.1 статті 27 цього Закону передбачено, що страхове відшкодування виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Пунктом 27.2 статті 27 Закону визначено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Пунктом 27.3 статті 27 Закону визначено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Згідно з пунктом 27.4 статті 27 Закону, страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовного одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Пунктом 27.5 статті 27 Закону визначено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду. Статтею 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено випадки, коли шкода не відшкодовується. Так, зокрема, у цій статті вказано, що відповідно до цього Закону страховик не відшкодовує: шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону (п.32.1 ст.32 Закону). За загальним правилом, яке міститься у ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Складовими частинами цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди, є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Частиною другою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (див. постанову Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі №674/1666/14 (провадження №61-6468зпв18). Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частиною другою статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК). Статтею 1188 ЦК України визначено підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки. Так, зокрема, частиною першою статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Згідно з частиною другою статті 1188 ЦК України, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. З правового аналізу наведених вище норм слід дійти висновку, що за загальними правилом частини другої статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела. У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (частина перша статті 1188 ЦК України). У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення частини другої статті 1188 ЦК України. Отже, статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача. Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України, таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними щодо статті 1167 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам. Отже, особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, - стаття 1188 ЦК України), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинуваті володільці джерела підвищеної небезпеки. Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2023 року в справі №710/1956/21 та від 15 березня 2023 року в справі №127/5920/22. Подібні висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (провадження №14-24цс21), в якій, зокрема, вказано, що внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки шкода може бути завдана як власникам (володільцям), наприклад, транспортних засобів, так і третім особам, зокрема пасажирам, пішоходам. Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені у частині першій статті 1188 ЦК України, а особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки третім особам, - частиною другою цієї статті. Припис частини другої статті 1188 ЦК України підлягає застосуванню за таких умов: 1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; 3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов`язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (провадження №14-24цс21)). За обставинами справи, яка переглядається апеляційним судом, ДТП вчинено внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, в результаті якої загинув водій (володілець) одного з джерел підвищеної небезпеки, відтак, питання про відшкодування шкоди має вирішується за принципом вини, згідно з частиною першою статті 1188 ЦК України. У зв`язку з цим, норма частини п`ятої статті 1187 ЦК України (відповідальність без вини) не підлягає застосуванню. Як зазначалось вище, у постанові слідчого про закриття кримінального провадження, в ході досудового розслідування встановлено, що в діях водія ОСОБА_3 не вбачається порушень вимог Правил дорожнього руху України, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із настанням даної ДТП та її наслідками у вигляді загибелі потерпілого ОСОБА_2 , а отже, в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Водночас, у цій постанові вказано, що причиною настання даної ДТП, є виконання водієм ОСОБА_2 маневру повороту ліворуч, в місці, де вказаний маневр заборонений вузькою суцільною лінією 1.1 ПДР України, на такій віддалі перед автомобілем «Renault Laguna», р.н. НОМЕР_1 , при якій водій ОСОБА_3 був позбавлений технічної можливості своїми односторонніми діями уникнути скоєння даної ДТП.». Таким чином, вказаним підтверджено, що ДТП сталось внаслідок допущення порушень ПДР України лише водієм мотоцикла «Mustang МТ 125-8», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , - ОСОБА_2 , який загинув на місці ДТП, тобто ДТП сталось з вини володільця джерела підвищеної небезпеки, який загинув. Отже, в даному випадку підлягає застосуванню норма пункту 2 частини першої статті 1188 ЦК України, яким визначено, що за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується. Отже, з урахуванням тієї обставини, що причиною скоєння ДТП, внаслідок якої загинув водій мотоцикла «Mustang МТ 125-8», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , є допущення загиблим порушень ПДР, відтак, наявний причинний зв`язок між його односторонніми протиправними діями і наслідками таких дій - смерть цього водія, тому визначених законом підстав для цивільно-правової відповідальності власника (володільця) іншого транспортного засобу - автомобіля «Renault Laguna», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , немає, а відтак, заявлені позивачкою, як дружиною загиблого водія, вимоги до страховика вказаного транспортного засобу - ПрАТ АСК «Скарбниця» про виплату страхового відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_2 , та витрат на поховання, є безпідставними і не підлягають задоволенню. Суд першої інстанції наведених вище норм матеріального права в повній мірі не врахував, що призвело до неправильної кваліфікації характеру спірних правовідносин та, як наслідок, до помилкових висновків суду по суті вирішення даного спору, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні вказаного позову. Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» задовольнити. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 лютого 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» про стягнення страхового відшкодування - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 14 лютого 2025 року. Головуючий С.М. Бойко Судді: С.М. Копняк А.В. Ніткевич