Постанова 4824 № 761/6811/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2026 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 761/6811/16-ц номер провадження № 22-ц/824/5157/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І., за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О., учасники справи: представники позивача ОСОБА_21., ОСОБА_1 , представник відповідача Бойко Н.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Бойко Наталії Василівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 березня 2023 року /суддя Юзькова О.Л./ у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та виділення частки у спільно нажитому майні, - В С Т А Н О В И В: У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , ведення ними спільного господарства, визнання квартири АДРЕСА_1 та машиномісць АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю останніх та визнання за ОСОБА_4 права власності на 7/10 частин зазначеного майна. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року позов задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 , машиномісця АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Виділено ОСОБА_4 частину у спільному майні, визнавши за нею право власності на 1/2 частину в квартирі АДРЕСА_1 та частину машиномісць №№ НОМЕР_1 та АДРЕСА_4 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. /т. 7 а.с. 1-13/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 - Бойко Н.В. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим у зв`язку з істотним порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, вказує на розгляд справи за відсутності належного повідомлення відповідачки ОСОБА_2 про судове засідання 10.03.2023 року, що є обов`язковою підставою для скасування рішення відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Також посилається на порушення таємниці нарадчої кімнати (ст. 245 ЦПК України), оскільки після виходу суду до нарадчої кімнати 21.09.2022 року рішення ухвалено лише 10.03.2023 року без постановлення ухвали про поновлення судового розгляду. Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції допустив дослідження доказів, поданих позивачкою з порушенням строків (ст. 83 ЦПК України), без вирішення відповідних клопотань, а також неправильно оцінив показання свідків. На думку апелянта, позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження ведення спільного господарства, спільного бюджету та придбання спірного майна внаслідок спільної праці членів сім`ї у розумінні ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Апелянт наголошує на фінансовій спроможності ОСОБА_6 самостійно сплатити пайовий внесок, а також на недопустимості покладання на показання свідків обставин, які вимагають письмового підтвердження (ст. 46 ЦК УРСР, ст. 218 ЦК України). Представник позивачки у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення суду без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Вказує, що відповідачка та її законний представник тривалий час проживали на території держави-агресора і не повідомили суд про зміну адреси, у зв`язку з чим повідомлення здійснювалося за останньою відомою адресу. Щодо порушення таємниці нарадчої кімнати - зазначає, що судом було постановлено ухвалу про поновлення судового розгляду. Стверджує, що суд першої інстанції повністю виконав вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 04 березня 2020 року, всебічно та об`єктивно дослідив докази, дав належну оцінку показанням свідків обох сторін та правильно застосував норми матеріального права. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню з ухваленням рішення про часткове задоволення позову, на підставі наступного. Судом встановлено, що з 12 грудня 1994 року до 11 січня 2000 року ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 . Шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зареєстровано 05 грудня 2008 року. ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 та два машиномісця № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 на АДРЕСА_5 , які належали спадкодавцю на підставі свідоцтв про право власності, виданих 06 червня 2012 року. ОСОБА_6 заповіту не залишив, тому спадкування відбувається за законом. Спадкоємцями померлого першої черги за законом є дружина померлого - ОСОБА_4 , його дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його батьки: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Дружина померлого ОСОБА_4 та його дочка ОСОБА_2 у встановленому законом порядку прийняли спадщину, подавши відповідні заяви до Другої Київської державної нотаріальної контори. Батьки померлого: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у шестимісячний строк відмовились від своєї частки у спадщині на користь онуки - ОСОБА_2 . Судом також встановлено, що 06 листопада 2002 року між ТОВ «Київська фінансово-будівельна компанія» та ОСОБА_6 укладено договір про пайову участь у будівництві комплексу житлових будинків на АДРЕСА_6 , за умовами якого ОСОБА_6 приймає дольову участь в будівництві комплексу житлових будинків на АДРЕСА_6 шляхом внесення коштів, а вказане товариство передає пайовику квартиру та два місця у паркінгу. ОСОБА_6 07 листопада 2002 року сплатив на рахунок ТОВ «Київська фінансово-будівельна компанія» пайовий внесок згідно з договором від 06 листопада 2002 року у повному обсязі у розмірі 335 815, 20 грн. Згідно з додатковою угодою від 16 серпня 2005 року до договору про пайову участь у будівництві між ТОВ «Київська фінансово-будівельна компанія» та ОСОБА_6 , до пункту 2.2 договору внесено зміни, відповідно до яких ТОВ «Київська фінансово-будівельна компанія» зобов`язується передати ОСОБА_6 у натурі два місця у паркінгу за НОМЕР_4 та чотирикімнатну квартиру на четвертому поверсі за АДРЕСА_7 . Між ТОВ «Київська фінансово-будівельна компанія» та ОСОБА_6 13 вересня 2005 року складено акт, згідно з яким перший передав, а другий прийняв квартиру АДРЕСА_1 . Аналогічний акт вказаними особами складено у той же день щодо прийому-передачі паркомісць НОМЕР_4 на АДРЕСА_5 . Право власності на квартиру і паркомісця зареєстроване за ОСОБА_6 16 липня 2012 року під час перебування його у шлюбі із ОСОБА_4 . Згідно з відповіддю ФК «Динамо» від 06 березня 2017 року ОСОБА_6 у 2001-2006 роки працював на посаді футболіста-професіонала у ТОВ «ФК «Динамо» Київ» на підставі контрактів від 02 липня 1996 року, від 01 липня 2001 року, від 31 грудня 2003 року. За період 2001-2006 роки отримав 82 732,90 грн у якості заробітної плати. Відповідно до відомостей, наданих Генеральним партнером клубу - компанією «Ньюпорт Менеджмент Лтд.», з метою підвищення мотивації гравця, компанія виплачувала додаткову винагороду, яка у гривневому еквіваленті становила за 2003 рік - 169 341,74 грн, за 2004 рік - 260 588,15 грн, за 2005 рік - 393 344,74 грн, за 2006 рік - 1 156 450 грн. Як вбачається з виписки Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») сума надходжень на карту ОСОБА_6 становила 412 149,56 дол. США, зокрема 01 грудня 2006 року на карту було перераховано власних коштів 85 626,86 дол. США, від компанії «Ньюпорт Менеджмент Лтд.» протягом 2006-2007 років надійшло 11 платежів по 23 000 дол. США. Відповідно до відповіді Регіонального сервісного центру в м. Києві Міністерства внутрішніх справ України від 14 лютого 2017 року ОСОБА_6 13 липня 2002 року був поставлений на облік автомобіль Mercedes-Benz SL

500. Вказаний автомобіль 23 лютого 2007 року був знятий з обліку для реалізації. Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 27 липня 2017 року про оцінку автомобіля Mercedes-Benz SL 500 ринкова вартість цього автомобіля складає 542 153,63 грн або 103 048,85 євро. Відповідно до довідки Британської міжнародної школи від 23 лютого 2015 року ОСОБА_10 , син позивача від попереднього шлюбу, навчався в указаній школі з вересня 2000 року до червня 2007 року. На час навчання фактична адреса проживання сім`ї була зазначена у квартирі АДРЕСА_8 . В інтерв`ю газеті «Команда» від 29 грудня 2001 року ОСОБА_6 вказував, що він вже п`ять років проживає з ОСОБА_11 та у них росте син ОСОБА_12 . Офіційно з ОСОБА_11 вони не одружені, оскільки печатка у паспорті для ОСОБА_6 ні про що не говорить. Для них це не принципово. Згідно з довідкою КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» від 25 лютого 2015 року ОСОБА_4 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_8 . Разом з нею були зареєстровані ОСОБА_13 (з 09 січня 2007 року до 02 жовтня 2014 року) та ОСОБА_6 (з 16 липня 2002 року до 01 серпня 2014 року). Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) про те, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними; ст. 112 ЦК УРСР; ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів за їх сукупністю. Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у спірний період проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, побут та бюджет, а спірне майно придбано ними внаслідок спільної праці та об`єднання коштів, у зв`язку з чим воно є їхньою спільною сумісною власністю, тому позивачці правомірно належить 1/2 частка у цьому майні. Представник відповідачки ОСОБА_2 у апеляційній скарзі ставить під сумнів законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, посилаючись на істотні порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши вказані обставини, колегією суддів апеляційного суду слушними визнаються доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення сторони відповідача про розгляд справи. У даній справі адвокат Бойко Н.В., ще як представник ОСОБА_5 , була присутня в судовому засіданні з розгляду справи по суті, яке відбулося 21 вересня 2022 року, і в якому суд видалився до нарадчої кімнати. Зазначене підтверджується протоколом судового засідання від 21.09.2022 /т. 6, а.с. 212-213/. Після чого, до матеріалів справи долучено клопотання позивача ОСОБА_4 , від 19.10.2022, вх№60230 /т. 6, а.