Постанова 4875 № 922/1265/25

від 17.06.2026 ·

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Харків Справа № 922/1265/25 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Жельне С.Ч. , суддя Тихий П.В. за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І., за участю: прокурора - Ковальова І.І. - на підставі посвідчення від 01.03.2023 №072865; 1-го позивача - не з`явився; 2-го позивача - не з`явився; 1-го відповідача (апелянта) - Білан В.В. - на підставі ордеру серії АІ №2193258 від 04.05.2026; 2-го відповідача - не з`явився; розглянувши у відритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач, м.Харків, (вх.№1023 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2026 у справі №922/1265/25 (суддя Усата В.О., ухвалене в м.Харків, дата складення повного тексту - 13.04.2026) за позовом: керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області, Харківська область, Куп`янський район, смт. Шевченкове, в інтересах держави, в особі 1.Північно-східного офісу Держаудитслужби, м. Харків, 2.Шевченківської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області, Харківська область, Куп`янський район, смт. Шевченкове, до 1-го відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач, м.Харків, до 2-го відповідача: Гуманітарного відділу (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради, Харківська область, Куп`янський район, смт. Шевченкове, про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби та Шевченківської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач та Гуманітарного відділу (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради, в якому просив суд: - визнати недійсною додаткову угоду №1 від 11.09.2023 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу №60 від 03.08.2023, укладену між Гуманітарним відділом (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач; - визнати недійсною додаткову угоду №2 від 11.10.2023 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу №60 від 03.08.2023, укладену між Гуманітарним відділом (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач; - визнати недійсною додаткову угоду №3 від 07.11.2023 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу №60 від 03.08.2023, укладену між Гуманітарним відділом (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач; - визнати недійсною додаткову угоду №4 від 05.12.2023 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу №60 від 03.08.2023, укладену між Гуманітарним відділом (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач; - визнати недійсною додаткову угоду №5 від 25.12.2023 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу №60 від 03.08.2023, укладену між Гуманітарним відділом (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач; - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач на користь Шевченківської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області надмірно сплачені кошти в сумі 298105,91грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на підставі вищевказаних додаткових угод до договору від 03.08.2023 № 60 підвищено ціну за одиницю товару (з урахуванням ціни (тарифу) послуг оператора системи передачі та вартості послуг Постачальника) з 4,47 грн за 1 кВт/год з ПДВ до 6,250716 грн за 1 кВт/год з ПДВ, тобто на 1,780716 грн., що становить 39,8 %, без обґрунтування підстав для такого підвищення, без доведення факту зміни середньозважених цін на електроенергію на ринку на добу наперед та у порушення максимального ліміту для підвищення ціни на товар більш ніж на 10 %, унаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі. За твердженням прокурора, додаткові угоди № № 1, 2, 3, 4, 5 до договору від 03.08.2023 № 60 укладено з порушенням вимог ст. ст. 5, 41 Закону України "Про публічні закупівлі", п. 18, п.п. 2, 7 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, п. 4 ч. 3 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 3.2.4 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312, ст. 180 ГК України, ст. 653 ЦК України, а тому, на думку прокурора вказані додаткові угоди мають бути визнані недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, а безпідставно одержані 1-им відповідачем у розмірі 298105,91грн. підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України. Рішенням господарського суду Харківської області від 01.04.2026 у справі №922/1265/25 позов задоволено; визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 11.09.2023 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу № 60 від 03.08.2023, укладену між Гуманітарним відділом (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач; визнано недійсною додаткову угоду № 2 від 11.10.2023 до Договору про закупівлю електричної енергії споживачу № 60 від 03.08.2023, укладену між Гуманітарним відділом (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач; визнано недійсною додаткову угоду № 3 від 07.11.2023 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу № 60 від 03.08.2023, укладену між Гуманітарним відділом (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач; визнано недійсною додаткову угоду № 4 від 05.12.2023 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу № 60 від 03.08.2023, укладену між Гуманітарним відділом (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач; визнано недійсною додаткову угоду № 5 від 25.12.2023 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу № 60 від 03.08.2023, укладену між Гуманітарним відділом (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач на користь Шевченківської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області надмірно сплачені кошти у сумі 298105,91грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач на користь Харківської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 9633,27грн.; стягнуто з Гуманітарного відділу (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради на користь Харківської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 6056,00 грн. Відповідні висновки місцевого господарського суду мотивовані тим, що збільшення ціни товару у додаткових угодах № 1, 2, 3, 4 ,5 по відношенню до погодженої у договорі ціни здійснено з порушенням ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме п. 2 ч. 5 ст. 41 цього Закону, та не відповідає принципам здійснення публічних закупівель, визначеним у ст. 5 цього Закону, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання недійсними додаткових угод № 1 від 11.09.2023, № 2 від 11.10.2023, № 3 від 07.11.2023, № 4 від 05.12.2023, № 5 від 25.12.2023 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу № 60 від 03.08.2023 на підставі положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Крім того, господарський суд першої інстанції керуючись правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, в якій Суд, за подібних обставин, вказав, що кошти одержані відповідачем безпідставно, оскільки підстава внаслідок визнання додаткових угод недійсними відпала, тому останній зобов`язаний їх повернути в силу статей 216, 1212 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в частині зобов`язання 1-го відповідача - ТОВ Мегаенерго Постач повернути на користь Шевченківської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області безпідставно одержані ним грошові кошти в сумі 298105,91грн. Товариство з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач з рішенням місцевого господарського суду не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2026 у справі №922/1265/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим відповідачем доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора. Так, на думку апелянта, судом першої інстанції було неправильно застосовано положення ч. 3-4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", чим порушено вимоги ст. 174, 226 ГПК України, встановлено обставини дотримання процедури звернення прокурора в інтересах держави за фактичної недоведеності таких обставин, отже висновки, викладенні в оскаржуваному рішенні щодо підтвердження повноважень прокурора не відповідають фактичним обставинам справи. Крім того, на думку скаржника, поза увагою суду було залишено той факт, що оспорювані додаткові угоди було укладено на підставі іншого, відмінного від п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" нормативно-правового регулювання, а саме пп. 7 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 та на виконання Додатку 3 до Договору, якими встановлено, що ціна формується на кожен місяць постачання (як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення) на підставі середньоринкових показників купівлі-продажу електричної енергії на РДН у місяці постачання і зобов`язання продавця з передачі такого товару у власність покупця вважається завершеним з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі електричної енергії. Таким чином, висновки Верховного Суду щодо максимального обмеження зміни ціни у випадку коливання ціни за одиницю товару на ринку могли б застосовуватись у випадку, якби сторонами за договором застосовувалась така підстава для зміни ціни як "коливання" ціни за одиницю товару на ринку. Водночас, Верховним Судом у постанові від 12.02.2025 у справі 914/619/24 було зроблено висновок щодо різниці поняття "зміна ціни за одиницю товару внаслідок коливання ціни на ринку" (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі") та "формування ціни на підставі зміни середньозважених цін на ринку "на добу наперед" (пп. 7 п. 19 Особливостей), та, відповідно, можливості застосування пп. 7 п. 19 Особливостей для щомісячного формування ціни за одиницю Товару для тендерних договорів У вказаній постанові Верховний Суд вказав, що законодавець розрізнив такі підстави для зміни умов договору про закупівлю, як "погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку" та "зміна середньозважених цін на електроенергію на ринку на добу наперед" у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни. Таким чином, Верховним Судом підтверджено, що формульний розрахунок ціни кожного місяця, визначений сторонами на підставі пп. 7 п. 19 Особливостей може встановлюватись у Договорі про закупівлю, ціна змінюється не з підстави "коливання" ціни на ринку, а формується на кожен окремий місяць відповідно до ринкових показників, як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення. Проте, всупереч положенням договору, п. 17, пп. 7 п. 19 Особливостей, п. 3-7 розділу Х Закону України "Про публічні закупівлі", судом першої інстанції до спірних правовідносин застосовано положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та висновки ВП ВС у справі №922/2321/22, №920/19/24 щодо максимально можливого 10% зміни ціни за одиницю електричної енергії у випадку коливання ціни за одиницю товару на ринку. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач на рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2026 у справі №922/1265/25; встановлено сторонам у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 17.06.2026 об 11:30 годині. 10.06.2026 прокурором подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№6458), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач, рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2026 у справі №922/1265/25 залишити без змін. 16.06.2026 2-им відповідачем подано до апеляційного господарського суду письмові пояснення (вх.№6663). 16.06.2026 апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ТОВ "Укр Газ Ресурс" щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України „Про публічні закупівлі від 25.12.2015 №922-VIII (вх.№6698). В обґрунтування поданого клопотання скаржник посилається на те, що предметом спору у даній справі є правомірність укладення додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії та правові наслідки зміни істотних умов договору, а саме зміни ціни за одиницю товару. На думку апелянта, спір безпосередньо пов`язаний із застосуванням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки суд має оцінити допустимі межі зміни ціни за одиницю товару та наслідки укладення відповідних додаткових угод. Скаржник посилається на офіційне повідомлення Конституційного Суду України від 06.05.2026 про відкриття конституційного провадження за скаргою ТОВ "Укр Газ Ресурс", у якій порушено питання відповідності Конституції України пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та вважає, що правовідносини у даній справі №922/1265/25 є подібними до тих, які стали підставою для звернення до Конституційного Суду України. З огляду на викладене, посилаючись на пункт 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України, апелянт просить суд зупинити провадження у даній справі до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/2026 (178/26) та прийняття відповідного рішення. 16.06.2026 апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату до дати підписання Президентом України та офіційного опублікування Законопроекту № 11520 "Про публічні закупівлі" як закону (вх.№6703). Обґрунтовуючи підстави для задоволення вказаного клопотання апелянт посилається на те, що підставою звернення прокурора до суду з відвідним позовом є недотримання вимог п.2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", підхід до тлумачення якого викладено у висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №922/2321/22, у справі №920/19/24. Предметом розгляду є питання правомірності додаткових угод до договору в частині зміни ціни за одиницю електричної енергії. В основі позовних вимог лежить тлумачення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25 грудня 2015 року № 922-VIII. Разом з тим, Верховна Рада України прийняла Законопроєкт № 11520 "Про публічні закупівлі", який на момент подання цього клопотання підписаний Головою Верховної Ради України (01 червня 2026 року) та направлений на підпис Президенту України. Законопроєкт ще не набрав чинності, він набере чинності з дня, наступного за днем його офіційного опублікування після підписання Президентом України. Згідно з підпунктом 13 пункту 10 Розділу XIV "Прикінцеві та перехідні положення" Законопроєкту, вносяться такі зміни до Закону № 922-VIII (застосування є підставою заявлених позовних вимог у справі): пункт 2 частини 5 статті 41 викладається в новій редакції, відповідно до якої збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін). Відповідно до пункту 7 Розділу XIV "Прикінцеві та перехідні положення" Законопроєкту, положення нової редакції пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII застосовуються до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом № 922-VIII, тобто мають ретроспективну дію. Таким чином, після набрання чинності Законопроєктом (підпис Президента України та офіційна публікація) нормативне підґрунтя, на якому засновані позовні вимоги у справі, зазнає суттєвих змін і законопроєктом прямо передбачено їх застосування до правовідносин, що є предметом розгляду у справі, які матимуть безпосереднє значення для правильного вирішення справи. У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 17.06.2026 представник апелянта підтримав подані клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ТОВ "Укр Газ Ресурс" щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України „Про публічні закупівлі від 25.12.2015 №922-VIII (вх.№6698 від 16.06.2026), та про відкладення розгляду справи на іншу дату до дати підписання Президентом України та офіційного опублікування Законопроекту № 11520 "Про публічні закупівлі" як закону (вх.№6703 від 16.06.2026). Прокурор заперечив проти задоволення вказаних клопотань, з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Колегія суддів, розглянувши клопотання апелянта про зупинення провадження у справі дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на те, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов`язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов`язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено. Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, як пов`язана справа, яка розглядається даним судом, із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог. Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов`язує із неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи. При цьому пов`язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Поряд з цим, колегія суддів враховує, що саме по собі відкриття Конституційним Судом України конституційного провадження щодо перевірки конституційності окремої норми закону не свідчить про об`єктивну неможливість розгляду цієї господарської справи. В межах справи №922/1265/25 суд апеляційної інстанції має самостійно встановити обставини укладення додаткових угод № 1 від 11.09.2023, № 2 від 11.10.2023, № 3 від 07.11.2023, № 4 від 05.12.2023, № 5 від 25.12.2023 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу № 60 від 03.08.2023, зміст умов договору про закупівлю електричної енергії, в тому числі порядку зміни ціни за одиницю товару, наявність або відсутність належного документального підтвердження коливання ціни електричної енергії на ринку, розмір фактичного збільшення ціни за 1 кВт/год, а також правові наслідки укладення спірних додаткових угод. Вказані обставини входять до предмета доказування у даній справі та можуть бути встановлені господарським судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Розгляд Конституційним Судом України справи №3-78/2026 (178/26) не передбачає встановлення фактичних обставин, які мають преюдиційне значення для справи №922/1265/25, не стосується факту укладення між сторонами додаткових угод, їх змісту, розміру зміни ціни, належності поданих відповідачем доказів чи правильності здійсненого прокурором розрахунку заявленої до стягнення суми. Отже, наведені заявником обставини свідчать не про об`єктивну неможливість розгляду даної справи, а фактично про очікування можливого формування Конституційним Судом України правової позиції щодо конституційності положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Таке очікування саме по собі не є підставою для зупинення провадження у справі у розумінні пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, на час розгляду апеляційної скарги положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" є чинними, не визнані неконституційними та підлягають застосуванню судом при вирішенні спору. Суд не вправі відмовитись від застосування чинної норми закону лише з підстав відкриття конституційного провадження щодо її перевірки. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що заявником не доведено наявності передбачених пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України підстав для зупинення провадження у справі №922/1265/25, у зв`язку з чим клопотання апелянта про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.05.2026 у справі №924/560/24. Щодо клопотання апелянта про відкладення розгляду справи на іншу дату до дати підписання Президентом України та офіційного опублікування Законопроекту №11520 "Про публічні закупівлі" як закону, судова колегія зазначає, що відповідно до частини 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі "Цихановський проти України" ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ "Смірнова проти України2, "Карнаушенко проти України". Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі №910/12842/17, від 01.10.2020 у справі №361/8331/18 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинно створюватися умов, за яких будуть порушені процесуальні строки розгляду справи. Колегія суддів зазначає, що проект закону це документ з текстом закону, запропонований до прийняття законодавчому органу або на референдум. Законопроект може пропонуватися особами й органами, що мають право законодавчої ініціативи, зазначеними в Конституції України. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України (стаття 93 Конституції України) Законопроєкти реєструються у парламенті й розглядаються відповідно до встановленої процедури. Законодавчий процес це нормативно-регламентована сукупність послідовно здійснюваних дій щодо розробки, прийняття (зміни) законів та інших законодавчих актів і їх оприлюднення. Процедура ухвалення закону складається з певних стадій самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій. Проектна стадія вказаної процедури полягає у внесенні законопроекту до парламенту, ухваленні його до розгляду, обговоренні законопроекту і його узгодженні: розгляд поправок; виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першого, другого, третього читання; розгляд альтернативних проектів. У необхідних випадках винесення проекту: а) на обговорення широкого кола кваліфікованих спеціалістів шляхом проведення парламентських слухань, конференцій, "круглих столів " та ін.; б) на всенародне обговорення. Ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Україні звичайні закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні 2/3 від конституційного складу Верховної Ради) і підготування відповідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу. Тексти законів, ухвалені Верховною Радою підписуються Головою Верховної Ради і невідкладно передаються на підпис Президентові України (ст.. 94 Конституції України). Президент України протягом п`ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Отже, засвідчувальна стадія має місце після ухвалення законопроєкту парламентом і передачі його главі держави на підпис. Наступна стадія інформативна, яка включає в себе: промульгацію закону (підписання закону Президентом, підготовка постанови Верховної Ради про порядок введення в дію даного закону і офіційне його опублікування. Текст постанови Верховної Ради в офіційних виданнях передує тексту закону, що промульговується), включення закону до Єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний код та опублікування закону (друк його тексту з усіма реквізитами в офіційних друкованих виданнях "Відомості Верховної Ради України", газета "Голос України"). За змістом статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Поширення дії норм Законів можливе лише після набрання такими Законами чинності. Згідно реєстраційної картки законопроекту № 11520 на офіційному веб-сайті Верховної Ради України, розгляд вказаного Проекту Закону України "Про публічні закупівлі" (від 23.08.2024) було внесено до порядку денного 11 сесії п`ятої сесії Верховної Ради України дев`ятого скликання. Остання зареєстрована подія, пов`язана з розглядом вказаного законопроекту - 01.06.2026 Закон направлено на підпис Президенту України. Судова колегія зауважує про те, що станом на час ухвалення відповідної постанови (17.06.2026) у справі 922/1265/25, Проект Закону №11520, на який посилається апелянт не є ухваленим та не набув чинності, у зв`язку із чим, відсутні підстави, що перешкоджають чи роблять неможливим апеляційний розгляд в призначені судом дату та час. За наведених обставин, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, встановлених ГПК України, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та відмовляє в задоволенні клопотання апелянта про відкладення розгляду справ. Представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2026 у справі №922/1265/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Прокурор заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2026 у справі №922/1265/25 залишити без змін. Враховуючи, що прокурор та апелянт (відповідач) з`явились в судове засідання та надав пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а інші сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, в даному судовому засіданні. Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне. Як встановлено господарським судом першої інстанції, за результатами вивчення питання дотримання вимог законодавства України при проведенні публічних закупівель Куп`янською окружною прокуратурою встановлено, що 11.07.2023 на вебсайті електронної системи публічних закупівель "Prozorro" (режим доступу: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2023-07-11-008542-a) Гуманітарним відділом (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради (надалі -замовник, споживач) оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів UA-2023-07-11-008542-a на закупівлю електричної енергії обсягом 334434 кВт/год з очікуваною вартістю 2006604,00грн. та строком постачання з 10.08.2023 по 31.12.2023 (т.1 а.с.22-23). Кінцевий строк подання тендерних пропозицій встановлено до 24.07.2023. Згідно з протоколом розкриття тендерних пропозицій від 25.07.2023 переможцем відкритих торгів визнано пропозицію від Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач . В подальшому прийнято рішення про намір укласти з ним договір про закупівлю, про що 26.07.2023 на веб-порталі електронної системи публічних закупівель "Рrozorro2 розміщено відповідне повідомлення (т.1 а.с.31-33). За наслідками відповідної процедури, 03.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач (надалі - постачальник) та Гуманітарним відділом (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради (надалі - споживач) було укладено договір про закупівлю електричної енергії споживачу №60 (надалі - договір т.1 а.с.35-41), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується постачати споживачу електричну енергію, код 0931000005- Електрична енергія за ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник", а споживач зобов`язується прийняти та оплатити електричну енергію на умовах цього договору (пункт 1.1. договору). Відповідно до пунктів 2.2.та 2.3. договору очікувані договірні обсяги закупівлі електричної енергії за цим договором становлять 334434 кВт/год та визначені в додатку 1 до Договору. Очікувані договірні обсяги закупівлі електричної енергії можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків та потреби замовника в електроенергії. Відповідно до пункту 14.1. договір набуває чинності з дати підписання сторонами та діє до 31.12.2023 включно, а в частині розрахунків діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором. Обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії (пункт 2.4. договору). Відповідно до пункту 5.2. договору, до загальної вартості цього договору включено витрати на послуги з передачі електричної енергії за регульованими тарифами. Загальна вартість договору становить 1245766,65грн., крім того ПДВ - 249153,33грн., разом з ПДВ - 1494919,98грн. Ціна за 1 кВт/год електричної енергії визначається та змінюється відповідно до додатка 3 до цього договору (пункт 5.1. договору). Відповідно до пункту 1 Додатку 3 "Порядок визначення та зміни ціни постачання електричної енергії" до договору (надалі - Додаток 3 до Договору т.1 а.с.41 на звороті), ціна за одиницю товару (Ц) визначається за підсумками розрахункового періоду (місяця) за такою формулою: Ц = (К * Ца + Тосп + Впост) * 1,2, де: 1,2 - урахування ПДВ (у разі, якщо постачальник не є платником ПДВ, у формулі замість 1,2 зазначається 1); Ца - ціна закупівлі одиниці товару (актуальна) на день укладення договору або останнього додаткового договору або угоди до цього договору, грн за 1 кВт/год без ПДВ; Тосп - ціна (тариф) послуг оператора системи передачі, яка встановлена Регулятором на відповідний розрахунковий період, грн за 1 кВт/год без ПДВ, який відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 21.12.2022 № 1788 у період з 01.07.2023 до 31.12.2023 був незмінним та становив 0,48510 грн за 1 кВт/год без ПДВ; Впост - вартість послуг постачальника, що включає усі витрати постачальника, які необхідні для виконання постачальником умов цього договору, Впост становить 0,26843 грн за 1 кВт/год без ПДВ та не змінюється протягом усього строку дії договору; К - коефіцієнт коливання ціни закупівлі одиниці товару, який на момент укладення Договору становить 1 (один) і визначається за формулою: К = Цпсз / Ц0сз, де: Цпсз - поточна середньозважена ціна купівлі-продажу електричної енергії за результатами торгів на ринку "на добу наперед" за розрахунковий період календарний місяць, грн за 1 кВт/год без ПДВ; Ц0сз - поточна середньозважена ціна закупівлі одиниці товару за результатами торгів на ринку "на добу наперед" за повний календарний місяць, доступна на момент кінцевого терміну подання тендерної пропозиції, в подальшому за місяць, що передує розрахунковому, згідно з інформацією, оприлюдненою Оператором ринку електричної енергії на сайті https://www.oree.com.ua/, грн за 1 кВт/год без ПДВ. Згідно пункту 2 Додатку 3 до Договору, ціна за 1 кВт/год електричної енергії становить 4,47 грн, а саме:

1. Ца = 2,97147 грн за 1 кВт/год без ПДВ;

2. Тосп = 0,48510 грн за 1 кВт/год без ПДВ;

3. Впост = 0,26843 грн за 1 кВт/год без ПДВ;

4. ПДВ - 20 %. Таким чином, сторонами погоджено 4 складових ціни за 1 кВт/год електричної енергії, три з яких у період з 03.08.2023 по 31.12.2023 були сталими (Тосп, Впост, ПДВ), а одна - у передбачених законодавством випадках може бути динамічною Ца (ціна закупівлі одиниці Товару), яку погоджено станом на 03.08.2023 на рівні 2,97147 грн за 1 кВт/год без ПДВ. Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор зазначав, що опрацюванням офіційного веб-сайту Державного підприємства "Оператор ринку", яке утворено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 324, встановлено, що середньозважена ціна на електроенергію на ринку на добу наперед 24.07.2023 (дата подання ТОВ Мегаенерго Постач тендерної пропозиції та кінцевий строк подання тендерних пропозицій) становила 4,15928 грн за 1 кВт/год без ПДВ та 03.08.2023 (дата укладення договору) становила 4,13972 грн за 1 кВт/год без ПДВ. Проте, не зважаючи на вказані вище обставини, з метою перемоги у відкритих торгах ТОВ Мегаенерго Постач у складі тендерної пропозиції було запропоновано ціну за 1 кВт/год електричної енергії без ПДВ на рівні 2,97147 грн, що є на 1,18781 грн меншою середньоринкової, тобто на 28,5 %. Таким чином, укладаючи договір постачальник погодився поставляти споживачеві електричну енергію за ціною, яка є нижчою ринкової. Тобто на момент укладення 03.08.2023 договору за результатами процедури закупівлі, ТОВ Мегаенерго Постач було відомо про економічну невигідність його укладення згідно змісту поданої тендерної пропозиції. Виходячи з наведеного, на думку прокурора, є достатньо підстав вважати, що ТОВ Мегаенерго Постач було порушено принципи публічних закупівель, передбачені ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме принципи добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель. Крім того, постачальник не скористався правом, передбаченим ч. 7 ст. 33 Закону України "Про публічні закупівлі", та не відмовився від підписання договору про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації. Вказані дії постачальника вказують на той факт, що при поданні тендерної пропозиції учасником, а в подальшому переможцем її штучно занижено, з розрахунком у подальшому підвищити ціну на електричну енергію шляхом укладення додаткових угод, що не відповідає принципу добросовісної конкуренції серед учасників та доктрині venire contra faktum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - "non concedit venire contra-US faktum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17). В пункті 14.6 договору сторони погодили підстави зміни істотних умов договору після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі. Так, сторони погодили, що можуть внести зміни до договору у разі зменшення обсягів закупівлі, в тому числі з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача (1), а також у випадку зменшення обсягу споживчої потреби (2) товару. В такому випадку ціна договору зменшується залежно від зміни таких обсягів. Крім іншого, сторони погодили можливість зміни ціни у договорі у випадку зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку "на добу наперед", що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни. Прокурор звертав увагу, що ключовим є саме "зміна" середньозважених цін на електроенергію на ринку "на добу наперед", тобто обов`язковою умовою зміни ціни в договорі є підвищення/зниження середньозважених цін на час укладення додаткової угоди у порівнянні із ціною, яка діяла на час подання тендерної пропозиції та укладення Договору. За змістом пункту 3 Додатку 3 до Договору зміна ціни за одиницю товару регламентується щомісячно шляхом укладання додаткової угоди, з урахуванням пункту 1 цього Додатку. В такому випадку постачальник письмово звертається до споживача щодо зміни ціни за одиницю товару. При цьому, зі змісту пункту 14.2 договору вбачається, що постачальник з метою внесення змін до договору, що викликані змінами в нормативно-правових актах щодо формування ціни або щодо умов постачання електричної енергії, звертається до Споживача своєчасно, тобто за 20 днів до введення їх в дію, що узгоджується із вимогами п. 4 ч. 3 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 3.2.4 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), та п. 13.2 Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу, який є додатком № 5 до ПРРЕЕ. Таким чином, не дивлячись на застосування так званого "формульного розрахунку" ціни за одиницю товару, сторонами у договорі зафіксовано необхідність звернення постачальника до споживача з відповідною пропозицією щодо зміни ціни завчасно, тобто за 20 днів до введення їх в дію, будь-якої автоматичної зміни ціни договором не передбачено. Тобто, можливість зміни ціни в договорі пов`язується із наявністю волевиявленням його сторін. При цьому, за результатами розгляду пропозиції постачальника щодо зміни ціни споживач має право погодитись на відповідні зміни або відмовитись від внесення таких змін до договору. У випадку відмови від внесення змін до договору, протягом вищевказаного 20-денного строку споживач матиме можливість укласти договір з новим постачальником, що передбачено п. 9.2 Договору. Зміна ціни на ринку "на добу наперед" підтверджується інформацією з сайту Оператора ринку https://www.oree.com.ua/ (абзац 2 пункту 3 Додатку 3 до Договору). Згідно пункту 15.1 невід`ємною частиною цього Договору є: Додаток 1 Очікувані договірні обсяги закупівлі електричної енергії; Додаток 2 Перелік об`єктів споживача, за якими здійснюється постачання електричної енергії; Додаток 3 Порядок визначення та зміни ціни постачання електричної енергії. Таким чином, на момент підписання договору сторонами було погоджено всі істотні умови: предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог ч. 3 ст. 180 ГК України та Закону України "Про публічні закупівлі". Готовність виконання зобов`язань щодо ціни та кількості електроенергії ТОВ Мегаенерго Постач підтвердило при наданні своєї тендерної пропозиції, також товариство підтвердило, що погоджується з істотними умовами договору та гарантує свої зобов`язання за ним. При цьому ціну електричної енергії визначено у розмірі 4,47 грн з ПДВ за 1 кВт/год. Згідно наявних в матеріалах справи доказів, постачання електричної енергії споживачу розпочато 10.08.2023. Прокурор зазначав, що в подальшому, в порушення умов договору (п.п. 6.1.2, 9.2, а. 7 п. 14.2) та вимог п. 4 ч. 3 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 3.2.4 ПРРЕЕ, між сторонами було укладено ряд додаткових угод, якими внесено зміни до договору, які є невід`ємною частиною договору. Так, листом від 06.09.2023 № 611 ТОВ Мегаенерго Постач повідомило замовника про зміну ціни за 1 кВт/год за серпень 2023 року та надіслало проект додаткової угоди № 1 до договору, який підписано замовником 11.09.2023 (т.1 а.с.42, 55). Вказаною додатковою угодою № 1 в порушення пункту 14.6.1 договору зменшено обсяги закупівлі з 334434 кВт/год на 253423 кВт/год та викладено в новій редакції Додатки 1, 2 та 3 до Договору. Згідно пункту 2 Додатку 3 (в редакції додаткової угоди № 1 від 11.09.2023) ціна за 1 кВт/год електричної енергії (з 10.08.2023) становить 5,898912 грн (замість 4,47 грн), а саме:

