Ухвала КАС ВС № 380/24704/25

УХВАЛА 24 червня 2026 року м. Київ справа №380/24704/25 адміністративне провадження № К/990/28705/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І.В., суддів - Жука А.В., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року та ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 380/24704/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, установив: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 04 серпня 2021 року по 21 жовтня 2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України на 01 січня відповідного календарного року; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивачу за період з 04 серпня 2021 року по 21 жовтня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 31 березня 2026 року позов задовольнив. Не погодившись із зазначеним рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала до Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу. Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 травня 2026 року залишив подану апеляційну скаргу без руху у зв`язку з невідповідністю апеляційної скарги вимогам щодо її форми, встановленим статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки до апеляційної скарги не було додано документа про сплату судового збору, не додано доказів надсилання копії апеляційної скарги позивачу. У зв`язку з цим Восьмий апеляційний адміністративний суд надав скаржникові п`ятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків. Копію ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2026 року доставлено скаржнику до його електронного кабінету 01 травня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. На виконання вимог ухвали скаржник подав клопотання про звільнення від сплати судового збору, у зв`язку з відсутністю коштів. Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 травня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги та повернув апеляційну скаргу. Надаючи оцінку заявленому скаржником клопотанню про звільнення від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції виходить з того, що відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд, залежно від майнового стану сторони, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, а також зменшити його розмір чи звільнити від його сплати за наявності підстав, визначених законом. Разом з тим, зважаючи на обставини справи, скаржник у даному випадку не належить до суб`єктів, на яких поширюється дія статті 8 Закону України «Про судовий збір» у частині звільнення від сплати судового збору. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що органи влади, що діють як суб`єкти владних повноважень від імені Держави та є учасниками процесу, мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не повинні допускати затримки та невиправданого зволікання при виконанні своїх процесуальних обов`язків. Право на апеляційний перегляд судового рішення кореспондується з обов`язком учасника процесу дотримуватися вимог процесуального закону щодо умов, строків і порядку його реалізації. Зазначені процесуальні обов`язки є рівними для всіх учасників судового процесу, що забезпечує принцип рівності сторін. Повертаючи апеляційну сакаргу, суд апеляційної інстанції з покликанням на частину другу статті 298 та пункт 1 частини четвертої статті 169 КАС України зазначив, що у встановлений судом строк особа, яка подала апеляційну скаргу, не усунула недоліки апеляційної скарги. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою. Щодо оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року в касаційному порядку Верховний Суд вказує на таке. Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». КАС України також визначає принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду (стаття 13 цього Кодексу). Такий принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень. Частиною першою статті 328 КАС України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на те, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року не переглянуто по суті в апеляційному порядку, у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Перевіряючи доводи касаційної скарги на предмет обґрунтованості оскарження ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2026 року в касаційному порядку, Верховний Суд зазначає таке. Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Разом із тим, наявність у особи права на оскарження відповідних ухвал суду апеляційної інстанції не звільняє її від обов`язку дотримуватися встановлених процесуальним законом вимог щодо форми, змісту та порядку подання апеляційної скарги. Реалізація права на апеляційне оскарження кореспондує з обов`язком апелянта діяти відповідно до вимог процесуального законодавства, зокрема в частині належного оформлення апеляційної скарги та додання до неї всіх передбачених законом документів. Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги встановлено у статті 296 КАС України. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору. За правилами частини другої статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Згідно з частинами першою, другою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). За обставинами цієї справи відповідач, звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, не додав документ про сплату судового збору та докази надсилання копії апеляційної скарги позивачу, що відповідно до вимог процесуального закону обґрунтовано стало підставою для залишення апеляційної скарги без руху. На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про звільнення від сплати судового збору, посилаючись на відсутність достатнього фінансування. Так, згідно із частиною другою статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Частиною першою статті 133 КАС України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір». За змістом статті 8 цього Закону враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. 4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Як убачається, у поданому клопотанні відповідач просив звільнити його від сплати судового збору, посилаючись як на підставу такого клопотання відсутність коштів на час подання апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції виходив із того, що скаржник у цій ситуації не є суб`єктом, на якого поширюється дія статті 8 Закону України «Про судовий збір» в частині звільнення від сплати судового збору. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції. Варто зауважити, що звільнення від сплати судового збору, є правом, а не обов`язком суду. Одночасно суд, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони, який є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. У статті 8 КАС України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, відповідно до якого, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Стаття 44 КАС України передбачає обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору. При цьому, особливості організації роботи в установі жодним чином не впливає на неухильність виконання своїх процесуальних обов`язків з урахуванням часу, необхідного для вирішення внутрішніх організаційних питань, пов`язаних з процедурою узгодження і проведення платежів (здійсненням видатків бюджету). Це стосується і суб`єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ, а особа, яка утримується за рахунок Державного бюджету України, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору. За усталеною позицією Верховного Суду відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку (постанови від 01 серпня 2019 року у справі № 1440/1822/18, від 22 липня 2021 року у справі № 640/13056/19, від 30 листопада 2021 року у справі № 560/6797/20, від 14 квітня 2022 року у справі № 420/3670/20, від 05 квітня 2023 року у справі № 300/8677/21). Водночас право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України»). Зважаючи на те, що наведені у касаційній скарзі доводи не виправдовують того, що відповідач не довів суду існування обставин, з якими закон пов`язує можливість звільнення від сплати судового збору, Верховний Суд констатує, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. За змістом частини другої цієї ж статті у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Мотиви, наведені в оскаржуваному судовому рішенні, а також обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі. При цьому, Суд зауважує, що військова частина НОМЕР_1 не позбавлена можливості звернутися повторно до суду апеляційної інстанції з відповідними вимогами у передбачений КАС України спосіб звернення. За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2026 року необхідно відмовити. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України, постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року та ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 380/24704/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий І.В. Дашутін Судді А.В. Жук В.М. Соколов