Постанова КГС ВС № 10/11 (910/6100/25)

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Київ cправа № 10/11 (910/6100/25) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, Васьковського О.В., Огородніка К.М., за участі секретаря судового засідання Громак В.О, учасники справи: позивач - Адвокатське об`єднання "Кучак та партнери" представник позивача - Лозовський В.М., адвокат, відповідачі - Міністерство культури України, представник відповідача - Яцишен Д.В., в порядку самопредставництва, відповідач - Відкрите акціонерне товариство "Градобанк", арбітражний керуючий, ліквідатор - Звєздічев М.О., особисто відповідач - Національний художній музей України представник відповідача - Кучер О.М., адвокат Офіс Генерального прокурора - Владимирець А.О., прокурор відділу розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Адвокатського об`єднання "Кучак та партнери", до якої приєднався ліквідатор Відкритого акціонерного товариства "Градобанк" арбітражний керуючий Звєздічев Максим Олександрович, на рішення Господарського суду м. Києва від 17.11.2025 у складі судді: Чеберяка П.П., та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 у складі колегії суддів: Пантелієнка В.О., (головуючий), Остапенка О.М., Отрюха Б.В., у справі за позовом Адвокатського об`єднання "Кучак та партнери" до Міністерства культури України, Відкритого акціонерного товариства "Градобанк", Національного художнього музею України за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Національного банку України про визнання договору недійсним, в межах справи № 10/11 за заявою Корпорації "Укрзарубіжнафтогаз", Товариства з обмеженою відповідальністю "Промес", Дочірнього підприємства "Гарантія-Львів", Акціонерного комерційного банку "Аркада", Закритого акціонерного товариства "Кобзар", до Акціонерного товариства "Градобанк" за участю прокуратури міста Конотоп та Київської міської прокуратури про банкрутство,- ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст руху справи

1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №10/11 за заявою Корпорації "Укрзарубіжнафтогаз", Товариства з обмеженою відповідальністю "Промес", Дочірнього підприємства "Гарантія-Львів", Акціонерного комерційного банку "Аркада", Закритого акціонерного товариства "Кобзар" про банкрутство Акціонерного товариства "Градобанк" на стадії ліквідаційної процедури, відкритої постановою Арбітражного суду міста Києва від 14.07.2000. 2. 15.05.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Адвокатського об`єднання "Кучак та партнери" (далі - АО "Кучак та партнери", позивач, кредитор) до Міністерства культури України, Відкритого акціонерного товариства "Градобанк" (далі - ВАТ "Градобанк", відповідач, боржник), Національного художнього музею України про визнання недійним договору.

3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір № 279 було укладено сторонами з недотриманням вимог частин першої, другої статті 203 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на дату його укладення, далі ЦК України), а тому він має бути визнаний судом недійсним на підставі частин першої, третьої статті 215 ЦК України, оскільки перешкоджає АО "Кучак та Партнери" та іншим кредиторам банкрута отримати у встановленому порядку погашення своїх кредиторських вимог за рахунок продажу майна ВАТ "Градобанк", що є предметом оспорюваного договору, та в протиправний спосіб на його підставі наразі перебуває в Національному художньому музеї, що стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 4. 04.06.1996 між Національним Банком України та ВАТ "Градобанк" укладено кредитний договір № 24, відповідно до умов якого ВАТ "Градобанк" отримало кредит на суму 5 000 000 грн.

5. У забезпечення виконання кредитних зобов`язань у заставу НБУ передано колекцію творів образотворчого мистецтва орієнтовною вартістю 10 532 742 грн, про що укладено договір застави (закладу) від 05.11.1996. Зазначеним договором передбачено, що заставлене майно залишається на відповідальному зберіганні заставодержателя. У разі невиконання заставодавцем зобов`язання за кредитним договором від 04.06.1996 № 24 заставодержатель має право у рахунок погашення кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет закладу у спосіб та у порядку, визначеними Законом України "Про заставу" (пункти 1.3, 3.1 договору). 6. 21.12.1996 експертною комісією складено акт оцінки переданої в заставу колекції творів образотворчого мистецтва і встановлено, що у цілому запропонована ВАТ "Градобанк" фінансова оцінка вартості картин є об`єктивною.

7. ВАТ "Градобанк" не виконало зобов`язання щодо повернення кредитних коштів і сплати нарахованих за користування кредитом процентів та має борг на суму 9 497 071,97 грн.

8. Рішенням Вищого арбітражного суду України від 01.06.1998 у рахунок погашення заборгованості ВАТ "Градобанк" перед НБУ звернено стягнення на передану в заставу колекцію творів образотворчого мистецтва і видано відповідний наказ на примусове виконання рішення.

9. Верховною Радою України з метою збереження об`єктів культурної спадщини і приймаючи до уваги унікальність та високу культурну і художню цінність цієї колекції 08.12.1998 винесено постанову "Про заборону продажу колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" (№ 301-XIV від 08.12.1998), за змістом пункту 1 якої заборонено НБУ проведення аукціонного продажу зазначеної колекції, а пунктом 2 - доручено Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності вивчити питання про можливість залучення колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" до Музейного фонду України. 10. 24.06.2004 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність" (далі також - Закон № 1881-IV), який визначив загальні засади передачі колекції творів образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" в державну власність та певні заходи щодо розвитку музейної справи в Україні, відповідно до статті 1 якого визнано об`єктом національного культурного надбання колекцію творів образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" та передано її у державну власність у порядку, встановленому цим Законом. Статтями 2-6 Закону № 1881-IV встановлено, зокрема, механізм здійснення розрахунків між Кабінетом Міністрів України, НБУ і ВАТ "Градобанк" за колекцію та засади її передачі до Музею. 11. 22.12.2005 між Міністерством культури і туризму України, в особі першого заступника Міністра Корнієнка В.В., що діє на підставі Положення про Міністерство культури і туризму України, затвердженого Указом Президента України від 02.12.2005 № 1688/2005, з однієї сторони, ВАТ "Градобанк", в особі ліквідатора Малюкової І.О., що діє на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 27.06.2002 у справі № 10/11, з другої сторони, та Національним художнім музеєм України, в особі генерального директора Мельника А.І., що діє на підставі статуту, з третьої сторони, було укладено Договір № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк".

12. Предметом цього договору є відшкодування Національному банку України заборгованості ВАТ "Градобанк" з метою поетапної передачі у державну власність колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк", яка визнана об`єктом національного культурного надбання і є предметом договору застави від 05.11.1996, укладеного між Банком та АТ "Градобанк" в якості забезпечення договору № 24 від 04.06.1996 у кількості 785 предметів і постійно зберігатиметься у фондах Музею (п. 1.1 Договору № 279).

13. Метою цього договору є виконання статей другої, шостої Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" у державну власність" (п. 1.2 Договору № 279).

14. Відповідно до пункту 2.1.1. Міністерство зобов`язалося перерахувати Музею кошти на суму 9 497 100 грн для відшкодування НБУ заборгованості ВАТ "Градобанк", що виникла за договором застави (закладу) від 05.11.1996, укладеного у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 04.06.1996 № 24, за рахунок асигнувань за КПКВК 1801150 "Поповнення експозицій музеїв та репертуарів театрів і концертних організацій".

15. Згідно з пунктами 2.2.1, 2.2.2 договору Музей зобов`язався перерахувати протягом одного робочого дня кошти на суму 9 497 100 грн на рахунок НБУ для відшкодування заборгованості ВАТ "Градобанк", після чого створити відповідну комісію із представників сторін та прийняти за актом прийому-передач колекцію у кількості 785 предметів на постійне зберігання до своїх фондів.

16. У свою чергу ВАТ "Градобанк" зобов`язався передати Музею на постійне зберігання колекцію творів образотворчого мистецтва у кількості 785 предметів протягом п`яти робочих днів з моменту отримання НБУ коштів у сумі 9 496 272,5 грн на свій рахунок, що відповідає вартості 455 предметів (пункт 2.3.1 договору). 17. 10.10.2008 Конституційним Судом України ухвалено рішення № 24-рп/2008 про визнання частково неконституційними положень Закону № 1881-IV, а саме щодо передачі у державну власність колекції творів образотворчого мистецтва АТ "Градобанк" та статей 2, 5, 6 цього Закону.

18. Чинними залишаються норми Закону № 1881-IV від 24.06.2004 Про передачу колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" у державну власність в частині визнання колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" об`єктом національного культурного надбання. Крім того, чинною також є постанова Верховної Ради України Про заборону продажу колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" від 08.12.1998 № 301-XIV, якою Національному банку України заборонено проведення аукціону продажу зазначеної колекції.

19. Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності доручено вивчити питання про можливість залучення колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" до Музейного фонду України. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

20. Рішенням від 02.10.2025 Господарський суд міста Києва в задоволенні позову відмовив.

21. Рішення місцевого суду мотивоване, зокрема тим, що: - загальна сума та перелік творів Колекції, встановлені та визначені на дату підписання цього Договору у кількості 785 предметів, що передаються у державну власність згідно із умовами цього Договору, їх назва та вартість, встановлена відповідно до акту оцінки експертної комісії від 21.12.1996 не підлягають подальшій зміні, за виключенням доповнення Колекції. Крім того, у розділі "Вартісні критерії" Акту оцінки експертної комісії від 21.12.1996 зазначено, що саме ВАТ "Градобанк" запропонував розмір фінансової оцінки Колекції, що передавалась в заставу. Отже, вартість Колекції творів образотворчого мистецтва була узгоджена сторонами при її передачі в заставу у 1996 році і її об`єктивність підтверджена експертною комісією; - висновок Верховного Суду у постанові від 23.02.2021 у справі № 826/15470/15 спростовує доводи позивача щодо того, що оспорюваний Договір не відповідає статті 8, частині четвертій статті 13, частині четвертій статті 41 Конституції України, а також статті 19 Конституції України; - постановою Господарського суду міста Києва від 19.06.2007 у справі № 18/560-а за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства культури і туризму України до Національного банку України позов задоволено, вирішено зобов`язати Національний банк України передати у встановленому порядку колекцію образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" у кількості 785 предметів Національному художньому музею України. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2007 у справі № 18/560-а було виконано державною виконавчою службою у вересні 2016 році, колекцію образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" було передано на зберігання Національному художньому музею України; - рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 5011-36/8485-2012, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ВАТ "Градобанк" до Міністерства культури України та Національного художнього музею про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Господарський суд міста Києва, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов висновку, що позивачем не доведено, що договір від 22.12.2005 № 279 при його укладенні був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини, що його сторони та/або одна із сторін мала намір саме порушити право власності позивача, а також, що договір є таким, що порушує публічний порядок, та крім того, не доведено, що на виконання договору сторони одержали в натурі кошти та/або майно. Короткий зміст постанови апеляційного суду

22. Постановою від 17.02.2026 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу АО "Кучак та партнери" і ВАТ "Градобанк" в особі арбітражного керуючого Звєздічева М.О. залишив без задоволення; а рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №10/11(910/6100/25) залишив без змін.

