Постанова 4873 № 910/17/26

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ "16" червня 2026 р. Справа№ 910/17/26 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Владимиренко С.В. суддів: Демидової А.М. Ходаківської І.П. за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В. за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 16.06.2026 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Ресурсгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 (повний текст складено 04.05.2026) у справі №910/17/26 (суддя Пукас А.Ю.) за позовом керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту освіти Полтавської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Ресурсгруп» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 612 646,72 грн, ВСТАНОВИВ: Полтавська окружна прокуратура 01.01.2026 звернулася до Господарського суду міста Києва (далі за текстом - прокурор) із позовом, зареєстрований судом 02.01.2026, в інтересах держави в особі Департаменту освіти Полтавської міської ради (далі за текстом - позивач, Департамент) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Ресурсгруп» (далі за текстом - відповідач) про визнання недійсними Додаткових угод №6 від 23.08.2022 (далі за текстом - Додаткова угода №6, №8 від 23.08.2022 (далі за текстом - Додаткова угода №8), №9 від 31.10.2022 (далі за текстом - Додаткова угода №9) до Договору про постачання електричної енергії споживачу №59 від 01.04.2022 (ідентифікатор закупівлі: UA-2022-04-05-000022-а) (далі за текстом - Договір), укладеного між позивачем та відповідачем та стягнення з відповідача на користь позивача 612 646,72 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні Додаткові угоди укладені за відсутності документального обґрунтування - з перевищенням ліміту у 10%, що суперечить вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII (у редакції чинній на дату укладення спірних правочинів) (далі за текстом - Закон №922-VIII), а тому мають бути визнані судом недійсними відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), а надмірно сплачені кошти підлягають поверненню як безпідставно набуті на підставі статті 1212 ЦК України. Звертаючись до суду із даним позовом, прокурор зазначає про порушення економічних інтересів держави та негативний вплив на видаткову частину бюджету, через виплату коштів на виконання недійсних правочинів, тоді як позивач, як уповноважений орган на вжиття заходів щодо захисту інтересів територіальної громади, не здійснив заходів на захист інтересів держави. Господарський суд міста Києва рішенням від 20.04.2026 у справі №910/17/26 позов задовольнив; визнав недійсними Додаткові угоди №6 від 23.08.2022; №8 від 23.08.2022; №9 від 31.10.2022 до Договору, укладеного між позивачем та відповідачем; стягнув з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі 612 646,72 грн; стягнув з відповідача на користь Полтавської обласної прокуратури 15 338,96 грн судового збору. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Додаткова угода №6 до Договору підлягає визнанню судом недійсною, оскільки укладена за відсутності належного документального обґрунтування, а також - з перевищенням максимального ліміту у 10%, що не відповідає вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII. При цьому Додаткові угоди № 8 та №9 є також недійсними, та є похідними від Додаткової угоди №6 до Договору. Враховуючи недійсність Додаткових угод, правова підстава для оплати за електричну енергію за встановленою у них ціною відпала, а тому грошові кошти, у заявленому прокурором розмірі, мають бути повернуті відповідачем на підставі норм статей 216, 1212 ЦК України. За висновком суду першої інстанції, позивач є особою, уповноваженою на вжиття заходів щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету та є уповноваженим органом влади у розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру», тоді як позивач не вжив заходів щодо відновлення інтересів держави, що стало підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом. Не погодившись із ухваленим рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі №910/17/26 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було доведено обґрунтування необхідності укладення спірних Додаткових угод, надавши суду відповідні довідки Харківської торгово-промислової палати, з посиланням на дані про рівень цін з сайту «Оператор ринку». За твердженням апелянта, суд першої інстанції не встановив: протиправності дій сторін на момент укладення Додаткових угод; перевищення граничного 10% підвищення цін; збільшення загальної суми Договору. Натомість суд підмінив аналіз правомірності правочину оцінкою економічної доцільності, що не входить до повноважень суду. Укладаючи спірні Додаткові угоди сторони Договору не виходили за рамки 10% збільшення ціни за одиницю товару, при цьому загальна сума Договору не збільшувалась, а зменшувався обсяг закупівлі, що було погоджено із споживачем, а обмеження строків зміни ціни за одиницю товару на дату укладення Додаткових угод Законом №922-VIII встановлено не було. Відповідач вважає, що суд першої інстанції не правильно врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, оскільки справи не є релевантними, постанова Великої Палати Верховного Суду прийнята у 2024 році, тоді як спірні правовідносини виникли у січні 2022 року та закінчилися у грудні 2022 року, і на період дії Договору була наявна інша судова практика щодо застосування норм Закону №922-VIII. Відповідач наголошує на тому, що до постанов Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24, на яку послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, є окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду, що свідчить про те, що судді Великої Палати Верховного Суду по різному тлумачать пункт 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII, отже, наявна правова невизначеність у цій сфері. Станом на 2022 рік (рік дії Договору) правова

позиція Верховного Суду, викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, у подібних правовідносинах, стосувалася тлумачення не чинної редакції пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII, а пункту 2 частини 4 статті 36 Закону, у редакції 2015 року. Таким чином, різні методи тлумачення дозволяють зробити висновок, що пункт 2 частини 4 статті 41 Закону №922-VIII встановлює обмеження максимальної межі разової зміни ціни товару, а не загальний (кумулятивний) ліміт підвищення ціни протягом усього строку дії Договору. Також відповідач посилається на роз`яснення Міністерства економіки України, викладене у листі від 24.11.2020 №3304-04/69987-06 в підтвердження добросовісності дій сторін за Договором. Відповідач з посиланням на рішення Конституційного Суду України №6-р(II)/2025 від 03.12.2025 зазначив про те, що прокурор не довів порушення інтересів держави та неможливість захисту таких інтересів позивачем. Крім того, кошти сплачені позивачем на виконання діючого Договору за фактично спожиту електричну енергію у межах бюджетних асигнувань, виключає застосування статті 1212 ЦК України, оскільки відсутній ключовий елемент - правова підстава. Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суд першої інстанції визнав недійсною Додаткову угоду №8 від 23.08.2022, як про це зазначив прокурор у позові, тоді як з матеріалів справи вбачається, що Додаткова угоди №8 датована 29.09.2022, що є свідченням того, що Додаткова угода №8 від 29.09.2022, якою сторони погодили ціну за 1 кВт*год у розмірі 5,13218499 грн з ПДВ, є чинною. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Ресурсгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі №910/17/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий суддя, Демидова А.М., Ходаківська І.П. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.05.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Ресурсгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі №910/17/26; розгляд апеляційної скарги призначив на 16.06.2026 о 13 год. 30 хв.; витребував матеріали справи №910/17/26 з Господарського суду міста Києва. Матеріали справи №910/17/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 28.05.2026. 05.06.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли пояснення позивача на апеляційну скаргу відповідача, з яких вбачається, що позивач, укладаючи спірні Додаткові угоди із відповідачем, діяв з дотриманням порядку, передбаченого умовами Договору та у спосіб передбачений Законом. Позивач посилається на правову позицію, викладену Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №420/17618/21, згідно якої: «норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII дають можливість сторонам на внесення необмеженої кількості разів (не частіше одного разу на 90 днів, а у випадку закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії - у будь-який час) змін до договору про закупівлю в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за кожний раз такого збільшення пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю». За положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII коливання цін на ринку щодо відповідного товару є обов`язковою умовою для збільшення ціни договору про закупівлю. При цьому законодавство не передбачає, які саме документи мають підтверджувати факт коливання цін. У свою чергу, відповідач надав відповідні довідки Харківської торгово-промислової палати, які стали підставою для укладення спірних Додаткових угод, за яким підвищено ціну за товар. Прокурор згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача заперечує проти її задоволення, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.01.2024 у справі №922/2321/22, в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII (у редакції Закону №114-ІХ) збільшувати ціну товару більш ніж на 10% від початково встановленої ціни у договорі про закупівлю, і Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. Надані відповідачем довідки Харківської торгово-промислової палати на підтвердження необхідності внесення змін до Договору та підвищення вартості, за твердженням прокурора, не є належним підтвердженням коливань ціни на ринку електричної енергії, оскільки не відображають порівняння коливання цін у період постачання електричної енергії з моменту підписання попередньої додаткової угоди, а містить лише порівняння цін за першу декаду місяця по відношенню до першої декади наступного місяця (з 01.07-10.07.2022 року та за період з 01.08-10.08.2022 року, з 01.08-10.08.2022 року та за період з 01.09-10.09.2022, 01.09-10.09.2022 та за період з 01.10-10.10.2022 та порівняння між вказаними періодами), у той час як електроенергія за Договором надається протягом усього місяця, а не лише у першій декаді місяця. Щодо дати Додаткової угоди №8, то за приписами статті 243 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд може виправити допущену у рішенні описку, не зачіпаючи суті рішення. Позивач та відповідач своїх представників в судове засідання, призначене на 19.06.2026, не направили, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 про відкриття апеляційного провадження у справі №910/17/26 до їх електронних кабінетів. Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За таких обставин, справа №910/17/26 розглядається судом апеляційної інстанції без участі представників позивача та відповідача, повідомлених належних чином про дату, час та місце розгляду справи. У судовому засіданні 16.06.2026 представник прокурора заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі №910/17/26 залишити без змін. Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника прокурора, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне. Судом першої інстанції встановлено наступні обставини, проти чого сторони не заперечують. За результатами закупівлі (ідентифікатор закупівлі - UA-2022-04-05-000022-a) 01.04.2022 між позивачем (Споживач) та відповідачем (Постачальник) укладено Договір, за умовами пункту 2.1 якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (а.с. 44-49). Відповідно до пункту 2.3 Договору обсяг закупівлі електричної енергії становить 1 467 635 кВт*год. Вартість за 1 кВт*год з ПДВ становить 3,96 грн, а сума договору складає 5 811 834 грн з ПДВ (пункт 5.3 Договору). Відповідно до пункту 3.1 Договору період постачання електроенергії з 01.04.2022 по 30.04.2022. Додатком №3 до Договору, який є його невід`ємною частиною, визначено загальний обсяг споживання електричної енергії на 2022 рік (з квітня 2022 по грудень 2022). Пунктом 5.1 Договору визначено, що Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до Договору (3,96 грн з ПДВ за 1 кВт*год). У разі надання у встановленому порядку Постачальником Споживачу повідомлення про зміни умов цього Договору (у тому числі зміну ціни), що викликані змінами регульованих складових ціни (тарифу на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії) та/або змінами в нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни або умов постачання електричної енергії, тощо, цей Договір вважається із зазначеної в повідомленні дати зміни його умов (але не раніше ніж через 20 днів від дня надання Споживачу повідомлення): 1) розірваним (без штрафних санкцій) за ініціативою Споживача у разі надання Постачальнику письмової заяви позивача про незгоду/неприйняття змін; 2) зміненим на запропонованих Постачальником умовах якщо Споживач не надав Постачальнику письмову заяву про незгоду/неприйняття змін. Положеннями пункту 5.5 Договору передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Відповідно до пункту 5.6 Договору, у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення, Постачальник має право письмово звернутись до Споживача з відповідною пропозицією, при цьому, така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ, що підтверджує збільшення ціни за одиницю товару в тих межах, на які Постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ, що підтверджує збільшення ціни товару, повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки (висновку), виданої ТПП України, регіональною ТПП, органами державної статистики, ДП «Держзовнашінформ», біржами та іншими уповноваженими органами та організаціями. Згідно із частиною 6 статті 67 Закону України «Про ринок електричної енергії», з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 № 3304-04/33869-06 «Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії», Постачальник також може використовувати інформацію з веб-сайту ДП «Оператор ринку» (https://www.oree.com.ua) для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку. Пунктом 13.1 Договору встановлено строк його дії - до 31.12.2022, в частині оплати - до повного виконання узятих зобов`язань. У подальшому між сторонами укладено 11 додаткових угод до Договору, якими змінено умови Договору, у тому числі неодноразово змінено ціну за одиницю товару. Додатковою угодою № 1 від 02.05.2022 внесено зміни у пункт 3.1 Договору щодо періоду постачання (а.с. 54). Додатковою угодою № 2 від 13.05.2022 внесено зміни до преамбули Договору (а.с. 55). Додатковою угодою № 3 від 01.06.2022 внесено зміни у пункт 3.1 Договору щодо періоду постачання, яким встановлено з 01.04.2022 по 31.08.2022 (а.с. 56). Додатковою угодою № 4 від 08.07.2022 сторони зменшили кількість товару на 152 697 кВт*год., визначивши його у обсязі 1 314 938 кВт*год., а також зменшили суму договору до 5 207 154, 48 грн з ПДВ (а.с. 57). Додатковою угодою № 5 від 26.07.2022 сторони зменшили обсяг товару до 1 166 754,104 кВт*год. та збільшили вартість одиниці товару, встановивши її у розмірі 4, 31416868 грн за 1 кВт*год., що на 8,9436% більше за первинну вартість. Підставою для збільшення ціни на електроенергію стала надана листом Постачальника від 15.07.2022 за вих. № 5484 копія експертного висновку Харківської торгово-промислової палати № 395/22 від 13.07.2022 про надання інформації про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» (РДН) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку», які склались на період 1.06.-11.06.2022 року та за період 01.07.-11.07. 2022 року та порівняння між вказаними періодами (а.