Постанова Харківський апеляційний суд № 953/11546/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Харків справа № 953/11546/25 провадження № 22-ц/818/2492/26 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Мальованого Ю.М., Яцини В.Б., за участю секретаря Муренченко С.А., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Державний біотехнологічний університет, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2025 року в складі судді Юрлагіна Л.М. в с т а н о в и в: У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного біотехнологічного університету про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовна заява мотивована тим, що за наказом від 28.09.2023 № 06-06/441 на підставі його заяви прийнято на посаду доцента кафедри оптимізації технологічних систем Державного біотехнологічного університету з 02.10.2023 до обрання його на вказану посаду за конкурсом. У подальшому з 01.02.2025 його переведено на посаду доцента кафедри агроінженерії Державного біотехнологічного університету за наказом 31.01.2024 № 06-06/39 до обрання за конкурсом на цю посаду. Наказом від 22.09.2025 року № 06-06/399 його звільнено з посади доцента кафедри агроінженерії Державного біотехнологічного університету з 30.09.2025 за п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку трудового договору. Зазначив, що з повідомлення відповідача від 17.09.2025 року № 06-874 вбачається, що 16.09.2025 конкурсною комісією ухвалено рішення не рекомендувати його на цю посаду. Отже строком закінчення трудового договору у даному випадку може вважатись дата цього рішення конкурсної комісії 16.09.2025, що свідчить про те, що застосування відповідачем до нього правових наслідків означеного за п.2 ст.36 КЗпП України мало відбутись 16.09.2025, однак не відбулось та він продовжив працювати у відповідача до 30.09.2025. Вважав, що трудові відносини між сторонами фактично тривали, що підтверджено, у тому числі, фактом отримання ним заробітної плати за повний місяць вересень 2025 року і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення, що свідчить про те, що в силу п.2 ст.36 КЗпП, яка містить в собі відповідне застереження та за ст.39-1 КЗпП України дія трудового договору між сторонами вважається продовженою на невизначений строк, що свідчить про незаконність, у даному випадку звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України. Посилався на те, що він має статус ветерана війни, тому він має переважне право на залишення на роботі. Просив скасувати наказ Державного біотехнологічного університету від 22.09.2025 № 06-06/399 про звільнення ОСОБА_1 з посади доцента кафедри агроінженерії Державного біотехнологічного університету з 30.09.2025 за п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку трудового договору; поновити ОСОБА_1 з 30.09.2025 на посаді доцента кафедри агроінженерії Державного біотехнологічного університету; стягнути з Державного біотехнологічного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.10.2025 по день, що передує дню поновлення на роботі; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення з Державного біотехнологічного університету середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення з прийняттям постанови про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що обставини того, що конкурс він не пройшов, дійсно мають певні наслідки, однак не за такою підставою звільнення як п.2 ст.36 КЗпП, отже, факт не проходження конкурсу не відміняє незаконність його звільнення саме за такою підставою як закінчення дії строку трудового договору. Укладення між сторонами трудового договору з формулюванням «до обрання на посаду за конкурсом» без визначення чітких строків такого конкурсу станом на час укладення договору, свідчить про порушення ст.23 КЗпП та, трудовий договір, у такому разі, вважається укладеним на невизначений строк і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку за п.2 ст.36 КЗпП України. За період з 16.09.2025 по 30.09.2025 він фактично виконав наступну роботу за своїми обов`язками у вигляді, зокрема, 22.09.2025 та 25.09.2025 проведення лекцій, 26.09.2025 проведення практичних занять, 29.09.2025 проведення лабораторних робіт, отже, він після повідомлення відповідача від 17.09.2025 року № 06-874, що 16.09.2025 конкурсною комісією ухвалено рішення не рекомендувати його на цю посаду, подовжував виконувати свої трудові обов`язки, його не було відсторонено від їх виконання. Отже, за означеного, звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України є незаконним. Якщо відповідач вважав, що факт не проходження ним конкурсу 16.09.2025 вичерпав строкові трудові відносини, то рішення про їх припинення повинно було бути видано відповідачем саме 16.09.2025, а загальний конкурс, в якому брали участь і інші конкурсанти, паралельно при цьому тривав до 30.09.2025 і відповідні кадрові рішення повинні, за таких підстав, у відношенні до кожного конкурсанта, прийматись від дат проходження/не проходження особами конкурсу. В іншому разі, оскільки спірне кадрове рішення за фактом не проходження ним конкурсу 16.09.2025 прийнято лише 30.09.2025 трудові відносини між сторонами фактично тривали, і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення, що свідчить про те, що в силу п.2 ст.36 КЗпП, яка містить в собі відповідне застереження та за ст.39-1 КЗпП України дія трудового договору між сторонами вважається продовженою на невизначений строк, що свідчить про незаконність, у даному випадку звільнення позивача за п.2 ст.36 КЗпП України. 19.03.2026 за допомогою системи «Електронний суд» Державний біотехнологічний університет подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства. Оскільки трудові відносини між сторонами припинено без порушення прав позивача і в межах законодавства, тому не підлягають задоволенню вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу № 06-06/441 від 28 вересня 2023 року ОСОБА_1 прийнято на роботу з 02.10.2023 до обрання за конкурсом на посаду доцента кафедри оптимізації технологічних систем (а.с.12зворот). Наказом № 06-06/39 від 31.01.2025 ОСОБА_1 переведено з 01.02.2025 на повну ставку посади доцента кафедри агроінженерії до обрання за конкурсом (а.с.13). Відповідно до наказу № 06-06/139 від 29.04.2025 оголошено у Державному біотехнологічному університеті конкурс на заміщення посад науково-педагогічних працівників, зокрема, доцента кафедри агроінженерії. Конкурсній комісії забезпечити організацію та проведення процедур конкурсного відбору на заміщення вакантних посад до 30.09.2025 (а.