23. Апеляційний господарський суд погодився із правильністю висновку місцевого суду про недоведеність позивачем того, що Договір від 22.12.2005 №279 при його укладенні був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини, що його сторони та/або одна із сторін мала намір саме порушити право власності позивача, а також, що договір є таким, що порушує публічний порядок, та крім того, не доведено, що на виконання договору сторони одержали в натурі кошти та/або майно. КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

24. АО "Кучак та Партнери" 14.04.2026 звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 у справі №10/11(910/6100/25).

25. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №10/11 (910/6100/25) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Васьковський О.В., суддя - Огороднік К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2026.

26. Ухвалою Верховного Суду від 04.05.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АО "Кучак та Партнери", датою проведення судового засідання визначено 09.06.2026. 27. 06.05.2026 від ліквідатора ВАТ "Градобанк" - Звєздічева М.О. надійшла заява про приєднання до касаційної скарги АО "Кучак та Партнери" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 у справі № 10/11(910/6100/25) в порядку статті 297 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

28. Ухвалою Верховного Суду від 12.05.2026 приєднано заяву заяви ліквідатора ВАТ "Градобанк" арбітражного керуючого Звєздічева М.О. до касаційної скарги АО "Кучак та партнери" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 у справі № 10/11 (910/6100/25). 29. 22.05.2026 від Національного художнього музею України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник Музею просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 у справі за № 10/11 (910/6100/25) без змін, а скаргу АО "Кучак та Партнери" без задоволення.

30. Відзив обґрунтовано тим, що ВАТ "Градобанк" неодноразово, впродовж останнього десятиліття зверталось до судових органів з метою оскаржити Договір № 279 від 22.12.2005 з такими предметами позову, як: 1) про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (справа № 5011-36/8485-2012); 2) про розірвання Договору № 279 від 22.12.2005 (справа № 826/15470/15). В обох випадках ВАТ "Градобанк" було відмовлено повністю у задоволені позовів. За численні роки судових спорів оспорюваний договір був предметом неодноразового дослідження всіх судових інстанцій.

31. Крім того у відзиві зазначено, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що договір від 22.12.2005 № 279 укладений не виключно в зв`язку з наявністю вказівки на це законодавця та для реалізації прийнятого раніше Закону № 1881-IV, оскільки про це свідчить і зміст пунктів 1.1, 2.1.1, 2.2.1 та 3.3 договору, де вказано на правовий статус колекції як заставленого за договором застави (закладу) від 05.11.1996 майна, за рахунок якого піддягає погашенню заборгованість за кредитним договором від 04.06.1996 №

24. Правова природа договірних правовідносин, характерним для яких є саме добровільність дій учасників, виключає елемент примусу, а для виконання Закону № 1881-IV не потребується укладення, тому підписання ВАТ "Градобанк" договору від 22.12.2005 № 279 у відповідній редакції свідчить про наявність у банка наміру за власною волею вступити у правовідносини на попередньо погоджених умовах. Такий намір пояснюється тим, що ВАТ "Градобанк" має статус боржника перед НБУ за кредитним договором від 04.06.1996 №24 і в рахунок погашення заборгованості на передану в заставу колекцію творів образотворчого мистецтва уже звернено стягнення за рішенням суду, тому банк не міг самостійно визначати юридичну долю колекції і його права як власника щодо розпорядження нею обмежені.

32. Від Міністерства культури України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник Міністерства просив закрити касаційне провадження за скаргами АО "Кучак та партнери" та ВАТ "Градобанк" у справі № 910/6100/25.

33. Відзив обґрунтовано тим, що скаржник не навів жодної підстави для задоволення касаційної скарги, у свою чергу задоволення скарги унеможливить механізм відшкодування НБУ заборгованості АТ "Градобанк" перед НБУ, який станом на сьогодні майже реалізований, але повна реалізація відшкодування блокується ВАТ "Градобанк" (як встановлено в рішенні суду у справі № 826/15470/15). Задоволення позову призведе до ускладнення питання залучення колекції, яка визнана об`єктом національного культурного надбання до Музейного фонду України. Також, визнання недійсним договору з метою повернення колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" та у подальшому реалізації її на аукціоні ліквідатором та розрахунок з позивачем є неможливим, оскільки Верховною Радою України 08.12.1998 винесено постанову про заборону продажу колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" на аукціоні, що ще раз підтверджує безпідставність позовних вимог.

34. Від 26.05.2026 від Заступника Генерального прокурора Крим М.Ю. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник Офісу Генерального прокурора просив касаційну скаргу АО "Кучак та Партнери" та заяву ліквідатора ВАТ "Градобанк" про приєднання до касаційної скарги залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі № 10/11 (910/6100/25) - без змін.

35. Відзив обґрунтовано тим, що касаційна скарга, ні заява про приєднання до касаційної скарги не містять обґрунтування того, яким саме чином зазначені обставини призвели до неправильного вирішення спору по суті або порушення прав скаржників. Фактично наведені доводи зводяться виключно до можливого, на думку скаржника, порушення процесуальних норм та не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень.

36. У судове засідання 09.06.2026 з`явилися уповноважені представник позивача, відповідачів (згідно протоколу судового засідання), які надали пояснення щодо вимог і доводів касаційних скарг та заперечень проти них.

37. Враховуючи положення Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX), Указу Президента України від 12.01.2026 № 40/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 28.04.2026 № 4857-IX), Верховний Суд розглядає справу № 10/11 (910/6100/25) у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи касаційної АО "Кучак та Партнери", до якої приєднався ліквідатор ВАТ "Градобанк" Звєздічев М.О.

38. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зазначив, що підставами касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі № 10/11 (910/6100/25) є неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: - статті 8, частини четвертої статті 13, частини четвертої статті 41 Конституції України, статті 203, частини третьої статті 321 ЦК України, абз. 26 статті 1, абз. 6 частини восьмої статті 16, абз. 6 частини першої статті 23, статей 29-30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 4 Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" у державну власність", які підлягали до застосування; - частини першої статті 77 ГПК України (допустимість доказів), оскільки наявний в матеріалах справи Акт оцінки експертної комісії від 21.12.1996 не є допустимим доказом проведення оцінки Колекції в порядку частини першої статті 29 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", члени експертної комісії не є оцінювачами. Крім того, очевидно, що станом на дату укладення оспорюваного Договору № 279 - 22.12.2005 вартість Колекції була набагато більшою, ніж зазначена в Акті оцінки експертної комісії 1996; - статей 7, 86, 236, 269 ГПК України щодо рівності перед законом і судом; оцінки доказів; всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності; законності та обґрунтованості судового рішення, оскільки судами не було надано жодної юридичної оцінки правовідносинам сторін та наявним у матеріалах справи доказам, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

39. Скаржник також аргументував, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування приписів статей 203, 215 ЦК України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду України від 10.05.2018 у справі № 5023/1704/12; від 26.09.2011 у справі № 3-83гс11, а також не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20; від 25.06.2025 у справі № 761/382/21, а також висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20; від 25.06.2025 у справі № 761/382/21.

40. Крім того, скаржник зазначив про відсутність висновків Верховного Суду: - щодо питання застосування статті 8, частини четвертої статті 13, частини четвертої статті 41 Конституції України, статті 203, частини третьої статті 321 ЦК України, абз. 26 статті 1, абз. 6 частини восьмої статті 16, абз. 6 частини першої статті 23, статей 29-30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 4 Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" у державну власність, стосовно того, чи є підставою для незастосування вказаних норм, недослідження матеріалів справи, ненадання їм жодної правової оцінки той факт, що єдине майно банкрута передано на зберігання державній установі без будь-якого відшкодування вартості власнику майна; - щодо питання застосування статті 29 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" стосовно права ліквідатора не проводити оцінку майна банкрута у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність у випадку, якщо майно банкрута має статус "національного надбання" та на свій розсуд визначати його вартість або використовувати ціну, узгоджену сторонами при передачі його в заставу; - щодо питання застосування статті 29 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" стосовно права ліквідатора та правових наслідків відчуження ліквідатором майна банкрута на підставі оцінки, проведеної 9 років назад та не в порядку, встановленому зазначеним Законом та Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"; - щодо питання застосування статті 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" стосовно права ліквідатора не погоджувати з комітетом кредиторів порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна у випадку, якщо майно банкрута має статус "національного надбання" та на свій розсуд визначати порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна; - щодо питання застосування судом частини четвертої статті 191 ГПК України у випадку, якщо позов про визнання недійсним багатостороннього договору визнано лише однією з його сторін (співвідповідачем).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

41. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

42. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

43. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятними касаційну скаргу щодо доводів скаржника, зазначених в пунктах 38 - 40 описової частини цієї постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій Щодо застосування норм матеріального та процесуального права та мотивів прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

44. Предметом розгляду у цій справі є питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання Договору № 279 недійсним на підставі статті 215 ЦК України.

45. Аналізуючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, оцінивши доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

46. Частиною першою статті 328 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) було передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

47. Відповідно до частини другої зазначеної статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

48. Згідно із статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, яке виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

49. Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

50. Крім того, частинами третьою-шостою статті 11 ЦК України унормовано, що: - цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства; - у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування; - у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду; - у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

51. Тобто, на момент укладення оспорюваного договору підставами виникнення зобов`язань передбачено як акти цивільного законодавства (відповідно до статті 4 ЦК України), акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, так і договір.

52. Відповідно до стаття 215 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

53. Положеннями статті 203 ЦК України унормовано, що: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша); - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга); - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя); - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта); - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята); - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста).

54. З огляду на зазначене позивач у цій справі, з огляду на заявлені позовні вимоги, повинен довести в порядку, визначеному положеннями статей 74, 76 - 77 ГПК України, наявність обставин, передбачених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Щодо розгляду касаційної скарги по суті

55. За змістом касаційної скарги та доводів, викладених у позовній заяві вбачається, що заявник однією із підстав для визнання оспорюваного договору недійсним зазначив про наявність Рішення Конституційного Суду України від 16.10.2008 у справі № 1-34/2008 за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 1, 2, 4, 6 Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність", Постанови Верховної Ради України "Про визнання колекції образотворчого мистецтва національним надбанням України".

56. Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про те, що наявність зазначеного судового рішення Конституційного Суду України не підтверджує наявність підстав, передбачених статтею 215 ЦК України щодо визнання правочину недійсним, зокрема, з огляду на таке.

57. За змістом резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.10.2008 у справі № 1-34/2008 вбачається, що суд вирішив: визнати таким, що відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є конституційним), положення статті 1 Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність" від 24.06.2004 № 1881-IV (1881-15) в частині визнання колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" об`єктом національного культурного надбання; визнати такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення статті 1 в частині передачі колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність, статей 2, 5, 6 Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність" від 24.06.2004 № 1881-IV (1881-15); визнати такою, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційною), Постанову Верховної Ради України "Про визнання колекції образотворчого мистецтва національним надбанням України" від 24.05.2001 № 2434-III (2434-14); припинити конституційне провадження у справі в частині перевірки щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень статті 4 Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність" від 24.06.2004 № 1881-IV (1881-15) на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні. положення Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність" від 24.06.2004 № 1881-IV (1881-15) та Постанова Верховної Ради України "Про визнання колекції образотворчого мистецтва національним надбанням України" від 24.05.2001 № 2434-III (2434-14), визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

58. Підставами ухвалення зазначеного рішення, з огляду на його зміст, є те, що: законодавцем не дотримано принципу непорушності права приватної власності, що мало наслідком протиправне позбавлення цього права, у зв`язку з чим положення статті 1 в частині передачі колекції у державну власність, статей 2, 6 Закону (1881-15) щодо віднесення колекції до державної частини Музейного фонду України та передачі на постійне зберігання до Національного художнього музею України в місті Києві не відповідають статті 8, частині четвертій статті 13, частині четвертій статті 41 Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними); правовий статус колекції як об`єкта національного культурного надбання не позбавляє права власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а лише обумовлює певні особливості здійснення власником своїх прав щодо такого об`єкта, які встановлені іншими спеціальними законами; постановою врегульовано ті ж самі, що й у Законі (1881-15), правовідносини правового режиму власності щодо колекції, які відповідно до пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) повинні визначатися виключно законами України, а тому Постанова (2434-14) не відповідає вимогам пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційною).

59. Водночас, аналіз змісту Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність" свідчить про те, що визначені зазначеним Законом засади регулювання відносин щодо передачі колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" у державну власність з метою остаточного вирішення долі цієї колекції та залучення громадян України і світової спільноти до унікальних скарбів національної культурної спадщини України не передбачають такої обов`язкової умови та не пов`язують передачу колекції образотворчого мистецтва із укладенням відповідного договору між ВАТ "Градобанк", Національним художнім музеєм України та Національним банком України.

60. Передача колекції творів образотворчого мистецтва АТ "Градобанк" у державну власність для реалізації вимог Закону №1881-IV, тобто владної вказівки законодавця, могла здійснюватися шляхом прийняття відповідного підзаконного акта із деталізованим визначенням процедури такої передачі на розсуд відповідного суб`єкта владних повноважень, так як у публічно-правових відносинах відсутній елемент рівності статусів учасників правовідносин і узгодження цієї процедури із АТ "Градобанк" не вимагалося.

61. Натомість, договірні правовідносини є відмінними за своєю правовою природою і, враховуючи рівність статусів їх учасників, передбачають як можливість узгодження ними умов договору на власний розсуд за власним бажанням, так і можливість узагалі відмовитися від укладення договору на відповідних умовах.

62. Тобто, врегулювання правовідносин між особами шляхом укладення цивільно-правового договору свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер їх взаємодії.

63. Тому, з огляду на положення статей 4, 11, 509 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), визнання положень Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність" не є підставою вважати оспорюваний договір недійсним відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України, оскільки відповідно до зазначених норм закон, нормами якого не було передбачено обов`язкової умови укладення договору з метою передачі відповідної колекції, та договір, за змістом якого сторони фактично встановили предмет та порядок передачі відповідної колекції, є самостійними різними підставами для виникнення зобов`язань та регулювання правовідносин, які виникли між відповідачами.

64. Водночас визначення сторонами оспорюваного договору в пункті 1.2. Договору № 279 від 22.12.2005 такої мети як виконання статей другої, шостої Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" у державну власність", не є підставою для визнання всього договору недійсним вцілому.

65. Так, метою договору можна вважати очікуваний комерційний, господарський, матеріальний чи інший соціально-економічний результат його укладення. Разом з тим, зазначення мети в умовах договору не є істотною умовою його укладення, не спростовує предмет, порядок та строки його виконання або інші умови, які прямо впливають на виконання зобов`язань за таким правочином.

66. Визнання положень Закону неконституційними не спростовує встановлених судами попередніх інстанцій обставин невиконання взятих на себе боржником - ВАТ "Градобанк" зобов`язань щодо повернення кредитних коштів і сплати нарахованих за користування кредитом процентів та має борг на суму 9 497 071,97 грн, а також щодо наявності рішення Вищого арбітражного суду України від 01.06.1998 про погашення заборгованості ВАТ "Градобанк" перед НБУ шляхом звернення стягнення на передану в заставу колекції творів образотворчого мистецтва та наявністю відповідного наказу на примусове виконання рішення.