1. Ца = 4,16223 грн (замість 2,97147 грн, тобто + 40,07 %) за 1 кВт/год без ПДВ;

2. Тосп = 0,48510 грн за 1 кВт/год без ПДВ;

3. Впост = 0,26843 грн за 1 кВт/год без ПДВ;

4. ПДВ - 20 %. При цьому, будь-які коефіцієнти коливання ціни закупівлі одиниці Товару (К = Цпсз / Цосз) не застосовано. Підставою для зміни ціни за одиницю товару з 2,97147 грн до 4,16223 грн за 1 кВт/год без ПДВ, тобто на 40,07 %, став скриншот з веб-сайту Оператора ринку https://www.oree.com.ua/ з відомостями щодо середньозваженої ціни за 1 кВт/год без ПДВ за серпень 2023 року. При цьому, ані лист постачальника від 06.09.2023 № 611, ані додані до нього документи відомостей щодо зміни середньозваженої ціни за 1 кВт/год порівняно із попередніми періодами не містить. Станом на 24.07.2023 (дата подання ТОВ Мегаенерго Постач тендерної пропозиції та кінцевий строк подання тендерних пропозицій) середньозважена ціна електричної енергії на ринку на добу наперед становила 4,15928 грн за 1 кВт/год без ПДВ та 03.08.2023 (дата укладення Договору) становила 4,13972 грн за 1 кВт/год без ПДВ, тобто у серпні 2023 року середньозважена ціна залишилася на тому ж рівні, будь-яких змін чи то у бік збільшення, чи то у бік зменшення протягом серпня 2023 року не відбулося. За змістом акта приймання-передачі електроенергії № 541 від 11.09.2023 протягом серпня 2023 року, а саме з 10.08.2023 по 31.08.2023, постачальник передав, а споживач прийняв 9724 кВт/год електроенергії за ціною 5,898912грн. за 1 кВт/год з ПДВ на загальну суму 57361,02грн., яку відповідно до платіжних інструкцій від 13.09.2023 № № 1541, 1578, 1588, 1589, 1524 та 1506 перераховано на рахунок постачальника (т.1 а.с.79 на звороті, 60-63). Таким чином, протягом дії договору електрична енергія за ціною, зазначеною у тендерній пропозиції ТОВ Мегаенерго Постач та додатку 3 до договору (в початковій редакції), фактично споживачу не поставлялась. Листом від 09.10.2023 № 654 ТОВ Мегаенерго Постач повідомило замовника про зміну ціни за 1 кВт/год за вересень 2023 року та надіслало проєкт додаткової угоди № 2 до договору, який підписано замовником 11.10.2023 (т.1 а.с. 45, 56). Вказаною додатковою угодою № 2 зменшено загальну вартість договору до 1420260,34грн. з ПДВ, Додаток 1 до Договору викладено у новій редакції, пункт 2 Додатку 2 до Договору доповнено словами: "На 01.09.2023 ціна за 1 кВт/год електричної енергії становить 5,592552грн., а саме:

1. Ца = 3,90693 грн (замість 4,16223 грн, тобто - 6,1 %) за 1 кВт/год без ПДВ;

2. Тосп = 0,48510 грн за 1 кВт/год без ПДВ;

3. Впост = 0,26843 грн за 1 кВт/год без ПДВ;

1. Ца = 4,06558 грн (замість 3,90693 грн, тобто +4 %) за 1 кВт/год без ПДВ;

2. Тосп = 0,48510 грн за 1 кВт/год без ПДВ;

3. Впост = 0,26843 грн за 1 кВт/год без ПДВ;

1. Ца = 4,35780 грн (замість 4,06558 грн, тобто +7,2 %) за 1 кВт/год без ПДВ;

2. Тосп = 0,48510 грн за 1 кВт/год без ПДВ;

3. Впост = 0,26843 грн за 1 кВт/год без ПДВ;

1. Ца = 4,45540 грн (замість 4,35780 грн, тобто +2,2 %) за 1 кВт/год без ПДВ;

2. Тосп = 0,48510 грн за 1 кВт/год без ПДВ;

3. Впост = 0,26843 грн за 1 кВт/год без ПДВ;