с.67). З витягу з протоколу №2 від 24.06.2025 вбачається, що ОСОБА_1 допущено до участі у конкурсі (а.с.71). Відповідно до витягу з протоколу № 3 засідання конкурсної комісії при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників Державного біотехнологічного університету від 16.09.2025 ОСОБА_1 визнано таким, що не пройшов конкурсний відбір та відмовлено в рекомендації в.о. ректора про призначення на відповідну посаду (а.с.74). Відповідно до наказу № 06-06/399 від 22 вересня 2025 року ОСОБА_1 , доцента кафедри агроінженерії, звільнено 30.09.2025 у зв`язку із закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України. Підстава витяг з протоколу засідання конкурсної комісії № 3 від 16.09.2025 (а.с.13 зворот). Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядав як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Згідно з частиною другою статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості,а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством. Відповідно до частин першої, третьої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Відповідно до статті 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Припинення трудового договору після закінчення визначеного ним строку не вимагає окремої заяви або додаткового волевиявлення працівника, який вже виявив свою волю на укладення строкового трудового договору. Закінчення строку дії трудового договору і видання у зв`язку із цим наказу про звільнення не є ініціативою роботодавця щодо розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність наміру роботодавця переукласти або продовжити трудовий договір та трудові відносини. Отже, у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певної події, такий договір вважається укладеним на певний строк, тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 266/3163/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 522/7888/16-ц, від 27 березня 2023 року у справі № 428/2992/20. Згідно з положеннями частин дев`ятої та одинадцятої статті 55 Закону України "Про вищу освіту" від 01 липня 2014 року № 1556-VII посади науково-педагогічних працівників можуть займати особи, які мають науковий ступінь або вчене звання, а також особи, які мають ступінь магістра. Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу. У пункті 7 частини другої статті 36 Закону України "Про вищу освіту" передбачено, що вчена рада вищого навчального закладу обирає за конкурсом таємним голосуванням на посади деканів, завідувачів (начальників) кафедр, професорів і доцентів, директора бібліотеки, керівників філій. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Матеріали справи свідчать про те, що відповідно до наказу № 06-06/441 від 28 вересня 2023 року ОСОБА_1 прийнято на роботу з 02.10.2023 до обрання за конкурсом на посаду доцента кафедри оптимізації технологічних систем. Наказом № 06-06/39 від 31.01.2025 ОСОБА_1 переведено з 01.02.2025 на повну ставку посади доцента кафедри агроінженерії до обрання за конкурсом. Таким чином, ОСОБА_1 виразив свою волю на укладення строкового трудового договору та відповідно його припинення по закінченню строку, на який він був укладений, а саме до проведення конкурсу на вакантну посаду. Вказані обставини свідчать про обізнаність та згоду позивача на укладення строкового трудового договору. Ураховуючи викладене правильним є висновок суду першої інстанції про те, що строк трудового договору, укладений між позивачем та відповідачем, був встановлений відповідно до приписів статті 23 КЗпП України за погодженням сторін та чітко визначений конкретною подією - проведенням конкурсу на заміщення посади. В подальшому наказом № 06-06/139 від 29.04.2025 у Державному біотехнологічному університеті оголошено конкурс на заміщення посад науково-педагогічних працівників, зокрема, доцента кафедри агроінженерії. Також вказаним наказом встановлено граничний термін Конкурсній комісії для забезпечення організації та проведення процедур конкурсного відбору на заміщення вакантних посад до 30.09.2025. ОСОБА_1 допущено до участі у конкурсі. Однак ОСОБА_1 визнано таким, що не пройшов конкурсний відбір та відмовлено в рекомендації в.о. ректора про призначення на відповідну посаду, про що свідчить витяг з протоколу № 3 засідання конкурсної комісії при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників Державного біотехнологічного університету від 16.09.2025 Відповідно до наказу № 06-06/399 від 22 вересня 2025 року ОСОБА_1 , доцента кафедри агроінженерії, звільнено 30.09.2025 у зв`язку із закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України. Підстава витяг з протоколу засідання конкурсної комісії № 3 від 16.09.2025. Установивши, що позивачем виявлено свою волю на укладення строкового договору та на припинення такого договору після проведення конкурсу незалежно від його результатів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову щодо скасування наказу про звільнення позивача з посади доцента кафедри агроінженерії у зв`язку з закінченням строку трудового договору, згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України та поновленні його на посаді доцента кафедри агроінженерії. Посилання ОСОБА_1 на те, що фактичне продовження трудових відносин між сторонами, що мало місце після 16.09.2025 та до 30.09.2025 свідчить про виконання ним роботи та вважається такими, що трудовий договір укладений на невизначений строк, є безпідставними та ґрунтуються на помилковому трактуванні наведених вище норм матеріального права і їх змістом. Так, позивач працював на вакантній посаді на умовах строкового трудового договору, до обрання за конкурсом, який був встановлений до 30.09.2025. Тобто з дати закінчення проведення конкурсу і закінчується строковий трудовий договір укладений між сторонами. Враховуючи відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 та поновлення позивача на роботі, відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідної вимоги. Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду по суті вирішення спору й до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, однак вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються судом. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича, залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді Ю.М. Мальований В.Б. Яцина