67. Суд враховує, що предметом оспорюваного договору є відшкодування Національному банку України заборгованості ВАТ "Градобанк" з метою поетапної передачі у державну власність колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк", яка визнана об`єктом національного культурного надбання і є предметом договору застави від 05.11.1996, укладеного між Банком та ВАТ "Градобанк" в якості забезпечення договору № 24 від 04.06.1996 у кількості 785 предметів і постійно зберігатиметься у фондах Музею (п. 1.1 Договору № 279).

68. Предметом регулювання Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність" є визначення засад регулювання відносин щодо передачі колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" у державну власність з метою остаточного вирішення долі цієї колекції та залучення громадян України і світової спільноти до унікальних скарбів національної культурної спадщини України.

69. Разом з тим, на відміну від зазначеного Закону, який зобов`язував відповідних учасників правовідносин здійснити передачу колекції образотворчого мистецтва незалежно від їх волі, договором визначалася детальна процедура отримання ВАТ "Градобанк" грошового відшкодування за колекцію творів образотворчого мистецтва і погашення його кредитної заборгованості перед НБУ, тому укладення та виконання такого договору, за умови добросовісної поведінки ВАТ "Градобанк", не могло не відповідати його інтересам, що також свідчить про добровільність вступу в договірні правовідносини.

70. В цьому випадку предметом договору сторін є передача заставного майна та оплата його вартості з метою погашення відповідної заборгованості, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ухвалення Конституційним Судом України рішення від 10.10.2008 № 24-рп/2008 не впливає на зміст і суть правовідносин сторін за Договором № 279 від 22.12.2005, а укладення такого договору відбулося з метою узгодження і деталізації процедури звернення стягнення на заставлене майно, яким є Колекція творів образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк", у порядку виконання рішення Вищого арбітражного суду України від 01.06.1998 і ці обставини, які викликали необхідність укладення спірного договору, не змінилися.

71. Зазначене фактично спростовує доводи скаржників про порушення частини четвертої статі 41 Конституції України та те, що в цьому випадку банк-боржник протиправно позбавлений права власності.

72. Колегія суддів не вбачає в цьому випадку порушення права власності і в контексті застосування практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо врегульованого Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права мирно володіти своїм майном.

73. Так, скаржники не надали у порядку, визначеному положеннями статей 74, 76- 77 ГПК України, доказів того, що: - оспорюваний договір укладено з порушенням принципу законності, а саме, статей 3, 6, 626, 627, 628 ЦК України; - вилучення колекції ВАТ "Градобанк" не відповідає суспільним інтересам та не спрямоване на охорону культурної спадщини; - зазначений договір не передбачає пропорційного задоволення інтересів кожної з сторін оспорюваного правочину, з огляд на обставини, які склалися між учасниками спірних правовідносин.

74. Посилання скаржника на порушення в цьому випадку судами попередніх інстанцій статті 4 Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність" є необґрунтованим, оскільки зазначена норма не ставить у залежність складання переліку творів колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк", проведення мистецтвознавчої експертизи та визначення їх оціночної вартості із дійсністю Договору № 279 від 22.12.2005 чи його окремих положень та додатків. Також зазначена норма не передбачає негативних наслідків не лише для сторін зазначеного договору та для безпосередніх суб`єктів, на яких поширюється правове регулювання зазначеного Закону, але й щодо дійсності відповідного правочину.

75. Крім того, згідно зі статтею 54 Конституції України охорона культурної спадщини, збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, є обов`язком держави.

76. Верховна Рада України, надавши колекції творів образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" статус об`єкта національного культурного надбання і захистивши його шляхом заборони аукціонної реалізації (з огляду на постановлення Постанови Верховної Ради України від 08.12.1998 № 301-XIV), встановила правові гарантії збереження творів колекції як унікальних культурних цінностей українського народу.

77. Згідно статті 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради № 6673-ХІ, кожна держава - сторона цієї Конвенції, визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної спадщини, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї.

78. У спірних правовідносинах держава в особі уповноважених органів має на меті реалізувати переважне право на придбання музейних зібрань, які визнані національним надбанням і належать юридичній особі, що ліквідується.

79. Водночас, відповідно до статей 26, 28 Закону України "Про заставу" заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов`язання. Право застави припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання у разі придбання заставодержателем права власності на майно, а також у разі примусового продажу заставленого майна.

80. Держава в особі Верховної Ради України заборонила Національному банку України аукціонний продаж колекції творів образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк", адже держава як заставодержатель мала переважні права на них. Подібні правові конструкції, що передбачають переважне право держави, а отже, пріоритетність суспільних інтересів, присутні також і в інших нормах законодавства та зокрема в Законі України "Про охорону культурної спадщини".

81. При цьому, наявність відповідного Рішення Конституційного суду України не спростовує чинність Постанови Верховної Ради України від 08.12.1998 № 301-XIV, скаржник будь-яких інших доказів втрати зазначеною постановою чинності не надав.

82. Водночас, основою спеціального законодавства, що регулює суспільні відносини в галузі музейної справи, встановлює правові, економічні, соціальні засади наукового комплектування, вивчення, збереження та використання пам`яток духовної культури, діяльності музейних закладів в Україні, є Закон України "Про музей та музейну справу".

83. Відповідно до статті 15 цього Закону Музейний фонд України є національним багатством України, невід`ємною складовою культурної спадщини України, яка охороняється законом.

84. Стаття 10 вказаного Закону містить положення про те, що у разі ліквідації підприємства, установи та організації, при (у складі) яких діють музеї, а також у разі ліквідації музеїв, які діяли на громадських засадах, їх музейні зібрання та колекції асортиментних кабінетів, окремі предмети музейного значення, придбані за кошти державного та місцевих бюджетів, передаються до відповідних профільних музеїв у порядку, передбаченому Положенням про Музейний фонд України. У разі ліквідації музеїв, заснованих на приватній формі власності, переважне право на придбання музейних зібрань за інших рівних умов має держава.

85. Згідно п. 12 Положення про Музейний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2000 № 1147, приймання і передача музейних предметів та предметів музейного значення на постійне або тимчасове зберігання до музеїв здійснюються за відповідними актами на підставі рішень фондово-закупівельної комісії. В акті зазначаються форма передачі предметів музейного значення (закупівля, дарування, пожертвування), заповіт, рішення суду про передачу культурних цінностей у власність держави), відомості про їх історію, походження і побутування. До актів додаються копії документів, що підтверджують право власності на визначені в них культурні цінності.

86. З огляду на системний аналіз зазначених положень законодавства, існуючі законодавчі механізми передбачають можливість держави на оплатній основі отримувати у державну власність культурні цінності та надають їй переважне право на вказані цінності, підтверджуючи таким чином пріоритетність суспільних інтересів у культурній сфері.

87. Верховний Суд враховує, що АО "Кучак та Партнери", було визнано кредитором до боржника на суму 306 204, 00 грн ухвалою від 15.06.2021, тобто понад 10 років після укладення спірного договору. При цьому, зазначений кредитор не є стороною ні Договору №279 від 22.12.2005, ні кредитного Договору від 04.06.1996 № 24, ні Договору застави від 05.11.1996, укладеного між НБУ та АТ "Градобанк" в якості забезпечення кредитного договору від 04.06.1996 № 24, а також не суб`єктом, права і обов`язки якого регулюються Законом України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" у державну власність".

88. Також Верховний Суд враховує, що ціна творів образотворчого мистецтва та об`єктів культурної спадщини не є фіксованою і може суттєво змінюватися з часом, оскільки на вартість таких предметів впливає ім`я та репутація автора, історія володіння твором, його унікальність, провенанс та експонування в відомих музеях, естетична та технічна досконалість роботи, а також те, наскільки вона є знаковою для певного періоду творчості митця тощо.

89. Тому, враховуючи, що обставини укладення Договору застави за Кредитним договором від 04.06.1996 та звернення стягнення за рішенням Вищого арбітражного суду України від 01.06.1998 відбулися понад 20 років тому, Суд не виключає, що вартість колекції образотворчого мистецтва боржника є іншою та вищою за запропоновану ВАТ "Градобанк" у розділі "Вартісні критерії" Акта оцінки експертної комісії від 21.12.1996.

90. Разом з тим, перегляд такої ціни через понад 20 років з моменту первісної оцінки відповідної колекції та через понад 10 років з моменту відкриття процедури ліквідації банку та вступу скаржника у справу в якості кредитора у цьому випадку не є обґрунтованим, зокрема, з огляду на таке.

91. У цій справі держава, окрім наявності у неї переважного права на придбання визнаної національним надбанням колекції творів образотворчого мистецтва, також має статус заставодержателя в особі її органу - Національного банку України, а тому має безумовний пріоритет на придбання спірної колекції.

92. Передаючи колекцію творів образотворчого мистецтва у заставу за договором застави (закладу) від 05.11.1996, ВАТ "Градобанк", з урахуванням правової природи заставних правовідносини, знало і повинно було розуміти можливі наслідки у вигляді звернення стягнення на це майно у разі невиконання кредитного зобов`язання, проте добровільно прийняло не себе відповідний ризик втрати права власності на майно та засвідчило згоду на обмеження прав щодо розпорядження ним на період дії застави з подальшими наслідками у випадку невиконання взятих на себе зобов`язань.

93. Верховний Суд наголошує, що право НБУ на отримання 9 497 071,97 грн кредитної заборгованості першочергово ґрунтується на кредитному договорі від 04.06.1996 № 24, а обов`язок повернути предмет застави заставодавцю після погашення заборгованості - на договорі застави (закладу) від 05.11.1996.

94. Застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя, є закладом (статті 1, 44 Закону України "Про заставу").

95. У статті 20 Закону України "Про заставу" закріплено право заставодержателя звернути стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

96. Оспорюваним Договором фактично узгоджена між сторонами детальна процедура отримання АТ "Градобанк" грошового відшкодування за колекцію творів образотворчого мистецтва і погашення його кредитної заборгованості перед НБУ, тому укладення та виконання такого договору, за умови добросовісної поведінки АТ "Градобанк", не могло не відповідати його інтересам, що також свідчить про добровільність вступу в договірні правовідносини.

97. Водночас, зазначені положення законодавства дають підстави для висновку, що після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 10.10.2008 №24-рп/2008 Національний банк України не втратив право вимагати погашення кредитної заборгованості на суму 9 497 071,97 грн і за загальними правилами цивільного законодавства, а саме за змістом статті 528 ЦК України і статті 20 Закону України "Про заставу", такий обов`язок може виконати і третя особа.

98. Зазначене також свідчить про те, що визнання частково неконституційними положень Закону № 1881-IV не вплинуло на суть і зміст правовідносин між сторонами за договором від 22.12.2005 № 279 та не є підставою вважати такий договір недійсним, оскільки не спростувало та не змінило передумов його укладення.

99. Колегія суддів критично оцінює доводи скаржників про те, що в цьому випадку перегляд ціни колекції та її продаж матиме наслідком задоволення вимог кредиторів боржника у справі про банкрутство, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили обставин виконання ВАТ "Градобанк" взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

100. При цьому, скаржники не враховують, що повернення відповідної колекції боржнику може мати наслідком перегляду суми боргу з урахуванням інфляції, 3 % річних за користування відповідними коштами тощо. Також дії скаржників можуть призвести до звернення відповідачів із відповідними вимогами щодо компенсації завданих збитків та шкоди внаслідок не лише невиконання боржником відповідних зобов`язань із подальшим створенням перешкод щодо врегулювання відповідного спору в межах розпочатої сторонами процедури звернення стягнення на відповідне майно із подальшим врегулюванням погашення боргу боржника положеннями оспорюваного договору, але й щодо відшкодування збитків внаслідок втрати об`єкта (колекції) національного культурного надбання. Тобто скаржники, переслідуючи власний приватний інтерес, не враховують можливих відповідних публічних наслідків.

101. У справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (заява № 3236/03, п. 40).

102. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні у справі "Науменко проти України" (заява № 41984/98, п. 53) правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень. Перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами (див. рішення у справах "Пономарьов проти України", заява № 3236/03, п. 40; "Осовська та інші проти України», заява № 2075/13, п. 26; "Промислово-фінансовий Консорціум "Інвестиційно-металургійний союз" проти України", заява № 10640/05, п. 52).

103. В контексті зазначеного Суд звертає увагу, що частина доводів скаржників вже була предметом аналізу та оцінки у справах № 5011-36/8485-2012 та № 826/15470/15, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

104. Водночас, системний аналіз змісту судових рішень у зазначених справах свідчить про те, що зміна окремих правових підстав в обґрунтуванні позовних вимог не змінює їх суті та спрямована не на оскарження правочину, який не відповідає вимогам закону, а фактично є намаганням переглянути по суті рішення, які вже набрали законної сили та якими вже було відмовлено скаржникам у скасуванні процедури розрахунків боржника за борги із заставним кредитором.

105. Разом з тим, такий підхід кредитора суперечить принципу res judicata, оскільки скаржник та ліквідатор фактично намагаються перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи на власну користь. Суд наголошує, що сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є безумовною підставою для задоволення касаційної скарги.

106. Особливостями права на касаційне оскарження є те, що таке право не є абсолютним, оскільки може бути обмежене відповідно до національного законодавства шляхом визначення кола питань, які виключаються з права на касацію, або чіткого визначення випадків, за яких таке право виникає.

107. В цьому випадку скаржниками не доведено наявність правових проблем чи суперечливості судової практики щодо визначеного ними до кола питань, наявності правових проблем, які розглядає суд касаційної інстанції.

108. Водночас, суди попередніх інстанцій встановили, що правовідносини між сторонами щодо визначення долі колекції творів образотворчого мистецтва ВАТ "Градобанк" виникли задовго до прийняття Закону № 1881-IV і на момент його прийняття ця колекція уже мала правовий статус заставленого майна, на яке звернено стягнення за рішенням суду на користь органу державної влади - Національного банку України, проте не підлягала аукціонному продажу для недопущення її втрати як такої, що має високу художню та культурну цінність.

109. Отже, суди попередніх інстанцій, при з`ясуванні правової природи спірного договору та підстав його укладення, здійснили не лише аналіз змісту договору у цілому, але й врахували усі події, які передували його укладенню і прийняттю Закону №1881-IV, а також наслідки таких подій для усіх сторін оспорюваного у цій справі договору.

110. Колегія суддів враховує, що в цьому випадку скаржники не довели у порядку, передбаченому положеннями статей 74, 76 - 77 ГПК України, що оспорюваний правочин вчинено особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідати його внутрішній волі (частина третя), правочин вчинено у формі, не встановленій законом, або що правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

111. З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, зокрема з дотриманням вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а доводи, викладені в касаційній скарзі, до якої приєднався ліквідатор боржника, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

112. Інші доводи скаржників, зазначені у касаційній скарзі зводяться до необхідності надання оцінки та переоцінки доказів, дослідження та встановлення обставин справи, які вже були відповідно до вимог процесуального закону досліджені та оцінені апеляційним судом, що відповідно до положень частин другої, третьої статті 300 ГПК України, не входить у межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

113. Колегія суддів наголошує, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

114. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга АО "Кучак та партнери", до якої приєднався ліквідатор ВАТ "Градобанк" арбітражного керуючого Звєздічев М.О., не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення не підлягають скасуванню. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

115. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

116. Частиною першою статті 309 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

117. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги АО "Кучак та партнери", до якої приєднався ліквідатор ВАТ "Градобанк" - Звєздічев М.О., та залишення оскаржуваних судових рішень без змін. Щодо судових витрат

118. У зв`язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваного судового рішення, Суд покладає на скаржників витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 300, 308, 309, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Адвокатського об`єднання "Кучак та партнери", до якої приєднався ліквідатор Відкритого акціонерного товариства "Градобанк" арбітражного керуючого Звєздічев Максим Олександрович - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 у справі № 10/11 (910/6100/25) - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В.Я. Погребняк Судді О.В. Васьковський К.М. Огороднік