Постанова Одеський апеляційний суд № 522/12/25

Номер провадження: 22-ц/813/3019/26 Справа № 522/12/25 Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.05.2026 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Таварткіладзе О.М., Вадовської Л.М. за участю секретаря: Турик А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр», Комунального некомерційного підприємства «Одеське обласне патологоанатомічне бюро» Одеської міської ради про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Абухіна Р.Д. 06 листопада 2025 року у м. Одеса, встановила: До суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 до КНП «Міська клінічна лікарня № 11» Одеської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр», Комунального некомерційного підприємства «Одеське обласне патологоанатомічне бюро» Одеської міської ради про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`ю, у якому позивач просив стягнути, солідарно, з відповідачів на його користь моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, у розмірі 500000000 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся за допомогою до КНП «КДЦ №6» Одеської міської ради із скаргою на біль в ділянці гомілки правої ноги. Хірургом МП №6 м. Одеси його було направлено до КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради. 20.02.2020 року він звернувся до КНП «Міська клінічна лікарня № 11» Одеської міської ради, де при первинному огляді, за вказівкою завідуючого травматологічним відділенням №3 КНП «Міська клінічна лікарня» № 11» Одеської міської ради ОСОБА_2 його було оформлено на стаціонар та призначено операцію. 21.02.2020 року завідуючим травматологічним відділенням №3 КНП «Міська клінічна лікарня» № 11» Одеської міської ради Гурієнком О.В. було проведено операцію на правій нозі, взято біопсію правої гомілки. 28.02.2020 року було виписано з діагнозом: забій н/3 правої гомілки, кіста н/3 правої гомілки, про що свідчать записи в медичній карті стаціонарного хворого №2607/376 КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради на його ім`я. Далі, 17.03.2020 року ОСОБА_1 було оформлено на стаціонар КНП «Міська клінічна лікарня» №11 Одеської міської ради та призначено операцію. В цей же день завідуючим травматологічним відділенням №3 КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради Гурієнком О.В. було проведено операцію: екскохлеацію кісти н/3 правої в/г кістки, заповнення порожнини матеріалом кортико-губчатий гранулят «ОМС-А-КГГ». 06.04.2020 року ОСОБА_1 було виписано з діагнозом: закритий патологічний перелом в області дистального метаепіфіза правої в/гомілкової кістки, кіста дистального метаепіфіза правої в/гомілкової кістки, про що свідчать записи в медичній карті стаціонарного хворого №3865/588 КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради на його ім`я. При цьому вважає, що діагноз щодо закритого перелому зазначено неправильно, фактично ніякого перелому кісток у нього не було. 15.05.2020 року, у зв`язку із погіршенням стану здоров`я, ОСОБА_1 було знову оформлено на стаціонар КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради та призначено операцію. В цей же день завідуючим травматологічним відділенням №3 КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради Гурієнком О.В. було проведено операцію: біопсію правої кістки зовнішньої щиколотки. 25.05.2020 року ОСОБА_1 було виписано з діагнозом: рабдоміосаркома н/3 правої в/г кістки, про що свідчать записи в медичній карті стаціонарного хворого № 5520/744 КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради на його ім`я. 16.05.2020 року звернувся за допомогою до професора лікаря-патолога ОСОБА_3 , який поставив діагноз: ангіосаркома кістки, тому що жодна із трьох одеських лабораторій не могла надати відомості, необхідні для встановлення правильного діагнозу. 11.06.2020 року після підтвердження діагнозу професора ОСОБА_3 в ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. професора М.І. Ситенка Національної академії медичних наук України», ОСОБА_1 було проведено міофасціопластичну ампутацію правої нижньої кінцівки на рівні в/3 правої гомілки та 30.06.2020 виписано з діагнозом: недиференційована плеоморфна саркома дистального відділу великогомілкової кістки Т2N0М0 II ст., II кл.гр. Після перенесених захворювань ОСОБА_1 було визнано інвалідом. Позивач вважає, що ушкодження здоров`я виникло внаслідок непрофесійних дій лікарів та медичних працівників, які працюють у відповідачів, оскільки останні, в порушення своїх службових обов`язків, не надали йому кваліфікованої медичної допомоги, неправильно провели лабораторні дослідження, і внаслідок неправильного лікування на початковому етапі викликали злоякісне утворення кістки лівої ноги, яке призвело до ампутації частини кінцівки. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на наявні у справі докази, що підтверджують вину відповідачів у завданні позивачу тілесних ушкоджень, а також письмові докази, які підтверджують оперативне лікування хворого в медичних закладах. Також суд не прийняв до уваги, що позивач отримав інвалідність, хоча в момент звернення за медичною допомогою до комунального неприбуткового підприємства «Міська клінічна лікарня №11 Одеської міської ради не мав ознак таких захворювань, які могли призвести до тяжких наслідків у вигляді ампутації частини кінцівки. При цьому, на думку апелянта, сам факт відсутності вироку суду, що набрав законної сили, стосовно лікарів, які надавали позивачу медичну допомогу, не може розглядатися як підтвердження невинуватості відповідачів. Сторони про розгляд справи на 26.05.2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились представник ОСОБА_1 , представник КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр». Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Згідно з пунктами «а», «д», «ї» ч. 1 ст. 6 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров`я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я. Згідно ч. 1, 5, 6 ст. 8 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся за до КНП «КДЦ №6» Одеської міської ради зі скаргою на біль в ділянці гомілки правої ноги. 20.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради, де при первинному огляді, за вказівкою завідуючого травматологічним відділенням №3 КНП МКЛ №11, позивача було оформлено на стаціонар та призначено операцію. 