Постанова 4822 № 725/5503/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 червня 2026 року м. Чернівці Справа № 725/5503/25 Провадження № 22-ц/822/701/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Литвинюк І. М., суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б., за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю. В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Чернівецька міська рада, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Чернівецької міської ради на рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 02 лютого 2026 року, головуючий у І-й інстанції Стоцька Л. А., ВСТАНОВИВ: У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чернівецької міської ради, третя особа: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради, про визнання права власності на самочинно збудоване та переплановане нерухоме майно. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, яке видане 02.11.2007 виконавчим комітетом Чернівецької міської ради. Будинок складається з трьох квартир, власниками яких є: квартира АДРЕСА_2 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , квартира АДРЕСА_3 - ОСОБА_5 , квартира АДРЕСА_4 , яка перебуває у її власності. У період з квітня 2008 року по серпень 2013 року вона за власні кошти здійснила без затверджених належним чином будівельно-технічних дозвільних документів добудову до належної їй на праві власності квартири та її перепланування. Після здійсненої добудови та перепланування (реконструкції) вищезазначена квартира складається з: І-й поверх - житлової кімнати площею 16,00 кв.м, житлової кімнати площею 11,20 кв.м, кухні площею 11,80 кв.м, кухні площею 7,20 кв.м. коридору площею 1,70 кв.м, коридору площею 2,30 кв.м, коридору площею 4,40 кв.м, передпокою площею 13,20 кв.м, санвузла площею 3,30 кв.м, вбиральні площею 1,80 кв.м, веранди площею 11,30 кв.м. Загальна площа I-го поверху складає 84,20 кв.м, житловою площею 27,20 кв.м. Приміщення мансардного поверху складається з: житлової кімнати площею 28,10 кв.м, житлової кімнати площею 24,00 кв.м, передпокою площею 13,00 кв.м, веранди площею 13,80 кв.м. Загальна площа мансардного поверху складає 78,90 кв.м, житловою площею 52,19 кв.м. разом загальна площа квартири складає 163,10 кв.м, житлова площа - 79,30 кв.м. Рішенням Чернівецької міської ради від 01.12.2021 N? 597 земельна ділянка розміром 0,06 га за адресою будинок АДРЕСА_5 передана у користування позивачу та сусідам ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку. Зазначала, що у листопаді 2024 року вона звернулася до Чернівецької міської ради із заявою, в якій просила прийняти розпорядження, яким створити державну приймальну комісію, якою прийняти в експлуатацію добудову (реконструкцію) до квартири АДРЕСА_1 . Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради своїм листом від 10.12.2024 на її заяву надала письмову відповідь, що реконструкцію квартири АДРЕСА_1 здійснено самочинно, без оформлення відповідного документу, який надавав право виконувати будівельні роботи та без належним чином затвердженого проекту. Також у відповіді інспекції зазначено, що на цей час механізму та умов прийняття в експлуатацію об?єктів, збудованих (реконструйованих) самочинно, чинним законодавством України не передбачено. Інспекція порекомендувала звернутися до суду в порядку ч.3 ст. 376 ЦК України. Технічним висновком на виконану реконструкцію квартири АДРЕСА_1 , який надано інженером- конструктором ОСОБА_7 , (п.8 висновку) зазначено, що обстежена будівля (квартира АДРЕСА_4 ) не має ушкоджень та деформацій несумісних з її подальшою експлуатацією. Також у цьому технічному висновку зазначено, що приміщення квартири знаходяться в задовільному технічному стані і забезпечують необхідну міцність і несучу здатність в цілому, інженерні мережі знаходяться в задовільному стані, квартира придатна для експлуатації в якості житла. У 2004 році сусіди - власники квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 , а саме, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , звернулися до на той час існуючого ЖРЕП-12 із заявами, в яких не заперечували у перебудові належної їй на праві власності квартири. Самочинно здійсненим будівництвом (реконструкцією) квартири АДРЕСА_1 права інших осіб не порушені, оскільки відсутні звернення сусідів чи інших осіб до суду з позовними заявами про порушення їх прав. Просила визнати за нею право власності на самочинно збудоване та переплановане (реконструкціоноване) нерухоме майно, а саме, на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з: 1-й поверх - житлової кімнати площею 16,00 кв.м, житлової кімнати площею 11,20 кв.м, кухні площею 11,80 кв.м, кухні площею 7,20 кв.м, коридору площею 1,70 кв.м, коридору площею 2,30 кв.м, коридору площею 4,40 кв.м, передпокою площею 13,20 кв.м, санвузла площею 3,30 кв.м, вбиральні площею 1,80 кв.м, веранди площею 11,30 кв.м, приміщення мансардного поверху - житлової кімнати площею 28,10 кв.м, житлової кімнати площею 24,00 кв.м. передпокою площею 13,00 кв.м, веранди площею 13,80 кв.м, загальною площею 163,10 кв.м. житловою площею 79,30 кв.м. Рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівці від 02 лютого 2026 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудоване та переплановане (реконструкціоноване) нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з: 1-й поверх - житлової кімнати площею 16,00 кв.м; житлової кімнати площею 11,20 кв.м; кухні площею 11,80 кв.м; кухні площею 7,20 кв.м; коридору площею 1,70 кв.м; коридору площею 2,30 кв.м; коридору площею 4,40 кв.м; передпокою площею 13,20 кв.м; санвузла площею 3,30 кв.м; вбиральні площею 1,80 кв.м; веранди площею 11,30 кв.м; приміщення мансардного поверху - житлової кімнати площею 28,10 кв.м; житлової кімнати площею 24,00 кв.м; передпокою площею 13,00 кв.м; веранди площею 13,80 кв.м; загальною площею 163,10 кв.