с. 58). Додатковою угодою № 6 від 23.08.2022 сторони зменшили обсяг товару до 1 234 415 кВт*год. та збільшили вартість одиниці товару, встановивши її у розмірі 4,7037188 грн за 1 кВт*год., що на 18,7807 % більше за первинну вартість. Підставою для збільшення ціни на електроенергію стала надана листом Постачальника від 12.08.2022 за вих. № 5631 копія цінової довідки Харківської торгово-промислової палати № 506/22 від 11.08.2022 про надання інформації про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» (РДН) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку», які склались на період 1.07.-10.07.2022 та за період 01.08.-10.08.2022 та порівняння між вказаними періодами (а.с. 62). Додатковою угодою № 7 від 23.08.2022 внесено зміни у пункт 3.1 Договору щодо періоду постачання, який встановлено з 01.04.2022 по 30.11.2022 (а.с. 65). Додатковою угодою № 8 від 23.08.2022 сторони зменшили обсяг товару до 1 111 462,075 кВт*год. та збільшили вартість одиниці товару, встановивши її у розмірі 5,13218499 грн за 1 кВт*год., що на 29,6006% більше за первинну вартість. Підставою для збільшення ціни на електроенергію стала надана листом Постачальника від 15.09.2022 за вих. № 5771 копія цінової довідки Харківської торгово-промислової палати № 648-2/22 від 13.09.2022 про надання інформації про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» (РДН) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку», які склались на період 1.08.-10.08.2022 та за період 01.09.-10.09.2022 та порівняння між вказаними періодами (а.с. 66). Додатковою угодою № 9 від 31.10.2022 сторони зменшили обсяг товару до 1 083 093,546 кВт*год. та збільшили вартість одиниці товару, встановивши її у розмірі 5,43598664 грн за 1 кВт*год., що на 37,2724% більше за первинну вартість. Підставою для збільшення ціни на електроенергію стала надана листом Постачальника від 24.10.2022 за вих. № 5916 копія цінової довідки Харківської торгово-промислової палати № 781/22 від 24.10.2022 про надання інформації про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» (РДН) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку», які склались на період 1.09.-10.09.2022 та за період 01.10.-10.10.2022 та порівняння між вказаними періодами (а.с. 69). Додатковою угодою №10 від 29.11.2022 змінено період постачання, який встановлено з 01.04.2022 по 31.12.2022 (а.с. 72). Додатковою угодою № 11 від 29.12.2022 зменшено обсяг постачання до 1 083 093,546 кВт*год (а.с. 73). Як вказує прокурор у позові, загалом упродовж дії Договору сторонами послідовно збільшено ціну товару з 3,96 грн/ кВт*год з ПДВ до 5,43598664 грн/кВт*год з ПДВ, тобто на 37,2724%. Згідно доданих до позову рахунків, актів приймання-передачі електричної енергії, сума оплати за Договором склала 5 012 439,91 грн з ПДВ, при цьому, відповідно до даних актів приймання-передачі електричної енергії, даних єдиного веб-порталу використання публічних коштів «Spending» та платіжних доручень, електроенергія постачалась наступним чином: за квітень 2022 року поставлено 113 993 кВт*год за ціною 3,96 грн/кВт*год. з ПДВ на загальну суму 451 174,68 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 17.05.2022 №№1348-1350 Департаментом сплачено 451 174,68 грн з ПДВ на рахунок Постачальника; за травень 2022 року поставлено 117 367 кВт*год за ціною 3,96 грн/кВт*год. з ПДВ на загальну суму 464 773,32 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 17.06.2022 №№ 1692-1695 Департаментом сплачено 464 773,32 грн з ПДВ на рахунок Постачальника; за червень 2022 року поставлено 102 788 кВт*год за ціною 3,96 грн/кВт*год. з ПДВ на загальну суму 407 040, 48 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 20.07.2022 №№1945-1951 Департаментом сплачено 407 040, 48 грн з ПДВ на рахунок Постачальника; за липень 2022 року поставлено 83 330 кВт*год за ціною 4,31416868грн/ кВт*год. з ПДВ на загальну суму 359 499,68 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 18.08.2022 №№2292-2295 Департаментом сплачено 359 499,68 грн з ПДВ на рахунок Постачальника; за серпень 2022 року поставлено 87 046 кВт*год за ціною 4,7037188 грн/ кВт*год. з ПДВ на загальну суму 409 439,91 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 22.09.2022 №№ 2703-2708 Департаментом сплачено 409 439,91 грн з ПДВ на рахунок Постачальника; за вересень 2022 року поставлено 99 394 кВт*год за ціною 5,13218499грн/ кВт*год. з ПДВ на загальну суму 510 108,39 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 14.10.2022 №№ 3029-3032 Департаментом сплачено 510 108,39 грн з ПДВ на рахунок Постачальника; за жовтень 2022 року поставлено 126 259 кВт*год за ціною 5,43598664грн/ кВт*год. з ПДВ на загальну суму 686 342,23 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 23.11.2022 №№ 3402-3407 Департаментом сплачено 686 342,23 грн з ПДВ на рахунок Постачальника; за листопад 2022 року поставлено 136 159 кВт*год за ціною 5,43598664грн/ кВт*год. з ПДВ на загальну суму 740 158,51 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 21.12.2022 №№ 3939-3944 Департаментом сплачено 740 158.51 грн з ПДВ на рахунок Постачальника; за грудень 2022 року поставлено 180 998 кВт*год за ціною 5,43598664грн/ кВт*год. з ПДВ на загальну суму 983 902,71 грн з ПДВ. Відповідно до платіжних доручень від 28.12.2022 №№ 4129-4132 Департаментом сплачено 983 902,71 грн з ПДВ на рахунок Постачальника. Загальна сума коштів, сплачених за Договором становить - 5 012 439,91 грн з ПДВ, а обсяг поставленої електроенергії - 1 047 274 кВт*год. Прокурор, звертаючись до суду із даним позовом, вважає, що спірні Додаткові угоди укладені з порушенням норм пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII, оскільки сторонами за відсутності визначених законом умов збільшено вартість одиниці предмету закупівлі більше ніж на 10 % при одночасній відсутності доказів коливання ціни на ринку електричної енергії, що є підставою для визнання таких угод недійсними на підставі статті 215 ЦК України. Укладення спірних угод призвело до безпідставного витрачання бюджетних коштів у розмірі 612 646, 72 грн, які підлягають стягненню з відповідача на підставі статті 1212 ЦК України. Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частини 3 та 5 статті 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. Відповідно до абзаців 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1-4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21). Встановлена Законом України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц). Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 12.03.2025 у справі №924/524/24 зазначив, що у категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред`явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов`язань відповідно до положень Закону № 922-VIII. Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 25.06.2024 у справі №918/760/23, від 01.10.2024 у справі №918/778/23, від 20.02.2025 у справі №910/16372/21). Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту». Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18. Велика Палата Верховного Суду у пункті 108 постанови від 21.11.2025 у справі №920/19/24 виснувала: «прокурор у цій справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та цілком правильно визначив Управління освіти Конотопської міської ради позивачем за пред`явленим ним до суду позовом, оскільки останнє є розпорядником бюджетних коштів та стороною спірних правочинів, юридичною особою, яка може від свого імені придбати майнові права й нести обов`язки та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно із законодавством України. Такий висновок цілком узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 927/188/22, від 28 серпня 2024 року у справі № 918/694/23». Таким чином, позивачем за подібних правовідносин має виступати розпорядник бюджетних коштів, за рахунок яких закуповуються товари та послуги за результатами процедури закупівлі. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у процедурі закупівлі №UA-2022-04-05-000022-а замовником є Департамент освіти Полтавської міської ради (позивач у даній справі). Бюджетним кодексом України (далі за текстом - БК України) за статтею 1 регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу. Відповідно до пункту 18 статті 2 БК України головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень. Згідно частини 1 статті 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників (пункт 3 частини 2 статті 22 БК України). За змістом статей 10, 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Відповідно до пункту 1.2 Положення про Департамент освіти Полтавської міської ради (далі за текстом - Положення) Департамент є виконавчим органом Полтавської міської ради, який створений для здійснення функцій і делегованих йому повноважень щодо реалізації на території Полтавської міської територіальної громади державної політики в галузі освіти, провадження освітньої діяльності. Засновником Департаменту є Полтавська міська рада. Департамент є уповноваженим органом - органом управління закладами освіти, заснованими на комунальній та державній формі власності Полтавської міської територіальної громади. Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Має право відкривати валютні рахунки (пункт 1.4 Положення). Департамент фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету, а також коштів спеціального фонду (пункт 1.12 Положення). Департамент здійснює: - закупівлю товарів, робіт та послуг за кошти державного та міського бюджетів для закладів освіти комунальної форми власності, - закупівлю товарів, робіт та послуг за кошти державного та міського бюджетів для закладів освіти комунальної форми власності; - укладання договорів про закупівлю товарів, робіт та послуг за кошти державного та міського бюджетів; - оприлюднення публічної інформації відповідно до вимог законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про відкритість використання публічних коштів»; - оприлюднення офіційної звітності про всі отримані та використані кошти, а також перелік і вартість товарів, робіт, послуг, спрямованих на потреби кожного закладу освіти, та інші видатки у сфері освіти (підпункти 2.29.6-2.29.9 Положення). Отже, Департамент освіти є виконавчим органом місцевої ради та у розумінні статті 22 БК України є розпорядником бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася закупівля електроенергії за Договором, уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, і зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та публічних закупівель. Прокурор листом від 16.12.2025 №55-88-17050вих-25 звернувся до Департаменту про виявленні порушення інтересів держави у процедурі закупівлі №UA-2022-04-05-000022-a та просив останнього вжити заходи у межах компетенції для усунення порушень вимог законодавства у сфері публічних закупівель (а.с. 114-116). У відповідь на лист прокурора від 16.12.2025 №55-88-17050вих-25 позивач листом від 24.12.2025 №010907208/7636 (а.с. 117-118) вказав на правомірність укладення спірних Додаткових угод і з дотриманням норм законодавства. При цьому заходів щодо відновлення інтересів держави в особі виконавчого органу Полтавської міської ради не вжито. Отже, таке «не здійснення захисту» полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Таким чином, навіть попри те, що позиція позивача та прокурора не збігаються, не звернення позивача до суду із позовом з метою захисту інтересів держави свідчить про пасивну поведінку позивача, як уповноваженого суб`єкта владних повноважень та його свідому бездіяльність. Таким чином, прокурор правомірно заявив даний позов в особі Департаменту, і посилання відповідача на те, що прокурор не довів порушення інтересів держави та неможливість захисту таких інтересів позивачем не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції. Водночас окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2025 від 03.12.2025. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року. Статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Таким чином, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, визнано неконституційними і втрачають чинність із 1 січня 2027 року. Відповідно до частини 4 статті 3 Закону №922-VIII відносини, пов`язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом. Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 цього Закону №922-VIII договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару. Відповідно до частини 1 статті 41 Закону №922-VIII договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Частиною 1 статті 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із частиною 1 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Частиною 4 статті 41 Закону № 922-VIII визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зробила висновок про застосування норм пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, який полягає у наступному. Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. Наведений правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 922/433/22, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23, від 06.02.2025 у справі № 910/5182/24, від 18.02.2025 у справі № 925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю. Велика Палата Верховного Суду у пунктах 132-140 постанови від 21.11.2025 у справі №920/19/24 виснувала: «132. Законом №1530-ІХ внесено зміни до Закону №922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) та викладено пункт 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону в такій редакції: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії». Внесеними Законом № 1530-IX змінами у першому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII слова «підписання договору про закупівлю» замінені словами «підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару», а друге речення після слів «дизельного пального» доповнено словом «природного». Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі. Так, на відміну від норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни. Додатково на підтвердження зазначеного свідчить зміст пояснювальної записки до проєкту Закону № 1530-IX (див. https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/pubFile/634356), згідно з якою метою його прийняття було завершити реформу органу оскарження у сфері публічних закупівель, що відповідно дозволяє стверджувати, що подібні зміни вочевидь не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель (виконавцям) після підписання договору збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю. Іншими словами, зміни та доповнення до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, внесені Законом №1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Проте пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII як у редакції, викладеній Законом №114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом №1530-ХІ, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Водночас положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 1530-ХІ не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10%. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10% ціни, встановленої в договорі закупівлі. Філологічне тлумачення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII унормовано на рівні не більше 10 %. До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.». Судом встановлено, за результатами проведення оголошеної процедури закупівлі №UA-2022-04-05-000022-a переможцем визнано відповідача з остаточною пропозицією за результатами аукціону ціни предмета закупівлі - за 1 кВт*год з ПДВ становить 3,96 грн. 01.04.2022 позивач уклав з відповідачем відповідний Договір. Додатковими угодами № 6, № 8 та № 9 до Договору ціну предмета закупівлі (електричної енергії) послідовно збільшено у з 3,96 грн/ кВт*год з ПДВ до 5,43598664 грн/кВт*год з ПДВ, тобто на 37, 2724 %. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо. Такої ж думки дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21. Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору. При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього. Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Законом № 922-VIII не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим. Аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2025 у справі №916/747/24. Спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку. Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України. Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 926/3244/22). Додатковою угодою № 6 від 23.08.2022 сторони збільшили вартість одиниці товару, встановивши її у розмірі 4,7037188 грн за 1 кВт*год., що на 18,7807 % більше за первинну вартість, а підставою для збільшення ціни на електроенергію стала надана Постачальника цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 506/22 від 11.08.2022 про надання інформації про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» (РДН) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку», які склались на період 1.07.-10.07.2022 року та за період 01.08.-10.08.2022 року та порівняння між вказаними періодами (а.с. 63 зворотній бік - 64). Згідно вказаної довідки середньозважена ціна на період 1.07.-10.07.2022 року становить 2 522,11 грн/МВт.год та 2 949,10 грн/МВт.год за період 01.08.-10.08.2022 року, що становить + 16,93 % коливання. Додатковою угодою №8 від 29.09.2022 сторони збільшили вартість одиниці товару, встановивши її у розмірі 5,13218499 грн за 1 кВт*год., що на 29,6006 % більше за первинну вартість. Підставою для збільшення ціни на електроенергію стала надана Постачальника цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 648-2/22 від 13.09.2022 про надання інформації про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» (РДН) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку», які склались на період 1.08.-10.08.2022 року та за період 01.09.-10.09.2022 року та порівняння між вказаними періодами (а.с. 68). Згідно вказаної довідки середньозважена ціна на період 1.08.-10.08.2022 року становить 2 949,10 грн/МВт.год та 3 303,39 грн/МВт.год за період 01.09.-10.09.2022 року, що становить +12,01 % коливання. Додатковою угодою №9 від 31.10.2022 сторони збільшили вартість одиниці товару, встановивши її у розмірі 5,43598664 грн за 1 кВт*год., що на 37,2724 % більше за первинну вартість. Підставою для збільшення ціни на електроенергію стала надана Постачальника цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 781/22 від 24.10.2022 про надання інформації про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» (РДН) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку», які склались на період 1.09.-10.09.2022 року та за період 01.10.-10.10.2022 року та порівняння між вказаними періодами (а.с. 71). Згідно вказаної довідки середньозважена ціна на період 1.09.-10.09.2022 року становить 3 303,40 грн/МВт.год та 3 516,30 грн/МВт.год за період 01.10.-10.10.2022 року, що становить +6,44 % коливання. Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції проте, що така довідка не є належним підтвердженням коливань ціни на ринку електроенергії і підставою для внесення змін у частині збільшення ціни, оскільки не відображає порівняння коливання цін у період постачання електроенергії з моменту підписання попередньої додаткової угоди, а містить лише порівняння цін за першу декаду липня по відношенню до першої декади серпня, у той час, як електроенергія за Договором надається протягом усього місяця, а не лише у першій декаді. Відповідачем на власний розсуд обирались періоди для порівняння середніх цін на електричну енергію, дослідження яких не відображало їх динаміку, тобто відсутні докази наявності коливання цін як таких. Наведений висновок суду першої інстанції узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 173-181 постанови від 21.11.2025 у справі №920/19/24. Зазначене спростовує доводи відповідача про те, що ним доведено обґрунтування необхідності укладення спірних Додаткових угод, з посиланням на довідки Харківської торгово-промислової палати та дані про рівень цін з сайту «Оператор ринку». Таким чином, спірними Додатковими угодами сторони збільшили ціну на електричну енергію до 5,43598664 грн за 1 кВт*год., що на 37,2724 % більше за первинну вартість. Тоді як ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. За таких обставин, Додаткова угода №6 до Договору укладена з порушенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, оскільки укладена за відсутності належного документального обґрунтування, а також - з перевищенням максимального ліміту у 10%, а тому підлягає визнанню судом недійсною на підставі статті 215 ЦК України, у свою чергу, Додаткові угоди №8 та №9, які є похідними від Додаткової угоди №6 також підлягають визнанню судом недійсними. Посилання позивача на правову позицію, викладену Касаційним адміністративним судом у складі Верховного суду у постанові від 05.04.2023 у справі №420/17618/21, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки правова позиція в цій постанові Касаційним адміністративним судом у складі Верховного суду є неактуальною, внаслідок відступлення, відповідно до пункту 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22. Відповідно до частини 3 статті 303 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. За приписами частини 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно із частиною 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Таким чином, суди при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховують висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, які є актуальними на час розгляду справи. Так само не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не правильно врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, наявність окремих думок суддів Великої Палати Верховного суду під час розгляду у справах №922/2321/22 та №920/19/24, оскільки саме у наведених справах Велика Палата Верховного Суду надавала оцінку застосуванню пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII, у редакції Закону № 1530-ІХ, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та неможливість збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Крім того, відповідно до частини 3 статті 34 ГПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення. При цьому за положеннями частини 5 статті 236 ГПК України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» окрема думка судді щодо застосування норм права не враховується судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Правова позиція, викладена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19, на яку посилається відповідач, не підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції, оскільки справи не релевантні. У справі №927/491/19 Об`єднаною палатою Верховного Суду надавались висновки щодо правових наслідків укладення договорів всупереч вимогам статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі», у редакції Закону від 27.01.2018, та сформульовано правову позицію щодо застосування статті 1212 ЦК України. Щодо доводів апелянта про те, що у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав, що дата Додаткової угоди №8 - 23.08.2022, тоді як правильною є дата 29.09.2022, то за приписами частини 1 статті 243 ГПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Крім того, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд апеляційної інстанції звертається до судової практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland), заява №6289/73, пункт 24, від 09.10.1979; рішення у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06, пункт 231, від 17.01.2012; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява №21497/14, пункт 43, від 13.12.2018). Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява №35787/03, пункт 29, від 26.07.2007; рішення у справі «Алванос та інші проти Греції» (Alvanos v. Greece), заява №38731/05, пункт 25, від 20.03.2008; рішення у справі «ТОВ «Фріда» проти України» (Frida, LLC v. Ukraine), заява №24003/07, пункт 33, від 08.12.2016; рішення у справі «Хасан Тунч та інші проти Туреччини» (Hasan Tunз and Others v. Turkey), заява №19074/05, пункт 33, від 31.01.2017; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява №21497/14, набуло статусу остаточного 13.03.2019, пункт 44, від 13.12.2018). У практиці ЄСПЛ визначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Bмleљ and Others v. the Czech Republic), заява №47273/99, пункти 50-51 та 69, від 12.11.2002; рішення у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), заява №40160/12, пункт 97, від 05.04.2018; рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява №35787/03, пункт 29, від 26.07.2007). Отже, зазначення судом першої інстанції неправильної дати Додаткової угоди №8 не може свідчити про неправильність висновків суду першої інстанції та незаконність оскаржуваного рішення, тоді як надмірний формалізм, у даному випадку, може нівелювати забезпечення практичного та ефективного права позивача на доступ до правосуддя та судовий захист. Більше того, з матеріалів даної справи вбачається, що судом першої інстанції було надано оцінки саме Додатковій угоді №8 від 29.09.2022. Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Згідно з статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Відповідно до частини 1 статті 670 ЦК України у випадку, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Велика Палата Верховного Суду у пункті 82 постанови від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зазначила, що грошові кошти (різниця між ціною за одиницю товару передбачена договором і додатковою угодою) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України. За приписами частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що різниця сплаченої суми за отриманий товар у розмірі 612 646,72 грн, підлягає стягненню з відповідача, оскільки така сума отримана та зберігається відповідачем на підставі недійсних правочинів, а відтак безпідставно зберігаються відповідачем. Наведене спростовує доводи відповідача про те, що кошти сплачені позивачем на виконання діючого Договору за фактично спожиту електричну енергію у межах бюджетних асигнувань, оскільки кошти сплачувались за ціною встановленою у спірних Додаткових угодах, а за приписами частини 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, і в силу частини 1 статті 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»). У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»). Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»). Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»). Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянтам із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі №910/17/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. Згідно статті 129 ГПК України судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) покладаються на відповідача. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Ресурсгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі №910/17/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі №910/17/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Ресурсгруп».

4. Матеріали справи №910/17/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена 22.06.2026. Головуючий суддя С.В. Владимиренко Судді А.М. Демидова І.П. Ходаківська