с. 215-226/ та розписка представника позивача про те, що він повідомлений про призначення розгляду справи на 12 год. 45 хв. 10.03.2023 /т. 6, а.с. 235/. Жодних повідомлень про призначення розгляду справи на 12 год. 45 хв. 10.03.2023 ні представнику ОСОБА_5 адвокату, ні самій ОСОБА_5 , ні відповідачу ОСОБА_2 суд не направляв. Отже, ОСОБА_2 , як відповідача у справі №761/6811/16-ці, не було повідомлено про розгляд справи, призначений на 10 березня 2023 року, і рішення було ухвалено за її відсутності. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Таким чином, зважаючи на встановлене процесуальне порушення, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, на яке посилається апелянт, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Обставини, викладені в апеляційній скарзі щодо порушення судом таємниці нарадчої кімнати, свого підтвердження вході апеляційного розгляду не знайшли. Як убачається з матеріалів справи, 21 вересня 2022 року суд видалився до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення. /т. 6 а/с 212-213/. 22 вересня 2022 року поновив судовий розгляд, що передбачено ч. 2 ст. 244 ЦПК України, (яка діяла на час розгляду справи), про що зазначено у протоколі /т. 6 а.с. 236/ Здійснюючи перевірку доказів у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду доходить таких висновків. Суд першої інстанції мотивовано оцінив показання всіх свідків. Показання свідків зі сторони відповідачки ( ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ) були відхилені через суттєві суперечності з публічними заявами самої ОСОБА_5 в інтерв`ю від 10 жовтня 2016 року, що є правомірним з урахуванням вимог статті 89 ЦПК України. Крім того, свідок ОСОБА_16 є близьким родичем відповідачки, що також враховувалося судом при визначенні ступеня його заінтересованості. Повторні допити свідків в суді апеляційної інстанції не заявлялись сторонами, отже у суду апеляційної інстанції відсутні підстави щодо переоцінки рішення суду першої інстанції в цій частині. Щодо недоведеності факту спільного проживання однією сім`єю, ведення спільного господарства, побуту та бюджету. Цей довід повністю спростовується встановленими судом обставинами. Зважаючи на мотиви і висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04 березня 2020 року у даній справі, досліджено докази та встановлено, що з 1996 по 2004 рік ОСОБА_4 та ОСОБА_6 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, спільний побут та бюджет. Ці обставини підтверджені показаннями восьми свідків, інтерв`ю ОСОБА_6 від 29 грудня 2001 року, довідками про реєстрацію та фактичне місце проживання. Факт перебування позивачки у шлюбі з ОСОБА_7 до 1999 року не спростовує встановлених обставин, оскільки рішенням Жовтневого районного суду від 21 квітня 1999 року встановлено фактичне припинення сімейних відносин з початку 1996 року (ч. 4 ст. 82 ЦПК України). Щодо недоведеності придбання спірного майна внаслідок спільної праці та об`єднання коштів (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність»). Апелянт помилково вважає, що позивачка не довела спільної участі у придбанні майна. Встановлено, що 06 листопада 2002 року позивачка отримала у позику 45 000 доларів США у ОСОБА_17 , які були передані у спільний сімейний бюджет та використані для сплати пайового внеску. Факт видачі позики, її цільове використання та повернення у 2006 році за рахунок продажу особистої квартири позивачки підтверджено борговою розпискою, показаннями свідка ОСОБА_17 та договором купівлі-продажу квартири від 15 листопада 2006 року. В даному випадку застосуванню підлягає частина перша статті 17 Закону України «Про власність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки встановлено сукупність необхідних юридичних фактів: спільне проживання однією сім`єю, ведення спільного господарства та придбання майна внаслідок спільної праці та об`єднаних коштів, що повністю відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 березня 2020 року у даній справі. Щодо фінансової спроможності ОСОБА_6 самостійно сплатити пайовий внесок. Згідно з довідкою ФК «Динамо» від 06 березня 2017 року сумарний розмір заробітної плати ОСОБА_6 за 2001 рік становить 13 210,14 грн, за 2002 рік - 13 224,54 грн, за 2003 рік - 13 299,62 грн, за 2004 рік - 13 629,95 грн, за 2005 рік - 14 386,76 грн, за 2006 рік - 14 981,89 грн. Також ОСОБА_6 отримав додаткову винагороду, а саме: у 2003 році - 169 341,74 грн, 2004 році - 260 588,15 грн, 2005 році - 393 344,74 грн, 2006 році - 1 156 450 грн. У вказаній довідці зазначено, що у ФК «Динамо» відсутня інформація про отримання ОСОБА_6 будь-яких додаткових винагород за 2001-2002 роки. Отже, доходи ОСОБА_6 за 2001-2002 роки були явно недостатніми для сплати 335 815, 20 грн. Доходи 2003-2007 років правового значення для моменту придбання майна не мають. Така оцінка повністю відповідає вказівкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 березня 2020 року. Таким чином, на підтвердження заявлених у справі вимог ОСОБА_4 надала докази спільного проживання з ОСОБА_6 однією сім`єю, ведення спільного господарства та докази спільного придбання майна, зокрема копію довідки КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» від 25 лютого 2015 року про її спільне проживання з ОСОБА_6 у період з 16 липня 2002 року до 01 серпня 2014 року; копію розписки від 06 листопада 2002 року про позику 45 000 дол. США для придбання спірної квартири; договір купівлі-продажу від 15 листопада 2006 року, відповідно до якого позивач продала належну їй квартиру АДРЕСА_9 за 606 000 грн, що за курсом Національного банку України становить 120 000 дол. США, з метою повернення боргу ОСОБА_17 , тощо. Відповідно до показань свідка ОСОБА_17 щодо обставин, які мають значення для вирішення заявленого у цій справі спору, зокрема, щодо передачі в позику позивачу 45 000 дол. США для придбання спірного майна. Копія розписки від 06 листопада 2002 року про отримання позивачем позики у сумі 45 000 дол. США у ОСОБА_17 наявна в матеріалах справи /а. с. 18, т. 1/. Позивач вказувала, що отримані у борг для придбання спірного майна кошти, вона повернула позикодавцеві особисто. Так, 15 листопада 2006 року ОСОБА_4 продала належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_9 , яку отримала у спадок, за 606 000 грн, що станом на 15 листопада 2006 року становить 120 000 дол. США, та повернула кошти ОСОБА_17 /а. с. 19-20, т. 1/. Також згідно з показаннями свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , позивач особисто здійснювала майновий вклад в придбання спірного нерухомого майна за рахунок позичених у ОСОБА_17 коштів, при цьому вказані свідки зазначили, що ці обставини були їм відомі безпосередньо від ОСОБА_6 . Таким чином, з`ясувавши обставини виникнення права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , як сім`ї, на спірне спадкове майно, встановлено фактичні обставини ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету, взаємні права та обов`язки, тобто спільне сумісне проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_6 на час придбання спірного майна; придбання цього майна внаслідок спільної праці зазначених осіб як сім`ї, що включає індивідуальні трудові зусилля спадкодавця ОСОБА_6 в ФК «Динамо» та позивача ОСОБА_4 , одержані нею, об`єднані ними для набуття спірного майна у спільну сумісну власність. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання спірних квартири та машиномісць спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , виділення ОСОБА_4 частки у спільному сумісному майні осіб, які проживали однією сім`єю, визнавши за нею право власності на 1/2 частину вказаного майна, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання спірних квартири та машиномісць спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , виділення ОСОБА_4 частки у спільному сумісному майні осіб, які проживали однією сім`єю, визнавши за нею право власності на 1/2 частину вказаного майна, є обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення. Щодо вимог в частині виділення та визнання за позивачкою права на 1/8 частину у спадковому майні в порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця на належну йому 1/2 частину спірного майна. Частинами 1, 3 та 5 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. За правилами ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Таким чином, позовні вимоги в частині виділення та визнання за позивачкою права на 1/8 частину у спадковому майні в порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця на належну йому 1/2 частину спірного майна не підлягають до задоволення, оскільки спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній конторі, в якій відкрита спадкова справа. Частинами 1, 3 та 5 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. За правилами ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Таким чином, позовні вимоги в частині виділення та визнання за позивачкою права на 1/8 частину у спадковому майні в порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця на належну йому 1/2 частину спірного майна не підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Бойко Наталії Василівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 березня 2023 року - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 березня 2023 року - скасувати. Позов задовольнити частково. Визнати квартиру АДРЕСА_1 , машиномісця АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Виділити ОСОБА_4 ( АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_3 ) частину у спільному майні, визнавши за нею право власності на частину в квартирі АДРЕСА_1 , частину машиномісць №№ НОМЕР_1 та АДРЕСА_4 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Повний текст постанови складено 24.06.2026 р. Головуючий: Судді: