Постанова 4807 № 335/6815/25

Дата документу 16.06.2026 Справа № 335/6815/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/6815/25 Провадження №22-ц/807/1120/26 Головуючий в 1-й інстанції Алєксєєнко А.Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Кочеткової І.В., Полякова О.З., секретарВолчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізької обласної прокуратури, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ковалишкіна В`ячеслава Валерійовича, Державної казначейської служби України на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2026 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 17 березня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних за невиконання зобов`язання,- В С Т А Н О В И В: У липні 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Ковалишкіна В.В., звернулася до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України в якому просила стягнути з Державного бюджету України на її користь 647 029,32 грн., що складається з 99 493,15 грн. 3% річних, 547 536,17 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 02.11.2021 по 09.07.2025 на суму моральної шкоди, присуджену ОСОБА_2 рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25.05.2021 у цивільній справі №937/7617/20. В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25.05.2021 у цивільній справі №937/7617/20 частково задоволена позовна заява ОСОБА_3 до Запорізької обласної прокуратури, Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу незаконними діями і бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Зазначеним рішенням на користь позивачки з Державного бюджету України стягнуто 900 000,00 грн. моральної шкоди у зв`язку з незаконним притягненням останньої до кримінальної відповідальності. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25.05.2021 у цивільній справі № 937/7617/20 набрало законної сили 02.11.2021. На даний час рішення суду Державною казначейською службою не виконано. З моменту набрання законної сили рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25.05.2021 у цивільній справі № 937/7617/20 пройшло 3 роки та 8 місяців. 28.01.2022 позивачем подано до ДКСУ заяву та виконавчий лист, проте ДКСУ 07.02.2022 здійснив відкладення безспірного списання у зв`язку із наявністю помилок у виконавчому листі. Водночас, вважає, що помилки, які були допущені судом першої інстанції у виконавчому листі не впливали на можливість виконання судового рішення враховуючи те, що найменування стягувача, боржника та суми стягнення було зазначено вірно. Вважає, що ДКСУ була відповідачем по справі отже вся необхідна інформація для виконання рішення суду була відома про що свідчать чисельні заяви ДКСУ до суду про виправлення помилок у рішенні суду першої інстанції та виконавчих листах. З урахуванням того, що на час звернення до суду з цим позовом рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25.05.2021 у цивільній справі №937/7617/20 не виконано та враховуючи те, що зупинення виконання судового рішення не припиняє нарахування 3% річних та інфляційних витрат вважає, що на підставі ст.625 ЦК України за період з 02.11.2021 по 09.07.2025 на її користь з Державного бюджету України підлягають стягненню 3% річних у розмірі 99 493,15 грн. та інфляційні втрати у розмірі 547 536,17 грн. Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2026 року, позов ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних за невиконання зобов`язання задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 нараховані на суму моральної шкоди за рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 25.05.2021 у справі №937/7617/20 3% річних за період з 21.04.2025 по 09.07.2025 у розмірі 5 843 (п`ять тисяч вісімсот сорок три) гривні 63 копійки та інфляційні втрати за період з 21.04.2025 по 09.07.2025 у розмірі 18 993 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто три) гривні 60 копійок, а всього стягнути 24 837 (двадцять чотири тисячі вісімсот тридцять сім) гривень 23 копійки. Іншу частину позовних вимог залишено без задоволення. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 198 (сто дев`яносто вісім) гривень 68 копійок та витрат на правничу допомогу у розмірі 190 (сто дев`яносто) гривень 00 копійок, а всього 388 (триста вісімдесят вісім) гривень 68 копійок. Не погоджуючись з рішенням суду, Запорізька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що правовідносини щодо відшкодування державною шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури чи суду відповідно до Закону №266/94-ВР, є деліктними за своєю правовою природою та становлять форму цивільно-правової відповідальності держави, відтак відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень Закону №4901-VІ або статті 625 ЦК України, оскільки ці норми не поширюються на деліктні зобов`язання держави з відшкодування шкоди. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ковалишкіна В`ячеслава Валерійовича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, а саме: стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 473 664,65 грн, що складається з 86 326,02 грн 3 % річних та 387 338,63 грн інфляційних втрат за період з 29.04.2022 по 09.07.2025, здійснити перерозподіл судових витрат на правничу допомогу. А також, скасувати ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 15.07.2025 про залишення позову без руху у цій справі, повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України 5 176,24 гривень судового збору, сплаченого нею на підставі квитанції АТ "ТАСКОМБАНК" № 0641-2174-4487-5936 від 16.07.2025 на суму 5 176 грн та платіжної інструкції АБ "УКРГАЗБАНК" № 5197241659853251 від 16.07.2025 на суму 0,24 грн Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що висновок суду першої інстанції про надання позивачкою пакету документів до ДКС України лише 20.01.2025 не ґрунтується на наданих доказах на нормативно-правових актах, якими регулюється порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з Державного бюджету України. Повний пакет документів було подано позивачем до ДКС України 28.01.2022. Виходячи із зазначеного помилкового судження, суд першої інстанції дійшов невірних висновків щодо обрахунку початку строку нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Розмір витрат на правничу допомогу необґрунтовано зменшено з 10000,00 грн до 5000,00 грн, питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн за участь адвоката в судових засіданнях судом не вирішена. Ухвала суду першої інстанції щодо залишення позову без руху із визначенням суми судового збору, що підлягає сплаті є незаконною, оскільки позивач у цій категорії справ звільнений від сплати судового збору, а тому сплачена сума судового збору підлягає поверненню. Не погоджуючись з рішенням суду, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду в частині задоволених вимог позову та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що положеннями Закону України «Про гарантії держави щодо виконання удових рішень» не передбачено гарантії Держави стосовно виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є Державний бюджет України, у зв`язку з чим є порушенням норм матеріального права застосування положень вказаного Закону до виконання судових рішень про стягнення з Державного бюджету України шкоди, завданої державними органами. До правовідносин у справі також не застосовуються положення ЦК України. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на такі обставини. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25.05.2021 у справі №937/7617/20 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями і бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 900 000,00 грн. компенсації моральної шкоди. Постановою Запорізького апеляційного суду від 02.11.2021 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 травня 2021 року в справі №937/7617/20 залишено без змін. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25.05.2021 у справі №937/7617/20 набрало законної сили 21.11.2021 року. 25 листопада 2021 року на виконання вказаного рішення суду за заявою стягувача Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області видано виконавчий лист. Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17.12.2021 у справі 937/7617/20 за заявою ОСОБА_1 виправлено описку у рішенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області та виконавчому листі у справі №937/7617/20 в частині адреси відповідача у справі Державної казначейської служби України. 26.01.2022 у передбаченому законом порядку ОСОБА_1 направила до ДКС України заяву про виконання судового рішення та оригінал виконавчого листа № 937/7617/20, ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17.12.2021. 07.02.2022 Державною казначейською службою України заяву ОСОБА_1 від 26.01.2022 про виконання виконавчого листа по справі №937/7617/20 виданого Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області 25.11.2021 про стягнення з Державного бюджету України компенсації моральної шкоди у розмірі 900 000,00 грн. направлено до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області. 08.02.2022 Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області звернулось до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з заявою про виправлення помилок у виконавчому листі по справі №937/7617/20 виданого Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області 25.11.2021. Згідно листа Державної казначейської служби України від 03.11.2023 №5-06-06/20350 на адвокатський запит представника ОСОБА_1 - адвокату Ковалішину В.В. повідомлено, що до початку введення в Україні воєнного стану на адресу Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області від Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області не надходив судовий документ щодо результатів розгляду поданої заяви. З 25.02.2022 Мелітопольська міська територіальна громада є тимчасово окупованою російською федерацією територією України. Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 10.03.2022 №4/0/9-22 змінено територіальну підсудність Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області на Томаківський районний суд Дніпропетровської області. Розпорядженням Верховного Суду від 14.09.2023 №49/0-9-22 підсудність судових справ Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області змінено на Комунарський районний суд м.