Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/7344/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/7344/25 пров. № А/857/26229/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Боршовського Т. І. Носа С. П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 500/7344/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, місце ухвалення судового рішення м.Тернопіль Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження суддя у І інстанціїЮзьків М.І дата складання повного тексту рішення02 квітня 2026 ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 500/7344/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано пункт 18 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №57/в від 18 липня 2025 року, щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги старшому сержанту у відставці ОСОБА_1 . Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду у цій справі. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В доводах апеляційної скарги вказує, що згідно із пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII (одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби. Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. Аналіз наведених норм свідчить про те, що пункт 7 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII визначено присічний строк реалізації права на призначення одноразової грошової допомоги для військовослужбовців, які звільнені із військової служби, а саме: одноразову грошову допомогу може бути призначено лише у разі, якщо втрату працездатності встановлено не пізніше ніж через три місяці після звільнення військовослужбовця з військової служби. Застережень щодо відходу від цього строку з будь-яких причин ні Закон № 2011-XII, ні Порядок № 975 не містять. Звертає увагу на те, що до 06 вересня 2018 року вказана норма не передбачала присічного строку реалізації права на призначення одноразової грошової допомоги і діяла у наступній редакції: одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності. Так, встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд першої інстанції погодився із твердження позивача, що він не мав можливості отримати відповідну довідку МСЕК у строки, визначені законодавством, оскільки після звільнення з військової служби (15.10.2024) перебував на стаціонарному лікуванні КНП Підгаєцька ЦМЛ Підгаєцької міської ради, зокрема з 11.11.2024 по 20.11.2024 та з 06.12.2024 по 13.12.2024, а в подальшому сформований пакет документів направлення на медико- соціально-експертну комісію №111 було повернуто ОСОБА_1 у зв`язку з реорганізацією структури МСЕК та переходу на систему ЕКОПФО. Скаржник зазначає, що Міністерство оборони України не відповідає за своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу (ЕКОПФО). Просив урахувати висновки, відображені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 260/2081/23 від 26.04.2024. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи міститься відповідні докази відстеження вручених рекомендованих поштових відправлень. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що пропуск позивачем строку для встановлення часткової втрати працездатності, визначеного на час виникнення спірних правовідносин пунктом 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII, був обумовлений поважними причинами, зокрема перебуванням Позивача на стаціонарному лікуванні та реформою структури органів, до компетенції яких віднесено встановлення особі інвалідності чи відсотків втрати працездатності, а тому, на переконання суду, оскаржуване рішення Комісії Міністерства оборони України не відповідає принципу верховенства права та критеріям, які визначені частиною другою статті 2 КАС України ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.10.2024 № 299-РС старший сержант ОСОБА_1 15.10.2024 був звільнений з військової служби у Збройних Силах України у відставку відповідно до підпункту б (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) ВЛК про не придатність до військової служби з виключенням з військово обліку) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу. З 11.11.2024 по 20.11.2024 та з 06.12.2024 по 13.12.2024 проходив стаціонарне лікування у КНП «Підгаєцька ЦМЛ» Підгаєцької міської ради, що підтверджується відповідними витягом з медичної карти стаціонарного хворого №04038 від 20.11.2024 та випискою із медичної карти стаціонарного хворого №21465 від 13.12.2024. Після проходження лікування 17.12.2024 Лікарсько-консультативна комісія КНП «Підгаєцька ЦМЛ» Підгаєцької міської ради надала позивачу направлення на медико-соціально-експертну комісію №111. Як слідує з відповіді КНП «Підгаєцька ЦМЛ» від 10.12.2025 №503 на адвокатський запит адвоката Костишина В.М. вказане направлення на медико-соціально-експертну комісію №111 разом із необхідними документами 19.12.2024 було направлено до обласної МСЕК №1 м. Тернопіль. Однак, направлення на медико-соціально-експертну комісію №111 та пакет документів було повернуто позивачу у зв`язку з реорганізацією структури МСЕК та переходу на електронну систему ЕКОПФО. В подальшому дані документи працівником КНП «Підгаєцька ЦМЛ» Підгаєцької міської ради було долучено в цифровому форматі при формуванні електронного направлення ОПФО №5360faa9-df91-4e8c-87ed-ec467b7785af. Дані обставини також підтверджуються квитанцією про відправлення направлення на МСЕК №111 від 17.12.2024, копією Журналу реєстрації видачі направлень на МСЕК, копією Журналу запису висновків ЛКК. Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №159/25/591/в ОСОБА_1 з 03.03.2025 встановлено 25% втрати працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини. У зв`язку із встановленням 25% втрати працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини позивач звернувся до Міністерства оборони України через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки із заявою про виплату одноразової грошової допомоги. Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлене протоколом від 18.07.2025 №57/в (пункт 18), відмовлено ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги. Причиною відмови зазначено: заявника звільнено з військової служби 15.10.2024, а 18.01.2025 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби. Позивач не погодився з таким рішенням відповідача та звернувся з даним позовом до суду. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ). Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII. Так, Закон №2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Згідно із частиною першою статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей; військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей. Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №159/25/591/в ОСОБА_1 з 03.03.2025 встановлено 25% втрати працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини. На підставі вказаного висновку, позивач звернувся за призначенням одноразової грошової допомоги. Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлене протоколом від 18.07.2025 №57/в (пункт 18), відмовлено ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги. Причиною відмови зазначено: заявника звільнено з військової служби 15.10.2024, а 18.01.2025 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби. Статтею 16 Закону №2011-ХІІ регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві. Частиною першою статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Відповідно до частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві; 4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; 5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби; 6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві; 7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби; 8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов`язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби; 9) отримання військовозобов`язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов`язків служби у військовому резерві. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (частина дев`ята статті 16-3 Закону №2011-XII). Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок №975. Практика Верховного Суду стосовно застосування цього Порядку сформована, зокрема, у постановах від 27 травня 2021 року у справі № 520/9807/2020, від 24 червня 2021 року у справі № 120/1985/20-а, від 18 травня 2022 року у справі № 500/423/19, від 18 травня 2022 року у справі № 500/423/19, від 25 липня 2022 року у справі № 380/6447/20 та від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21-а, у справі № 260/2081/23 від 26.04.2024. Згідно із положеннями пункту 3 цього Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Абзацом другим пункту 7 Порядку № 975 визначено, що у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби. Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі №320/4821/19, аналізуючи положення пункту 7 частини другої статті 16 Закону №2011-XII, дійшов висновку, що у разі встановлення особі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, то права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у такої особи не виникає. Верховний Суд також вказав, що остання є спеціальною правовою нормою, яка містить критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, зокрема: суб`єкти отримання допомоги - військовослужбовці та особи звільнені з військової служби; визначений час настання страхового випадку (встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності) - військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, які частково втратили працездатність внаслідок отримання поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби; відсутність умови про встановлення втрати працездатності без встановлення інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби. Таким чином, колегія суддів зазначає, що аналіз вищевказаних положень Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 дозволяє дійти висновку про те, що право звільненої з військової служби особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності обмежено: тримісячним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби; причинами отримання такою особою поранення (контузії, травми або каліцтва) або захворювання, оскільки останні повинні бути набуті особою саме під час виконання нею обов`язків військової служби. Відповідно до правового висновку, відображеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 260/2081/23 від 26.04.2024 (на який покликається скаржник) встановлений законодавством тримісячний строк для встановлення особі часткової втрати працездатності рахується з дня звільнення такої особи з військової служби, є преклюзивним і підлягає поновленню лише у виключних випадках у зв`язку із наявністю об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені доказами, належність яких повинна бути перевірена уповноваженим органом або судом. Крім того, Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2024 року у справі № 260/2081/23 дійшов висновку, що встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову). Також Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2024 року, повертаючи справу №540/3059/20 на новий розгляд, вказав, що при розгляді подібних спорів суди повинні встановити, чи були вчинені особою всі залежні від неї дії щодо отримання довідки МСЕК у строки, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги. Повертаючись до матеріалів даної справи апеляційним судом ураховано, що позивач, після звільнення з військової служби у відставку, з 11.11.2024 по 20.11.2024 та з 06.12.2024 по 13.12.2024 проходив стаціонарне лікування у КНП «Підгаєцька ЦМЛ» Підгаєцької міської ради та 17.12.2024 лікарсько-консультативною комісією був направлений на медико-соціально-експертну комісію згідно направлення №111. Це направлення 19.12.2024 засобами поштового зв`язку було відправлено до обласної МСЕК №1 м. Тернопіль та згодом повернуто у зв`язку із реорганізацією структури МСЕКу. Як наслідок суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем вчинені всі залежні від нього дії щодо отримання довідки МСЕК у строки, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги. Судом також ураховано, що 19.12.2024 Верховною Радою України прийнято Закон України від №4170-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" (далі - Закон №4170-ІХ), який набрав чинності 31.12.2024 та яким внесено зміни до законів України щодо процедури і повноважень суб`єктів владних повноважень щодо встановлення особам інвалідності. Згідно з абзацом першим пункту 1 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4170-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 січня 2025 року (окрім деяких пунктів). Пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4170-ІХ установлено, що повноваження, права і обов`язки медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи, а також повноваження, права і обов`язки Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України припиняються 31 грудня 2024 року. З моменту припинення повноважень, прав і обов`язків медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи розгляд направлень на медико-соціальні експертні комісії, що не завершений до моменту припинення повноважень, прав і обов`язків медико-соціальних експертних комісій, припиняється зазначеними комісіями; розгляд зазначених направлень здійснюється експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до цього Закону та Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Отже, пропуск позивачем строку для встановлення часткової втрати працездатності, визначеного на час виникнення спірних правовідносин пунктом 7 частини другої статті 16 Закону №2011-XII, був обумовлений перебуванням позивача на стаціонарному лікуванні та реформою структури органів, до компетенції яких віднесено встановлення особі інвалідності чи відсотків втрати працездатності. Відтак, враховуючи вказані вище висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено строк для встановлення йому ступеня втрати працездатності з незалежних від нього об`єктивно непереборних обставин. Окрім того апеляційний суд вважає слушним урахування судом першої інстанції обставин за яких згодом після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення Законом України № 4546-IX від 16.07.2025 «Про внесення змін до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо окремих питань виплати одноразової грошової допомоги» змінено редакцію пункту 7 частини другої статті 16 Закону №2011-XII в частині збільшення до одного року строку з метою встановлення ступеня втрати працездатності для осіб, звільнених з військової служби. Позаяк з пояснювальної записки до проекту закону, такі зміни зумовлені тим, що на практиці тримісячного строку недостатньо для оформлення всіх необхідних документів, їх подання та розгляду в установленому законом порядку. Це пов`язано з тривалим періодом лікування та реабілітації, що мають пройти військовослужбовці, які отримали поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ними обов`язків військової служби. Часто документи неможливо вчасно отримати також й у зв`язку з перебуванням підрозділу, в якому військовослужбовці виконували обов`язки військової служби, в районі бойових дій. Відтак, занадто короткий період на оформлення необхідних документів перешкоджає військовослужбовцям реалізувати право на отримання одноразової грошової допомоги та примушує їх звертатись до суду. За таких обставин законодавцем визнано обставини занадто малого строку у зв`язку з чим змінено строк, визначений пунктом 7 частини другої статті 16 Закону №2011-XII, в тому числі і у зв`язку із значною тривалістю часу, необхідного для збору документів, їх подання та розгляду. Підсумовуючи викладене апеляційний суд погоджується, що оскаржуване рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги не відповідає принципу верховенства права та критеріям, які визначені частиною другою статті 2 КАС України, а тому обґрунтовано скасовано судом першої інстанції та зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду у цій справі. Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що останнім повно та всебічно встановлено обставини справи, а оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 500/7344/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Т. І. Боршовський С. П. Нос