Постанова 4876 № 904/1981/26

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.05.2026 м.Дніпро Справа № 904/1981/26 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кошлі А.О. (доповідач) суддів: Стефанів Т.В., Демчини Т.Ю. за участі: секретаря судового засідання: Кахикало А.С. представника позивача (апелянт) - Остапенко П.В. представника відповідача - Лисенко С.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 (суддя Назаренко Н.Г.) про відмову у забезпеченні позову у справі № 904/1981/26 за позовом: Дніпровської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» про стягнення безпідставно набутих коштів ВСТАНОВИВ: Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції: Дніпровська міська рада (позивач, апелянт, скаржник) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» кошти у розмірі 1 171 781,85 грн, набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 1210100000:02:134:0033. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Аграрні технології України», як власник нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці за адресою: м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, 148-Д, не уклавши відповідних договорів оренди з власником земельної ділянки - Дніпровською міською радою, та не здійснивши державної реєстрації такого права, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави і, як наслідок, зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою в період з 01.01.2022 по 25.09.2025 року. Разом із позовною заявою Дніпровська міська рада подала заяву про забезпечення позову, в якій просила суд накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно ТОВ «Аграрні технології України» та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках відповідача, в межах суми стягнення в розмірі 1 171 781,85 грн, до набрання рішенням по справі законної сили. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 у справі № 904/1981/26 відмовлено у задоволенні заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову. Приймаючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд врахував правові висновки Центрального апеляційного господарського суду, викладені, зокрема, у постановах від 11.02.2026 у справі № 904/7562/25, від 18.02.2026 у справі № 904/7505/25 та від 12.03.2026 у справі № 904/517/26, щодо необхідності доведення заявником обставин, які обґрунтовують застосування заходів забезпечення позову, та дотримання принципів їх співмірності, адекватності й обґрунтованості. У зв`язку з відсутністю передбачених статтями 136, 137 ГПК України підстав для забезпечення позову суд відмовив у задоволенні відповідної заяви. Не погодившись із зазначеною ухвалою, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Дніпровська міська рада, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 у справі № 904/1981/26 та ухвалити постанову про задоволення заяви про забезпечення позову Дніпровської міської ради у справі № 904/1981/26 в повному обсязі. Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Скаржник вказує, що суд першої інстанції фактично вимагав надання доказів вчинення відповідачем конкретних дій щодо відчуження майна або виведення коштів, тоді як такий підхід, на думку апелянта, суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та інших постановах Верховного Суду щодо застосування заходів забезпечення позову у спорах про стягнення грошових коштів. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував установлену практику Верховного Суду та не навів мотивів, з яких відступив від відповідних правових висновків. Крім того, скаржник вважає, що судом не було надано належної оцінки доказам, поданим на підтвердження ризику утруднення виконання можливого рішення суду, зокрема листу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 20.05.2025 № 24037/5/04-36-04-05-12 щодо неподання відповідачем декларацій з плати за землю, листу Департаменту по роботі з доходами місцевого бюджету Дніпровської міської ради про відсутність надходжень відповідних платежів, а також акту обстеження земельної ділянки від 15.05.2025 № 0241, яким зафіксовано недопуск представника контролюючого органу на територію земельної ділянки. За доводами апелянта, наведені обставини свідчать про систематичне невиконання відповідачем майнових зобов`язань та підтверджують ризик утруднення виконання майбутнього судового рішення. Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно врахував доводи відповідача щодо здійснення поточної сплати земельного податку та подання декларацій за 2025- 2026 роки, оскільки такі обставини, на думку апелянта, не спростовують наявності заборгованості, яка є предметом спору, та не свідчать про відсутність ризику невиконання рішення суду. Апелянт вважає помилковим висновок суду щодо відсутності ризиків у зв`язку з наявністю арештів на майні відповідача, оскільки значна кількість арештів, навпаки, свідчить про наявність у відповідача інших майнових зобов`язань та ризик недостатності майна для задоволення вимог усіх кредиторів. Крім того, скаржник зазначає, що заявлені заходи забезпечення позову відповідають критерію співмірності, оскільки арешт грошових коштів та майна Дніпровська міська рада просила накласти виключно в межах суми позовних вимог у розмірі 1 171 781,85 грн. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, апелянт стверджує, що у даному випадку наявні всі необхідні умови для застосування заходів забезпечення позову. На думку скаржника, оскаржувана ухвала постановлена з порушенням положень статей 86, 137, 236, 277 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги Дніпровської міської ради та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, такою, що не підлягає задоволенню, а ухвалу суду першої інстанції від 16.04.2026 - законною та обґрунтованою. Відповідач зазначив, що суд першої інстанції правильно застосував положення статей 136, 137, 139 ГПК України та врахував усталену практику Верховного Суду щодо підстав і стандарту доказування при вирішенні питання про забезпечення позову. На думку відповідача, наведені апелянтом висновки Верховного Суду не звільняють заявника від обов`язку довести конкретні фактичні обставини, які свідчать про наявність реального ризику утруднення або неможливості виконання судового рішення. Відповідач вказував, що у справах, на які посилається апелянт, заявниками були надані належні та допустимі докази існування таких ризиків (дані державних реєстрів, відомості про фінансовий стан боржників, кримінальні провадження, факти відчуження чи обтяження майна тощо), тоді як у даній справі подібних доказів не подано. Також відповідач заперечував доводи апеляційної скарги щодо нібито систематичного ухилення від виконання майнових зобов`язань, посилаючись на подання податкових декларацій за 2025- 2026 роки та здійснення платежів за користування земельною ділянкою. На його переконання, обставини, пов`язані з предметом позову, не можуть самі по собі свідчити про ризик невиконання майбутнього судового рішення. Крім того, відповідач зазначав, що посилання апелянта на недопуск представника органу місцевого самоврядування до обстеження земельної ділянки не стосується предмета спору та не підтверджує існування ризиків невиконання рішення суду. Безпідставними вважав і доводи щодо порушення судом першої інстанції вимог статей 86 та 236 ГПК України, оскільки оскаржувана ухвала містить оцінку всіх наведених заявником обставин та ґрунтується на висновках Верховного Суду. Окремо відповідач наголошував на неспівмірності заявлених заходів забезпечення позову, оскільки апелянт просить одночасно накласти арешт на грошові кошти та на все рухоме і нерухоме майно відповідача в межах повної суми позову, що, на його думку, призводить до подвійного забезпечення позовних вимог та суперечить правовим висновкам Верховного Суду. Відповідач також посилався на наявність у нього нерухомого майна, подання податкової звітності, здійснення поточних платежів та активну участь у судовому процесі як на обставини, що свідчать про відсутність реального ризику невиконання можливого судового рішення та підтверджують добросовісність його поведінки. У зв`язку з цим вважав доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції. Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кошлі А.О. (доповідач), суддів: Стефанів Т.В., Демчина Т.Ю. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2026 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/1981/26, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 у справі № 904/1981/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 28.05.2026 об 11.30 годині. 06.05.2026 матеріали справи № 904/1981/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду. В судовому засіданні апелянт підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі та просив їх задовольнити. Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 28.05.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку Дніпровська міська рада (позивач/заявник) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» кошти у розмірі 1 171 781,85 грн, набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 1210100000:02:134:0033. Разом із позовною заявою Дніпровська міська рада подала заяву про забезпечення позову, в якій просить суд накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» (код ЄДРПОУ: 38955450) та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» (код ЄДРПОУ: 38955450), в межах суми стягнення в розмірі 1 171 781, 85 грн., до набрання рішенням по справі законної сили. Заява обґрунтована тим, що Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки комунальної форми власності за адресою: м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, 148-Д (кадастровий номер 1210100000:02:134:0033) (далі - Земельна ділянка), за результатами якого складено Акт обстеження земельної ділянки від 15.05.2025 року № 0241, де встановлено: «тип об`єкта: комплекс виробничих будівель та споруд. Опис об`єкта: загальна площа (кв. м): 2871.4. Опис: спиртосховище (велике) з прибудовою літ. А-1, А [1]-1, а, а[1]-а[3]-796,6 кв. м; виробничий агромодуль літ. Б-1, 6-891,7 кв.м; насос пожежної води літ. В-1, в-104,2 кв. м; спиртосховище (мале) літ. Г-1 -180,7 кв. м; спиртосховище з помпою літ. Д-1 - 70,2 кв. м: ангар, рампа літ. Е-1, е, е[1] - 669,2 кв. м: побутові кімнати літ. 3-1 - 14,8 кв. м; склад ПММ літ. Ж-1 - 65,7 кв.м; прохідна-вартова літ. И-1, и-15,3 кв. м; КТП літ. К-1, к -29,4 кв. м; убиральня літ. Л-1 -1,6 кв.м; навіс (тимчасовий) літ. М-6,5 кв.м: навіс (тимчасовий) літ. Н-7,5 кв.м; вагончик (тимчасовий) літ. 0-18,0 кв. м; огорожа № 1-3; ворота № 4-6, 10; залізниця № 7; пожежні резервуари № 8; мощення літ. І... ...6. Наявність документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55448800 від 01.12.2020 15:27:51, приватний нотаріус Бондаренко Ростіслав Олександрович, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська обл. На підставі: акт приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ "Аграрні технології України", серія та номер: 7994,7995, виданий 01.12.2020, видавник: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Р.О. Загальні відомості щодо власників нерухомого майна згідно з даними з державних реєстрів: Найменування юридичної особи (ПІБ): ТОВ "Аграрні технології України" ЄДРПОУ/РНОКПП: 38955450 Розмір частки майна: 4/9 Вид спільної власності: спільна часткова Юридична адреса юридичної особи: м. Дніпро, просп. Праці, буд. 2 Т Телефон: НОМЕР_1 : Електронна пошта: ATU2021.INFO@GMAIL.COM Результати обстеження земельної ділянки: Доступ до земельної ділянки: обмежений. Заїзд на територію здійснюється зі сторони проспекту Богдана Хмельницького. Територія земельної ділянки по периметру огороджена парканом з бетонних плит та металевими воротами. Під час обстеження земельної ділянки інспектора не було допущено на її територію. Площа земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:134:0033 складає 1,1649 га». Позивач вказує, що відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 20.05.2025 року № 24037/5/04-36-04-05-12, на 2021-2025 роки податкові декларації з плати на землю ТОВ «Аграрні технології України» не надавались, орендна плата та земельний податок не декларувались та не сплачувались. Згідно листа департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради від 06.11.2025 року № 3/13-298, від ТОВ «Аграрні технології України» грошові кошти за користування земельною ділянкою не надходили. Дніпровською міською радою встановлено, що відповідач безпідставно користується земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, просп.Богдана Хмельницького, 148-Д. Отже, останнім безпідставно збережено кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки. Внаслідок чого вбачається спір між Дніпровською міською радою та ТОВ «Аграрні технології України», оскільки останнім безпідставно збережено кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки. Заявник вказує, предметом позову є вимога Дніпровської міської ради про стягнення з ТОВ «Аграрні технології України» коштів набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою. Отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме Відповідач необхідну суму грошових коштів. Ураховуючи викладене, позивач вважає за доцільне застосувати захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно та кошти на рахунках відповідача в межах суми стягнення, до набрання рішенням по справі законної сили в межах суми стягнення. Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026, якою відмовлено у задоволенні заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ТОВ «Аграрні технології України» та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках відповідача, в межах суми стягнення в розмірі 1 171 781,85 грн, до набрання рішенням по справі законної сили. Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, правильність наданої їм юридичної оцінки, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни мотивувальної частини оскаржуваної ухвали з огляду на таке. Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо. Згідно положень статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду. Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України). Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами Господарського процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актів, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення/дії, передбачених законом (чи визначених на його основі судом) найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу. Такі правові висновки Верховного Суду викладено у постановах, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22, від 15.05.2019 у справі №910/688/13. Частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України). Принцип співмірності передбачає необхідність співвіднесення судом негативних наслідків, які можуть настати внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, із тими негативними наслідками, що можуть виникнути у разі їх невжиття. При цьому суд має враховувати баланс між правом чи законним інтересом заявника, на захист якого спрямоване забезпечення позову, та можливими майновими обмеженнями для відповідача, зокрема у випадку накладення арешту на його майно. Адекватність обраного заходу забезпечення позову визначається його відповідністю предмету та характеру заявлених вимог. Така оцінка здійснюється судом з урахуванням співвідношення вартості майна, на яке проситься накладення арешту, та розміру позовних вимог, а також можливих наслідків застосування відповідного заходу для сторін спору. Обрання належного заходу забезпечення позову забезпечує дотримання принципу співвіднесення виду забезпечувального заходу із заявленими вимогами позивача, що, у свою чергу, сприяє досягненню балансу інтересів сторін та інших учасників процесу, реальному виконанню судового рішення у разі задоволення позову та ефективному захисту порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача без безпідставного обмеження прав відповідача. Колегія суддів зазначає, що застосування заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися на універсальному алгоритмі, оскільки необхідність їх вжиття або відмови у такому в кожному випадку визначається з огляду на конкретні фактичні обставини відповідного господарського спору. Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 року у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 року у справі № 913/289/24. Верховний Суд в постанові від 04.12.2025 року у справі №916/3385/25 зазначив, що про наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов. Колегія суддів бере до уваги, що предметом спору у даній справі є вимога майнового характеру, а саме: стягнення з ТОВ «Аграрні технології України» на користь Дніпровської міської ради кошти у розмірі 1 171 781,85 грн набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:02:134:0033. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20. Звертаючись із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, заявник повинен довести за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів той факт, що грошові кошти, наявні у відповідача станом на момент пред`явлення позову, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення в результаті об`єктивних (незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов`язань, відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача тощо) або суб`єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування грошових коштів або вчинення інших дій з метою уникнення майнової відповідальності та перешкоджанню законному стягненню грошових коштів) причин (правова

позиція Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.04.2018 у справі №916/2828/17 та від 31.03.2021 у справі №914/2353/20). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Апеляційний суд звертає увагу, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, на яку посилається заявник та суд першої інстанції, також міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). З огляду на викладене, зазначений висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів дійсно не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів, підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення. Це підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.06.2025 у справі № 918/73/25, відповідно до якої наведений у зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. При цьому, наведений зміст вказаної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025). Таким чином, саме лише посилання в заяві позивача на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, адже має характер припущення. Вказане повністю узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 №381/4019/18. У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду, зокрема, належить встановити наявність обставин, які свідчать про небезпідставність вимог позивача та ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25). Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд повинен надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, зокрема з урахуванням наявності зв`язку між обраним заходом забезпечення позову та предметом і змістом позовних вимог, обставинами, на яких ґрунтуються такі вимоги, доказами, поданими на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги. Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України). За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Враховуючи положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Вказана правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі № 910/773/19. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Судова колегія звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19. Зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що необхідність у забезпеченні даного позову зумовлена можливістю відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалено на користь позивача. На переконання позивача, за наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. З метою обґрунтування обрання саме цього заходу забезпечення позову (накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ТОВ «Аграрні технології України» та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках ТОВ «Аграрні технології України» в межах суми позову), Дніпровська міська рада зазначає наступне: - обраний захід забезпечення позову не порушує права відповідача та інших осіб; - обраний захід забезпечення позову є пропорційним, обґрунтованим, співмірним та адекватним до пред`явлених позовних вимог; - обраний захід забезпечення позову є збалансованим відносно інтересів учасників судового процесу; - обраний захід забезпечення позову зумовить ефективне поновлення порушених прав внаслідок задоволення позову. Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи відсутні, а Позивачем до суду першої інстанції разом із заявою про вжиття заходів забезпечення позову не подано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Відповідач вчиняє будь-які дії, спрямовані на ухилення від виконання можливого судового рішення чи належного виконання спірного зобов`язання після пред`явлення вимоги або подання позову до суду, зокрема щодо відчуження майна чи підготовчих дій до його відчуження, витрачання коштів з метою уникнення розрахунків із Позивачем, укладення договорів поруки, застави чи інших правочинів за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо. Водночас сам факт звернення Позивача із заявою про забезпечення позову не звільняє його від обов`язку доведення обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування відповідних заходів забезпечення, та не може бути підставою для відступу від засад рівності учасників судового процесу і змагальності сторін. За відсутності належним чином доведених ризиків істотного ускладнення чи неможливості виконання судового рішення у разі задоволення позову застосування заявленого заходу забезпечення не відповідатиме вимогам розумності, обґрунтованості та пропорційності. При цьому забезпечення позову не повинно мати наслідком створення для відповідача обмежень, які за своїм змістом є тотожними наслідкам задоволення позовних вимог, а також не може використовуватися як інструмент попереднього примусу до виконання спірного зобов`язання. Самі лише твердження Позивача про потенційну можливість ухилення Відповідача від виконання судового рішення у випадку задоволення позову, з огляду на предмет та підстави позову у цій справі, без надання відповідних доказів та належного обґрунтування, не можуть вважатися достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Отже, доводи Позивача щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання майбутнього судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджених належними та допустимими доказами, що виключає наявність правових підстав для задоволення відповідної заяви. Аналогічний правовий висновок щодо того, що самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, без надання належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, викладений у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 902/483/18 та від 12.06.2019 у справі № 909/19/19. Оцінивши обґрунтованість доводів Позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, які фактично зводяться до посилань на недоотримання ним грошових коштів у розмірі 1 171 781,85 грн, набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 1210100000:02:134:0033, та припущення про те, що невжиття таких заходів з огляду на предмет спору може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову, враховуючи останню правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення. Зазначені доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про реальну загрозу утруднення чи неможливості виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Наведені Апелянтом обставини щодо неподання Відповідачем декларацій з плати за землю, відсутності платежів за користування земельною ділянкою, недопуску представників контролюючого органу до обстеження земельної ділянки, а також наявності арештів на майні Відповідача, хоча й стосуються предмета спору та характеризують правовідносини сторін, однак не є належними та достатніми доказами того, що на момент розгляду заяви про забезпечення позову існувала реальна загроза відчуження майна, приховування активів чи вчинення інших дій, які б могли істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову. Доводи Апелянта фактично ґрунтуються на припущенні про можливість невиконання рішення суду в майбутньому з огляду на характер спірних правовідносин та попередню поведінку Відповідача. Водночас сам по собі факт наявності спору щодо стягнення грошових коштів, існування заборгованості або відкриття виконавчих проваджень стосовно відповідача не може автоматично свідчити про необхідність застосування заходів забезпечення позову без встановлення конкретних обставин, які б підтверджували існування відповідного ризику саме у цій справі. Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з доводами Апелянта про те, що суд першої інстанції не в повній мірі виконав обов`язок щодо належного мотивування прийнятого процесуального рішення. Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, фактично обмежився дослівним відтворенням мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції в іншій справі, не навівши власних висновків щодо обставин цієї справи та не здійснивши самостійної оцінки доводів заявника і поданих доказів. Такий підхід не відповідає завданню суду щодо надання належного мотивування судового рішення, оскільки вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову в кожному конкретному випадку потребує дослідження фактичних обставин справи, оцінки наявних у матеріалах доказів, характеру спірних правовідносин, а також встановлення наявності чи відсутності передбачених законом підстав для застосування відповідних заходів забезпечення. Саме по собі цитування правових висновків, викладених у судових рішеннях в інших справах, не може підміняти обов`язок суду надати власне обґрунтування прийнятого процесуального рішення з урахуванням конкретних обставин справи, що розглядається. Тому наведення судом першої інстанції виключно тексту мотивувальної частини постанови апеляційного суду без аналізу доводів заявника та без формулювання власних висновків щодо наявності чи відсутності підстав для забезпечення позову не може вважатися належним мотивуванням ухвали. Водночас наведені недоліки мотивувальної частини ухвали не свідчать про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Здійснивши власну оцінку зазначених Апелянтом обставин та наданих на їх підтвердження доказів, колегія суддів дійшла висновку, що такі обставини не підтверджують наявності реальної загрози відчуження майна, приховування активів чи вчинення інших дій, які б могли істотно ускладнити або унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову. За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині є частково обґрунтованими та дають підстави для зміни мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, однак не спростовують правильності її висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скраги Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За приписами ч.4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи наведене, за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу Дніпровської міської ради слід задовольнити частково, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 про відмову у забезпеченні позову змінити, виклавши в редакції мотивувальної частини даної постанови. В іншій частині оскаржувану ухвалу - залишити без змін. Вирішення питання щодо розподілу судових витрат З урахуванням залишення резолютивної частини оскаржуваної ухвали без змін, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст.129,136, 137, 269, 270, 275-284, 287-289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 про відмову у забезпеченні позову - задовольнити частково. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 у справі № 904/1981/26 змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови. В іншій частині оскаржувану ухвалу - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений 23.06.2026. Головуючий суддя А.О. Кошля Суддя Т.Ю. Демчина Суддя Т.В. Стефанів