Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/29187/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 23 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/29187/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі №160/29187/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 047250022863 від 13.09.2024 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи в російській федерації згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 29.09.1986 з 01.06.1993 до 01.11.1993, з 15.02.1994 до 30.04.1994, з 08.05.1994 до 18.05.1994, з 19.05.1994 до 10.04.1995, з 30.04.2013 до 30.11.2013, з 08.04.2014 до 22.11.2014, з 28.07.2015 до 19.11.2015, з 27.04.2016 до 11.11.2016, з 01.06.2017 до 13.11.2017, з 25.04.2018 до 16.10.2018, з 27.05.2019 до 19.11.2019, з 19.05.2020 до 12.11.2020, та період роботи з 01.04.1996 до 22.08.1996, зарахувати до страхового стажу періоди проходження служби з 07.06.2022 до 13.07.2023, з 24.07.2023 до 01.09.2023, з 17.10.2023 до 23.05.2024 у трикратному розмірі, та призначити пенсію за віком з 06.09.2024. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 047250022863 від 13.09.2024 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області: - зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.06.1993 до 01.11.1993, з 15.02.1994 до 30.04.1994, з 08.05.1994 до 18.05.1994, з 19.05.1994 до 10.04.1995, з 01.04.1996 до 22.08.1996, з 08.04.2014 до 22.11.2014, з 28.07.2015 до 19.11.2015, з 27.04.2016 до 11.11.2016, з 01.06.2017 до 13.11.2017, з 25.04.2018 до 16.10.2018, з 27.05.2019 до 19.11.2019, з 19.05.2020 до 12.11.2020; - зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці періоди військової служби з 07.06.2022 до 13.07.2023, з 24.07.2023 до 01.09.2023, з 17.10.2023 до 23.05.2024; - повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.09.2024 про призначення пенсії та вирішити питання, щодо якого звернувся ОСОБА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що копія трудової книжки серії НОМЕР_2 , додана містить записи про періоди роботи на території Російської Федерації з 08.04.2014 до 22.11.2014, з 28.07.2015 до 19.11.2015, з 27.04.2016 до 11.11.2016, з 01.06.2017 до 13.11.2017, з 25.04.2018 до 16.10.2018, з 27.05.2019 до 19.11.2019, з 19.05.2020 до 12.11.2020, які протиправно не зараховано до страхового стажу позивача. Також, судом зауважено на тому, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження тієї обставини, що трудова книжка серії НОМЕР_2 містить неправдиві або недостовірні відомості щодо періодів трудової діяльності позивача, тому зазначений відповідачем недолік, а саме відсутність повного найменування підприємства, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду трудової діяльності позивача з 01.04.1996 до 22.08.1996 згідно з вказаною трудовою книжкою до страхового стажу, що враховується при призначенні пенсії. Зробив висновок суд першої інстанції і про наявність у позивача права на зарахування у кратному розмірі періодів військової служби з 07.06.2022 до 13.07.2023, з 24.07.2023 до 01.09.2023, з 17.10.2023 до 23.05.2024. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що відсутні підстави для призначення позивачу пенсії за віком, оскільки відсутній необхідний страховий стаж. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди: за записами трудової книжки від 29.09.1986 НОМЕР_2 роботи в Російській Федерації з 01.06.1993 по 01.11.1993, з 15.02.1994 по 30.04.1994, з 08.05.1994 по 18.05.1994, з 19.05.1994 по 10.04.1995, оскільки з 01.01.2023 Російською Федерацією припинено участь в Угоді про гарантії громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи набуті на території колишнього СРСР до 01.01.1992; з 01.04.1996 по 22.08.1996, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив вимоги скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 06.09.2024 про призначення пенсії. За результатами розгляду заяви позивача рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 047250022863 від 13.09.2024 відмовлено у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років. У рішенні зазначено, що вік заявника 55 років, страховий стаж 21 рік 08 місяців 22 дні, військовослужбовець. До страхового стажу не зараховано періоди: згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_2 від 29.09.1986 роботи у Російській Федерації з 01.06.1993 до 01.11.1993, з 15.02.1994 до 30.04.1994, з 08.05.1994 до 18.05.1994, з 19.05.1994 до 10.04.1995, оскільки з 01.01.2023 припинено участь Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території колишнього СРСР до 01.01.1992; з 01.04.1996 до 22.08.1996, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу (для зарахування вказаного періоду необхідно надати уточнюючу довідку, видану на підставі первинних документів) (а.с. 12-13). Законність та обґрунтованість вищезазначеного рішення та правомірність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи у Російській Федерації, періоду з 01.04.1996 до 22.08.1996, та не зарахування в кратному обчисленні з розрахунку один місяць за три місяці періоду безпосередньої участі в бойових діях є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п`ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок. Відповідно до ст. 24 Закону Закон № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно зі ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків. Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Трудова книжка серії НОМЕР_2 містить такі записи, що стосуються спірних періодів роботи позивача: записи №№ 12, 13 з 01.06.1993 до 01.11.1993 у Дорожньо-будівельній фірмі «СМЕНА» машиністом бульдозера; записи №№ 14, 15 з 15.02.1994 до 30.04.1994 у Дорожньо-будівельній фірмі «СМЕНА» машиністом бульдозера; записи №№ 16, 17 з 08.05.1994 до 18.05.1994 в АТ «Артель старателей «Восход» машиністом бульдозера ділянки відкритих гірничих робіт; записи №№ 18, 19 з 18.05.1994 до 10.04.1995 в АТ «Артель старателей «Сибирь» машиністом бульдозера ділянки відкритих гірничих робіт; записи №№ 20, 21 з 14.04.1995 до 01.04.1996 у ТОВ «ДИЗАЙН ЦЕНТР» водієм третього класу на легковий автомобіль; записи №№ 22, 23 з 01.04.1996 до 22.08.1996 у ЗАТ «ВЕСНА» м. Орджонікідзе Дніпропетровської області; записи №№ 37, 38 з 08.04.2014 до 22.11.2014 у ТОВ «Урюмкан» машиністом бульдозера; записи №№ 39, 40 з 28.07.2015 до 19.11.2015 у ТОВ «Артель старателей «Сияние» машиністом бульдозера; записи №№ 41, 42 з 27.04.2016 до 11.11.2016 у ТОВ «Артель старателей «Сияние» машиністом бульдозера на відкритих гірничих роботах; записи №№ 43, 44 з 01.06.2017 до 13.11.2017 у ТОВ «Артель старателей «Сияние» машиністом бульдозера на відкритих гірничих роботах; записи №№ 45, 46 з 25.04.2018 до 16.10.2018 у ТОВ «Артель старателей «Сияние» машиністом бульдозера на відкритих гірничих роботах; записи №№ 47, 48 з 27.05.2019 до 19.11.2019 у ТОВ «Артель старателей «Сияние» машиністом бульдозера на відкритих гірничих роботах; записи №№ 49, 50 з 19.05.2020 до 12.11.2020 у ТОВ «Артель старателей «Сияние» машиністом бульдозера на відкритих гірничих роботах (а.с. 14-18). Так, підставою незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.06.1993 до 01.11.1993, з 15.02.1994 до 30.04.1994, з 08.05.1994 до 18.05.1994, з 19.05.1994 до 10.04.1995 в оскаржуваному рішенні зазначено вихід України з Угоди про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Згідно із статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода від 13 березня 1992 року) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у місті Москві. Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року. Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року. Верховний Суд у постанові 28.01.2025 прийнятої у справі № 620/3530/22 зробив висновок про те, що вихід російської федерації, та в подальшому, України, з вказаної угоди жодним чином не повинен тягнути за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивача, оскільки пенсійні права останніх виникли ще задовго до виходу держави-учасниці із Угоди, а відтак, періоди роботи позивача на території російської федерації, не можуть бути неврахованими під час визначення стажу при призначенні пенсії саме з таких підстав. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи те, що позивач працював на території російської федерації в той час, коли Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року була чинною, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.06.1993 до 01.11.1993, з 15.02.1994 до 30.04.1994, з 08.05.1994 до 18.05.1994, з 19.05.1994 до 10.04.1995. Підставою не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.04.1996 до 22.08.1996 в оскаржуваному рішенні зазначено відсутність назви організації при прийнятті на роботу. На момент заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. На підставі пункту 4.1 Інструкції № 58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню. При цьому відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність. Аналогічні норми містяться й у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301, якою передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Таким чином, законодавцем покладено обов`язок правильного ведення трудової книжки на адміністрацію підприємства, у зв`язку з чим недотримання відповідного порядку останньою не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до страхового (пільгового) стажу. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 та від 21.02.2018 у справі №687/975/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Враховуючи те, що обов`язок правильного ведення трудової книжки на адміністрацію підприємства, а також те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту її оформлення, колегія суддів вважає, що відсутність назви організації при прийнятті на роботу не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу позивача. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а. Враховуючи вищезазначене, а також те, що записи в трудовій книжці позивача виконані послідовно, не місять суперечливих відомостей про періоди роботи, узгоджуються між собою та відповідачем не надано доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивачу періоду роботи з 01.04.1996 до 22.08.1996 з підстав відсутності назви організації при прийнятті на роботу. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 047250022863 від 13.09.2024 та як наслідок необхідності його скасування. Щодо вимог позивача в частині зобов`язання відповідача зарахувати в кратному обчисленні з розрахунку один місяць за три місяці періоди безпосередньої участі в бойових діях, колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд у своїй постанові від 19.03.2026 прийнятої у справі №200/8094/24 зробив висновок про те, що періоди проходження військової служби підлягають зарахуванню до страхового стажу відповідно до правил, установлених Законом №1058-IV, у їх фактичній тривалості та враховуються при визначенні права особи на призначення пенсії. При цьому зазначене правове регулювання застосовується саме у випадку, коли особа реалізує право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону №1058-IV. Обираючи такий вид пенсійного забезпечення, особа погоджується на застосування умов, порядку та механізму обчислення страхового стажу, прямо встановлених цим Законом. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин, суд вважає, що у відповідача не було підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду військової служби з 07.06.2022 до 13.07.2023, з 24.07.2023 до 01.09.2023, з 17.10.2023 до 23.05.2024 з розрахунку один місяць такої служби за три місяці, відтак підстав для задоволення позову у цій частині не має. В частині відмови в задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржується, судом апеляційної інстанції не перевіряється. Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі №160/29187/24 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі №160/29187/24 скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці періоди військової служби з 07.06.2022 до 13.07.2023, з 24.07.2023 до 01.09.2023, з 17.10.2023 до 23.05.2024 та прийняти нову постанову, якою у задоволенні цієї частини позову відмовити. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі №160/29187/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко