Постанова 4807 № 2-2502/11

Дата документу 10.06.2026 Справа № 2-2502/11 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 2-2502/11 Головуючий у 1-й інстанції: Фісун Н.В. Провадження № 22-ц/807/1260/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Гончар М.С., Онищенка Е.А. при секретарі: Камаловій В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Антонець Ірини Валеріївни, на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересовані особи - ТОВ «ОТП Факторинг Україна», АТ «ОТП Банк», ОСОБА_2 , щодо відмови у скасуванні арешту майна, В С Т А Н О В И В: У березні 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Антонець І.В., звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересовані особи - ТОВ «ОТП Факторинг Україна», АТ «ОТП Банк», ОСОБА_2 , щодо відмови у скасуванні арешту майна. В обґрунтування скарги зазначала, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02.12.2011 року у справі № 2-2502/2011 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості в розмірі 649 644,91 грн. На підставі вказаного рішення судом було видано виконавчі листи позивачу. Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2026 року відновлено втрачене судове провадження в цивільній справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, справа № 2-2502/11 в частині наступних документів: заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02.12.2011 року у справі № 2-2502/11, ухвала Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2020 року у справі № 2-2502/11. 18.09.2025 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі рішення про реорганізацію (припинення) Товариства шляхом його приєднання до АТ «ОТП Банк». АТ «ОТП Банк» є правонаступником ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Відповідно до інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт: номер запису про обтяження 3362704 (спеціальний розділ), зареєстроване 13.11.2013 року державним реєстратором Ісаєвою Н.С. Запорізьке міське управління юстиції, Запорізька область, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер 3830323, виданої 12.06.2013 року старшим державним виконавцем Орджонікідзевського ВДВС ЗМУЮ Кавраською О.С., обтяжував Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції. Згідно інформації з ВП-спецрозділ, отриманої на адвокатський запит від Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження ВП №38303023 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2502/2011 від 29.05.2012 року, виданого Жовтневим районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості та судових витрат у розмірі 649 644,91 грн. 05.06.2013 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження; 12.06.2013 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 13.12.2013 року державним виконавцем керуючись п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з тим, що в ході проведення виконавчих дій встановити місце знаходження боржника не виявилось можливим. 06.02.2026 року ОСОБА_1 через представника адвоката Антонець І.В. звернулась до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з заявою про зняття арешту з майна, накладеного на підставі постанови від 12.06.2013 року у виконавчому провадженні № 38303023. Заяву було обґрунтованою тим, що збереження упродовж понад 12 років після повернення виконавчого листа арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритого виконавчого провадження та за відсутності можливості продовження примусового виконання рішення суду щодо ОСОБА_1 є невиправданим втручанням у її право на мирне володіння своїм майном. 25.02.2026 року на електронну пошту адвоката Антонець І.В. від Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла відповідь про те, що за даними АСВП та розділу АСВП «Спецрозділ» на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження ВП № 38303023 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2502/2011, виданого 29.05.2012 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості та судових витрат у розмірі 649 644,91 грн. 05.06.2013 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 12.06.2013 року державним виконавцем було винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника та внесено обтяження у відповіді реєстри. Так, зареєстровано обтяження 3362704 (спеціальний розділ), дата реєстрації 13.11.2013 року 16:09:12, державний реєстратор Ісаєва Н.С., Запорізьке міське управління юстиції, Запорізька обл., на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 3830323, виданий 12.06.2013 року, видавник: Орджонікідзевський ВДВС ЗМУЮ. 13.12.2013 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (ред. 1999 року), виконавчий документ разом з постановою було направлено на адресу стягувача. Вважає, що наразі у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з нерухомого майна. На даний час виконавче провадження, строки зберігання якого закінчилися, знищено відповідно до п. 9.9. розділу 9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року за № 2274/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Після чого вони підлягають знищенню по п. 9.10. документи органу виконавчої служби через закінчення строків їх зберігання (в редакції на той час). За відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження відсутня інформація щодо наявності відкритого виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2502/2011. У Єдиному реєстрі боржників також відсутня інформація щодо наявності виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 . Згідно відповіді Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 15.08.2025 року виконавчий документ № 2-2502/2011, виданий 29.05.2012 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 , з 13.12.2013 року по 14.08.2025 року повторно до відділу не надходив. Крім того, ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2020 року у справі № 2-2502/11 відмовлено ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, а саме стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у виконавчих листах № 2-2502/2011, по цивільній справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначена ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили. Вважає, що збереження упродовж більше 12 років після повернення виконавчого листа арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення щодо ОСОБА_1 , є невиправданим втручанням у її право на мирне володіння своїм майном. Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. У зв`язку з викладеним, з метою ефективного захисту прав ОСОБА_1 вважає, що має бути застосована ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» щодо зняття арешту, накладеного на її майно. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 в особі адвоката представника адвоката Антонець І.В., просила суд зобов`язати державного виконавця або іншу уповноважену посадову особу Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з майна, що належить ОСОБА_1 , який накладений постановою державного виконавця від 12.06.2013 року у виконавчому провадженні №38303023, а саме: номер запису про обтяження 3362704 (спеціальний розділ). Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції України, заінтересовані особи - ТОВ «ОТП Факторинг Україна», АТ «ОТП Банк», ОСОБА_2 , щодо відмови у скасуванні арешту майна відмовлено. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Антонець І.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати, ухвалите нове судове рішення, яким задовольнити скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що повторно виконавчий лист до виконання протягом року після 13.12.2013 року не пред`являвся, що підтверджується відповіддю Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 15.08.2025 року. Вважає, що, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-2502/2011, виданого 29.05.2012 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя, сплив 14 грудня 2014 року та не був поновлений судом. Проте, майно ОСОБА_1 залишається під арештом на підставі постанови державного виконавця від 12.06.2013 року, тобто майже 12 років. Крім того, ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2020 року у справі № 2-2502/11 відмовлено ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, а саме стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у виконавчих листах № 2-2502/2011. Зазначена ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили. Стягувач не вчиняв активних дій щодо захисту своїх інтересів (поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, безпосередньо пред`явлення його до виконання), що свідчить про його незацікавленість у виконанні судового рішення, ухваленого на його користь. У ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 59 Закону № 1404-VIII). Судове рішення, на виконання якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 , не перебуває на примусовому виконанні понад 12 років, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа сплив понад 11 років тому та не був поновлений. Майнових претензій стягувач до ОСОБА_1 не пред`являє. Подальше збереження арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 не переслідує законну мету, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та непропорційно обмежує права ОСОБА_1 , тривалий час позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном. Посилається на судову практику Верховного Суду щодо можливості зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу. Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися. Від представника ОСОБА_1 адвоката Антонець І.В. надійшла заява з проханням розглянути справу без участі ОСОБА_1 та її представника адвоката Антонець І.В. Вимоги, викладені у апеляційній скарзі, підтримує та просить задовольнити. Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні. Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вище вимогам закону в повній мірі не відповідає. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави для зняття арешту у виконавчому провадженні №38303023, відкритому відносно боржника ОСОБА_1 , оскільки державний виконавець діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і Законом. Також, суд першої інстанції звернув увагу, що станом на час звернення з заявою відомостей, які б свідчили про повне виконання рішення суду, за яким проводиться стягнення відносно боржника ОСОБА_1 , державному виконавцю надано не було. В матеріалах цивільної справи також відсутні докази виконання судового рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02.12.2011 року у справі № 2-2502/2011, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість в розмірі 649 644,91 грн. Проте, погодитися з такими висновками суду в повній мірі не можна з наступних підстав. Як вбачаєтьсяз матеріалів справи та встановлено судом, заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02.12.2011 року у справі № 2-2502/2011 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості в розмірі 649 644,91 грн. На підставі вказаного рішення судом було видано виконавчі листи позивачу. Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2026 року відновлено втрачене судове провадження в цивільній справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором справа № 2-2502/11 в частині наступних документів: заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02.12.2011 року у справі № 2-2502/11, ухвала Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2020 року у справі № 2-2502/11. За даними АСВП та розділу АСВП «Спецрозділ» на виконанні у відділі ДВС також перебувало наступне виконавче провадження ВП 38303023 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2502/2011, виданого 29.05.2012 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості та судових витрат у розмірі 649644,91 грн. 05.06.2013 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 12.06.2013 державним виконавцем було винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника та внесено обтяження у відповідні реєстри. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, зареєстроване обтяження: Номер запису про обтяження: 3362704 (спеціальний розділ) Дата, час державної реєстрації: 13.11.2013 16:09:12 Державний реєстратор: Ісаєва Наталія Сергіївна, Запорізьке міське управління юстиції, Запорізька обл. Документи, подані для державної реєстрації: постанова, постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 3830323, виданий 12.06.2013, видавник: Орджонікідзевський ВДВС ЗМУЮ старший державний виконавець Кавраська О.С. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 7908407 від 13.11.2013 16:12:35, Ісаєва Наталія Сергіївна, Запорізьке міське управління юстиції, Запорізька обл. Вид обтяження: арешт нерухомого майна Відомості про суб`єктів обтяження: Орган державної влади, Обтяжувач: Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, код ЄДРПОУ: 35037170, країна реєстрації: Україна, адреса: Україна, 69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, пр. Металургів, 6 Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , країна громадянства: Україна, адреса: АДРЕСА_1 Опис предмета обтяження: все нерухоме майно. 13.12.2013 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ разом з постановою направлено було на адресу стягувача. Крім того, ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2020 року у справі № 2-2502/11 відмовлено ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження по цивільній справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 2-2502/2011). Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права. За приписами частини першої статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 447-1 ЦПК України). Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40). Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції. Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року). Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року). Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції. Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Принцип обов`язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 29.05.2012 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя виконавчих листів по справі № 2-2502/2011, пред`явлення їх до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року. На підставі статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника. Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом. Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. У цій справі встановлено, що 13 грудня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV. На момент повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця дійсно були відсутні передбачені Законом № 606-ХІV підстави для зняття арешту з майна боржника, оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених частиною першою статтею 47 Закону № 606-ХІV, не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. Оскільки 13 грудня 2013 року виконавчий лист повернуто стягувачу, за правилами Закону № 606-ХІV, повторно пред`явити його до виконання стягувач міг упродовж року. Однак станом на лютий 2026 року, тобто на час звернення ОСОБА_1 до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з заявою про зняття арешту з майна, накладеного на підставі постанови від 12.06.2013 року у виконавчому провадженні № 38303023, як і на час вирішення судом першої інстанції її скарги, виконавчий лист № 2-2502/11 щодо боржника ОСОБА_1 повторно до виконання не пред`являвся. Таким чином, оскільки: - виконавчий лист № 2-2502/11 щодо боржника ОСОБА_1 після повернення 13 грудня 2013 року на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV повторно не пред`явлений до виконання; - за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2020 року у справі № 2-2502/11 відмовлено ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження по цивільній справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 2-2502/2011). Зазначена ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили; - в подальшому стягувач або його правонаступник не ініціював продовження виконавчих дій щодо боржника ОСОБА_1 , майнових претензій стягувач до ОСОБА_1 не пред`являє; колегія суддів дійшла висновку, що збереження упродовж понад 12 років після повернення виконавчого листа арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритого виконавчого провадження та можливості продовження примусового виконання рішення суду щодо боржника ОСОБА_1 є невиправданим втручанням у її право на мирне володіння своїм майном. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Колегія суддів зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції. У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. У частині четвертій статті 59 Закону № 1404-VIII передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII). Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла переконання, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 , позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном. За таких обставин суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 . З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги знайшли свої підтвердження, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення скарги ОСОБА_1 . При цьому колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Антонець Ірини Валеріївни, задовольнити. Ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2025 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Зобов`язати державного виконавця або іншу уповноважену посадову особу Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з майна, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який накладений постановою старшого державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Кавраської О.С. від 12.06.2013 року у виконавчому провадженні № 38303023, номер запису про обтяження 3362704 (спеціальний розділ), дата, час державної реєстрації: 13.11.2013 16:09:12, державний реєстратор: Ісаєва Наталія Сергіївна, Запорізьке міське управління юстиції, Запорізька обл. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 22 червня 2026 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: М.С. Гончар Е.А. Онищенко