Постанова 4857 № 300/371/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/371/25 пров. № А/857/29989/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Боршовського Т. І. Носа С. П. за участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного Управління ДПС в Івано-Франківській області на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року про забезпечення позову у справі №300/371/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, місце ухвалення судового рішення м.Івано-Франківськ суддя у І інстанціїМатуляк Я.П. дата складання повного тексту рішенняне зазначена ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Ухвалою окружного адміністративного Івано-Франківського суду від 12.05.2026р. у справі № 300/371/25 заяву ОСОБА_1 (далі Позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі Відповідач, ГУ ДПС в Івано-Франківській обл.) про забезпечення позову- задоволено, а зокрема зупинено стягнення у виконавчому провадженні ВП № 79930808 на підставі вимоги Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-185966-0919У від 27.11.2025 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 300/371/25. Не погоджуючись з обумовленою ухвалою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні поданої ним заяви. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема відповідач зазначив, що забезпечуючи позов, суд не обґрунтував того, що невжиття таких заходів, як зупинення стягнення на підставі оскаржуваного позивачем рішення, зумовить настання негативних і незворотних наслідків для позивачки. Можливість настання негативних наслідків не підтверджена оцінкою судами будь-яких доказів. Так само суд не зазначив з посиланням на докази про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту й унеможливити поновлення порушених прав позивачки з урахуванням постанови про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 виключно в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів. Крім того відповідач вказав, що постановою державного виконавця Івано Франківського відділу державної виконавчої служби міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - зупинено стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-185966-0919У від 27.11.2025 у виконавчому провадженні ВП №79930808. (копія постанови про зупинення вчинення виконавчих дій додається). Апелянт вважає, що заявником не доведено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою позивача. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач повідомлений через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Позивач в судове засідання не прибув, про причини неприбуття не повідомив. Клопотань про відкладення слухання справи не направляв. В судовому засіданні представник відповідача Скіцько С.Ю. надала пояснення та підтримала доводи апеляційної скарги. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що на даний час вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-185966-0919У від 27.11.2025 перебуває на виконанні. Суд також урахував, що заборгованість виникла за наслідками прийнятої Восьмим апеляційним адміністративним судом постанови від 16.09.2025, якою рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 300/371/25 скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено, яка в свою чергу скасована згідно постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.03.2026. Питання правомірності донарахування податкових зобов`язань, на даний час є предметом розгляду в межах даної справи. На переконання суду першої інстанції невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду та може призвести до негативних фінансових наслідків для заявника у вигляді стягнення не лише суми штрафної санкції, яка є спірною, а й стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, то сукупність наведених обставин вказує на існування об`єктивної необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за оскаржуваною постановою. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю. Визнано протиправними і скасовано винесені Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 22.11.2024 № 026704/2407, податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 22.11.2024 № 026705/2407, податкове повідомлення-рішення форми "ПС" від 22.11.2024 № 026703/2407, податкове повідомлення-рішення форми "ПС" від 22.11.2024 № 026706/2407, податкове повідомлення-рішення форми "ПС" від 22.11.2024 № 026702/2407, податкове повідомлення-рішення форми "ПН" від 22.11.2024 № 026743/2407, податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 22.11.2024 № 026741/2407, рішення від 22.11.2024 № 026712/2407, рішення від 22.11.2024 № 026710/2407, рішення від 22.11.2024 № 026709/2407, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.11.2024 № Ф- 026707/2407. Відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 300/371/25 скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено. Згідно постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.03.2026, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025 скасовано та справу № 300/371/25 у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Івано-Франківського окружного адміністративного суду. 11.05.2026 представником позивача подано заяву про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні ВП №79930808, яке перебуває на виконанні в Івано-Франківському відділі державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, до набрання законної сили рішенням суду в даній справі. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову мотивує, тим що на даний час на виконанні в Івано-Франківському відділі державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-185966-0919У від 27.11.2025, за якою з позивача стягують борг у розмірі 428 438,99 гривень. Вказаний борг виник, за наслідками прийнятої Восьмим апеляційним адміністративним судом постанови від 16.09.2025, якою рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 300/371/25 скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено. Водночас, зазначене рішення суду апеляційної інстанції скасовано згідно постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.03.2026. Зважаючи на те, що правомірність виникнення у позивача зобов`язань, на даний час є предметом розгляду у межах даної справи, то, невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист, поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України). В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України). Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справі з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі №705/4587/17, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними. За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, від 4 грудня 2024 року у справі №500/3027/24, від 4 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України. В постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. В постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №440/9568/22 Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки. Повертаючись до оцінки доводів апеляційної скарги податкового органу, колегія суддів враховує установлені судами попередніх інстанцій обставини, а саме, що на момент звернення із заявою про забезпечення позову стосовно позивача було відкрито виконавче провадження, у межах якого вживалися активні заходи примусового виконання, зокрема звернення стягнення на доходи, арешт коштів та фактичне стягнення частини грошових сум. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на момент звернення до суду та розгляду заяви про забезпечення позову орган державної виконавчої служби фактично здійснював заходи примусового виконання за актами, правомірність яких є спірною та перевірялося судами у межах цієї справи, що, у свою чергу, створювало ризик заподіяння шкоди правам та інтересам Позивача до ухвалення остаточного рішення по суті спору. Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Приписами частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. Частиною першою статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті. Надаючи оцінку доводам Позивача та доказам, наданим на їх підтвердження, суд попередньої інстанції обґрунтовано вказав на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, для вжиття заходів забезпечення позову. Обраний спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини та враховуючи відсутність у Законі України «Про виконавче провадження» механізму зупинення виконання вказаної вимоги до ухвалення судового рішення по суті, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заяви про забезпечення позову та відповідно до пункту 1 частини другої статті 150, частини першої статті 151 КАС України та задоволення її шляхом зупинення стягнення на підставі відповідної вимоги. У свою чергу, Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2022 року у справі № 240/37865/21, від 25 листопада 2022 року у справі № 240/24146/21, від 14 грудня 2023 року у справі № 240/26583/23, від 16 липня 2024 року у справі № 240/40188/21, від 07 грудня 2022 року у справі № 440/4901/21, від 29 грудня 2025 року у справі № 520/3714/25, від 13 січня 2026 року у справі № 240/12088/25 погодився з висновками судів про наявність підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вимога про сплату боргу є виконавчим документом, на підставі якого здійснюється стягнення у безспірному порядку. Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України. З огляду на викладене за наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову. Невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав та інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду. Невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав та інтересів Позивача, для захисту яких він звернувся до суду. Стосовно ж доводів скаржника з приводу винесення державним виконавцем Івано Франківського відділу державної виконавчої служби міжрегіонального управління Міністерства юстиції України постанови про зупинення стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-185966-0919У від 27.11.2025 у виконавчому провадженні ВП №79930808, то як слідує із змісту вказаної постанови така постанова було винесена державним виконавцем 13.05.2026 року, підставою для такого винесення слугувала оскаржувана ухвала Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року про забезпечення позову у справі №300/371/25. Отож наявність приведеного доводу скаржника щодо самостійного зупинення державним виконавцем виконавчого провадження не заслуговує, позаяк підставою для такого зупинення слугувало оскаржуване судове рішення. Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що аргументи апеляційної скарги про неправильність зробленого судом першої інстанції висновку є безпідставними. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного Управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення. Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року про забезпечення позову у справі №300/371/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Т. І. Боршовський С. П. Нос Повне судове рішення складено 23 червня 2026 року