21.02.2020 року завідуючим травматологічним відділенням №3 КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради ОСОБА_2 було проведено операцію на правій нозі, взято біопсію правої гомілки. 28.02.2020 року позивача було виписано з діагнозом: забій н/3 правої гомілки, кіста н/3 правої гомілки, про що свідчать записи в медичній карті стаціонарного хворого №2607/376 КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради. 17.03.2020рроку ОСОБА_1 було оформлено на стаціонар КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради та призначено операцію. В цей же, день завідуючим травматологічним відділенням №3 КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради Гурієнком О.В., було проведено наступну операцію: екскохлеацію кісти н/3 правої в/г кістки, заповнення порожнини матеріалом кортико-губчатий гранулят «ОМС-А-КГГ». 06.04.2020 року позивача було виписано з діагнозом: закритий патологічний перелом в області дистального метаепіфіза правої в/гомілкової кістки, кіста дистального метаепіфіза правої в/гомілкової кістки. ОСОБА_1 вважає, що діагноз щодо закритого перелому зазначено неправильно, фактично ніякого перелому кісток не було. 15.05.2020 року, у зв`язку із погіршенням стану здоров`я, позивача було оформлено на стаціонар КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради та призначено операцію. В цей же день, завідуючим травматологічним відділенням №3 КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради Гурієнком О.В., було проведено операцію: біопсію правої кістки зовнішньої щиколотки. 25.05.2020 року ОСОБА_1 було виписано з діагнозом: рабдоміосаркома н/3 правої в/г кістки, про що свідчать записи в медичній карті стаціонарного хворого № 5520/744 КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради на його ім`я. 26.05.2020 року позивач звернувся за допомогою до професора лікаря-патолога ОСОБА_3 , який поставив діагноз: ангіосаркома кістки. 11.06.2020 року, після підтвердження вказаного діагнозу, в ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. професора М.І. Ситенка Національної академії медичних наук України» позивачу було проведено міофасціопластичну ампутацію правої нижньої кінцівки на рівні в/3 правої гомілки та 30.06.2020 року виписано ОСОБА_1 з діагнозом: недиференційована плеоморфна саркома дистального відділу великогомілкової кістки Т2N0М0 II ст., II кл.гр. 14.07.2020 року ОСОБА_1 встановлено інвалідність 2 групи за загальним захворюванням безстроково. Позивач вважає, що він отримав інвалідність у зв`язку із здійсненням неналежного лікування відповідачами у період з лютого 2020 року по червень 2020 року. Згідно ухвали слідчого судді Суворовського районного суду міста Одеси від 10.09.2021 року, витребувано із лікарні медичні картки стосовно ОСОБА_1 . Як вірно зазначено судом першої інстанції, у справах про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неналежного надання допомоги, належним відповідачем буде роботодавець (заклад охорони здоров`я чи фізична особа підприємець), а третьою особою медичний працівник, діями якого заподіяно шкоду. Однак, у даному випадку позивачем не зазначено конкретних осіб, які завдали, на його думку, моральну шкоду, а також які саме дії з боку медичних працівників призвели до заподіяння моральної шкоди. У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам. Згідно ч. 2 ст. 34 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема завдання моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України). Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Згідно ст. 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров`я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини. Колегія суддів погоджується із висновком суду, що позивачем не доведено вину у настанні негативних наслідків щодо погіршення його стану здоров`я та фізичних страждань в період з лютого 2020 року по червень 2020 року, у зв`язку із чим відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди на користь позивача за вказаний період в сумі 500000000 грн. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 також не надано доказів, які можуть об`єктивно свідчити про наявність неправомірних дій медичних працівників лікувального закладу при наданні йому медичної допомоги, проведення лікування, а також не надано жодного доказу наявності причинного зв`язку між неправомірними діями медичних працівників та негативними наслідками для здоров`я апелянта, що настали у період з лютого 2020 року по червень 2020 року. Клопотання про призначення судово-медичної експертизи позивач не заявляв. Проаналізувавши викладені обставини, приймаючи до уваги недоведеність неправомірності дій медичних працівників у відношенні до позивача у вказаний період, відсутність встановленого причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та шкодою, завданої здоров`ю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог про стягнення на його користь компенсації спричиненої моральної шкоди. Необґрунтованими при цьому є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на наявні у справі докази, які підтверджують вину відповідачів у завданні позивачу тілесних ушкоджень, а також письмові докази, які підтверджують оперативне лікування хворого в медичних закладах. Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що окрім медичної документації, з якої жодним чином не вбачається факт завдання тілесних ушкоджень позивачу, матеріали справи не містять належних та достовірних доказів, на підставі яких суд міг би дійти висновку про наявність в діях медичних працівників винних дій, які призвели до ушкодження здоров`я позивача. На підставі викладеного колегія суддів доходить до висновку, що доводи апелянта є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Більш того, у апеляційній скарзі ОСОБА_1 власноруч зазначено, що він отримав інвалідність, хоча в момент звернення за медичною допомогою до комунального неприбуткового підприємства «Міська клінічна лікарня №11 Одеської міської ради не мав ознак таких захворювань, які могли призвести до тяжких наслідків у вигляді ампутації частини кінцівки, що виключає наявність вини у діях Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» та Комунального некомерційного підприємства «Одеське обласне патологоанатомічне бюро» Одеської міської ради. Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2025 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 22 червня 2026 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді Л.М. Вадовська О.М. Таварткіладзе