Постанова ККС ВС № 356/101/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Київ справа №356/101/24 провадження № 51-4400 км 25 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції) розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Березанського міського суду Київської області від 12 лютого 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Березанський міський суд Київської області вироком від 12 лютого 2025 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року, засудив ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим за вчинення ним кримінального правопорушення за таких обставин. ОСОБА_6 , бувши військовозобов`язаним, 14 вересня 2023 року пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією та визнаний придатним за станом здоров`я до військової служби. 17 жовтня 2023 року о 13 год ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ), отримав повістку про призов до Збройних Сил України, з вимогою прибути до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 08:00 18 жовтня 2023 року для відправки за мобілізацією до військової частини і подальшого проходження військової служби. ОСОБА_6 , достовірно знаючи про введення на всій території України з 24 лютого 2022 року воєнного стану, не маючи права на відстрочку від призову під час мобілізації, за відсутності поважних причин умисно не прибув у вищезазначений час та місце, ухилившись тим самим від призову на військову службу під час мобілізації. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала Засуджений ОСОБА_6 , не погодившись із судовими рішеннями через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, подав касаційну скаргу, в якій просить їх змінити чи скасувати, призначивши йому покарання, не пов`язане із позбавленням волі, тобто застосувати положення ст. 75 КК. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суди: - призначили йому надмірно суворе покарання; - не врахували всіх даних про його особу (наявність утриманців - матері та бабусі, які є особами похилого віку, незадовільний стан здоров`я). Позиції учасників судового провадження Засуджений підтримав доводи касаційної скарги. Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни. Мотиви Суду Положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ст. 336 КК у касаційному порядку не оспорюються. Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. У поданій касаційній скарзі засуджений посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість і безпідставне незастосування положення ст. 75 КК. Колегія суддів не погоджується з цими доводами засудженого з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність. Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість (ст. 414 КПК). Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Згідно з положеннями статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК. Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений фактично порушує питання про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання й пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями). Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання, призначеного ОСОБА_6 , дотримався вимог статей 50, 65-67 КК, урахувавши: - ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; - відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання; - досудову доповідь органу пробації; - дані про особу обвинуваченого: ОСОБА_6 в силу ст. 89 КК є раніше не судимим, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Водночас місцевий суд не знайшов підстав для застосування до обвинуваченого положення ст. 75 КК. Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 370, 404, 405, 407, 412-414, 419 КПК, належним чином перевірив доводи апеляційної скарги обвинуваченого, які за своїм змістом є аналогічними до доводів, викладених у його касаційній скарзі, проаналізував їх, дав на них вичерпні відповіді, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків: - твердження ОСОБА_6 про неврахування судом першої інстанції пропозиції досудової доповіді органу пробації та необґрунтоване незастосовання вимоги ст. 75 КК є безпідставними, оскільки, з урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні через збройну агресію рф, та конституційного обов`язку кожного громадянина із захисту Батьківщини, вчинений обвинуваченим умисний нетяжкий злочин становить значну суспільну небезпечність, тому можливе звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням створить в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації; - доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, суперечать вимозі про судимість, якою підтверджуються факти вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 309, ст. 395, ч. 1 ст.185 КК, судимості за які погашені в порядку ст. 89 цього Кодексу; - призначене ОСОБА_6 покарання без застосування положення ст. 75 КК, є справедливим і достатнім для досягнення мети, передбаченої ст. 50 цього Кодексу. Водночас колегія суддів апеляційного суду зауважила про те, що, всупереч доводам ОСОБА_6 в апеляційній скарзі, в матеріалах кримінального провадження відсутня інформація про наявність у нього хронічних захворювань, дані про перебування на його утриманні матері та бабусі похилого віку, які б могли бути враховані судом при вирішенні питання про можливість звільнення його від відбування покарання з випробуванням. Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. При цьому колегія суддів касаційного суду погоджується з доводами засудженого про те, що він є особою, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, оскільки його попередні судимості погашені. Так, приписами ст. 89 КК визначено строки погашення судимості, за минуванням яких особи визнаються такими, що не мають судимості. Припинення судимості анулює всі кримінально-правові й загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов`язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості під час вирішення будь-яких питань, у тому числі й для характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим. Така позиція Суду узгоджується з практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду, відображеною, зокрема, у постановах: від 27 вересня 2018 року (справа № 647/1831/15-к, провадження № 51-336 км 17), від 14 квітня 2020 року (справа № 344/8485/18, провадження № 51-4529 км 19). Проте посилання засудженого на зазначену обставину в судових рішеннях в цілому не впливає на їх законність та обґрунтованість. З огляду на вищезазначене, колегія суддів касаційного суду вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій достатньо аргументованими, а призначене ОСОБА_6 покарання - справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами. Щодо доводів засудженого про зміну судових рішень та застосування приписів ст. 75 КК, то колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. З ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Колегія суддів касаційного суду, зваживши на: - тяжкість та підвищений ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення; - позитивну характеристику з місця роботи; - дані про особу ОСОБА_6 , які вже були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при призначенні останньому покарання; - неодноразові неявки ОСОБА_6 в судові засідання, через що до нього неодноразово застосовувався привід, дійшла висновку про те, що вони жодним чином не спростовують обґрунтованості судових рішень у частині відсутності підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, а тому не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого в цій частині. Крім того, колегія суддів звертає увагу й на те, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст. 336 КК. Щодо тверджень засудженого про наявність у нього утриманців - матері та бабусі, які є особами похилого віку, а також незадовільний стан здоров`я, то матеріали кримінального провадження таких відомостей не містять, не надано їх засудженим ОСОБА_6 і під час касаційного перегляду. Тож, на думку колегії суддів, призначене ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами, яке не буде становити надмірного тягаря для засудженого та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, умотивованість їхніх висновків з питання правильності призначеного засудженому покарання, справедливості обраного йому заходу примусу та відсутності підстав для застосування положення ст. 75 КК ОСОБА_6 в касаційній скарзі не зазначив. Відтак підстави, передбачені пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, для скасування чи зміни судових рішень, про які зазначав ОСОБА_6 у касаційній скарзі, відсутні. Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено. Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд постановив: касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Березанського міського суду Київської області від 12 лютого 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року стосовно нього - без зміни. Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3