м; житловою площею 79,30 кв.м. Задовольняючи позов, суд першої виходив з того, що позивач є користувачем земельної ділянки, на якій розташоване самочинно збудоване нерухоме майно, місцезнаходження якого не порушує права інших осіб, нерухоме майно відповідно до експертних висновків придатне для безпечної експлуатації. Не погодившись з вказаним судовим рішенням, Чернівецька міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що суд першої інстанції, спираючись на заяви власників сусідніх квартир, дійшов до висновку, що права інших співвласників будинку не порушено. Однак судом не проаналізовано, що власником квартири АДРЕСА_2 є три особи. Не заперечує щодо перебудови квартири АДРЕСА_4 лише ОСОБА_8 . Письмових заяв інших власників квартири АДРЕСА_2 щодо здійснення перебудови належній позивачці квартири АДРЕСА_4 немає. Позивачкою також здійснено добудову до квартири АДРЕСА_4 , однак згоди щодо здійснення добудови інші співвласники будинку АДРЕСА_5 не надавали. Заяви двох співвласників будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_8 написані 14.06.2004 та 13.07.2004, проте перепланування та добудова здійснені у період з квітня 2008 року по серпень 2013 року. По завершенню будівництва питання щодо не порушення прав співмешканців не визначалось. Висновок суду про те, що права інших співвласників не порушено здійсненою прибудовою та переплануванням квартири АДРЕСА_4 на підставі досліджень експертом не мають правової визначеності, оскільки як це унормовано частиною другою статті 102 ЦПК України, предметом висновку експерта не можуть бути питання права, що підтверджує факт не дослідження судом порушення прав інших співвласників будинку АДРЕСА_5 . Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої не відповідає зазначеним вимогам закону. Відповідно до частин першої, третьої статті13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. З матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видане 02 листопада 2007 року виконавчим комітетом Чернівецької міської ради, позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_7 , який складається з трьох квартир, власниками яких є: квартира АДРЕСА_2 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , квартира N? 2 - ОСОБА_5 , власником квартири N? 3 є позивач. ОСОБА_1 у позові вказує на те, що у період з квітня місяця 2008 року по серпень місяць 2013 року нею за власні кошти без належним чином затверджених будівельно-технічних дозвільних документів здійснено добудову до належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 та її перепланування. Після здійсненої добудови та перепланування (реконструкції) вищезазначена квартира складається з: І-й поверх - житлової кімнати площею 16,00 кв.м, житлової кімнати площею 11,20 кв.м, кухні площею 11,80 кв.м, кухні площею 7,20 кв.м, коридору площею 1,70 кв.м, коридору площею 2,30 кв.м, коридору площею 4,40 кв.м, передпокою площею 13,20 кв.м, санвузла площею 3,30 кв.м, вбиральні площею 1,80 кв.м, веранди площею 11,30 кв.м. Загальна площа I-го поверху складає 84,20 кв.м, житловою площею 27,20 кв.м. Приміщення мансардного поверху складається з: житлової кімнати площею 28,10 кв.м, житлової кімнати площею 24,00 кв.м, передпокою площею 13,00 кв.м, веранди площею 13,80 кв.м. Загальна площа мансардного поверху становить 78,90 кв.м, житловою площею 52,19 кв.м, разом загальна площа квартири становить 163,10 кв.м, житлова площа - 79,30 кв.м. Рішенням Чернівецької міської ради від 01 грудня 2021 року № 597 земельна ділянка розміром 0,06 га за адресою: АДРЕСА_5 передана у користування позивачу та сусідам ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговуванням житлового будинку. У листі Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради від 10.12.2024 повідомила, що реконструкцію квартири АДРЕСА_1 здійснено самочинно, без оформлення відповідного документу, який надавав позивачці право виконувати будівельні роботи та без належним чином затвердженого проекту. Технічним висновком на виконану реконструкцію квартири АДРЕСА_1 , який надано інженером-конструктором ОСОБА_7 , (п.8 висновку) визначено, що обстежена будівля (квартира N? 3) не має ушкоджень та деформацій, несумісних з її подальшою експлуатацією. Також у цьому технічному висновку зазначено, що приміщення квартири знаходяться в задовільному технічному стані і забезпечують необхідну міцність і несучу здатність в цілому, інженерні мережі знаходяться в задовільному стані, квартира АДРЕСА_1 .Чернівці придатна для експлуатації в якості житла. У 2004 році сусіди - власники квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 , а саме - ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , звернулися до на той час існуючого ЖРЕП-12 із заявами, в яких не заперечували у перебудові належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 . У висновку експерта за результатами проведеної будівельно технічної експертизи №157/25-29 від 24 жовтня 2025 року вказано, що самочинно збудоване та переплановане нерухоме майно до квартири АДРЕСА_1 відповідає вимогам ДБЕ В2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення» до житлових приміщень. Права мешканців квартир АДРЕСА_2 і АДРЕСА_6 не порушені самочинно збудованим та перепланованим нерухомим майном. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Положення частини другої статті 331 ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями статті 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації. Отже, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація. Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна). Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Відповідно до статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у чітко встановленому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування. При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 26, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону). Частиною другою статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється. Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2011 року №

461. Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проєкта (будівельного паспорта) або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159 цс 15 та від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328 цс

15. Зміст положень статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, провадження № 14-445 цс 19). Ураховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на відсутність належних і допустимих доказів щодо дотримання позивачкою визначеної законом процедури введення до експлуатації самочинно реконструйованого об`єкта будівництва та порядку проведення державної реєстрації і оформлення права власності на нього, оскільки ОСОБА_1 здійснено самочинну реконструкцію належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 загальною площею 59,40 кв.м та житловою площею 40,40 кв.м на земельній ділянці, яка рішенням Чернівецької міської ради від 01.12.2021 № 597 передана в постійне користування співвласникам будинку АДРЕСА_5 . Однак вказане самочинне будівництво здійснено позивачкою без затвердження у встановленому законом порядку проєктної документації. Суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до положень закону уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його до експлуатації. Отже, звернутися до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно можна за наявності відомостей про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Судом установлено відсутність належних доказів щодо звернення позивача до компетентного державного органу про прийняття самочинного збудованого та перепланованого нерухомого майна до квартири АДРЕСА_1 до експлуатації у встановленому законом порядку. Наданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради лист від 10.12.2024 носить інформаційний характер та не свідчить про прийняття компетентним органом рішення про відмову у прийнятті в експлуатацію самочинно збудованого (реконструйованого) об`єкта нерухомості. Слід зазначити, що правом на звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване або реконструйоване нерухоме майно наділена особа, яка у передбаченому законом порядку зверталася до органів державного архітектурно-будівельного контролю, це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність (бездіяльність) дають підстави вважати про наявність спору про право. Вказаних умов позивачем не дотримано. Такі висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15 та постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 640/13030/16, від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17, від 19 травня 2022 року у справі № 263/8509/20, від 28 червня 2023 року у справі № 715/1650/22. Крім того, в апеляційній скарзі апелянт окремо звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції не проаналізовано, що згоди щодо здійснення добудови до квартири АДРЕСА_1 інші співвласники будинку не надавали. Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи. Частиною першою статті48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача). Відповідно до статті51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Статтею175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті263 ЦПК України). Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи. У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи та без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2021 року у справі № 677/1893/18 (провадження № 61-18281св20). Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 дійшов висновку, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Предметом позову в цій справі є визнання права власності на самочинне будівництво у багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_5 , здійснене позивачкою ОСОБА_1 , яка є власником квартири АДРЕСА_4 , а іншими співвласниками будинку є ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . Отже, позивачка просить ухвалити судове рішення, яке буде стосуватися не тільки прав відповідача Чернівецької міської ради, а прав та обов`язків інших осіб, які не залучені до участі у справі, а саме співвласників багатоквартирного будинку. Однак з клопотанням про залучення їх до участі у справі як співвідповідачів позивачка не зверталася. Твердження представника позивача про те, що співвласники будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не заперечували у перебудові квартири АДРЕСА_1 , є безпідставними, оскільки подані ними у 2004 році заяви не замінюють обов`язковості процесуального статусу бути стороною у справі; крім того, є інші співвласники будинку, які відповідної згоди не надавали, а тому апеляційний суд вважає, що висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість/необґрунтованість вимог позову мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників. Згідно з частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Відповідно до частин 1,2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до пункту 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на зазначене, з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради слід стягнути судові витрати в розмірі 18 168 грн за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Чернівецької міської ради задовольнити. Рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 02 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, третя особа: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради, про визнання права власності на самочинно збудоване та переплановане нерухоме майно, відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради судові витрати в розмірі 18 168 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 23 червня 2026 року. Суддя-доповідач І.М. Литвинюк Судді: І. Н. Лисак І.Б. Перепелюк