Запоріжжя. З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з тим, що заява Державної казначейської служби України про виправлення помилки у виконавчому листі по цивільній справі №937/7617/20 перебуває у м.Мелітополі представник Дірявченко О.А. звернувся до Комунарського районного суду м.Запоріжжя з заявою про виправлення помилок та видачу дублікату виконавчого листа у цивільній справі №937/7617/20 виданого Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області. Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 19 лютого 2024 року видано дублікат виконавчого листа у справі №937/7617/20 виданого Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу незаконними діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду в розмірі 900 000,00 грн. та внесені виправлення у виконавчий документ. 10.05.2024 представником ОСОБА_1 - адвокатом Ковалишкіним В.В. подано до Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області дублікат виконавчого листа №2/937/631/21 виданий 15.04.2024 року Комунарським районним судом м.Запоріжжя. Листом Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області від 21.10.2024 №04-08.3-10/7914 представнику ОСОБА_1 - адвокату Ковалишкіну В.В. повідомлено про продовження відкладення безспірного списання у зв`язку із невідповідністю виконавчого документа вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 10.12.2024 задоволено заяву представника Державної казначейської служби України та внесено виправлення у дублікат виконавчого листа №937/7617/20 виданого Комунарським районним судом м.Запоріжжя. 16.01.2025 Головним управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам направлено до Державної казначейської служби України пакет документів ОСОБА_1 по справі №937/7617/20 про стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди у розмірі 900 000,00 грн., який зареєстрований у Державній казначейській службі України 20.01.2025 року. На час розгляду справи рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25.05.2021 у справі №937/7617/20 не виконано, що не заперечується представником Державної казначейської служби України. Предметом розгляду у справі є питання стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суми компенсації трьох процентів річних і інфляційних втрат за не своєчасне виконання рішення суду. Задовольняючи вимоги позову частково суд першої інстанції виходив з того, що рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25.05.2021 у справі №937/7617/20 яким з Державного бюджету України стягнуто на користь ОСОБА_1 900 000,00 грн. компенсації моральної шкоди на час розгляду справи не виконано отже позовні вимоги про стягнення індексу інфляції а також 3% річних від простроченої суми є законним та обґрунтованими. Між тим, повний пакет документів з виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25.05.2021 у справі №937/7617/20 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 900 000,00 грн. надійшов на виконання до Державної казначейської служби України 20 січня 2025 року. Визначений законом тримісячний строк перерахування коштів стягувачеві (позивачеві) сплив 20.04.2025, отже з 21.04.2025 у позивача виникло право вимагати від відповідача сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. З урахуванням викладеного, з Державного бюджету України на користь позивача підлягає стягненню три проценти річних, розраховані за період з 21.04.2025 по 09.07.2025 (день звернення до суду з цим позовом) у розмірі 5 843,63 грн. та інфляційні втрати розраховані за період з 21.04.2025 по 09.07.2025 (день звернення до суду з цим позовом) у розмірі 18 993,60 грн. Дослідивши докази позивача на підтвердження витрат на правничу допомогу, з огляду на заперечення сторони відповідача, враховуючи обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу до 5 000,00 грн. і враховуючи часткове задоволення вимог позову стягнув вказані витрати пропорційно задоволеним вимогам. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується виходячи з наступного. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України). Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21). Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (тут і далі, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду) та особливості їх виконання. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Частиною першою статті 5 указаного Закону встановлено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України діє у незміненій редакції з часу набрання чинності цим Кодексом - 01 січня 2004 року. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18, пункти 17, 18, 26, 28), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункти 21, 22, 25, 42, 45), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)). У постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання, чи застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають внаслідок несвоєчасного виконання підтвердженого рішенням суду грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, зробила такі висновки: «91. У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

92. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

93. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.

94. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення». Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (див.: пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21)). Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України застосовуються до спірних правовідносин. Позивач має право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за невиконання державою грошового зобов`язання, визначеного у рішенні суду. Тому відповідні доводи апеляційних скарг відхиляються. При визначенні початку періоду прострочення державою виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України суд першої інстанції вірно керувався правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22), та дійшов висновку, що три проценти річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду слід стягувати не з дати пред`явлення до виконання рішення суду, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень») і до дня звернення з позовом до суду відповідно до заявлених вимог позову. Оскільки повний пакет документів з виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25.05.2021 у справі №937/7617/20 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 900 000,00 грн. надійшов на виконання до Державної казначейської служби України 20 січня 2025 року, визначений законом тримісячний строк перерахування коштів стягувачеві (позивачеві) сплив 20.04.2025, отже з 21.04.2025 у позивача виникло право вимагати від відповідача сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. З Державного бюджету України на користь позивача відповідно до судового рішення підлягає стягненню три проценти річних, розраховані за період з 21.04.2025 по 09.07.2025 (день звернення до суду з цим позовом) у розмірі 5 843,63 грн. та інфляційні втрати розраховані за період з 21.04.2025 по 09.07.2025 (день звернення до суду з цим позовом) у розмірі 18 993,60 грн. Вказаний розрахунок відповідачами не спростовано. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ковалишкіна В`ячеслава Валерійовича з приводу того, що повний пакет документів було подано позивачем до ДКС України 28.01.2022 є необґрунтованими з огляду на те, що неодноразово після цієї дати в суді першої інстанції вирішувалося питання щодо виправлення помилок у виконавчому листі, а згодом у дублікаті виконавчого листа, врешті вирішувалося питання про видачу дублікату виконавчого листа, і при вирішенні вказаних процесуальних питань судом ухвалювались рішення про задоволення відповідних заяв, що вказує на наявність перешкод у виконанні рішення суду, пов`язаних із відсутністю виконавчого документа та наявності у ньому помилок і неможливості прийняття виконавчого документу до виконання. Що стосується витрат на правничу допомогу, які стягнуті за рішенням суду першої інстанції, то слід зазначити наступне. Як передбачено у ст.15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (ч.1 ст.133 ЦПК України). Відповідно до ч.5 ст.135 ЦПК України, сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч.4 ст.137, ч.7 ст.139 та ч.3 ст.141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування. Приписами ч.1 ст.26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VІ, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Між тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір витрат на правничу допомогу, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20). Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Дослідивши докази позивача на підтвердження витрат на правничу допомогу, з огляду на заперечення сторони відповідача Запорізької обласної прокуратури, враховуючи обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу до 5 000,00 грн. і враховуючи часткове задоволення вимог позову стягнув вказані витрати пропорційно задоволеним вимогам. Колегія суддів апеляційного суду погоджується за такими висновками і не вбачає підстав для зміни рішення в цій частині. Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу не вирішення питання щодо частини вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, то ці питання можуть бути вирішені в порядку ст.270 ЦПК України. Ухвала Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 15.07.2025 щодо залишення позову без руху із визначенням суми судового збору, що підлягає сплаті є законною, оскільки позивач у цій категорії справ не звільнений від сплати судового збору, а тому доводи апеляційної скарги з приводу того, що сплачена сума судового збору підлягає поверненню є безпідставними. Процесуальні вимоги до змісту позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України. Відповідно до частини першої вказаної статті у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно із частиною четвертою статті 175 ЦПК України якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. За приписами частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір». Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством. Розміри ставок судового збору визначений статтею 4 Закону України «Про судовий збір». Відповідно до пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення нарахованих на суму моральної шкоди стягнутої за судовим рішенням на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. У постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, встановивши, що підстави передбачені пунктом 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» для звільнення позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви відсутні, так як спір у цій справі не пов`язаний із вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, оскільки виник внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем грошових коштів, стягнутих на підставі рішення суду в іншій цивільній справі, у порядку частини другої статті 625 ЦК України, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача від сплати судового збору. Такими чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що внаслідок неналежного виконання державою рішення суду про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, позивач має право на стягнення із Державного бюджету інфляційних втрат та трьох процентів річних, правильно застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 625 ЦК України. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- УХВАЛИВ: Апеляційні скарги Запорізької обласної прокуратури, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ковалишкіна В`ячеслава Валерійовича, Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2026 року, ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2026 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 24 червня 2026 року. Головуючий С.В. Кухар Судді: І.В. Кочеткова О.З. Поляков