4. ПДВ - 20 % ". При цьому, будь-які коефіцієнти коливання ціни закупівлі одиниці Товару (К = Цпсз / Цосз) не застосовано. Підставою для зміни ціни за одиницю товару також став скриншот з вебсайту Оператора ринку https://www.oree.com.ua/ з відомостями щодо середньозваженої ціни за 1 кВт/год без ПДВ за 22 дні грудня 2023 року. За змістом акта приймання-передачі електроенергії № 896 від 25.12.2023 протягом грудня 2023 року постачальник передав, а споживач прийняв 75662 кВт/год електроенергії за ціною 6,250716грн. за 1 кВт/год з ПДВ на загальну суму 472941,67грн., яку відповідно до платіжних інструкцій від 26.12.2023 № № 2440, 2456, 2454, 2451, 2448, 2443 та 2434 перераховано на рахунок постачальника (т.1 а.с.74-77, 79). Таким чином, протягом серпня - грудня 2023 року на виконання умов договору постачальником передано, а споживачем прийнято 187704 кВт/год електричної енергії, загальна сума сплачених коштів за постачання такого обсягу електричної енергії становить 1137142,79грн. з ПДВ. Прокурор зазначав, що на підставі вищевказаних додаткових угод до договору від 03.08.2023 № 60 підвищено ціну за одиницю товару (з урахуванням ціни (тарифу) послуг оператора системи передачі та вартості послуг Постачальника) з 4,47 грн за 1 кВт/год з ПДВ до 6,250716 грн за 1 кВт/год з ПДВ, тобто на 1,780716 грн., що становить 39,8 %, без обґрунтування підстав для такого підвищення, без доведення факту зміни середньозважених цін на електроенергію на ринку на добу наперед та у порушення максимального ліміту для підвищення ціни на товар більш ніж на 10 %, унаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі. За твердженням прокурора, додаткові угоди № № 1, 2, 3, 4, 5 до договору від 03.08.2023 № 60 укладено з порушенням вимог ст. ст. 5, 41 Закону України "Про публічні закупівлі", п. 18, п.п. 2, 7 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, п. 4 ч. 3 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 3.2.4 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312, ст. 180 ГК України, ст. 653 ЦК України, а тому, на думку прокурора вказані додаткові угоди мають бути визнані недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, а безпідставно одержані 1-им відповідачем у розмірі 298105,91грн. підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України. Вказані обставини і стали підставою для звернення 09.04.2025 керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Держаудитслужби та Шевченківської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області до господарського суду Харківської області з відповідним позовом (т.1 а.с.1-117). Рішенням господарського суду Харківської області від 01.04.2026 у даній справі позов задоволено, з підстав викладених вище (т.3 а.с.50-65). Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Госпдарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17). Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України). До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, в тому числі у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. У судовому процесі, в тому числі в господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019р. у справі №761/3884/18. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, яким є Закон України "Про прокуратуру". В частині 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Тлумачення частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу. Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, у зв`язку із чим у законодавстві встановлено, що, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. При цьому, під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням). Згідно з частинами 3, 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. В Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рп/99Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, розкрите Конституційним Судом України поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого в статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) додаткових угод до договору, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає. Порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод унеможливлює раціональне та ефективне використання бюджетних коштів і порушує інтереси держави. Разом з цим, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Проте, з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином. Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.12.2021 у справі №906/506/18, від 11.04.2019 у справі №904/583/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 21.05.2019 у справі №921/31/18. Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт не звернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. З матеріалів справи вбачається, що прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Шевченківської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області та Північно-східного офісу Держаудитслужби посилався на те, що порушенням інтересів держави є те, що під час проведенням закупівлі порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, створення добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що призвело до протиправного витрачання коштів бюджету, нераціонального та неефективного їх використання. Укладення оспорюваних додаткових угод до договору від 03.08.2023 № 60 за державні кошти всупереч нормам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі", Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312, є прямим порушенням законності в бюджетній системі, яке сприяє розвитку інфляційних процесів у країні, підриває довіру громадян і наносить вагомий матеріальний і моральний збиток, що не може не відобразитись на державних інтересах та авторитеті держави, а також порушує інтереси держави. Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Отже правильне, в порядку, визначеному законодавством, використання бюджетних коштів беззаперечно становить державний інтерес. Суперечності, які виникають у бюджетних правовідносинах, зачіпають як інтереси держави, так і суспільні інтереси, тож порушення інтересів держави у цій сфері є порушенням загальнодержавних інтересів, що у відповідності до приписів статті 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов`язок представництва в суді. Відповідно до статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Статтею 327 Цивільного кодексу України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Відповідно до статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Частиною 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, не житлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Частиною 1 статті 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. Неефективне використання бюджетних коштів перешкоджає належним чином та у повному обсязі фінансувати першочергові потреби територіальної громади, підриває економічні основи місцевого самоврядування, а тому безпосередньо порушує інтереси держави, яка гарантує належну реалізацію конституційних прав громадян, в тому числі на достатній рівень життя, освіту, безкоштовну медицину, безпеку життя та здоров`я, а також функціонування місцевого самоврядування в Україні. Прокурор зазначав, що правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність спірних додаткових угод до договору від 03.08.2023 № 60, на підставі яких ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає. Порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод унеможливлює раціональне та ефективне використання бюджетних коштів і створює загрозу інтересам держави. Інтереси держави у сфері бюджетних відносин полягають в ефективному та результативному використанні бюджетних коштів (пункт 6 частини 1 статті 7 Бюджетного Кодексу України). Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. Оскільки фінансування за оспорюваними правовідносинами здійснено за рахунок коштів місцевого бюджету Шевченківської селищної територіальної громади Куп`янського району, то у даному випадку звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання правомірності використання бюджетних коштів, за рахунок яких здійснюється, фінансування потреб закладів громади. Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Разом з цим, Указом Президента України від 23.12.2022 № 875/2022 "Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Харківській області" утворено Шевченківську селищну військову адміністрацію Куп`янського району Харківської області. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 06.02.2023 № 2897-IX, у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування начальник Шевченківської селищної військової адміністрації Куп`янського району крім повноважень, віднесених до його компетенції Законом України "Про правовий режим воєнного стану", здійснює повноваження Шевченківської селищної ради, її виконавчого комітету та селищного голови, а також може затвердити тимчасову структуру виконавчого органу селищної ради (для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду). За змістом вказаної Постанови апарат Шевченківської селищної ради, її виконавчий комітет, інші виконавчі органи (з урахуванням абзацу третього пункту 1 частини другої статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"), комунальні підприємства, установи та організації територіальної громади підпорядковуються начальникові військової адміністрації. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.12.2020 у справі № 805/4361/17-а зазначив, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. Правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. У такому випадку також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин. Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама по собі має бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права. Отже, коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного суб`єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації припинення вибулого з публічних правовідносин суб`єкта владних повноважень як юридичної особи, що і відбулося у даному випадку. Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про правовий режим військового стану " військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про критичну інфраструктуру", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Пунктами 2, 5, 10 ч. 2 статті 15 вказаного Закону визначено, що військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із: забезпечення ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів; складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету; управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню. Враховуючи викладене, Куп`янська окружна прокуратура Харківської області звернулась до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Шевченківської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області, яка наразі і є уповноваженим органом на виконання функцій держави у спірних правовідносинах. Разом з тим, Шевченківською селищною військовою адміністрацією Куп`янського району Харківської області, як уповноваженим органом державної влади, відповідні заходи, направлені на захист майнових інтересів держави у виниклих спірних правовідносинах, не вжито, що підтверджується листом від 14.03.2025 № 02-16/531 (т.1 а.с.97-100). На підставі викладеного, прокурор звернувся з відповідним позовом до суду в інтересах держави в особі Шевченківської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області. Крім того, відповідно до частини 4 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України. Моніторинг закупівель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (частина 1 статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі"). Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні " здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю. Головними завданнями органу державного фінансового контролю серед інших є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (частина 1 статті 2 названого Закону). При цьому, на підставі підпунктів 8, 10 частини 1 статті 10 зазначеного Закону органу державного фінансового контролю надається право, в тому числі порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю. Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (підпункти 1 та 3 пункту 3 вказаного Положення). Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства, а саме звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (абзаци 1, 3 підпункту 9 пункту 4 цього Положення). Згідно з підпунктом 20 пункту 6 зазначеного Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства. Таким чином, Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Держаудитслужба є компетентним органом, з повним обсягом цивільної дієздатності та має повноваження звертатися до суду для захисту порушених інтересів держави у сфері публічних закупівель, а тому прокурор за наявності підстав представництва інтересів держави, може здійснювати таке представництво в особі цього компетентного органу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №921/524/18, від 29.07.2020 у справі №924/316/18, від 18.06.2021 у справі №927/491/19. Відповідно до пункту 7 згаданого Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи Одним із таких органів є Північно-Східний офіс Держаудитслужби, який наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю по Харківській області, в тому числі по м. Харкові. Таким чином, позивачами в даному спорі є Шевченківська селищна військова адміністрація Куп`янського району Харківської області, як розпорядник коштів місцевого бюджету, та Північно-східний офіс Держаудитслужби України, як орган державного фінансового контролю на території Харківської області. Водночас, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18. Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Неналежне та нераціональне, з порушенням Закону використання бюджетних коштів є порушенням інтересів держави. Використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес. За таких обставин, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом. Водночас, позивачами не вжито заходів щодо повернення надмірно сплачених бюджетних коштів не зважаючи на очевидний характер порушень, що свідчить про їх бездіяльність, тобто нездійснення захисту інтересів держави органами державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження. Так, 12.03.2025 Куп`янською окружною прокуратурою Харківської області на адресу Шевченківської селищної військової адміністрації було направлено лист № 60/3-828вих-25 щодо виявлених прокуратурою порушень законодавства та необхідності вжити заходів з метою поновлення інтересів держави (т.1 а.с.96-97). Разом з цим, згідно відповіді адміністрації № 02-16/531 від 14.03.2025 заходи щодо усунення виявлених порушень не вживались та не плануються (т.1 а.с.97-100). Крім того, в порядку ст. 23 Закону Украни "Про прокуратуру" Куп`янською окружною прокуратурою Харківської області було направлено лист № 60/3-1003вих-25 від 27.03.2025 на адресу Північно-східного офісу Держаудитслужби (т.1 а.с.100-102). Згідно відповіді № 202031-17/2010-2025 від 07.04.2025 Держаудитслужбою заходи щодо усунення виявлених порушень не вживались (т.1 а.с.103). Враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються не захищеними, а уповноваженими органами державної влади допущено бездіяльність, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах та підстави для внесення позову прокурором в інтересах держави. Зазначене є доказом нездійснення захисту інтересів держави суб`єктами владних повноважень та вказує на наявність підстав для застосування представницьких повноважень прокурором. Водночас, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (рішення у справі "Korolev v. Russia " пункт 33; рішення у справі "Menchinskaya v. Russia ", пункт 35). Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних правочинів, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає. Виконання зобов`язань за додатковими угодами, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленим в ст. 3 даного Закону. З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства, оскільки пасивна поведінка позивачів такому відновленню не сприяє. Cлід зазначити, що Велика Палата Верховного суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виклала правову позицію щодо обґрунтування прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді, в якій зазначила, що прокурор звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Матеріалами справи підтверджується, що на виконання приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурором було скеровано відповідні повідомлення, проте протягом розумного строку достатніх заходів, спрямованих на захист інтересів держави, в тому числі шляхом самостійного звернення до суду з позовом в інтересах держави позивачами не вжито. Звертаючись до компетентних органів до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор надав їм можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зв тому числі, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентними органами жодних заходів протягом розумного строку після повідомлення прокурора про стверджуване порушення, про що вони повідомили прокуратуру відповідними листами, кваліфікується як бездіяльність відповідних органів та є достатньою підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким чином прокурором дотримані вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави. Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків передбачає договори та інші правочини. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Як зазначено в статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Таким чином, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 Цивільного кодексу України. Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частин 1, 2, 3, частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 204 Цивільного кодексу України гарантується презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Така презумція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17). Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України "Про публічні закупівлі", а також Особливостями здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (надалі - Особливості). Відповідно до преамбули Закону України "Про публічні закупівлі" метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Цей Закон також має на меті адаптувати законодавство України acquis Європейського Союзу на виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Відповідно до частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із частинами першою, другою статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Крім того, відповідно до пункту 3-7 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про публічні закупівлі" на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених цим Законом (надалі - Особливості), визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз та з дотриманням вимог, встановлених пунктом 3-8 цього розділу. Постановою №1178 затверджено Особливості, які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом №922-VIII, із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування. За змістом пункту 3 Особливостей замовники, що зобов`язані здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі", проводять закупівлі з урахуванням цих особливостей та з дотриманням принципів здійснення публічних закупівель, визначених Законом. Згідно пункту 18 Особливостей умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі, у тому числі за результатами електронного аукціону, крім випадків: - визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті; - перерахунку ціни в бік зменшення ціни тендерної пропозиції переможця без зменшення обсягів закупівлі; - перерахунку ціни та обсягів товарів в бік зменшення за умови необхідності приведення обсягів товарів до кратності упаковки. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. Відповідно до пункту 19 Особливостей істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення; 3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 4) продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг); 6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку з зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв`язку із зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку "на добу наперед", що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; 8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої статті 41 Закону. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оспорювані додаткові угоди було укладено на підставі іншого, відмінного від п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" нормативно-правового регулювання, а саме пп. 7 п. 19 Особливостей та на виконання Додатку 3 до Договору. Проте, всупереч положенням договору, п. 17, пп. 7 п. 19 Особливостей, п. 3-7 розділу Х Закону України "Про публічні закупівлі", судом першої інстанції до спірних правовідносин застосовано положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №922/2321/22, №920/19/24 щодо максимально можливого 10% зміни ціни за одиницю електричної енергії у випадку коливання ціни за одиницю товару на ринку. Колегія суддів зазначає, що сторони погодили в договорі порядок визначення ціни електричної енергії, який передбачає її розрахунок за відповідною формулою з урахуванням показників ринку "на добу наперед". Водночас, саме по собі закріплення у договорі формульного механізму розрахунку ціни не змінює правової природи такої ціни як істотної умови договору про закупівлю. Незалежно від способу визначення (фіксованого чи формульного), результатом застосування відповідного механізму є конкретна ціна за одиницю товару, яка підлягає оплаті замовником. Така ціна є істотною умовою договору про закупівлю у розумінні Закону України "Про публічні закупівлі" та підпадає під правове регулювання пункту 2 частини 5 статті 41 цього Закону. Отже, погодження сторонами формульного порядку розрахунку ціни не означає погодження будь-якого результату такого розрахунку поза межами, встановленими імперативними нормами закону. Інше тлумачення фактично призвело б до можливості обходу обмежень, встановлених законодавством у сфері публічних закупівель, шляхом включення до договору відповідних формул чи механізмів. Збільшення ціни за одиницю товару більш як на 10% не відповідає вимогам підпункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", яка чітко встановлює, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/ внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та підтвердженої у подальшій практиці, ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю, а її зміна в бік збільшення допускається лише у межах, прямо визначених законом. При цьому загальний розмір такого збільшення не може перевищувати 10 відсотків від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору, незалежно від кількості внесених змін протягом строку його дії. Колегія суддів звертає увагу, що наведене обмеження має імперативний характер і спрямоване на забезпечення принципів здійснення публічних закупівель, в тому числі добросовісної конкуренції, відкритості та ефективного використання бюджетних коштів. Застосування іншого підходу, який допускає збільшення ціни понад зазначену межу під виглядом реалізації формульного механізму, фактично нівелює результати проведеної процедури закупівлі та створює передумови для маніпулювання ціною після укладення договору. Доводи апелянта про те, що в даному випадку відбувається не зміна ціни договору, а її визначення відповідно до погодженої формули, колегія суддів відхиляє як безпідставні. Суд виходить з того, що розмежування понять "визначення ціни" та "зміна ціни" не може використовуватись для уникнення застосування імперативних норм Закону. Якщо результат застосування формули призводить до збільшення ціни за одиницю товару понад граничні показники, встановлені законом, таке збільшення має розцінюватися саме як зміна істотної умови договору, незалежно від того, яким способом воно оформлене. Посилання апелянта на коливання ціни електричної енергії на ринку "на добу наперед" також не спростовують наведених висновків. Дійсно, ціна електричної енергії є ринковою та об`єктивно змінюється. Прорте, законодавець, враховуючи таку специфіку, водночас встановив граничні межі допустимого коригування ціни у договорах про закупівлю. Саме ці межі і підлягають застосуванню у спірних правовідносинах. Крім того, судова колегія враховує, що відповідно до правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду від 18.06.2024 у cправі № 922/2595/23, від 01.10.2024 у справі №918/779/23, постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 не передбачає внесення змін до Закону "Про публічні закупівлі", а лише встановлює певні особливості щодо процедури здійснення публічних закупівель під час дії воєнного стану. Верховний Суд у постанові від 28.08.2024 у справі №918/694/23 вказав на те, що Постанова №1178 деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII, та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою. Вказаного вище підходу послідовно дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 20.05.2026 у cправі №910/4865/24, від 09.04.2026 у cправі №914/1671/24, від 19.03.2026 у cправі №903/734/24, 19.03.2026 у cправі №922/2123/25. Отже, за наведених обставин, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що в будь якому випадку сторони мали керуватися обмеженнями, встановленими в пункті 2 частини 5 статті 41 Закону "Про публічні закупівлі". З системного тлумачення наведених вище норм Цивільного кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. В будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку. Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 роз`яснив, що обмеження у 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни, та від кількості підписаних додаткових угод. Крім того, Верховним Судом зазначено, що метою закріплення в Законі України "Про публічні закупівлі" можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Перемога у тендері та укладення договору з однією ціною та її підвищення більш ніж на 10 % шляхом так званого "каскадного" укладання додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця. В такому разі постачальнику потрібно не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальнику також слід довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 № 927/491/19). Таким чином, збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10% від визначеної в договорі у будь-якому випадку суперечить частині 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі ". Отже, вказана норма Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку. Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель " № 114-IX від 18.09.2019 (надалі - Закон № 114-ІХ), яким Закон України "Про публічні закупівлі" було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії. Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів. Як вбачається з пояснювальної записки до проєкту Закону № 114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії "ціновому демпінгу " коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі. За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг " з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 № 922/2321/22. Як вірно зазначено місцевим господарським судом, приймаючи участь в процедурі публічних закупівель, ТОВ Мегаенерго Постач було оцінено та прийнято пов`язані з цим ризики, сплановано дії та здійснено комерційний розрахунок своєї цінової пропозиції з урахуванням особливостей публічних закупівель. А отже, укладаючи договір з визначеною ціною, ТОВ Мегаенерго Постач мало врахувати його умови й об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе. Аналогічну правову позицію Верховним Судом викладено у постанові від 16.02.2023 у справі 903/383/22, в якій зазначено, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України у своєму листі від 14.08.2019 № 3304-04/33869-06 "Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії " роз`яснило, що згідно із частиною шостою статті 67 Закон України "Про ринок електричної енергії" відповідно до правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку за результатами торгів оприлюднюються ціна та обсяги купівлі-продажу електричної енергії для кожного розрахункового періоду та інші показники, що можуть використовуватися як орієнтир (індикатор) для укладення правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії на ринку. Оприлюднення результатів торгів на ринку "на добу наперед" та внутрішньодобовому ринку забезпечує ДП "Оператор ринку" на своєму вебсайті (https://www.oree.com.ua). Як вбачається з матеріалів справи, середньозважена ціна на електроенергію на ринку на добу наперед 24.07.2023 (дата подання ТОВ Мегаенерго Постач тендерної пропозиції та кінцевий строк подання тендерних пропозицій) становила 4,15928 грн за 1 кВт/год без ПДВ, 03.08.2023 (дата укладення Договору) становила 4,13972 грн за 1 кВт/год без ПДВ, в цілому за серпень 2023 року вказаний показник становив 4,16223 грн за 1 кВт/год без ПДВ. Однак, не зважаючи на вказані обставини, з метою перемоги у відкритих торгах ТОВ Мегаенерго Постач у складі тендерної пропозиції було запропоновано складову ціни за одиницю товару (Ц), а саме Ца (ціна закупівлі одиниці Товару (актуальна) на день укладення Договору або останнього додаткового договору або угоди до цього Договору, грн за 1 кВт/год без ПДВ) на рівні 2,97147 грн, що є на 1,18781 грн меншою середньоринкової, тобто на 28,5 %. Обґрунтовуючи визначення в договорі складової ціни за одиницю товару (Ц), а саме Ца (ціна закупівлі одиниці Товару (актуальна) на день укладення Договору або останнього додаткового договору або угоди до цього договору, грн за 1 кВт/год без ПДВ) на рівні 2,97147 грн за 1 кВт/год без ПДВ замість 4,13972 грн за 1 кВт/год без ПДВ апелянт посилається на те, що на підставі встановленої проектом договору умови ТОВ Мегаенерго Постач , як учасником відкритих торгів, було запроваджено на момент укладання Договору наступну ціну за 1 кВт/год. електричної енергії - 4,47 грн. з ПДВ, а саме: Ца = 2,97147 грн. за 1 кВт*год без ПДВ; Тосп = 0,48510 грн. за 1 кВт*год без ПДВ; Впост = 0,26843 грн. за 1 кВт*год без ПДВ; ПДВ - 20 %. 2,97147 грн., тобто Ца - це середньозважена ціна електричної енергії на ринку "на добу наперед" у торговій зоні "ОЕС України" за червень 2023 р. за даними АТ "Оператор ринку ", розміщеними на його веб-сайті https://www.oree.com.ua, без ПДВ. Разом з цим, судова колегія зауважує, що ані законодавством про публічні закупівлі, ані вимогами тендерної документації не передбачено необхідність визначення складової ціни Ца (ціна закупівлі одиниці Товару (актуальна) на день укладення договору) на рівні ціни попереднього періоду. За змістом додатку 3 до договору (в первинній редакції від 03.08.2023) складова ціни за одиницю товару (Ц), а саме Ца - це ціна закупівлі одиниці Товару (актуальна) на день укладення Договору (а не за попередні періоди) або останнього додаткового договору або угоди до цього Договору, грн за 1 кВт/год без ПДВ. Втім, як було зазначено вище, актуальною на день укладення договору, тобто на 03.08.2023, була ціна 4,13972 грн за 1 кВт/год без ПДВ, а не 2,97147 грн за 1 кВт/год без ПДВ. Отже, за наведених обставин, колегія суддів вважає, що ТОВ Мегаенерго Постач, подаючи тендерну пропозицію, підписуючи договір та погоджуючи його істотні умови, повинне було оцінити можливість виконання зобов`язання щодо поставки електричної енергії станом на 03.08.2023, а тому підписання 11.09.2023 Додаткової угоди № 1 з посиланням на начебто "зміну" середньозважених цін на електроенергію на ринку на добу наперед з 2,97147 грн за 1 кВт/год без ПДВ до 4,16223 грн за 1 кВт/год без ПДВ за серпень 2023 року, оприлюднених на вебсайті Оператора ринку https://www.oree.com.ua/, які були відомі і діяли як на час подання тендерної пропозиції (4,15928 грн за 1 кВт/год без ПДВ), так і на час укладення договору (4,13972 грн за 1 кВт/год без ПДВ), не може свідчити про дотримання сторонами приписів ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та п.п. 2, 7 п. 19 Особливостей. Таким чином, зміна середньозважених цін вже відбулась і була відома постачальнику - ТОВ Мегаенерго Постач до підписання договору, а тому це не може вважатися підставою для внесення змін до договору, позаяк зміни ціни з моменту укладення договору № 60 від 03.08.2023 до моменту укладення додаткової угоди від 11.09.2023 № 1 не відбулися. Аналогічної позиції щодо відсутності за таких обставин зміни тарифів і, відповідно, підстав для укладення додаткової угоди висловлено Верховним Судом у постанові від 30.07.2024 у справі № 910/6493/23. Отже, запропоновані постачальником зміни до договору в частині збільшення ціни закупівлі одиниці Товару (Ца) до 4,16223 грн (замість 2,97147 грн, тобто на 40,07 %) за 1 кВт/год без ПДВ є необґрунтованими, а додаткова угода від 11.09.2023 № 1 до договору не відповідає вимогам чинного законодавства. Наступні додаткові угоди також не відповідають вимогам Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, є похідною від попередніх додаткових угод, а тому автоматично є укладеною в порушення вимог вказаного Закону, оскільки без попередньої додаткової угоди ціна, відображена у наступній, буде фактично перевищувати дозволений законодавцем відсоток підвищення ціни за одиницю товару, тобто більше ніж на 10 % у порівнянні із основним договором. При цьому, враховуючи характер спірних правовідносин та встановлені обставин справи, посилання апелянта на те, що ціна електроенергії в оспорюваному договорі визначається відповідно зміни середньозважених цін на РДН і таким чином регулюється п.7 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а не п. 2 ч. 5 ст. 41 вказаного Закону, не виключає можливість та необхідність застосування у даному випадку пункту п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" як імперативно встановленої та забороняючої норми щодо підвищення ціни товару більше ніж на 10%. Судова колегія зазначає, що шляхом укладення додаткової угоди № 1 до Договору Постачальником ціну закупівлі одиниці Товару (Ца) фактично було приведено у відповідність ринковій шляхом її збільшення на 40,07 %, тобто з 2,97147 грн до 4,16223 грн, що надало можливість в подальшому щомісячно корегувати ціну з урахуванням середньозважених цін на електроенергію на ринку на добу наперед шляхом укладення додаткових угод № № 2, 3 ,4 та 5, які відповідно, також не відповідають вимогам законодавства про публічні закупівлі. Таке приведення ціни договору у відповідність до існуючих ринкових цін на електричну енергію повністю нівелює зміст інституту публічних закупівель та його мету, оскільки сама закупівля здійснюється для отримання пропозицій, що є кращими (нижчими) за ринкові. При цьому, замовник - Гуманітарний відділ (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради мав беззаперечне право на отримання електроенергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, що випливає зі змісту самого договору (пункти 7.1.7, 9.2, 13.4, а. 7 п. 14.2). Однак, замовник без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції ТОВ Мегаенерго Постач про збільшення ціни підписав додаткові угоди № № 1, 2, 3, 4 та 5 до договору від 03.08.2023 № 60, внаслідок чого вартість одиниці електричної енергії загалом збільшилась з 4,47 грн за 1 кВт/год з ПДВ до 6,250716 грн за 1 кВт/год з ПДВ, тобто на 1,780716 грн, що становить 39,8 %, без обґрунтування підстав для такого підвищення, без доведення факту зміни середньозважених цін на електроенергію на ринку на добу наперед та у порушення максимального ліміту для підвищення ціни на товар більш ніж на 10 %, унаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі. Це призвело до повного нівелювання результатів відкритих торгів. Таким чином, Замовник втратив можливість скористатися пропозиціями інших учасників відкритих торгів, але електроенергію по ціні, запропонованій переможцем тендеру, закупити так і не зміг. Натомість був змушений оплачувати електроенергію за ціною, на 39,8 % вище, аніж встановлена договором, укладеним за результатами відкритих торгів. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що укладення додаткових угод 1-5 до вказаного договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом України "Про публічні закупівлі" та Особливостями, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору про закупівлю. Відповідно до статті 5 Закону "Про публічні закупівлі", закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях; метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Перемога у тендері та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення на 39,8 % шляхом так званого "каскадного " укладення 5 додаткових угод є недобросовісною діловою практикою з боку продавця. При цьому, замовник - Гуманітарний відділ (освіти, культури, молоді, фізичної культури та спорту) Шевченківської селищної ради як сторона договору, розпоряджався не власними коштами, а коштами місцевого бюджету, коштами платників податків. Отже, таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам громади та всіх платників податків, з порушенням норм Закону України "Про публічні закупівлі" та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами). Крім того, прийняті сторонами рішення щодо підвищення ціни за товар, шляхом укладення додаткових угод суперечить меті Закону України "Про публічні закупівлі" (станом на момент укладання договору) щодо забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, що призвело до значної переплати бюджетних коштів. Укладення додаткових угод відразу після початку дії договору повністю нівелює процедуру закупівель як інститут та спричинює шкоду інтересам держави, оскільки учасником (переможцем) пропонується найнижча ціна, а потім упродовж місяця після проведення торгів додатковою угодою вона необґрунтовано суттєво завищується. Як наслідок, заподіюється пряма шкода державі, оскільки кошти за поставлений товар фінансуються виключно за рахунок видатків бюджетних асигнувань, а збільшення ціни за одиницю товару автоматично тягне за собою зменшення обсягів поставленої продукції. Слід зауважити, що передбачені Законом України "Про публічні закупівлі" (станом на момент укладання договору) процедури закупівель визначені, з метою забезпечення добросовісної конкуренції серед учасників, досягнення економії та ефективності, а тому базуються на таких принципах (ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі"). Максимальна економія публічних коштів та ефективність їх використання забезпечується шляхом конкурентного визначення постачальника товарів і послуг, виконання робіт. Змістом діяльності з проведення публічних закупівель законодавцем визначено проведення відбору переможця процедури закупівель за основним критерієм "ціна". Ціна послуги, товару має визначальне значення, а її необґрунтоване збільшення є прямим порушенням вимог законодавства та спробою уникнути наслідків публічного аукціону. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18). Окрім того, відповідно до пункту 4 частини 3 статті 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальник має у чіткий та прозорий спосіб інформувати своїх споживачів про зміну будь-яких умов договору постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Електропостачальники зобов`язані повідомляти споживачів у порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про їхнє право припинити дію договору, якщо вони не приймають нові умови. Згідно з пунктом 3.2.4 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (надалі - ПРРЕЕ), у разі зміни умов договору про постачання електричної енергії споживачу, у тому числі комерційної пропозиції, електропостачальник не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування повідомляє про це споживача з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Аналогічні положення про необхідність повідомлення споживача не пізніше ніж за 20 днів до застосування змін умов договору про постачання електричної енергії викладені в пункті 13.2 Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу, який є додатком № 5 до ПРРЕЕ. Разом з тим, додаткові угоди № № 1, 2, 3, 4, 5 укладені з порушенням вимог щодо повідомлення споживача про початок застосування нової ціни. Окрім того, частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закон України "Про публічні закупівлі" не встановлює обмежень щодо застосування частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України у додаткових угодах до договору про закупівлю. Однак, при застосуванні цієї норми сторонами договору не можна застосовувати зворотну дію в часі пунктів додаткової угоди або договору, які змінюють врегульовані та вже виконані договірні відносини, що узгоджується з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 910/21671/17, від 15.06.2018 у справі № 910/14082/17 Всупереч викладеного, оспорюваними додатковими угодами № № 1, 2, 3, 4 та 5 зміни до договору в частині збільшення ціни застосовані не на майбутнє, а для товару, який вже був поставлений на дату узгодження змін до договору. Отже, укладаючи додаткові угоди від 11.09.2023 № 1, від 11.10.2023 № 2, від 07.11.2023 № 3, від 05.12.2023 № 4 та від 25.12.2023 № 5 до основного договору від 03.08.2023 № 60, сторони порушили вимоги ст. ст. 5, 41 Закону України "Про публічні закупівлі", п. 18, п.п. 2, 7 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, п. 4 ч. 3 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 3.2.4 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312, ст. 653 ЦК України, оскільки не підтвердили зміни середньозважених цін на електроенергію на ринку на добу наперед та у порушення максимального ліміту для підвищення ціни на товар більш ніж на 10 %, унаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі. Щодо посилання апелянта на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 по справі №914/619/24, колегія суддів зазначає, що такі висновки є нерелевантними для даної справи, оскільки предметом позовних вимог у справі №914/619/24 є стягнення грошових коштів, а у даній справі №922/1265/25 - визнання додаткових угод недійсними. Отже, обставини справи 914/619/24 не є подібними зі справою, яка переглядається. За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що збільшення ціни товару у додаткових угодах № 1, 2, 3, 4 ,5 по відношенню до погодженої у договорі ціни здійснено з порушенням ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме п. 2 ч. 5 ст. 41 цього Закону, та не відповідає принципам здійснення публічних закупівель, визначеним у ст. 5 цього Закону, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання недійсними додаткових угод № 1 від 11.09.2023, № 2 від 11.10.2023, № 3 від 07.11.2023, № 4 від 05.12.2023, № 5 від 25.12.2023 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу № 60 від 03.08.2023 на підставі положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Щодо стягнення з 1-го відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 298105,91грн. судова колегія зазначає наступне. Відповідно до вимог статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. За приписами частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, за подібних обставин, дійшла висновку, що кошти одержані відповідачем безпідставно, оскільки підстава внаслідок визнання додаткових угод недійсними відпала, тому останній зобов`язаний їх повернути в силу статей 216, 1212 Цивільного кодексу України . Оскільки спірні додаткові угоди підлягають визнанню недійсними, підстава для оплати товару за ціною встановленою у додаткових угодах фактично відпала, а тому постачальник має повернути грошові кошти, як безпідставно набуте майно. Тобто, за поставлений товар постачальних отримав грошові кошти у більшій сумі ніж то передбачено умовами договору, тому ця різниця має бути повернута. Як було зазначено вище, за змістом додаткової угоди від 25.12.2023 № 5 очікувані договірні обсяги закупівлі електричної енергії за договором становлять 187704 кВт/год. Загальна вартість договору становить 947619,00грн., крім того ПДВ - 189523,78грн., разом з ПДВ - 1137142,79грн. Судовою колегією встановлено, що на виконання умов договору від 03.08.2023 №60, з урахуванням додаткових угод від 11.09.2023 № 1, від 11.10.2023 № 2, від 07.11.2023 № 3, від 05.12.2023 № 4 та від 25.12.2023 № 5, відповідно до актів приймання-передачі електроенергії постачальником було передано, а споживачем прийнято 187 704 кВт/год електричної енергії, загальна сума сплачених коштів за постачання такого обсягу електричної енергії становить 1137142,79грн. з ПДВ. Зважаючи на те, що первісна вартість 1 кВт/год електричної енергії за договором становила 4,47грн. з ПДВ, сума, яку мав сплатити споживач становить 839036,88грн. (187704 кВт/год * 4,47грн). Отже, переплата за спожиту електричну енергію за цінами, передбаченими незаконними додатковими угодами складає 298105,91грн. (1137142,79грн. - 839036,88). В контексті наведеного судова колегія також враховує правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 924/1283/21, якими підтверджено право прокурора звертатись з правовою вимогою про повернення надмірно сплачених коштів не на користь сторони правочину, а на користь бюджету, тобто на розрахункові рахунки розпорядника коштів вищого рівня, який виділяв кошти, є засновником закладу та є суб`єктом владних повноважень. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що відповідно до приписів статей 216, 1212 Цивільного кодексу України, 1-ий відповідач - ТОВ Мегаенерго Постач зобов`язаний повернути на користь Шевченківської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області безпідставно одержані ним грошові кошти в сумі 298105,91грн. Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі статтями 76, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вказані обставини, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2026 у справі №922/1265/25 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правильним вирішенням справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Комунального підприємства "Управління Водопровідно-каналізаційного господарства" не підлягає задоволенню. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мегаенерго Постач залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2026 у справі №922/1265/25 залишити без змін. Повна постанова складена 23.06.2026. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.В. Плахов Суддя С.Ч. Жельне Суддя П.В. Тихий

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4875 № 922/1265/25

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше