Постанова Західний апеляційний господарський суд № 914/59/25

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/59/25 Західний апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого судді Кравчук Н.М. суддів Рим Т.Я. Скрипчук О.С. секретар судового засідання Копець Х.А. розглянувши апеляційну скаргу ТОВ Житлоінвестбуд-ЛВ від 19.03.2026 (вх. №ЗАГС 01-05/817/26 від 20.03.2026) на рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2026 (повний текст рішення складено та підписано 02.03.2026, суддя З.П. Гоменюк) у справі № 914/59/25 за позовом Першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, м. Львів в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Житлоінвестбуд-ЛВ (надалі - ТОВ Житлоінвестбуд-ЛВ), с. Зимна Вода, Львівська область про визнання недійсним пункт 3.1. договору підряду в частині включення в ціну робіт за договором суми податку на додану вартість та стягнення зайво сплачених коштів ПДВ за участі представників:. від прокуратури: Парицька У.М.; від позивача (Міністерства оборони України): Ткачук В.В.; від відповідача: в режимі відеоконференції: Митровка Я.В.; ВСТАНОВИВ: Перший заступник керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» про визнання недійсним пункту 3.1. договору підряду в частині включення в ціну робіт за договором суми податку на додану вартість та стягнення зайво сплачених коштів ПДВ. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами було укладено договір підряду на виконання робіт №316 від 17.10.2018, а фінансування виконаних робіт за договором здійснювалось за рахунок коштів державного бюджету, відтак умови договору в частині включення до вартості робіт ПДВ не відповідають п.197.15 ст. 197 ПК України, а тому підлягають визнанню недійсними згідно зі ст. 215 ЦК України. За таких обставин, зайво сплачена сума податку на додану вартість у розмірі 934 386,23 грн, яка включена в ціну вартості виконаних робіт, підлягає стягненню з відповідача згідно з вимогами ст. 1212 ЦК України. Підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даній справі вказує на те, що Міністерство оборони України усупереч своїх повноважень не забезпечило належного захист порушених інтересів держави щодо визнання недійсними окремих пунктів договору №316 та повернення зайво сплачених коштів ПДВ. Окрім того, прокурор вказує, що наказом Міністерства оборони України №304 від 31.08.2020 юридичну особу Західне територіальне квартирно-експлуатаційне управління, яке є стороною спірного договору, припинено, і п.2 даного наказу Міністерство оборони України визначено правонаступником всіх прав та обов`язків Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління. Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.02.2026 у справі позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним пункт 3.1. договору підряду на виконання робіт від 17.10.2018 №316, укладеного між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» в частині включення в ціну робіт за договором суми податку на додану вартість. Стягнуто з ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» на користь Міністерства оборони України суму безпідставно отриманих коштів у розмірі 861 299,06 грн. Стягнуто з ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 12 757,99 грн. При ухвалені рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отримав за рахунок коштів державного бюджету суму ПДВ, проте, відповідні роботи були звільнені від оподаткування ПДВ. Відтак, встановив, що безпідставно отримані кошти повинні бути стягнуті з відповідача, оскільки п.3.1. договору в частині включення ПДВ до ціни договору суперечить положенням Податкового кодексу України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в силу вимог ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання пункту договору недійсним в оскаржуваній частині. Щодо підстав звернення прокурора з даним позовом, суд встановив, що 11.09.2024 прокуратурою регіону направлено на адресу Міністерства оборони України лист (запит) за №15-728вих-24 із зазначенням порушень інтересів держави та прохання надати інформацію про вжиті заходи. Головне управління військової юстиції МОУкраїни надало відповідь, що ним не вживались заходи щодо визнання недійсним окремих пунктів договору №316 та повернення зайво сплачених коштів ПДВ через відсутність підстав, також повідомили, що не будуть вживати заходів, оскільки не володіють інформацією про укладення та виконання договору. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2026 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, внаслідок порушення норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що виконання робіт на об`єкті: «Будівництво гуртожитку с. Старичі Яворівського району Львівської області, б/ш (коригування)» відносилось до робіт із будівництва житла за державні кошти та необґрунтовано застосував до даних правовідносин положення п.197.15 ст.197 Податкового кодексу України. Згідно з вказаною статтею звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти. Однак, судом не встановлено, що будівництво спірного гуртожитку відносилося до житла, а прокурором та позивачем не подано доказів, які би свідчили про вказане. На думку скаржника, необхідним в контексті даного є детальний аналіз технічної документації щодо будівництва вказаного гуртожитку на предмет відсоткового співвідношення у такій будівлі житлових та нежитлових приміщень. Також вказує скаржник і на те, що ним сформовані податкові зобов`язання із сплати спірного ПДВ і такі податкові зобов`язання сформовані відповідно до чинного законодавства, в підтвердження чого покликається на акт податкової перевірки. Скаржник наголошує на тому, що судом необґрунтовано залишено поза увагою, що укладений договір не містить вказівки про те, що об`єкт, виконання робіт на якому є предметом договору, належить до доступного житла чи житла, що будується за державні кошти. В своє обґрунтування посилається на роз`яснення Міністерства доходів і зборів від 17.12.2013 №17671/6/99-99-19-04-02-15 про застосування податкової пільги щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла. Заступник керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним, ухваленим на підставі правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що гуртожиток - це житловий будинок, у якому всі або більша частина приміщень і корисної площі призначені й обладнані для спільного проживання в загальних кімнатах, які здебільшого не пов`язані між собою родинними стосунками, але використовують спільно всі види благоустрою й обладнання (кімнати відпочинку, кухні, ванни і душові кімнати, санітарне обладнання тощо). Окрім того, вказує, що п.15.2.1. договору передбачено, що фінансування робіт за ним здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в межах бюджетних асигнувань. Отже, об`єкт будівництва за оскаржуваним договором не відноситься до житла, що будується за державні кошти. Також, на думку прокурора, відповідач помилково вказує на те, що оспорюваний в частині договір не містить вказівки про те, що об`єкт будується за державні кошти, оскільки таке встановлено в п.15.1 договору. Отже, підсумовуючи, прокурор вказав, що ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» отримало за рахунок коштів державного бюджету суму ПДВ, проте, відповідні роботи були звільнені від оподаткування ПДВ, відтак, повинні бути стягнуті з відповідача, позаяк неповернення відповідачем означеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом. 06.05.2026 через систему «Електронний суд» від МО України надійшли додаткові пояснення у справі, які повністю збігаються і повторюють позицію прокуратури, яка викладена вище. В судовому засіданні представник відповідача (скаржник) підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити. Прокурор та представник позивача просили залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке. 17.10.2018 між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням (замовник) та ТОВ Житлоінвестбуд-ЛВ (підрядник) укладено договір підряду на виконання робіт № 316 (т-1, а.с.63-75), згідно з п.1.1. якого предметом є виконання робіт на об`єкті: Будівництво гуртожитку с. Старичі Яворівського району Львівської області, б/ш (коригування), обов`язок щодо виконання яких покладається на ТОВ Житлоінвестбуд-ЛВ. Власником результату виконання робіт є замовник. Згідно з п.2.1. договору підрядник повинен розпочати виконання робіт за договором протягом 7 семи календарних днів з дня підписання договору або за домовленістю сторін відповідно до узгодженого графіку виконання робіт (додаток 3) та плану фінансування робіт (додаток 4) і передати об`єкт замовнику у відповідності до положень і умов договору в термін (строк) визначений у графіку виконання робіт. Пунктом 3.1. договору сторони погодили ціну робіт за договором (договірна ціна), яка складає 47955446,40 грн у тому числі ПДВ 7992574,40 грн. Договірна ціна на 2018 рік склала 9822205,86 грн, у тому числі ПДВ - 1637034,31 грн. Пунктом 15.1. договору встановлено, що фінансування робіт за договором здійснювалось за рахунок коштів державного бюджету. Розрахунки за виконані підрядні роботи, які складають предмет цього договору, згідно з п.15.3. договору проводяться на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою №КБ-3 упродовж поточного місяця, у якому підписано акти та довідки , або у наступному за поточним. Відповідно до п.20.2 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019 або до повного виконання сторонами договірних зобов`язань. Впродовж 2018-2019 років, як вказує прокурор, виконавцем виконано а замовником оплачено роботи за договором на загальну суму 5167794,34 грн у тому числі ПДВ 861288,06 грн, що підтверджується інформацією Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області. Також прокурор у позовній заяві зазначає, що у 2019 році договір №316 від 17.10.2018 було розірвано з ініціативи замовника, у зв`язку з невиконанням зобов`язань виконавцем. Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону було проведено вивчення щодо дотримання об`єктами представництва вимог бюджетного законодавства при витрачанні коштів на будівництво житла для військовослужбовців та встановлено , що на виконання договору №316 від 17.10.2018 впродовж 2018-2019 років Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням перераховано на користь ТОВ «Житлобудінвест-ЛВ» 735299,05 грн ПДВ за виконані роботи щодо будівництва гуртожитку у с. Старичів Яворівського району Львівської області, що відображено у листі від 11.09.2024 №15-728вих-24 (а.с.27-29). В даному листі констатовано те, що з урахуванням законодавчого звільнення від сплати ПДВ операцій з будівельно-монтажних робіт з будівництва житла, що будується за державні кошти (п.197.15 ст. 197 розділу V Податкового кодексу України) Західним квартирно-експлуатаційним управлінням (правонаступник Міністерство оборони України відповідно до наказу Міністра оборони України №304 від 31.08.2020) під час укладення договору підряду від 17.10.2018 №316 у ціну договору безпідставно включено суми ПДВ , а отже, ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» безпідставно набуло майно, а саме грошові кошти у сумі 735299,05 грн, які перераховані як ПДВ у сумі оплати за виконані роботи. Відповідно до цього, прокурор звернувся до суду з позовом за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України до ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ» про визнання недійсним п.3.1. договору підряду від 17.10.2018 №316 в частині включення до загальної суми договору та ціни за виконані роботи ПДВ на підставі ст. ст. 203, 2015, 217 ЦК України та просить повернути вказані кошти в порядку ст. 1212 ЦК України на рахунок Міністерства оборони України. При ухваленні постанови суд апеляційної інстанції виходив з такого. Щодо представництва інтересів держави прокурором в особі Міністерства оборони України. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"). Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18). Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у п. 38 - 40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). Отже, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести, у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Подання прокуратурою позовної заяви обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави щодо визнання недійсними окремих пунктів договору підряду на виконання будівельних робіт № 316 від 17.10.2018 та повернення зайво сплачених коштів ПДВ за умовами вищевказаного договору та пред`являвся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, яке є органом уповноваженим державою здійснювати функції у відповідних спірних правовідносинах. Як зазначалося вище, 11.09.2024 прокуратура листом № 15-728ВИХ-24 повідомила Міністерства оборони України про виявлені порушення інтересів держави та просила надати інформацію про вжиті самостійні заходи, спрямовані на захист інтересів держави щодо визнання недійсними окремих пунктів договору № 316 від 17.10.2018 та повернення зайво сплачених коштів ПДВ. Головне управління військової юстиції Міністерства оборони України листом від 24.10.2024 № 220/74/вихЗПІ/114 (т-1, а.с.30-31) повідомило, що договір №316 від 17.10.2018 та документи стосовно його виконання у них відсутні, а головне управління не визначене правонаступником прав та обов`язків ГУМР. Зазначило, що листами від 26.01.2024 №220/74/147 та від 15.04.2024 №220/74/682 вже було поінформовано прокуратуру стосовно неможливості вжиття Мінобороною заходів на повернення товариством переплаченої суми ПДВ. Міністерство оборони України вказало, що не заперечує щодо застосування прокуратурою представницьких повноважень, шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Матеріалами справи також підтверджується, що прокуратура звернулася до Міністерства оборони України із повідомленням від 18.12.2024 №15-1123вих-24 в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про намір звернутися до суду із відповідним позовом (т-1, а.с.23). Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити інтереси держави, що свідчить про неналежний захист позивачем законних інтересів держави, суд приходить до висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави. Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору. Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Судом встановлено, що між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням (замовник) та ТОВ Житлоінвестбуд-ЛВ (підрядник) укладено було договір підряду на виконання робіт № 316 від 17.10.2018 , у пункті 3.1. якого сторони погодили ціну робіт за договором (договірна ціна), яка складає 4 795 5446,40 грн у тому числі ПДВ 7 992 574,40 грн. Приписами ст. 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Відповідно до положень ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. Згідно зі ст. 844 ЦК України ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов`язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом. Згідно з ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання робіт або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Статтею 875 ЦК України передбачено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. Підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов`язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду (ст. 877 ЦК України). Частиною 4 ст. 879 ЦК України передбачено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін. Судом встановлено та відповідачем у справі не заперечується, що зобов`язання за вказаним договором були виконані частково, а саме впродовж 2018-2019 років виконавцем виконано, а замовником оплачено роботи за договором на загальну суму 5 167 794,34 грн у тому числі ПДВ 861288,06 грн, що підтверджується інформацією Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (т-1, а.с.32-33). У 2019 році договір №316 від 17.10.2018 було розірвано з ініціативи замовника, у зв`язку з невиконанням зобов`язань виконавцем. Як зазначалося вище, скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що у договорі №316 від 17.10.2018 не міститься вказівки про те, що об`єкт виконання робіт відноситься до житла та, що воно будується за державні кошти. В спростування таких тверджень суд апеляційної інстанції зазначає таке. Згідно з п.1.1. спірного договору предметом договору є виконання робіт на об`єкті: Будівництво гуртожитку с. Старичі Яворівського району Львівської області, б/ш (коригування). Поняття «гуртожитку» розкрито в чинному на той час Житловому кодексі України. Зокрема, у ст. 6 Житлового кодексу України «призначення жилих будинків і жилих приміщень» вказано, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових приміщень і гуртожитків. Для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки (ст. 127 ЖК України). Водночас нормами ДБН для будівництва гуртожитків передбачено ті ж самі вимоги, що і для будівництва житлових будинків (В.2.2-15-2005). Отже, вбачається висновок, що гуртожиток - це житловий будинок, у якому всі або більша частина приміщень і корисної площі призначені й обладнані для спільного проживання в загальних кімнатах осіб, які здебільшого не пов`язані між собою родинними стосунками, але використовують спільно всі види благоустрою й обладнання (кімнати відпочинку, кухні, ванни і душові кімнати, санітарне обладнання тощо). Окрім того, п. 15.2.1. договору передбачено, що фінансування робіт за ним здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в межах бюджетних призначень. Згідно п. 14.1.129 пункту 14.1. ст. 14 розділу 1 Податкового кодексу України, об`єкти житлової нерухомості - будівлі, зареєстровані згідно із законодавством як об`єкти житлової нерухомості, дачні та садові будинки. Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (п. 14.1.178 пункту 14.1 ст. 14 розділу 1 ПК України). Об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (підпункт "а" пункту 185.1 ст. 185 ПК України). Норми Податкового кодексу України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування звільнення від оподаткування ПДВ, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку або звільнення від його застосування є обов`язком, а не правом платника податку. За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг). Згідно з п. 15 ст. 197 ПК України звільняються від оподаткування операції з: постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти. Відтак, з врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що відсутніми є підстави вважати, що об`єкт будівництва за оскаржуваним договором не відноситься до житла, що будується за державні кошти. Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що приписи п. 15 ст. 197 ПК України поширюються на діяльність Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління, правонаступником якого є Міністерство оборони України, що виступає замовником будівництва житла за державні кошти. Скаржник в апеляційній скарзі також покликається на роз`яснення Міністерства доходів і зборів від 17.12.2013 №17671/6/99-99-19-04-02-15 про застосування податкової пільги щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла, в якому зазначається, що це залежить від виконання певних умов, як от: - суб`єкти підприємницької діяльності мають бути визначені як забудовники та виконавці регіональної цільової програми будівництва у авспорті такої програми; - земельні ділянки, на яких здійснюються відповідне будівництво, мають бути включені до переліку регіональної цільової програми; - будівництво має відповідати вимогам щодо фінансування та технічних умов будівництва, визначеним у спеціальному законодавстві. На підставі даного роз`яснення скаржник робить висновок про те, що відсутніми є обставини , які б свідчили про відповідність відповідача умовам застосування пільги щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з виконання робіт на об`єкті: «Будівництво гуртожитку, с. Старичі Яворівського району Львівської області, б/ш (коригування)». В спростування наведеного суд апеляційної інстанції зазначає, що роз`яснення державних органів (листи, рекомендації) не є нормою права і не мають юридичного значення. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 13.07.2021 у справі № 927/550/20, від 25.11.2021 у справі № 927/563/20, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21. Окрім того, роз`яснення Міністерства доходів і зборів від 17.12.2013 №17671/6/99-99-19-04-02-15 стосується питання обкладання ПДВ операцій з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла, тоді як у справі, що розглядається, мова йде про операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва житла за державні кошти. Таким чином, виконання робіт на об`єкті: «Будівництво гуртожитку с. Старичі, Яворівського району, Львівської області, б/ш» (Коригування)». Шифр 2/18ж» за рахунок коштів Державного бюджету України, здійснюване на підставі вищезазначеного договору підряду, не підлягало оподаткуванню податком на додану вартість. Включення до вартості цього договору відповідної суми ПДВ є необґрунтованим, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства. Аналогічні правовідносини були предметом розгляду у справі № 909/753/24, у якій Верховний Суд у постанові від 27.01.2026 зробив висновки, що пунктом 197.15 ст. 197 ПК України визначено, що звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти. Дана норма є чіткою, зрозумілою та передбачуваною. При цьому, вона визначає лише одну умову для застосування податкової пільги, а саме фінансування будівництва житла за рахунок коштів державного та/або місцевого бюджетів. Скаржник в апеляційній скарзі також звертає увагу на відповідність чинному законодавству формування податкових зобов`язань із ПДВ по спірній господарській операції, в підтвердження чого покликається на акт головного управління ДПС України в Львівській області документальної планової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи №20274/13-01-07-03/33667445 від 27.10.2021 де на ст. 24-25 відображається інформація щодо ПДВ. Однак, дане не спростовує того, що сторонами помилково при укладенні договору не враховано положення п.197.15 ст. 197 ПК України. Приписами ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Нормою ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України). Таким чином, приписи ст. 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. За таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому, якщо недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Суд зазначає, що існує ймовірність належного виконання договору підряду і без включення до нього умови щодо необхідності сплати Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням, правонаступником якого є Міністерство оборони України, як замовником, податку на додану вартість на користь ТОВ «Житлоінвестбуд-ЛВ», як підряднику. Згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару. Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. З огляду на вищевикладене, оскільки згідно з п. 3.1. договору підряду № 316 від 17.10.2018 до ціни договору неправомірно включено суму ПДВ у відповідному розмірі, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що наявними є підстави для визнання недійсним такого положення договору підряду в частині включення до ціни правочину ПДВ. Аналогічна по суті позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.01.2026 у справі №909/753/24. Отже, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в даній справі. Доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги, та жодним чином не спростовують висновків, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2026 у справі №914/59/25. За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, у господарському процесі обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду. Відповідно до ч.ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, ухвалив законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись, ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд у х в а л и в:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Житлоінвестбуд-ЛВ від 19.03.2026 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2026 у справі №914/59/25 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області. Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua. Головуючий суддя Н.М. Кравчук Судді Т.Я. Рим О.С. Скрипчук